Емпіричне дослідження. Дослідження конфліктів в учнів старшого шкільного віку

Функції конфлікту ділять на конструктивні і деструктивні. Зазвичай конфлікт несе в собі і те, і інше, тому його оцінюють по тому, який початок переважає. Функціональність конфлікту у міру його розвитку може змінюватися у бік позитивних або негативних наслідків.

Інформація в конфлікті представлена головним чином інформаційними моделями конфліктної ситуації, які є у кожної із сторін, що беруть участь, інформаційним обміном опонентів і інформаційною середою, в якій протікає конфлікт.

Попередження конфліктів — це створення об'єктивних умов і суб'єктивних передумов, сприяючих на вирішення передконфліктних ситуацій неконфліктними способами.

Вирішення конфлікту припускає конструктивне самовирішення людиною своїх конфліктів, а також уміння керівників вирішувати конфлікти між підлеглими.

Методи діагностики і дослідження конфліктів є ключовою проблемою, вирішення якої забезпечує успіх в їх вивченні. Аналіз літератури показав, що використовуються практично всі методи психології, проте найчастіше — лабораторні експерименти, ретроспективні і бланкові методики і тести. Перспективи вивчення конфліктів пов'язані з вибором одиниці аналізу конфліктної ситуації.

У психологічній літературі з проблеми конфлікту виділяються декілька напрямів. Перша спроба їх систематизації викладена в роботі Р.Л. Крічевського і Е.М. Дубовськой. Виходячи з схеми аналізу міжособистісного конфлікту «організаційний контекст — спільна діяльність, що реалізовує когнітивні процеси», (5; 172) виділяються чотири напрями: організаційний, діяльнісний, мотиваційний, когнітивний. Мотиваційний напрям представлений роботами тільки західних психологів. Вдалим є виділення таких напрямів, як організаційний і діяльнісний. Що стосується мотиваційного і когнітивного, то у вітчизняній психології вони є, не дивлячись на відмінності, між підходами одного напряму, який можна назвати особистісним. Особистість в ньому розглядається як центральна ланка конфліктної взаємодії. (5; 176)

У психології склалася певна нерівномірність у вивченні різних видів конфлікту. Близько 83% робіт доводиться на вивчення міжособистісних конфліктів. Внутрішньоособистісним конфліктам присвячено близько 8% публікацій. Психологічна характеристика конфліктів між малими, середніми і великими групами, міжнародних конфліктів представлена в 3—4% робіт. Близько 5% робіт носять методологічний і загальнотеоретичний характер.

Крім того, психологи досліджують конфлікти в різних видах людської діяльності і сферах стосунків:

у трудових колективах;

у науково-дослідних колективах;

у діяльності правоохоронних органів;

у військових колективах;

у спорті;

у середі засуджених;

у педагогічній діяльності;

конфліктність сімейно-шлюбних стосунків.

Вивчаються конфлікти на різних етапах соціалізації особи:

у дошкільному віці (А.А. Рояк, Т.І. Юферова і ін.);

у шкільному віці (В.М. Афонькова, Л.С. Славіна і ін.);

у підлітковий період (Т.В. Драгунова, Е.В. Первишева і ін.);

у молодіжних, студентських групах (В.М. Басова, А.І. Шкиль і ін.). (8; 37)

В цілому можна стверджувати, що в період з 30-х до середини 70-х років психологічні дослідження конфлікту носили фрагментарний характер. Були відсутні загальні роботи, необхідні для формування методологічної і теоретичної бази вивчення конфлікту. У другій половині 70-х років з'являються роботи, в яких зроблені спроби теоретичного осмислення емпіричного матеріалу, що накопичувався. Запропонована понятійна схема психологічного аналізу конфлікту. До середини 80-х років сформувалися три підходи до вивчення конфлікту: організаційний, діяльнісний і особистісний. На рубежі 80-х — 90-х років почала усвідомлюватися необхідність міждисциплінарного вивчення конфлікту.

Вивчення конфлікту в зарубіжній психології.

Зарубіжна психологія має значні традиції у вивченні внутрішньоособистісних і соціальних конфліктів. Великий теоретичний і емпіричний матеріал, накопичений майже за столітній період, відбивається в різноманітності підходів і теоретичних платформ. Можна умовно виділити два етапи в історії вивчення конфлікту: початок ХХ ст. 50-і. роки. Кінець 50-х років – теперішній час. Підставою розрізнення служить ступінь виділення проблеми конфлікту з ряду інших проблем, що розглядуються психологією. У першій половині століття конфлікт не виділявся в окремий об'єкт дослідження, а розглядався як складова частина широких концепцій (наприклад, в психоаналізі або соціометрії). Психологів цікавили або наслідки конфліктів, або деякі з причин, що приводять до нього, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження.

На рубежі 50-х — 60-х років з'являються дослідження, де науковий інтерес психологів звернений безпосередньо до цього феномену. Виділяються основні підходи, розробляється понятійний апарат психологічної теорії конфлікту. У цей період з'являються публікації вітчизняних учених, по аналізу зарубіжних досліджень конфлікту. Кількість публікацій змінювалася залежно від відношення до конфліктів в нашій країні. Роботи носили критичний характер. Пік критики доводився на роки застою, коли інтенсивно пропагувався безконфліктний розвиток нашого суспільства.

Серед напрямів зарубіжних психологічних досліджень конфлікту в першій половині XX ст виділяються:

психоаналітичне (3. Фрейд, А. Адлер, До. Хорні, Э. Фромм);

соціотропне (У. Ма.к-Дугалл, С. Сигеле і ін.);

етологічне (До. Лоренц, Н. Тінберген);

теорія групової динаміки (До. Льовін, Д. Креч, Л. Ліндсей);

фрустраційно-агресивне (Д. Доллард, Л. Берковітц, Н. Міл-лер);

поведінкове (А. Басс, А. Бандура, Р. Сирс);

социометричне (Д. Моренно, Э. Дженігс, З. Додц, Р. Гурвіч);

інтеракціоністичне (Д. Мзс, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

Психоаналітичний підхід зв'язаний, перш за все, з ім'ям австрійського психолога 3. Фрейда (1856—1939), що створив одну з перших концепцій людської конфліктності. Не дивлячись на те, що 3. Фрейд займався переважно внутрішньоособистісними конфліктами, його заслугою є вказівка на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого. Послідовник 3. Фрейда Альфред Адлер (1870—1937) зміст конфліктів особистості з мікросередовищем бачив в спробах індивіда звільнитися від відчуття неповноцінності і домінування одні над іншими.(7; 16)

Американські психологи Д. Хорні, Э. Фромм, Г. Саллівен розширили розуміння природи конфлікту, спробували внести до нього соціальний контекст. Так, К. Хорні (1885—1952) за основну причину конфліктів між індивідом і його оточенням вважала недолік доброзичливості з боку близьких людей, насамперед батьків. На думку Э. Фромма, конфлікти виникають із-за неможливості реалізувати в суспільстві особові прагнення і потреби. (7; 22)

У 20 — 30-і роки конфлікт починає приваблювати увагу соціальних психологів. На думку англо-американського психолога У. Мак-Дугалла (1871—1938), конфлікти в суспільстві неминучі, оскільки людям властиві соціальні інстинкти типу страху, стадності, самоствердження і так далі Вони передаються по спадковості, тому люди постійно конфліктують, вступають в протиборство. Спираючись на затвердження Ч. Дарвіна про те, що інстинкт боротьби за виживання забезпечує існування, розвиток виду, У. Мак-Дугалл розповсюдив його і на людське суспільство. Створена ним теорія соціальних інстинктів мала прихильників, що визначили соціотропний напрям у вивченні конфліктів (8; 79).

Початок етіологічного підходу до конфлікту був започатковий в 30-х роках роботами австрійського природодослідника, лауреата Нобелівської премії Конрада Лоренца (1903—1989). Вперше в світовій науці ним була висловлена гіпотеза про те, що головною причиною соціальних конфліктів є агресивність індивіда і натовпу. На думку К. Лоренца, механізми виникнення агресивності у тварин і людини однотипні, а агресія — постійний стан жвавого організму. Етологічні ідеї К. Лоренца отримали розвиток в дослідженнях нідерландського этолога Н. Тінбергена (1907—1988). (1; 24).

Досліджуючи проблеми групової динаміки, германо-американский психолог Курт Льовін (1890—1947) розробив концепцію динамічної системи поведінки, яка знаходиться під напругою, коли порушується рівновага між індивідом і середою. Ця напруга виявляється у вигляді конфліктів. Джерелом конфлікту може бути несприятливий стиль діяльності лідера групи. К. Льовін бачив шляхи вирішення конфліктів в реорганізації мотиваційних полів особи і структури взаємодії індивідів. (4; 102)

Група психологів Єльського університету (США) на чолі з Д. Доллардом, спираючись на працю 3. Фрейда и К. Льовіна, запропонувала нову гіпотезу конфлікту — фрустраційно-агресивну. У цій концепції інтегрована біосоціальна причина конфліктів — агресивність індивіда і соціальна причина — фрустрація. Агресія завжди слідує за фрустрацією, а випадки агресивної поведінки зазвичай припускають існування фрустрації. (2; 347)

Відомим представником поведінкового напряму є американський психолог Арнольд Басс. Причини конфліктів він шукає не лише в біології людини, його природжених якостях, але і в соціальному оточенні, яке змінює ці якості в результаті взаємодії особи з навколишнім соціальним середовищем. (7; 25)

Відповідно до теорії соціометрії, розробленою соціальним психологом Я. Морено (1892—1974), міжособистісні конфлікти визначаються станом емоційних стосунків між людьми, їх симпатіями і антипатіями по відношенню один до одного. Я. Морено прийшов до висновку, що всі конфлікти, від міжособистісних до міжнародних, можуть бути дозволені шляхом перестановки людей відповідно до їх емоційних переваг, так щоб «соціометрична революція» дозволила гармонізувати суспільні стосунки.(7; 34)

Вслід за роботами засновника символічного інтеракціонізма — американського психолога і соціолога Д. Міда (1863— 1931) — широкий резонанс дістали дослідження представника школи Чикаго Т. Щибутані. На його думку, причини конфліктів криються в процесі соціальної взаємодії. При виникненні обурень в стосунках «індивід — середа» суб'єкт починає відчувати внутрішню дисгармонію і дискомфорт. Прагнучи усунути їх, індивід здійснює активні дії для того, щоб пристосуватися до середи. В ході пристосування і виникають конфлікти. (7; 40)

Аналіз підходів до дослідження конфлікту в даний період показує, що вони формувалися в руслі традиційних напрямів психології, відображаючи теоретичні конструкції, властиві даній течії. Ці підходи стали основою, на яку спираються західні психологи при вивченні конфліктів в останніх 40—45 років. Наприклад, в 60-і роки були опубліковані роботи американського психотерапевта Еріка Берна (1902—1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу і інтеракціонізма створив теорію трансактного аналізу. По Е. Берну структура особистості («Я») включає три компоненти-стани: «дитина» (джерело спонтанних емоцій, спонук і переживань), «батько» (тяжіння до стереотипів, забобонів, узагальнень, повчань) і «дорослий» (раціональне і ситуативне відношення до життя). В ході взаємодії людей здійснюються трансакції. Якщо реалізується непересічна трансакція, то вона забезпечує безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, то це сигналізує про порушення процесу спілкування, що може привести до конфліктів. (3; 212)

В даний час дослідження конфліктів в сучасній зарубіжній психології ведуться по наступних напрямах:

теоретико-ігрове (М. Дойч);

теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон);

теорія і практика переговорного процесу (Д. Прюїтт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).

Представники теоретико-ігрового підходу основним завданням рахують побудову універсальної схеми взаємодії в конфліктній ситуації і її дозвіл. У основі лежать ігри типа «дилема в'язня». Рішення задачі полегшують чітко контрольовані експериментальні умови. Різноманіття стилів поведінки в конфліктній ситуації узагальнюється в двох основних типів поведінки: кооперативне і конкурентне.

У системному вигляді даний підхід виражений в роботах американського соціального психолога М. Дойча. Його концепція є цілісною розробкою соціально-психологічного підходу до проблеми конфлікту. На думку М. Дойча, в основі конфлікту лежить несумісність цілей учасників міжособистісної взаємодії. Завдяки концентрації уваги на мотивах протиборчих сторін роботи цього напряму часто відносять до мотиваційної концепції.(4; 201)

Прихильники теоретико-ігрового підходу вважають, що конфлікти можуть вирішуватися як конструктивним шляхом, так і деструктивним. За продуктивний вважається конфлікт, учасники якого переконані, що добилися поставлених цілей.

Розвиваючи ідеї М. Дойча, сучасні західні дослідники створюють в реальних групах експериментальні ситуації. Серед типів ситуацій виділяють конкурентну, кооперативну і змішану. Конкурентна ситуація в процесі навчання може мати мотивуючий ефект, але не всупереч стосункам співпраці і взаємодопомоги, а разом з ними. Ситуація кооперативного навчання дає більший ефект, чим традиційне індивідуальне навчання. (4; 117)

Другим підходом до вивчення конфлікту в сучасній психології є теорія організаційних систем. Ця концепція з'явилася як альтернатива теорії ігор і результат критики запропонованих нею рішень. Розроблений Р. Блейком, Дж. Мутон и К. Томасом підхід до проблеми міжособистісного конфлікту на основі організаційних систем є оригінальною програмою дослідження стилів конфліктної поведінки людей в реальних умовах. З поєднання установок на відношення до суперника і на досягнення власних цілей автори визначили п'ять стратегій поведінки, можливих в конфліктній ситуації: конкуренція, пристосування, уникнення, компроміс, співпраця. (7;121)

В цілому дослідники прагнуть до вивчення реальної поведінки. В той же час опитні методи, використовувані для діагностики стилю вирішення конфлікту, дозволяють досліджувати швидше за намір суб'єктів, чим реальна поведінка. Опитувані зазнають труднощі в розмежуванні деяких категорій. Для усунення цих недоліків пропонується поєднувати самооцінки поведінки в конфліктній ситуації з взаємооцінками і оцінками експертів.