Активні методи навчання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

 

“ Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова”

 

Інститут соціології, психології та управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Активні методи  навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка

2го курсу, гр. 20 ЗПС

Суха Валентина Вікторівна

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

1.2. Характеристика  основних активних методів навчання

 

Проблемне навчання - така форма, в якій процес пізнання учнів наближається до пошукової, дослідницької діяльності. Успішність проблемного навчання забезпечується спільними зусиллями викладача і учнів. Основне завдання педагога - не стільки передати інформацію, скільки долучити слухачів до об'єктивних суперечностей розвитку наукового знання і способів їх дозволу. У співпраці з викладачем учні відкривають для себе нові знання, осягають теоретичні особливості окремої науки. 

Логіка проблемного навчання принципово відмінна від логіки інформаційного навчання. Якщо в інформаційному навчанні зміст вноситься як відомий, підлягає лише запам'ятовуванню матеріал, то при проблемному навчанні нове знання вводиться як невідоме для учнів. Функція учнів - не просто переробити інформацію, а активно включитися у відкриття невідомого для себе знання. 

Основний дидактичний прийом «включення» мислення учнів при проблемному навчанні - створення проблемної ситуації, що має форму пізнавальної задачі, що фіксує деяка суперечність в її умовах і завершується питанням (питаннями), яке це протиріччя об'єктивує. Невідомим є відповідь на питання, що дозволяє протиріччя.  
Пізнавальні завдання мають бути доступні за своєю складністю для учнів, вони повинні враховувати пізнавальні можливості учнів, лежати в руслі досліджуваного предмета і бути значущими для засвоєння нового матеріалу.  
Яка ж дидактична побудова проблемного навчання? Головний її метод, - логічно стрункий усний виклад, точно і глибоко висвітлює основні положення теми. Навчальна проблема і система супідрядних підпроблем, складених викладачем, «вписуються» в логіку викладу. За допомогою відповідних методичних прийомів (постановка проблемних та інформаційних питань, висування гіпотез, їх підтвердження або спростування, аналіз ситуації та ін) педагог спонукає учнів до спільних роздумів, пошуку невідомого знання. Найважливіша роль у проблемному навчанні належить спілкуванню діалогічного типу. Чим вищий ступінь діалогічності навчання, тим ближче вона до проблемної, і навпаки, монологічний виклад наближає навчання до інформаційної форми. 

Таким чином, при проблемному навчанні базовими є наступні два найважливіших елементи: 

• система пізнавальних завдань, що відображає основний зміст теми;  
• спілкування діалогічного типу, предметом якого є введений учителем матеріал.  
Аналіз конкретних ситуацій (case - study) - один з найбільш ефективних і поширених методів організації активної пізнавальної діяльності учнів. Метод аналізу конкретних ситуацій розвиває здатність до аналізу нерафінованих життєвих і виробничих завдань. Стикаючись з конкретною ситуацією, учень має визначити: чи є в ній проблема, в чому вона полягає, визначити своє ставлення до ситуації. 

Розігрування ролей – ігровий метод активного навчання, що характеризується наступними основними ознаками: 

• наявність завдання та проблеми і розподіл ролей між учасниками, їх вирішення. Наприклад, за допомогою методу розігрування ролей може бути імітована виробнича нарада; 

• взаємодія учасників ігрового заняття, зазвичай відбуваеться за допомогою проведення дискусії. Кожен з учасників може в процесі обговорення погоджуватися або не погоджуватися з думкою інших учасників;  
• введення педагогом у процесі заняття коригувальних умов. Так, вчитель може перервати обговорення і повідомити деякі нові відомості, які потрібно врахувати при вирішенні поставленої задачі, направити обговорення в інше русло, і т.д.; 

• оцінка результатів обговорення та підведення підсумків вчителем.  
Метод розігрування ролей найбільш ефективний при вирішенні таких окремих, досить складних управлінських і економічних завдань, оптимальне вирішення яких не може бути досягнуто формалізованими методами. Вирішення такого завдання є результатом компромісу між кількома учасниками, інтереси яких не ідентичні.  
Розігрування ролей вимагає для розробки і впровадження значно менших витрат часу і коштів, ніж ділові ігри. При цьому воно є досить ефективним методом вирішення певних організаційних, планових та інших завдань.  
Орієнтовно метод розігрування ролей вимагає для проведення від 30 до 35 хвилин.  
Ігрове виробниче проектування - активний метод навчання, який характеризується такими відмітними ознаками: 

• наявність дослідної, методичної проблеми або завдання, яку повідомляє учням викладач; 

• поділ учасників на невеликі групи (групу може представляти один учень) і розробка ними варіантів вирішення поставленої проблеми (завдання). 

• проведення заключного засідання науково-технічної ради (або іншого схожого з ним органу), на якому з застосуванням методу розігрування ролей групи публічно захищають розроблені варіанти рішень (з їх попереднім рецензуванням).  

Метод ігрового виробничого проектування значно активізує вивчення навчальних дисциплін, робить його більш результативним внаслідок розвитку навичок проектно-конструкторської діяльності учня. Надалі це дозволить йому більш ефективно вирішувати складні методичні проблеми.  
Семінар-дискусія (групова дискусія) утворюється як процес діалогічного спілкування учасників, в ході якого відбувається формування практичного досвіду спільної участі в обговоренні та вирішенні теоретичних і практичних проблем.  
На семінарі-дискусії старшокласники навчаються точно виражати свої думки в доповідях і виступах, активно відстоювати свою точку зору, аргументовано заперечувати, спростовувати хибну позицію однокласника. У такій роботі учень отримує можливість побудови власної діяльності, що й обумовлює високий рівень його інтелектуальної та особистісної активності, включеності в процес навчального пізнання. 

Необхідною умовою розгортання продуктивної дискусії є особисті знання, які отримуються учнями на попередніх заняттях, в процесі самостійної роботи. Успішність семінару-дискусії багато в чому залежить і від уміння викладача його організувати. Так, семінар-дискусія може містити елементи «мозкового штурму» та ділової гри.  
У першому випадку учасники прагнуть висунути якомога більше ідей, не піддаючи їх критиці, а потім виділяються головні, обговорюються і розвиваються, оцінюються можливості їх доведення або спростування.  
В іншому випадку семінар-дискусія отримує свого роду рольову «інструментівку», що відображає реальні позиції людей, які беруть участь у наукових чи інших дискусіях. Можна ввести, наприклад, ролі ведучого, опонента або рецензента, логіка, психолога, експерта і т.д., в залежності від того, який матеріал обговорюється і які дидактичні цілі ставить викладач перед семінарським заняттям. Якщо учень призначається на роль ведучого семінару-дискусії,  він отримує всі повноваження викладача щодо організації дискусії: доручає комусь із старшокласників зробити доповідь по темі семінару, керує ходом обговорення, стежить за аргументованістю доказів або спростувань, точністю використання понять і термінів, коректністю відносин в процесі спілкування, і т.д.  
Опонент або рецензент: програє процедуру опонування, прийняту в середовищі дослідників. Він повинен не тільки відтворити основну позицію доповідача, а й продемонструвавши тим самим її розуміння, знайти вразливі місця або помилки, але і запропонувати свій власний варіант рішення.  
Логік виявляє протиріччя та логічні помилки в міркуваннях доповідача або опонента, уточнює визначення понять, аналізує хід доказів і спростувань, правомірність висування гіпотези, і т.д.  
Експерт оцінює продуктивність всієї дискусії, правомірність висунутих гіпотез і пропозицій, зроблених висновків висловлює думку про внесок того чи іншого учасника дискусії в знаходженні спільного рішення, дає характеристику того, як йшло навчання учасників дискусії, і т.д.  
Викладач може ввести в дискусію будь-яку рольову позицію, якщо це виправдано цілями і змістом семінару. Доцільно вводити не одну, а дві парні ролі (два  логіка, дваексперти), зтим, щоб більше студентів отримали відповідний досвід.  
Але особлива роль належить, звичайно, вчителю. Він повинен організувати таку підготовчу роботу, яка забезпечить активну участь у дискусії кожного учня. Він визначає проблему і окремі підпроблеми, які будуть розглядатися на семінарі; підбирає основну та додаткову літературу для доповідачів і виступаючих; розподіляє функції та форми участі студентів у колективній роботі; готує учнів до ролі опонента, логіка; керує всією роботою семінару; підводить підсумки дискусії, що відбулася .  
Під час семінару-дискусії вчитель задає питання, робить окремі зауваження, уточнює основні положення доповіді учня, фіксує протиріччя в міркуваннях.  
На таких заняттях необхідний довірчий тон спілкування з учнями, зацікавленість у висловлюваних судженнях, демократичність, принциповість у вимогах. Не можна придушувати своїм авторитетом ініціативу учнів, необхідно створити умови інтелектуальної розкутості, використовувати прийоми подолання бар'єрів спілкування, реалізовувати, в кінцевому рахунку, педагогіку співробітництва. 

«Круглий стіл» - це метод активного навчання, одна з організаційних форм пізнавальної діяльності учнів, що дозволяє закріпити отримані раніше знання, заповнити відсутню інформацію, сформувати вміння вирішувати проблеми, зміцнити позиції, навчити культурі ведення дискусії. Характерною рисою «круглого столу» є поєднання тематичної дискусії з груповою консультацією. Поряд з активним обміном знаннями, в учнів виробляються професійні вміння викладати думки, аргументувати свої міркування, обгрунтовувати запропоновані рішення і відстоювати свої переконання. При цьому відбувається закріплення інформації та самостійної роботи з додатковим матеріалом, а також виявлення проблем і питань для обговорення.  
Важлива умова при організації «круглого столу»: потрібно, щоб він був справді круглим, тобто процес комунікації, спілкування, відбувався «очі в очі». Принцип «круглого столу» (не випадково він прийнятий на переговорах), тобто розташування учасників обличчям один до одного, а не в потилицю, як на звичайному занятті, в цілому призводить до зростання активності, збільшення числа висловлювань, можливості особистого включення кожного учня в обговорення, підвищує мотивацію учнів, включає невербальні засоби спілкування, такі як міміка, жести , емоційні прояви.  
Викладач також розташовується в загальному колі, як рівноправний член групи, що створює менш формальну обстановку в порівнянні із загальноприйнятою, де він сидить окремо від учнів вони звернені до нього обличчям. У класичному варіанті учасники дискусії адресують свої висловлювання переважно йому, а не один одному. А якщо викладач сидить серед дітей, звернення членів групи один до одного стають частішими і менш скутими, це також сприяє формуванню сприятливої ​​обстановки для дискусії і розвитку взаєморозуміння між педагогами та учнями.  
Основну частину «круглого столу» з будь-якої тематики становить дискусія.  Дискусія (від лат. Discussio - дослідження, розгляд) - це всебічне обговорення спірного питання в публічному зборах, у приватній бесіді, спорі. Іншими словами, дискусія полягає в колективному обговоренні будь-якого питання, проблеми або зіставленні інформації, ідей, думок, пропозицій. Цілі проведення дискусії можуть бути дуже різноманітними: навчання, тренінг, діагностика, перетворення, зміна установок, стимулювання творчості та ін.  
При організації дискусії в навчальному процесі зазвичай ставляться відразу кілька навчальних цілей, як чисто пізнавальних, так і комунікативних. При цьому цілі дискусії, звичайно, тісно пов'язані з її темою. Якщо тема велика, містить великий обсяг інформації, в результаті дискусії можуть бути досягнуті тільки такі цілі, як збір і впорядкування інформації, пошук альтернатив, їх теоретична інтерпретація та методологічне обгрунтування. Якщо тема дискусії вузька, то дискусія може закінчитися прийняттям рішення.  
Під час дискусії учні можуть або доповнювати один одного, або протистояти один одному. У першому випадку проявляються риси діалогу, а в другому дискусія набуває характеру спору. Як правило, в дискусії присутні обидва ці елементи, тому неправильно зводити поняття дискусії тільки до суперечки. І взаємовиключна суперечка, і взаємодоповнюючий, взаіморозвиваючий діалог відіграють велику роль, так як першорядне значення має факт зіставлення різних думок з одного питання. Ефективність проведення дискусії залежить від таких факторів, як: 

• підготовка (інформованість та компетентність) учня за запропонованою проблеми;  
• семантична одноманітність (всі терміни, дефініції, поняття тощо повинні бути однаково зрозумілі всіма учнями); 

• коректність поведінки учасників; 

• вміння вчителя проводити дискусію. 

Правильно організована дискусія проходить три стадії розвитку: орієнтація, оцінка та консолідація. 

На першій стадії учні адаптуються до проблеми і один до одного, тобто в цей час виробляється певна установка на рішення поставленої проблеми. При цьому перед учителем (організатором дискусії) ставляться такі завдання: 

1. Сформулювати проблему і мети дискусії. Для цього треба пояснити, що обговорюється, що повинно дати обговорення. 

2. Провести знайомство учасників (якщо група в такому складі збирається вперше). Для цього можна попросити представитися кожного учня чи використовувати метод «інтерв'ювання», який полягає в тому, що учні розбиваються на пари і представляють один одного після короткої ознайомчої (не більше 5 хвилин), спрямованої бесіди. 

3. Створити необхідну мотивацію, тобто викласти проблему, показати її значимість, виявити в ній невирішені та суперечливі питання, визначити очікуваний результат (рішення). 

4. Встановити регламент дискусії, а точніше, регламент виступів. 

5. Сформулювати правила ведення дискусії, основне з яких - виступити повинен кожний. Крім того, необхідно: уважно вислуховувати виступаючого, не перебивати, аргументовано підтверджувати свою позицію, не повторюватися, не допускати особистої конфронтації, зберігати неупередженість, не оцінювати виступаючих, не вислухавши до кінця і не зрозумівши позицію.

6.Створити доброзичливу атмосферу, а також позитивний емоційний фон. Тут викладачеві можуть допомогти персоніфіковані звернення до учнів, динамічне ведення бесіди, використання міміки і жестів, і, звичайно, усмішки. Слід пам'ятати, що основою будь-якого активного методу навчання є безконфліктність! 

7. Домогтися однозначного семантичного розуміння термінів, понять і т.п. Для цього з допомогою запитань і відповідей слід уточнити понятійний апарат, робочі визначення досліджуваної теми. Систематичне уточнення понятійного апарату сформує в учнів установку, звичку оперувати тільки добре зрозумілими термінами, не вживати малозрозумілі слова, систематично користуватися довідковою літературою.  
Друга стадія - стадія оцінки - зазвичай передбачає ситуацію зіставлення, конфронтації і навіть конфлікту ідей, що у випадку, невмілого керівництва дискусією може перерости в конфлікт особистостей. На цій стадії перед вчителем (організатором «круглого столу») ставляться такі завдання:  
1. Почати обмін думками, що передбачає надання слова конкретних учасників. Учителю не рекомендується брати слово першим.