Публічне акціонерне товариство

Акціонерні компанії у  Російській імперії були ефективною формою підприємницької діяльності і використовувалися у тих  галузях, які потребували великих  капіталовкладень. Перевагою цих  структур було те, що вони з початку  свого заснування мали великий капітал  і в разі необхідності могли його збільшити за рахунок випуску  нових акцій чи облігацій. Як наслідок, створення акціонерних компаній не лише пов’язувалося з отриманням прибутку приватними особами, а й було спрямоване на вирішення державних завдань.

Політичні події 1917 року в Російській імперії викликали значні зміни як в економіці країни в цілому, так і в акціонерному законодавстві зокрема. У 20-х роках ХХ ст. спостерігався значний розвиток акціонерних компаній, який був тісно пов’язаний із запровадженням радянським урядом принципів нової економічної політики. У той час було видано ряд законодавчих актів, які регламентували правові аспекти організації та діяльності в країні акціонерних товариств [].

Значними темпами зростання  акціонерних товариств у Російській імперії охарактеризувався період між лютневою і жовтневою революціями 1917 року. У березні того ж року російський Тимчасовий уряд прийняв  постанову, яка ліквідувала раніше існуючі в країні нормативні акти, що обмежували діяльність акціонерних  компаній. Згідно з документом, міністр  торгівлі та промисловості дістав повноважень щодо затвердження статутів всіх акціонерних товариств. Останнім дозволялося збільшувати свої статутні фонди до межі, яка дорівнювала їхньому подвійному первісному розміру. Слід зазначити, що Тимчасовий уряд не провів повноцінної реформи акціонерного законодавства, а лише обмежився частковим перерозподілом функцій між державними органами влади. Проте постанова Тимчасового уряду значно сприяла розвитку в країні акціонерної форми власності та ринку цінних паперів. Так, до вересня 1917 р. було створено 734 акціонерні компанії, сумарний статутний капітал яких становив 1,96 млрд. руб [].

Однак вже у грудні 1917 р. радянська влада розпочала  політику націоналізації банків та великих  промислових підприємств. У таких  умовах акціонерні компанії припинили  своє існування, проте їхні акції  не були повністю анульовані. Власники акцій могли розпоряджатися ними з дозволу місцевих рад. Передача акцій, у тому числі у спадщину, супроводжувалась реєстрацією у  тих самих радах. Розмір дивідендів за акціями не мав перевищувати розміру  ставки за вкладами у державних трудових ощадних касах, який становив на той  час 4%. Тільки на початку 1919 р. акції  націоналізованих акціонерних товариств  було ліквідовано, а всі підприємства переведено на державне фінансування.

З початком проведення в  країні нової економічної політики у 20-х роках ХХ ст. відбулося відродження  акціонерних товариств. На той період вони являли собою одну з форм управління промисловістю, торгівлею та банками.

У травні 1922 р. вийшла Постанова  ВЦВК «Про основні приватні майнові  паї», яка дозволяла засновувати  акціонерні товариства всім правоздатним громадянам країни []. Крім того, у листопаді  того ж року було прийнято Цивільний  кодекс УРСР, який містив 45 статей, присвячених  акціонерним товариствам. Згодом і  в інших радянських республіках (у тому числі в УРСР) було прийнято аналогічні нормативні документи, які  в загальних рисах повторювали  статті Цивільного кодексу УРСР. Згідно з цим документом, акціонерним товариством визначалось товариство, яке засновувалось під особливою назвою з основним капіталом, поділеним на певну кількість рівних частин (акцій), та відповідало за зобов’язаннями виключно своїм майном. Акціонерні товариства було поділено на державні, змішані та приватні.

Відповідно до Цивільного кодексу того часу, статутний капітал  акціонерного товариства мав формуватися  за рахунок внесків засновників. Останні могли укладати будь-які  угоди від імені товариства ще до публікації оголошення про реєстрацію даного товариства. При цьому, якщо згодом загальні збори акціонерного товариства не схвалювали ці угоди, засновники товариства несли особисту та солідарну  відповідальність за угодами перед  контрагентами.

На сьогодні придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства відповідно статті 81 Господарського кодексу України []. Відсутність в законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечував можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продавати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання [].

Відповідно до ст..5 Закону України «Про акціонерні товариства»  приватним акціонерним товариством  є акціонерне товариство яке здійснює приватне розміщення акцій. Акції приватного товариства не можуть купуватися та/або  продаватися на фондовій біржі, за винятком проведення на біржі аукціону.( ч2 ст.24) Кількісний склад приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Статутом приватного АТ може бути передбачено  переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання  акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (п. 2 ст.7). Проте, якщо акціонери вважають доцільним існування такого права і передбачили відповідну норму в статуті АТ, то реалізація цього права може відбуватися тільки у спосіб, встановлений Законом. Тобто вкрай важливо зазначити у статуті приватного акціонерного товариства наявність чи відсутність переважного права акціонерів, а також процедуру його реалізації, враховуючи вимоги Закону України «Про акціонерні товариства».

2. Типи акціонерних товариств

Акціонерне товариство —  один з різновидів господарських  товариств. Акціонерним товариством  визнається комерційна організація, статутний  капітал якої розділений на визначене  число акцій, що засвідчують права  та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ). Акціонерні товариства створюються в формі публічних  або приватних товариств.

За українським законодавством, акціонерне товариство це господарське товариство, статутний капітал якого  не може бути меншим ніж 1250 мінімальних  заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової  номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються  акціями. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних  товариств, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

29 квітня 2009 року, коли набрав  чинності Закон «Про акціонерні  товариства», почався відлік дворічного  перехідного періоду, відведеного  для акціонерних товариств в  Україні для впровадження ними  суттєвих змін в системі корпоративного  управління, а також у їх відносинах  з акціонерами, кредиторами та  інвесторами.

В залежності від здатності  акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без  згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються  на публічні та приватні. Здатність  акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або  приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту  прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і  контролю у товаристві, гнучкості  інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають  абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма  товариств може бути використана  лише для тих товариств, число  акціонерів в яких не перевищує певну  величину.

Аноні́мне акціоне́рне товари́ство — акціонерне товариство з акціями на пред'явника.

До реформи законодавства  про акціонерні товариства (2009–2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість  акціонерів закритих товариств законодавчо  не обмежувалась. Основний критерій для  поділу товариств на відкриті і закриті  був той самий — здатність  акцій вільно обертатись. Акції закритого  товариства не могли розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися та продаватися  на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання  акцій, що продавалися іншими акціонерами  товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві  обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву  кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств  із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати  ці підприємства, легко придушуючи спроби „повстання“ неорганізованих „рабів“ без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».[10]

Станом на початок 2010 р. в  Україні зареєстровано 20.4 тисячі закритих (приватних) акціонерних товариств, що складає дві третини від  загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств. Особливостями приватного акціонерного товариства є:

• максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб;

товариство може здійснювати  тільки приватне розміщення акцій;

• статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
• акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
• акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
• статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість; обрання членів наглядової ради приватного акціонерного товариства здійснюється або за принципом представництва у складі наглядової ради представників акціонерів або шляхом кумулятивного голосування;
• товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку [14], хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

При обговоренні законопроекту  «Про акціонерні товариства» НУ «ЮАУ ім. Я. Мудрого» було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних  товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних  товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує  кожен учасник товариства з обмеженою  відповідальністю, після внесення в  повному об'ємі своєї частини  вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця  між товариством з обмеженою  відповідальністю (ТОВ) та приватним  АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує  принаймні дві принципові відмінності  між приватними АТ і ТОВ:

Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і  вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права  не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу;

Кількість учасників ТОВ  не може перевищувати 100 осіб.

Режим обертання акцій  приватних АТ і часток ТОВ є  схожим в тому, що стосується переважного  права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права  власності необхідно змінити  статут ТОВ і зареєструвати зміни  в державному реєстрі.

Істотна відмінність приватних  АТ і ТОВ полягає в порядку  збільшення капіталу і залучення  додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з  цінних паперів), який має право відмовити  в реєстрації у разі виявлення  навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ  здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед  приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних  формальностей з регулятором  може бути тривалою справою із складно  передбачуваним результатом. В індустріально  розвинених країнах, в тому числі  в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих  ринках капіталу.

Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і  завдає шкоди учасникам ринку  і інтересам державного регулювання.

Висновки до першого  розділу

Отже, акціонерне товариство виступає, як один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ).

Акціонерні товариства створюються  в формі публічних або приватних  товариств. А сучасний стан вітчизняного законодавця до такої популярної організаційно-правової форми підприємницької діяльності, як акціонерні товариства, цілком закономірно відображає потреби практики в умовах формування і розвитку в Україні ринкових відносин та адекватних їм форм господарювання. Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.