Зайнятість та безробіття

До групи  пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги у  зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників  тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників  і безпосередньо по зменшенню  податків за створення нових робочих  місць, розвиток персоналу, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій  громадян. Одним з найефективніших  стимулюючих факторів для підприємців  є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення  оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих  місць (особливо спеціалізованих, наприклад  для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої  сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників  відповідно до сучасних вимог економіки  і була б здатною швидко і ефективно  перенавчати безробітних. В багатьох країнах держава здійснює пряме  цільове фінансування створення  і функціонування центрів професійної  підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій  держави у розмірі 50—80 % витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.

Крім  того, існує практика спеціальних  державних субсидій на заробітну  плату працевлаштованим молодим  людям, безробітним або особам передпенсійного  віку у розмірі 50 % витрат роботодавця  на зазначені цілі протягом 3—6 місяців, що значно здешевлює для підприємств  використання такої робочої сили.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для  інвалідів та інших неконкурентоспроможних категорій працівників. У таких  випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового  законодавства.

Державні  субсидії надаються також безпосередньо  громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для  організації власної справи.

Такі заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого — не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм [6].

2.2. Боротьба з безробіттям за кордоном.

Безробіття  ― це проблема не окремих країн, а всього світу в цілому. В 2010 році рівень безробіття в світі залишиться на високому рівні. У багатих індустріально розвинених країнах він навіть збільшиться приблизно на 3 млн. чоловік. З 2007 року кількість безробітних в світі збільшилася майже на 34 млн. і досягла 212 млн. чоловік. Тільки за 2009-й роботи позбулися близько 27 млн. чоловік. При цьому 12 млн. з них є жителями індустріально розвинених країн Західної Європи і Північної Америки, а також Японії. По 4 млн. нових безробітних з'явилося в минулому році в Східній Європі і Латинській Америці. У Африці, Азії і на Близькому Сході кількість людей, що не мають робочого місця, практично не змінилася. Так, за два минулих роки 10 млн. випускників середніх шкіл виявилися незатребуваними на ринку праці. Це найвищий показник з моменту початку ведення подібної статистики в 1991 році.

Визначну  роль у боротьбі з безробіттям  відіграє Міжнародна організація праці (МОП) - спеціалізоване агентство системи ООН, яке ставить за мету просування принципів соціальної справедливості, міжнародно визнаних прав людини і прав у сфері праці. Створена в 1919 році, МОП стала першим спеціалізованим агентством ООН в 1946 році. МОП розробляє міжнародні трудові норми у формі конвенцій і рекомендацій, встановлюючи мінімальні стандарти в сфері основоположних трудових прав. У системі ООН МОП має унікальну тристоронню структуру, в якій об'єднання роботодавців і працівників  мають рівний голос з урядами в роботі керівних органів МОП. Міжнародне бюро праці (МБП) в Женеві є секретаріатом МОП, її оперативною штаб-квартирою, дослідницьким і видавничим центром.

На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905–1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У.Черчіль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.

У Німеччині  система обов'язкового страхування  від безробіття була запроваджена у  період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції — у 1932 р. у період правління соціал-демократів.

Після інфляційної  кризи 1973 р. безробіття стало типовим  явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років  у Великій Британії дестабілізуючим  фактором, що призвів до зміни політичного  курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років — 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. осіб.

Подібні обставини сприяли тому, що європейські  країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків.

Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить  активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною  рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення  нових робочих місць, в основному  в державному секторі економіки; координує міграцію населення і  робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої  сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо.

Як свідчить практика, у 1998 р. майже всі нові робочі місця у країнах ОЕСР були створені у приватному секторі. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочі місця для значної частини населення промислово розвинених країн. У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах — за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним.

Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю. Відповідно до законодавства Іспанії  безробітний у перші 180 днів одержує  допомогу, що дорівнює 80–100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181–360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і після 360 днів — до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємців і трудящих (відповідно 60 і 40%) [16, c. 153].

Якщо  порівнювати власне скандинавську  і європейську моделі політики зайнятості, то можна зробити висновок, що перша  спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з  середньою оплатою праці; друга  орієнтована на скорочення кількості  зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів  працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої  кількості безробітних.

Чималий інтерес для нас становить  японська модель політики зайнятості. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування. Д.Дж.Розенберг зазначає: «У цьому специфічному співвідношенні відбивається сутність успішної економічної стратегії Японії останніх 30 років і головний спосіб широкого розподілу добробуту і доходів» [19, c. 57].

Натомість Китай визначив пріоритети у боротьбі з безробіттям.  За  словами  міністра  праці  та  соціального  забезпечення  Їнь  Веймінь,  роль  держави у створенні робочих місць та  працевлаштуванні  потрібно  збільшити.  За  теперішніх  умов  найефективнішими  способами є створення умов  для розвитку  малого та середнього бізнесу. Підприємствам потрібно надавати  податкові пільги, кредити за низькими ставками і заохочувати до  розширення  штату працівників.  Зазначимо,  для Китаю з населенням  у понад 1  мільярд 300  млн.  людей,  проблема  безробіття як ніколи гостро постала в кінці минулого - на початку цього року. Через світову кризу та зниження попиту на товари  «Мade in China»,  вже втратили  роботу  десятки мільйонів працездатних осіб.  А за  даними  Міністерства  праці,  цьогоріч  у китайських  містах  треба буде  працевлаштувати 24  млн.  осіб,  включно з випускниками навчальних закладів .

Американська  політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва  якомога ширших верств активного  населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким  рівнем доходу, який проте перевищує  допомогу по безробіттю. У кожному штаті США існує своя система наповнення бюджету, з якого фінансується допомога з безробіття. У більшості випадків податки стягуються з працедавців. Зазвичай, на суму, що перевищує перші $7 тис., отримані співробітником компанії, накладаються два особливі податки – федеральний і місцевий. Федеральний податок зазвичай складає 6.2%, з них частка у 5.4% списується з бази оподаткування компанії. Середньостатистичний податок штату складає 2.1% (0.6% у штаті Джорджія, 4.1% – у штаті Нью-Йорк). У деяких штатах подібні відрахування до місцевого бюджету зобов’язані робити і найняті робітники. Періодично бюджети виснажуються, внаслідок чого штати можуть ухвалити рішення про скорочення розмірів допомоги з безробіття.

Заслуговує  на увагу ідея щодо введення громадських  робіт для тих, хто одержує  допомогу. Це повинна бути добре  продумана, законодавчо підкріплена  система. Зокрема, рівень допомоги по безробіттю повинен стимулювати безробітних  до реєстрації на біржах праці й  участі у громадських роботах, інакше є ризик повернути цій системі  її первісний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англії у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон  про бідних. Відповідно до цього  Закону бідняки, які зверталися по допомогу, направлялися у робітні будинки, де панував жорсткий напівтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродійних товариств, парафій, у віданні яких знаходилися ці будинки. У 30-ті роки XX ст. програми громадських робіт з'явилися у США в умовах зростання безробіття й дістали поширення у багатьох країнах. Це дало можливість на короткий час вирішити деякі економічні й соціальні проблеми безробіття, а також питання, пов'язані з розвитком інфраструктури регіонів, охороною довкілля тощо.

У  Росії  на  заходи  по  боротьбі  з  безробіттям  додатково  виділяється 44  млрд.  руб.,  заявив  президент  Росії  Д.Медвєдєв.  За  його  словами,  потрібно  не  тільки  збільшити  виплати  по  безробіттю,  але і створювати  нові  робочі  місця,  зокрема в малому бізнесі, в нових виробництвах,  будувати нові  об'єкти, які здатні створити додаткові робочі місця.

В розпал кризи багато російських підприємств  змушені були скорочувати співробітників, так як їм доводилося заощаджувати. У травні 2010 року рівень безробіття в Росії склав більше 10 відсотків  за методикою Міжнародної організації  праці (МОП). Зростання безробіття в  Росії досить швидко закінчилося. За цим показником економіка РФ вигідно  відрізняється від економік багатьох розвинених держав. Російським безробітним, які бажають відкрити власну справу і захистили відповідний бізнес-план у державній службі зайнятості, почали надаватися мікро-кредити у розмірі більше ніж 15 тис. доларів.

У 2011 році в Росії було виділено 27 млрд. рублів для підтримки ринку праці  та боротьби з безробіттям . 3 млрд. рублів було виділено на те, щоб здійснювати  професійну перепідготовку жінок, у  яких закінчується відпустка по догляду  за маленькими дітьми.

РОЗДІЛ 3

ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ

Однією  з найважливіших функцій державного управління є вивчення і відповідне регулювання процесів зайнятості населення.

В Україні  ці функції регулюються Законом  України «Про зайнятість населення» (2012 p.), який визначає правові, економічні та організаційні положення щодо регулювання зайнятості населення  та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з  боку держави в реалізації громадянами  права на працю. Ці положення є  основою правового регулювання  зайнятості населення не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях.