Загальна характеристика способів захисту прав торговельні марки

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

Загальна характеристика способів захисту прав торговельні марки…...4

Звернення до АМКУ……………………………………………………….5

Захист порушених прав на торговельні  марки в судовому порядку……7

Формування доказової бази………………………………………………..9

Визнання свідоцтва на торговельну  марку недійсним…………………...12

Висновки…………………………………………………………………….14

Список літератури……………………...…………………………………...15

 

Вступ

Сьогодні можна стверджувати, що права інтелектуальної власності  набувають все більшої цінності в економічних відносинах. Особливо чітко ця тенденція спостерігається у правовідносинах, пов’язаних із торговельними марками. Підприємці відчувають необхідність у використанні розрізняльних позначень, а тому уважніше ставляться до індивідуалізації своїх підприємств, а також товарі і послуг. Із кожним роком все більше іноземних компаній з’являються на ринку України зі своїми товарами та відповідними засобами індивідуалізації. Кількість зареєстрованих торговельних марок неухильно зростає.

Відповідно, збільшується і кількість спорів між суб’єктами правовідносин що до використання торговельних марок. При цьому спори виникають щодо відомих знаків, так і стосовно абсолютно нових.

Метою даної статті е, по-перше, висвітлення  певних тенденцій, які склалися у  практиці застосування законодавства у сфері захисту прав на торговельні марки, по-друге, інформування зацікавлених читачів стосовно рішень компетентних органів, які певною мірою можна вважати прецедентами для подібних спав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальна характеристика способів захисту прав на торговельні марки

 

Відповідно до ст. 20 Закону України  «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг» (далі - Закон) порушення  прав власника свідоцтва на знак для  товарів і послуг вважається: будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дії, що потребують його згоди, та готування до вчинених таких дій.

Найчастіше права на торговельну  марку порушуються шляхом її використання без дозволу власника під час продажу товарів (надання послуг) або шляхом імітації знака (його спотворення або схоже написання) з метою створення враження у споживача, що підроблений продукт виготовлений компанією-власником торговельної марки.

Законодавство України передбачає такі способи захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки:

1. Адміністративно-правовий захист  прав інтелектуальної власності,  який може здійснюватися шляхом  звернення до:

а) Антимонопольний комітет України (далі – АМКУ) (у разі порушення правил добросовісної конкуренції);

б) Державної митної служби України (з метою контролю за переміщенням товарів з використанням знака  через митний кордон України);

в) Державного департаменту інтелектуальної  власності ( з метою реєстрації торговельних марок, визначення знака добре відомим);

г) органів внутрішніх справ ( з  метою притягнення порушника  до адміністративної або кримінальної відповідальності).

2. Судовий захист прав інтелектуальної  власності передбачає звернення  до суду з  позовною заявою  з метою визначення або відновлення порушених прав на торговельну марку, припинення правопорушення, відшкодування правопорушникам завданих збитків тощо.

Звернення до АМКУ

 

Антимонопольний комітет України  є державним органом зі спеціальним  статусом, метою діяльності якого є забезпечення держаного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям  у господарській діяльності (ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»)

Одним із найпоширеніших видів недобросовісної  конкуренції є неправомірне використання позначень.

Наприклад, неправомірним вважається використання імені, фірмового найменування, торговельних марки, рекламних матеріалів, оформлення упаковки, інших позначень без дозволу суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі позначення у господарській діяльності, що призвело або може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Заявник під час звернення до АМКУ може вимагати визнання факту недобросовісної конкуренції, припинення недобросовісної конкуренції, офіційного спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей і накладення штрафу на порушника.

Якщо АМКУ визнає певні дії порушника  неправомірним використанням позначення, тоді заявник має право звернутись до суду з позовом про вилучення  відповідних товарі із неправомірно використаним позначенням як у виробника, так і у продавця. Крім цього, на підставі рішення АМКУ заявник може звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, заподіяних неправомірними діями порушника.

Як судова, так і адміністративно-правова  процедура захисту прав на торговельну марку мають свої переваги та недоліки. Відповідні механізми захисту прав істотно відрізняються їх способами, межами розгляду справи, рівнем формалізації процесу розгляду справи, об’єктами права інтелектуальної власності, які можуть бути предметом розгляду, юридичною силою рішення.

Проаналізувавши судову практику, ми дійшли висновку, що абсолютна більшість  рішень АМКУ, які оскаржуються у  суді, в результаті розгляду позовних заяв залишаються в силі. Цей факт певною мірою свідчить про якість рішень АМКУ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Захист порушених  прав на торговельні марки в судову порядку

 

 

До найпоширеніших категорій справ, предметом яких є торговельні  марки, відносяться:

1. Справи про припинення порушення на торговельні  марки;
2. Справи про визнання свідоцтв (міжнародних реєстрацій) на торговельні марки недійсними;
3. Справи про дострокове припинення дії свідоцтв на торговельні марки у зв’язку з невикористанням знаку.

Розглянемо правові підстави для  подання позовною заяви про припинення порушення прав на торговельну марку. Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини в сфері охори та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, є Цивільний кодекс України (далі – ЦК України).

Відповідно до ст. 495 ЦК України  майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

• право на використання торговельної марки;
• виключне право дозволяти використання торговельної марки;
• виключне право перешкоджати використанню торговельної марки, в тому числі забороняти її використанню;
• інші права інтелектуальної власності на торговельну марку, встановлені законом.

Стаття 16 ЦК України визначає способи  захисту цивільних прав та інтересів  у судовому порядку, до яких відносяться, зокрема:

• визнання права;
• припинення дії, яка порушує право;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди;
• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб тощо.

Вище наведений перелік способів захисту цивільного права або інтересу не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.

При цьому статтею 21 Закону України  «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг» (далі – Закону) встановлено способи захисту прав на торговельну марку. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому, передбаченому законом порядку. Частиною другою закріплено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у зв’язку із застосуванням цього Закону.

Суди відповідно до їх компетенції  розглядають, зокрема, спори про:

• встановлення власника свідоцтва;
• укладання та виконання ліцензійних договорів;
• порушення прав власника свідоцтва (ч. 2 ст. 21 Закону).

Необхідно відзначити, що право власник  не має права вимагати від порушника  замість відшкодування збитків  виплати компенсації (якщо інше не передбачено  договором), оскільки такий спосіб захисту  прав на торговельну марку прямо  не передбачений законодавством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування  доказової бази

 

Збираючи відповідні докази, необхідно враховувати норму  частини 4 статті 16 Закону, яка визначає поняття «використання знака».

При цьому використанням знака  визначається також його використання у формі, що відрізняється від  зареєстрованого знака лише окремими елементами якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Таким чином, під час подання  позовної заяви позивачу необхідно  надати суду докази, що свідчать про: виготовлення продукції з нанесенням торговельної марки; використання знака під час зберігання продажу або пропозиції до продажу продукції, маркованої торговельною маркою, у тому числі через Інтернет.

Як свідчить практика, такими доказами залежно від конкретних обставин можуть бути зокрема:

• Прайс-листи, чеки, податкові накладні, акти виконаних робіт, інші документи, що свідчать про продаж товару або надання послуги;
• Технічні умови виготовлення певних виробів, наприклад, будівельного обладнання, електричних приладів, сількогосподарських конструкцій тощо;
• Фотографії, що підтверджують факт використання відповідачем відповідного виробу;
• Рекламні оголошення, інформація в мережі Інтернет, що підтверджують пропозицію до продажу товару;
• Договори зберігання та інші цивільно-правові договори на зберігання відповідних товарів;

Окрему увагу позивачеві слід приділити  питанню доведення схожості товарного  знака та позначення  відповідача  до ступеня змішування, а також  спорідненості товарів та/або послуг, щодо яких вони зареєстровані (використовуються).

Відмітною рисою доказування даної  обставини є те що суд за клопотанням  однієї зі сторін або за власною  ініціативою може призначити проведення судової експертизи.

Правовою підставою для призначення судових експертиз є норма, яка міститься у всіх процесуальних кодексах, згідно з якою для встановлення обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу.

До проведення судової експертизи залучаються атестовані судові експерти, які забовязані дати вичерпні відповіді на запитання суду або вказати на причину, через яку відповідь не може бути надана.

Висновок судової експертизи у  разі відсутності підстав вважати  його не обґрунтованим або таким, що викликає сумніви в його правильності, як правило, приймається судом як основний доказ у справі.

Приклад 1

Власником словесних торговельних марок «Красний корінь» і «Атероклефіт»  у продажу були виявлені біологічно активні добавки «Атероклефіт плюс» і «Червоний корінь», виробництво української фірми. Ця обставина послужила підставою для звернення власника торговельних марок до київського офісу ЮФ «Городисський та Партнери».

Оскільки торговельні марки  «Красний корінь» і «Атероклефіт» зареєстровані щодо товарів 05 класу МКТП «мінеральні харчові добавки, харчові добавки для медичних цілей, лікувальні трави», право власником було прийняте рішення захистити свої права на торговельні марки шляхом звернення до суду. До правопорушника були пред’явлені вимоги про припинення порушення прав ІВ на знаки, також позивач просив суд заборонити порушникові використовувати згадані позначення. Позовні вимоги були обґрунтовані неправомірністю використання позначень «Атероклефіт плюс» і «Червоний корінь», які є схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими торговельними марками позивача.

Під час винесення рішення суд  належним чином оцінив та взяв до уваги  висновок судового експерта, який, своєю чергою, вказав на можливе виникнення у споживачів асоціативних зв’язків між зареєстрованими торговельними марками і позначеннями, що використовуються від відповідачем (рис. 1,2). У даному випадку схожість словесних знаків посилювалась загальною композицією, оформлення упаковок, кольоровою гамою, які використовувались під час фактичного використання позначень.