Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

По формам власності майно підприємства може бути особистим, державним, муніципальним, а також знаходитись у власності суспільних організацій. При цьому держава не може встановлювати обмеження та привілеї у здійсненні прав власності у залежності від надходження майна у особистій, державній, муніципальній власності або суспільних організацій.

За кількостю власників підприємницька діяльність може бути індивідуальною та колективною. При індивідуальному  підприємництві власність належить одній фізичній особі. Колективному підприємництву відповідає власність, яка належить одночасно декільком суб’єктам з певною долею кожного з них або без певних долів. Володіння, використання та розпорядження майном, яке знаходиться у колективній власності, здійснюється за узгодженням усіх власників.  

Серед організаційно-правових форм підприємництва розрізняють товариства, суспільні організації, кооперативи; до основних організаційно-економічних форм можна віднести: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи, холдинги.

Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво  продукції, товарів, робот, надаються послуги, створюються певні духовні цінності.

До виробничого підприємництва відносяться інновації, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів та послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність у цих галузях. Будь-який підприємець, який вирішив зайнятись виробничою діяльністю, повинен визначити, які конкретно товари він буде виробляти, які види послуг він буде надавати. Далі підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреб у товарі, попиту на нього він вступає у контакт з потенціальними споживачами, покупцями товарів, з товарними організаціями. Формальним завершенням переговорів може стати контракт, який заключається між підприємцями та майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У протилежному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість.

Важливим етапом виробничої діяльності є придбання або оренда факторів виробництва. У число таких факторів входять основні та оборотні виробничі  фонди, робоча сила, інформація.

Результатом виробничої діяльності підприємства є реалізація продукції (робот, послуг) покупцю, споживачу або виручка певної суми грошей. Різниця між грошовою виручкою та витратами виробництва складе прибуток підприємства.

Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі та торгові  організації.

Основний зміст комерційного підприємництва складають операції та угоди по купівлі – продажу, іншими словами, по перепродажу товарів та послуг. Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі аналогічна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак відмінно від неї тут замість матеріальних ресурсів придбається готовий товар, який потім реалізується споживачу.

Перш ніж приступити до комерційної  справи, необхідно виконати маркетинговий  аналіз ринку. За допомогою маркетингу здійснюються усі види життєвого  циклу торгового підприємства: дослідження ринку, просування товарів по каналах звертання до кінцевого споживача, фінансове забезпечення й одержання прибутку.

Якщо попередній аналіз ринку і  прогноз свідчить на користь здійснення комерційної справи, то підприємцю необхідно проробити бізнес-план, у якому повинні знайти відображення програма дій по здійсненню угоди і розрахунок необхідних витрат і очікуваних результатів.

У загальному виді програма будь-якої комерційної справи включає:

• наймання працівників для виконання торгово-посередницьких послуг;

• придбання чи наймання приміщень, складів, баз, торгових крапок, необхідних для збереження і реалізації товару;

• закупівлю товару для наступного його продажу;
• залучення коштів у кредит для фінансування угоди і наступного повернення кредиту і відсотків за користування їм;
• одержання й оплату послуг сторонніх організацій і осіб, що виконують посередницькі функції;
• одержання чи придбання необхідної інформації, необхідної для планування, оформлення і регулювання угоди;
• реалізацію товарів покупцю й одержання виторгу;
• реєстрацію угоди, виплату податків і платежів.   

На закінчення розробляється бізнес-план і укрупнений координаційний план дій.

Сферою діяльності фінансового (фінансово-кредитного) підприємництва є обіг, обмін вартостей. Особливість фінансової діяльності у тому, що вона проникає й у виробничу, і в комерційну діяльність, хоча може бути і самостійною – банківська, страхова справа й ін. Основне поле діяльності фінансового підприємництва – комерційні банки і фондові біржі.

Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційних банків є різниця між процентними ставками депозитних внесків і позичкових коштів.

Операції комерційних банків поділяються  на три групи: пасивні (залучення  коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).

Під фондовою біржею розуміється організаційно  оформлений, регулярно функціонуючий  ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню  реальної вартості активів. Принцип  функціонування фондової біржі ґрунтується на оперативному регулюванні попиту та пропозиції. На фондовій біржі проводяться котирування цінних паперів. Вони складаються в регулярній оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всіх цінних паперах, що проходять через біржу.

Форми підприємництва можна підрозділити на організаційно-правові й організаційно-економічні. У числі організаційно-правових форм – товариства, суспільства, кооперативи.

 Товариство, являє собою  об'єднання осіб, створене для здійснення підприємницької діяльності.  Важлива перевага товариства – можливість залучення додаткового капіталу. Кожний з учасників товариства несе рівну матеріальну відповідальність незалежно від розмірів його внеску. Учасники товариства підрозділяються на дві групи: повні товариші (товариство з необмеженою відповідальністю) і командитні товариші (товариство з обмеженою відповідальністю).

Суспільство створюється  за згодою не менш двох громадян або  юридичних осіб шляхом об'єднання  їхніх внесків з метою здійснення господарської діяльності. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають по його зобов'язаннях. Вони несуть відповідальність тільки в розмірах вартості внесених ними внесків. На відміну від них учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть відповідальність усім своїм майном. 

Найбільш розповсюдженими є  акціонерні товариства. Їхня відмінність  полягає в тому, що їм надане право  залучати необхідні засоби шляхом випуску  цінних паперів – акцій. При цьому  учасники акціонерного товариства несуть відповідальність за результати його діяльності в розмірах вартості приналежних їм акцій.

Підприємство, створене групою осіб для  спільної виробничої або іншої господарської  діяльності, називається кооперативним. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова й інша участь його членів у діяльності кооперативу, а також об'єднання майнових пайових внесків його учасників.

До основних організаційно-економічних  форм підприємництва можна віднести концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.

Концерн – це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємство через систему участі. Концерн  здобуває контрольний пакет акцій  різних компаній, що є стосовно них  дочірніми. У свою чергу дочірні компанії теж можуть володіти контрольними пакетами акцій інших акціонерних компаній.

Асоціації – м'яка форма добровільного  об'єднання економічно самостійних  підприємств, організацій, що одночасно  можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, входять одне-спеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціації – спільне рішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних і ін. задач.

Консорціум являє собою об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції. Таке об'єднання підприємців має можливість укласти кошти у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає при великих вкладеннях, тому що відповідальність розкладається на безліч учасників.

Синдикат – об'єднання збуту  продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення зайвої конкуренції  між ними.

Картель означає угоду між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, про розділ ринків збуту, частках у загальному обсязі виробництва й ін.

Новою организаційно-економичною  формою підприємництва виступають фінансово-промислові групи. Вони являють собою об'єднання  промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також  інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Ринкова модель та конкурентноздатність підприємства.

 

 РИНОК — механізм формування і руху відтворювальних зв'язків, що базується на товарно-грошових відносинах і конкуренції економічно самостійних суб'єктів господарювання (у широкому змісті); сукупність актів купівлі-продажу, місце, де відбуваються угоди між продавцями і покупцями конкретного товару (у вузькому змісті). Ринок виконує ряд важливих соціально-економічних функцій:

-     він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням через механізм прямих і зворотних зв'язків. Інструменти ринку (ціни, динаміка попиту та пропозиції, процентні ставки, валютний курс, курс цінних паперів і т.д.) служать найважливішим джерелом економічної інформації,   відбивають  ситуацію в різних галузях і сферах господарської діяльності й одночасно роблять активний зворотний вплив на зміну цієї ситуації. формування основних економічних пропорцій;

-    виявляє суспільну корисність тих чи інших видів товарів і послуг, дозволяє реально оцінити їхню вартість, визначити, якою мірою витрати виробництва кожного  товаровиробника корелюються із суспільно необхідними витратами;

- ринкова конкуренція служить  ефективним інструментом регулювання  обсягів виробництва, дозволяє  точно визначити лідерів і аутсайдерів серед суб'єктів, що хазяюють, забезпечує споживачу можливість вибору, змушує фірми використовувати науково-технічні нововведення, поліпшувати якість товарів і послуг для того, щоб зайняти й удержати міцне положення на ринку. У той же час сучасний рівень суспільного поділу праці, об'єктивні   переваги великомасштабного виробництва, величезна кількість високотехнологічних і неоднорідних товарів і множинність форм економічних зв'язків між товаровиробниками модифікують модель конкуренції на ринку. "Зроблена" (чи вільна) конкуренція, при якій цілком виключається можливість змов, контролю за цінами і кількістю товарів з боку окремих індивідів чи їхніх груп, стає практично неможливою. Крім того, у ряді випадків регулююче вплив Ринку через вільні ціни і конкуренцію об'єктивно утрачає своє значення. Так інструменти "чистого" саморегулюючого ринку не можуть використовуватися як виняткові стосовно до т.зв. "колективного" товару, чи товару загального користування, які не можна купити чи продати індивідуальному споживачу. До їхнього числа відносяться, зокрема, продукція оборонних галузей, енергетика, дороги й ін. Так, ринкова і макроекономічна оцінка витрат на захист навколишнього середовища, освіту, охорону здоров'я, культуру та ін. можуть істотно відрізнятися. Наприклад, одержання освіти важливо тільки для окремого  члена  суспільства. Ринкова система включає приватні і територіальні ринки.  Приватні ринки поділяються по основних видах товарів (засобу виробництва і споживчих товарів) і факторів виробництва (ринок робочої сили, ринок капіталів, ринок природних ресурсів). Виходячи з територіальних границь виділяють ринки місцевого, національного і світового рівня.

Разом з тим ринок — нерозривна єдність його складових, розроблена   Урядом Програма поглиблення економічних реформ націлена на відкриття простору для ефективної дії ринкових сил і механізмів, їхнє використання в інтересах економічного проста і підвищення добробуту населення.  

 РИНКОВА  СИСТЕМА 

 Розрізняють місцевий (у межах  села, міста, регіону), національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) ринки.

Спочатку, при простому товарному  виробництві, виникають місцеві  ринки, де збуваються переважно предмети повсякденного споживання. Через  слабкий розвиток суспільного поділу праці ринки не відрізнялися значною розмаїтістю асортименту товарів (їхнім набором по різних видах, найменуванням і призначенням).