Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

У Древній Греції і Древньому  Римі, а потім у середньовічних містах Європи ринком називали торгову  площу. Вона звичайно розташовувалася  в центрі міста і з усіх боків була оточена будинками (там містилися ремісничі майстерні, торгові крамниці, державні установи й ін.). Продавці різних видів продуктів розташовувалися на ринковій площі звичайно у визначених, традиційно закріплених за ними місцях. Цим і обмежувалася диференціація (розчленовування) ринку.

Зовсім інакше виглядає сучасний ринковий простір у високорозвинених країнах. По-перше, торгівля фактично захопила весь простір міських і інших  поселень людей. По-друге, неимовірно розширився перелік, обсяг і асортимент (набір видів) товарів. Предметом купівлі-продажу стали духовні блага і послуги, кінцеві результати наукових досліджень і багато чого ін. По-третє, що підсилилося, особливо в другій половині XX в., суспільний поділ праці вийшов за межі виробництва і поширилося на ринкову сферу. У результаті цього сформувалася система (єдина сукупність) ринків .

  У сучасній системі ринків  досить виразно виділяються наступні  великі галузі торгової діяльності (вони, у свою чергу, поділяються  на відповідні підгалузі і види):

• ринок споживчих продуктів (продовольчих і непродовольчих товарів, житла і т.п.);
• - ринок засобів виробництва (машин, устаткування, транспортних засобів, палива, сировини, електроенергії й ін.);

З тих пір як ринок став багатоланковою системою, він дуже активно впливає на усі великі галузі матеріального і нематеріального виробництва. Ринкова торгівля забезпечує їхніми постачаннями всіх людських, необхідних матеріальних, науково-технічних, інтелектуальних і фінансових умов розвитку. Не випадково національне господарство одержало у визначеному змісті назву ринкової економіки. Правда, цим зовсім не заперечується роль і значення товарного виробництва. У такій назві лише відбивається той новий стан економічного організму, коли майже всієї його клітинки випробують вплив ринкових відносин.

 Типи ринкових відносин

Ринкові відносини розрізняються  по характеру поводження учасників  торгових угод.

Покупець має економічну свободу, якщо він:

 а) за бажанням вибирає  продукт із безлічі пропонованих  благ;

б) відшукує продавця з числа тих, хто краще обслужить і реалізує товар при подібних умовах.

Для продавця свобода полягає в  наступному:

 а) виборі найбільш придатного  покупця; 

б) можливості розпоряджатися грошима) вирученими від продажу товарів, за своїм розсудом.

Для покупця і продавця свобода  складається в необмеженому виборі умов торгової угоди. Не потрібно, мабуть, доводити, що ступінь ринкових воль зростає в міру збільшення багатства  продавців і покупців.

За рівнем розвиненості цих і  інших господарських воль ринки можна підрозділити на три типи: вільний, нелегальний і регульований.

Вільний ринок має максимум свобод. Тут суб'єкти ринку мають повну  незалежність. Вони вільні від утручання  держави в справи власників.

Нелегальний ринок включає два  види: а) тіньову торгівлю і б) чорний ринок. Тіньова торгівля ведеться з порушенням правил купівлі- продажу звичайних благ (несплати ринкових зборів і податків, відсутність необхідних ліцензій — дозволів державних органів на збут визначених товарів і ін.).

На чорному ринку підпільно торгують речами, які заборонено робити і продавати.

Якісно відмінною від вільного і нелегального ринку є регульована  торгівля.

 Регульований ринок підлеглий  визначеному порядку, що закріплений  у правових нормах і підтримується  державою.

Сучасний ринок включає наступну сукупність соціальних інститутів.

По-перше, сюди входить правова  система, що організує правове регулювання  ринку й охороняє інтереси учасників  ринкових відносин. Основу цієї системи  складає Цивільний кодекс, що виконує  роль економічної конституції.

По-друге, у розглянуту совокупность інститутів входять органи державного контролю і регулювання. Тут маються  на увазі установи по санітарному, епідеміологічному  й екологічному контролі; податкова  система; органи фінансово-кредитної політики держави.

По-третє, до соціальних інститутів відносяться  асоціації (об'єднання), союзи споживачів, підприємців і працівників (професійні союзи). Вони підвищують ступінь організованості, цивілізованості й ефективності дій учасників ринкових угод.

По-четверте, для нормальної діяльності сучасного ринку необхідна інфраструктура — загальний пристрій господарського життя. Сюди відносяться торгові  підприємства, біржі, банки і т.п.

Вони зв'язують виробників, торгових посередників і покупців у єдине  ціле.

Підсумовуючи усе викладене  про історію розвитку і сучасний стан ринкового господарства, приходимо  до наступного узагальнення.

1. В міру кількісного зростання  товарного виробництва ринок  має тенденцію (напрямок розвитку) до просторового розширення. Він  пройшов історичний шлях від місцевої до внутрішньої і міжнародної торгівлі.

2. В другій половині XX сторіччя  досягнутий настільки глибокий  поділ праці в товарному виробництві,  що сучасний ринок перетворився  в багатоланкову систему галузей  і під галузей торгівлі. У результаті різко підсилилася залежність всього економічного організму від розвитку ринкової системи.

3. Типи ринкових зв'язків істотно  змінювалися протягом всієї історії  товарно-ринкового господарства. Для  Заходу спочатку й аж до XIX в.  включно була характерна перевага вільного ринку. Тоді був досягнутий найбільший ступінь економічних воль товаровласників. В другій половині XX в. у результаті активного втручання держави в національне господарство розвився тип регульованого ринку.

4. Сучасна структура ринкових зв'язків включає три їхні типи: а) вільний ринок (частково зберігся в секторі одноособових господарств); б) нелегальний ринок і в) регульоване ринкове господарство (розвите переважно в секторі акціонерних об'єднань і державному секторі).

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, що може належати йому на праві власності або повного господарського ведення.

Джерелами майна підприємств є:

• грошові і матеріальні внески засновників підприємства;
• доходи від реалізації продукції, робіт і послуг;
• цінні папери і доходи від цінних паперів;
• капітальні вкладення і дотації від бюджетів різного рівня;
• безоплатні чи благодійні внески;
• пожертвування організацій, підприємств і громадян;
• випуск майна державних підприємств шляхом конкурсу, аукціону, тендера;
• викуп майна державного підприємства шляхом акціонування;
• інші джерела, не заборонені законодавством.

У залежності від форм власності  в народному господарстві діють  приватні, муніципальні і державні підприємства, а також змішаної форми  власності, засновані на об'єднанні майна, що знаходиться в приватній, муніципальній і державній власності, власності іноземних держав, а також у власності громадських організацій.

Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство засноване на власності громадян.

Орендне підприємство створюється на основі договору оренди з власником майна і трудовим колективом, що взяв майно в оренду.

Державне підприємство засновується органом державної влади. Майно  державного підприємства утворюється  за рахунок бюджетних чи засобів  внесків інших державних підприємств, отриманих доходів.

Муніципальне підприємство засновується місцевими органами влади. Майно  таких підприємств також утвориться за рахунок бюджетних асигнувань відповідного  рівня чи інших  муніципальних підприємств.

Соціально-економічна роль підприємства в умовах ринку істотно міняється по ряду напрямків:

• основні вимоги, що висуває ринок підприємству, - працювати так, щоб результатом діяльності був не тільки випуск  продукції чи послуг, але й одержання прибутку, тобто завжди повинне бути перевищення доходів над витратами, що витрачаються ресурсами, і чим більше це перевищення, тим прибутковіше працює підприємство;
• на зміну вимозі випуску як можна більшої кількості продукції приходить вимога не тільки зробити продукцію, але і збути її, реалізувати. Подальше нарощування обсягів доцільно тільки в умовах гарантованого збуту останньої;
• на зміну вимогам обмеження, що існували, з боку вищих органів приходить самостійність підприємств по багатьом питанням його діяльності, але як плата за цю самостійність – можливість неспроможності і банкрутства.

Отже, поведінка підприємства в  умовах ринкового господарювання видозмінюється, і ця зміна стосується багатьох питань діяльності підприємства. Будь-яке  підприємство є відкритою економічною системою.

В умовах ринку підприємство вирішує  дві задачі – зробити продукцію  і реалізувати її. У залежності від рішення цих задач воно буде  процвітати чи буде неспроможним. Для того, щоб знати, що необхідно  робити – який асортимент, у якій кількості – підприємство повинне вивчити ринок, перш ніж почне витрачати ресурси на виготовлення конкретної продукції, тобто зайнятися маркетингом. Причому маркетингом необхідно займатися постійно – як до запуску продукції у виробництво, так і після, у процесі реалізації.

Для прийняття рішень необхідно  зібрати і проаналізувати достовірну інформацію, що включає:

• характеристику товарів;
• загальну характеристику ринку: велике чи мале число споживачів, способи покупки товарів, відношення покупців до товарів, умовам і термінам постачання, умови продажу і конкурентів;
• канали поширення товарів;
• конкретний стан ринку: чи існує конкуренція між виробниками товарів і який її рівень;
• законодавчі обмеження;
• рівні управлінської діяльності в області маркетингу;
• фінансові, матеріальні й інші ресурси, необхідні для досягнення цих цілей;
• перспективні цілі фірми, що виникають при цьому задачі і забезпеченість їхніми необхідними ресурсами;
• оперативні, поточні цілі і задачі, висунуті конъюктурою ринку, не суперечним довгостроковим стратегічним цілям.

У виробництві продукту і здійсненні маркетингової політики необхідно  враховувати життєвий цикл продукту на ринку, що включає ряд стадій:

• упровадження, що вимагає великих витрат, тому торгівля товаром на цій стадії, як правило, збиткова;
• ріст як результат визнання покупцем товару і швидкого збільшення попиту на нього. При рості обсягу продажу і відповідно прибутку стабілізуються витрати на рекламу;
• зрілість характерна тим,  що більшість покупців товар уже придбали, тому темпи росту продажів, досягши максимуму, починають падати, прибуток також починає знижуватися в зв'язку зі збільшенням витрат на рекламу й ін. маркетингові заходи;
• насичення: у цьому періоді, незважаючи на вжиті заходи, ріст продажів більше не відбувається. Прибуток від торгівлі продовжує збільшуватися через зниження витрат на виробництво;
• спад являє собою період різкого зниження продажів, а потім і прибутку.

Як працює підприємство – прибуткове, чи збитково в рамках самооплатності – в істотній мері залежить від  форм і методів перетворення і може бути визначено цілим рядом як приватних, так і загальних показників ефективності.

Якість – це сукупність властивостей продукції, покликаних задовольняти потребу  відповідно до призначення продукції. Любий продукт являє собою  сукупність властивостей, куди входять надійність, эргономичность, эстетичні властивості і экологичність. Сучасне виробництво – це виробництво високоякісної продукції. Споживач часто віддає перевагу якості ціні, оскільки розуміє, що висока якість знизить витрати на експлуатацію, ремонт і більш повно задовольнить його потреби.

Витрати на роботи по підвищенню якості продукції мають значну питому вагу, що постійно росте. Підвищення якості – це трудомістка робота для підприємства, оскільки торкається практично всіх напрямків діяльності і в остаточному підсумку виходить на такий макроекономічний показник, як якість життя.

Якість продукції – результат  якості: праці, предметів праці, засобів  праці, технології, керування, виробничого  середовища в цілому.

Якість проміжного продукту у свою чергу формує якість кінцевого продукту, а останній безпосередньо виходить на якість життя, де поряд з такими складовими, як якість продукту і послуг, бере участь якість обороноздатності, природного середовища, інфраструктури, національного багатства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

В умовах ринкових відносин центр  економічної діяльності переміщається  до основної ланки всієї економіки  – підприємству. Саме на цьому рівні  створюється потрібна суспільству  продукція, виявляються необхідні  послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.