Зайнятість та безробіття

Структурне безробіття пов’язане із зміною структури попиту на робочу силу, коли одні професії відмирають, а інші з’являються. Цей вид безробіття більш тривалий, бо потребує перекваліфікації. Різновидом є конверсійне безробіття, доволі поширене в перехідних економіках.

Циклічне (або кон’юнктурне) безробіття пов’язане з падінням виробництва в ході економічного циклу. Падає сукупний попит, тому скорочується виробництво та звільняються працівники [13, с. 58].

Природний рівень безробіття (u*) – рівень, при  якому забезпечується повна зайнятість робочої сили, тобто найефективніше і найраціональніше її використання. Це означає, що кожен, хто хоче працювати, знаходить роботу. Тому природний  рівень безробіття називається рівнем безробіття за умов повної зайнятості, а обсяг випуску, який відповідає природному рівню безробіття, –  потенційним обсягом виробництва. Оскільки  повна зайнятість робочої  сили означає, що в економіці  існує  тільки  фрикційне  і  структурне  безробіття,  природний рівень безробіття може бути розрахований як сума рівнів фрикційного і структурного безробіття:

_{.           (1.}6)

Сучасна  назва  цього  показника  – неприскорюючий  інфляцію  рівень  безробіття  – NAIRU (non – accelerating inflation rate of unemployment) [10].

Інституціональне безробіття породжується правовими нормами, прийнятими в  країні, які негативно впливають  на попит або на пропозицію робочої  сили. Воно, наприклад, може бути похідним від введення гарантованого мінімуму заробітної плати. Інституціональне безробіття може бути також наслідком надмірних  соціальних виплат та недосконалої податкової системи, які знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування скорочують доходи громадян і роблять їх зіставними із соціальними виплатами.

Економічне безробіття викликане кон’юнктурою ринку та поразкою товаровиробника у конкурентній боротьбі через незадовільне керівництво конкретним підприємством, відставанням у застосуванні нових технологій та устаткування. Воно існує постійно, в тому числі і в Україні, але посилюється зі спадом економіки і зниженням попиту на товари і послуги.

Регіональне безробіття викликано  різними причинами, притаманними конкретному  регіону, наприклад закриттям вугільних  копалень у Донбасі. Однак для  окремого регіону воно є або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду.

Технологічне безробіття є наслідком  вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій.

Сезонне безробіття — це підвищена незайнятість у міжсезонні, притаманна окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова і м’ясомолочна промисловість тощо.

Приховане безробіття — це неповна  вимушена зайнятість працівників, які  стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.

Часткове безробіття —  це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового  скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства  України тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у  зв’язку з тимчасовим припиненням  виробництва без переривання  трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

За часовим аспектом є два  види безробіття — застійне і хронічне.

Застійне безробіття включає стійкий  прошарок безробітних маргіналізованих громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов’язково є наслідком тривалого періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.

Хронічне безробіття виникає разом  з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць  тривалий час відстає від наявної  чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша  характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю [4].

Яка залежність може існувати між  безробіттям і реальним ВВП? Оскільки зайняті виробляють товари і послуги, а безробітні — ні, то зростання  рівня безробіття мало б супроводжуватися зниженням темпів зростання реального  ВВП. Цю обернену залежність між рівнем безробіття і ВВП називають законом  Оукена, на честь відомого економіста Артура Оукена, який вперше дослідив цю залежність [12, с. 67].

Якщо фактичний ВВП менший за потенційний, то це свідчить про відставання ВВП. Відставання ВВП — це обсяг продукції, що його економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.

Якщо фактичний ВВП більший, ніж потенційний, то це свідчить про перевищення ВВП. Це стає можливим найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли в процес виробництва залучаються додаткові зміни робітників, капітальне обладнання використовується понад встановлені нормативи, поширюється понаднормова праця і праця за сумісництвом.

Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв’язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2–3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем:

_{,                                          (1.2.5)}

де   _{— фактичний ВВП, — потенційний ВВП,   — фактичний рівень безробіття, — природний рівень безробіття,} — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень _{на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %} [11, с. 40].

 

1.3. Ринок  праці.

Поєднання працівника із засобами виробництва у ринковій економіці  відбувається через укладання угод між покупцями і продавцями праці  на ринку праці. Укладання такої  угоди є, по суті, актом купівлі-продажу  праці, а ринок праці є сферою економіки, в якій через такі угоди  виникають економічні відносини  між покупцями цього товару та продавцями.

Покупцями виступають роботодавці, якими є власники підприємств, установ  та організацій або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи, що використовують найману працю. Продавцями цього ринку є фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства  можуть виконувати певну роботу.

Також існують посередники ринку праці, якими виступають організації роботодавців, організації найманих працівників, серед яких чільне місце займають профспілки, та уповноважені державою органи [15, с. 75].

Рис. 1.3. Основні сегменти ринку праці [9, с. 93]

За структурою ринку праці розрізняють  його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини  між покупцями і продавцями робочої  сили з приводу наймання працівників  відповідної професії та спеціальності  в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух  кадрів всередині підприємства, переміщення  з однієї посади на іншу по горизонталі  чи по вертикалі.

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок  праці — організована, офіційна частина ринку праці, що включає  все працездатне населення, що стабільно  працює або перебуває на обліку в  державних та недержавних службах  зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються знайти роботу через  прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику імовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків [5].

Основними параметрами ринку  праці є пропозиція праці, попит  на працю, ціна праці, чисельність зайнятих.

Пропозиція праці (LS) –  це чисельність населення, яке бажає  працювати  при  різних  ставках  заробітної  плати.  Пропозиція  праці залежить від таких чинників: чисельності населення; чисельності  трудових ресурсів країни; частки працездатного  населення в загальній його чисельності; середнього обсягу відпрацьованих годин  одним робітником за рік; якості застосованої праці (рівень освіти, кваліфікація працівників, продуктивність їх праці); міграційних процесів [10, с. 25]. Пропозиція праці на ринку робочої сили залежить від реальної заробітної плати: чим вища заробітна плата, тим більше працівників пропонують на ринку свою працю, і, навпаки, чим нижча заробітна плата, тим менша їх кількість матиме бажання влаштуватися на роботу [8, с. 108].

Попит на працю (LD) – потреба  підприємців у певному ресурсі  при різних ставках заробітної плати, що визначається кількістю вільних  робочих місць і залежить від таких чинників: масштабів національної економіки; її структури, тобто частки трудомістких галузей в економіці; ринкової кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції на товарному ринку) [10, с. 26]. В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 25].

Попит на працю може бути індивідуальним і сукупним. Індивідуальний попит на працю — це платоспроможний попит конкретної організації на робочу силу певної якості. Сукупний попит на робочу силу — це загальна кількість робітників, службовців і спеціалістів різних професій і спеціальностей, які в даний період потрібні на вільні робочі місця [4, с. 59].

Рівновага на ринку праці буде тоді, коли урівноважаться попит на працю  і пропозиція праці.

Рівновага на ринку  праці в інтерпретації неокласичної школи

Характеристики неокласичної моделі рівноваги:

1. Ринок праці — саморегульована система.
2. Точці рівноваги на ринку праці відповідає повна зайнятість та потенційний обсяг національного виробництва.
3. Самовідновлення рівноваги на ринку праці відбувається за рахунок гнучкості ставок заробітної плати.
4. Держава не повинна втручатися в процес функціонування ринку праці.
5. Тривале безробіття неможливе.

Із рис. 1.4 зрозуміло, що рівноважний обсяг попиту на працю (LD) і пропозиції праці (LS) забезпечує рівноважна ставка заробітної плати ()₀. Будь-яке відхилення рівня реальної заробітної плати від рівноважного рівня зумовить порушення рівноваги, яке виявиться або у формі надлишку робочої сили, або у формі її дефіциту.

Рис. 1.4. Рівновага на ринку праці в неокличній моделі

Рівновага на ринку  праці в інтерпретації кейнсіанської школи

Характеристики кейнсіанської моделі рівноваги:

1. Ринкова економіка не є саморегульованою системою.
2. Автоматично встановлена ринком рівновага не завжди задовольняє суспільство, оскільки вона може існувати за досить високого рівня безробіття.
3. У короткостроковому періоді ставки заробітної плати нееластичні, вони не можуть служити автоматичними регуляторами економіки і забезпечувати повну зайнятість. Причинами жорсткості  ставок заробітної плати є недосконала конкуренція на ринках, наявність монополій, що чинять опір зниженню рівня заробітної плати.
4. Праця і капітал у короткостроковому періоді — ресурси не взаємозамінні.
5. Держава має регулярно втручатися в економіку з метою забезпечення повної зайнятості та досягнення потенційного обсягу національного виробництва.

Рис. 1.5. Рівновага на ринку праці в кейнсіанській моделі

Нехай законодавство країни встановлює мінімальну заробітну плату  на рівні (W). Тоді пропозицію праці можна зобразити у вигляді ламаної лінії. Вона показує, що заробітна плата не може бути нижчою за (W), але може бути вищою [2].

Отже, ринок праці охоплює сукупність механізмів, що забезпечують узгодження та координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили та визначення її ціни [14, с. 308].

 

РОЗДІЛ 2

РОЛЬ ДЕРЖАВИ  В РЕГУЛЮВАННІ ЗАЙНЯТОСТІ

ТА БОРОТЬБІ З БЕЗРОБІТТЯМ

2.1. Державне  регулювання зайнятості.

Сьогодні  всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації  приділяють першочергову увагу проблемам  зайнятості як таким, без вирішення  яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно  розробляються, фінансуються і виконуються  програми зайнятості, що враховують специфіку  конкретної соціально-економічної  ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи  активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання  доходів).

До першої групи належать:

1. програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;
2. програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;
3. програми професійного навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;
4. програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.