Підприємництво та малий бізнес

Розглядаючи кількісні критерії поділу підприємств на великі, середні та малі в межах України, треба опиратися  на ст. 63 глави 7 Господарського кодексу  України, яка зазнала змін разом  з Законом № 2063-Ш після вступу в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України з питань регулювання  підприємницької діяльності" від 18.09.08 г. № 523-17.

У Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ наведено визначення суб'єкта малого підприємництва, якими  вважаються фізичні особи, зареєстровані  в установленому законом порядку  як суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період (календарний) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу з 2008 р. не перевищує 70 млн грн.

Одже, малими (незалежно від форми  власності) визнаються підприємства, в  яких середньооблікова чисельність  працюючих за звітний фінансовий рік не перевищує 50 осіб, а обсяг  валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими тепер визнаються підприємства, де працює більше 250 осіб, а дохід  перевищує 100 млн грн.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Таким чином, дія Закону № 2063 поширюється  на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що функціонують у галузі сільського господарства. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові  установи, суб'єкти підприємництва, які  здійснюють діяльність у сфері грального  бізнесу, обміну валют, є виробниками  та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємництва, у статутному капіталі яких частка вкладів юридичних осіб, що не можуть мати статусу суб'єкта малого підприємництва, перевищує 25 %.

Як бачимо, поняття малого підприємства та суб'єкта малого підприємництва - юридичної  особи збігаються між собою, що надає  право малим підприємствам сподіватись  на державну підтримку.

У той же час не можна не згадати  про існування Указу Президента "Про внесення змін до Указу Президента України № 727 від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів малого підприємництва" № 746/99 від 28.06.1999 р., в якому наводяться кількісні критерії суб'єктів малого підприємництва, які надають право  на використання спрощеної системи  оподаткування, обліку та звітності. Згідно з Указом № 727 система сплати єдиного податку запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

o фізичних осіб, які здійснюють  підприємницьку діяльність без  створення юридичної особи і  у трудових відносинах з якими,  включаючи членів їхніх сімей,  протягом року перебуває не  більше 10 осіб та обсяг виручки  яких від реалізації продукції  (товарів, робіт, послуг) за рік  не перевищує 500 тис. грн;

o юридичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності будь-якої організаційно-правової  форми та форми власності, в  яких за рік середньооблікова  чисельність працюючих не перевищує  50 осіб і обсяг виручки яких  від реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) за рік не перевищує  1 млн грн.

Дія цього Указу не поширюється  на:

o суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону  України "Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності" у частині придбання  спеціального патенту;

o довірчі товариства, страхові  компанії, банки, інші фінансово-кредитні  та небанківські фінансові установи;

o суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному капіталі яких  частки, що належать юридичним  особам - учасникам та засновникам  даних суб'єктів, які не є  суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

o фізичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності, які займаються підприємницькою  діяльністю без створення юридичної  особи і здійснюють торгівлю  лікеро-горілчаними та тютюновими  виробами, пально-мастильними матеріалами;

o спільну діяльність, визначену  п. 7.7 Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств" (334/94-ВР).

Зазначимо, що цим Указом для суб'єктів  малого підприємництва був спрощений  не тільки бухгалтерський облік, але  й оподаткування і звітність. Таким чином, з'явилося поняття "Платник  єдиного податку" (суб'єкт малого бізнесу), тобто суб'єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності і отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Таким чином, всі суб'єкт малого бізнесу діляться на 3 групи:

1) які скористалися правом переходу  на спрощену систему оподаткування,  обліку і звітності;

2) які таке право мають, але  не порахували потрібним (вигідним) його реалізувати;

3) які не мають права переходу  на спрощену систему оподаткування,  обліку і звітності.

 

3.  Ким і на який термін видається ліцензія? Хто встановлює цей термін?

 

Передавання прав на об'єкти промислової власності  на комерційній основі може здійснюється у таких формах:

• патентні угоди - торгова операція, за якої власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;
• ліцензійні угоди - торгова операція, за якої власник нематеріальних активів надає іншій стороні дозвіл на використовування прав на інтелектуальну власність у певних межах;
• ноу-хау - надання технічного досвіду і секретів виробництва, включаючи відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-продажу є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність;
• інжиніринг - надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Сюди входить широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного і післягарантійного обслуговування.

До числа  заходів передавання технології на некомерційній основі належать виставки, наукові конференції, симпозіуми, обмін  публікаціями і т. п. Передавання  технологій передбачає відповідну правову  забезпеченість.

Найбільш  широке застосування у сфері обміну науково-технічними досягненнями в  міжнародних відносинах мають ліцензійні договори.

Ліцензія - це дозвіл, який надається власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу, на певній території і за певну плату.

Ліцензійні  договори є головною формою міжнародного науково-технічного обміну в наш  час. Ліцензійна торгівля стабільно  в 3-4 рази перевищує темпи торгівлі традиційними товарами.

Ліцензійні  операції сконцентровані в основному  в промислово розвинених країнах - понад 90 % купівлю-продажу. Провідне місце  посідають США, Японія, Великобританія. Країни, що розвиваються, почали пропонувати  передову технологію лише від 1970-х років  в основному у вигляді субліцензій, при цьому вони, як правило, імпортують новітні технології.

До економічних  мотивів ліцензування можна віднести:

• прагнення прискорити початковий етап виробництва;
• зниження витрат;
• одержання доступу до додаткових ресурсів;
• розширення ринків збуту своєї продукції.

У галузях, в яких існує потреба частої зміни  технологій виробництва (хімічна і  електротехнічна промисловості), фірми  різних країн практикують обмін  технологією, замість того, щоб вести  конкурентну боротьбу за кожним видом  продукції і на окремих ринках. Такий варіант ліцензування називається  перехресним ліцензуванням. Подібна  форма дає вигоду всім учасникам  завдяки освоєнню взаємодоповнюючих  технологій, скороченню витрат на реалізацію операцій, зняттю блокуючих умов і  запобіганню дорогим патентним  суперечкам.

Ліцензії  продаються на основі ліцензійної угоди, яка встановлює вид ліцензії, характер і обсяг прав на використовування технології, виробничу сферу і  територіальні межі використовування предмета ліцензії.

Виділяють кілька видів ліцензій.

1. Залежно від характеру об'єкта, що передається за ліцензійним договором:

• патентна ліцензія - передавання прав на використання запатентованого винаходу, тобто продаж патентних прав без ноу-хау;
• безпатентна ліцензія - передавання прав на використання конфіденційної інформації, незапатентованих технічних досягнень, ноу-хау.

2. Залежно від обсягу прав на використання ліцензії:

• звичайна ліцензія залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію та іншим ліцензіатам на даній території;
• виняткова (виключна) ліцензія дає монопольне право ліцензіату використовувати і продавати куплену технологію, але в обсязі, визначеному умовами договору. Це може бути, зокрема, тільки виробництво виробу без його продажу, використання ліцензії тільки на певній території або кількісне обмеження обсягів виробництва виробів. Одночасно ліцензіар позбавляється цих прав;
• повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на використовування патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди і передбачає відмову ліцензіата від самостійного використовування предмета ліцензії протягом цього терміну.

3. Залежно від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об 'єкт ліцензії:

• примусова ліцензія - як антимонопольна міра видається державою компаніям на виробництво продукту, запатентованого іншою компанією;
• добровільна ліцензія - власник патенту з власної волі передає майнові права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування і порядок виплати винагороди.

Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо укладений  у письмовій формі, підписаний сторонами  і зареєстрований. Як правило, вид  ліцензії визначається галуззю промисловості.

У зв'язку з бурхливим розвитком електронної  торгівлі з'явилися нові види ліцензійних  відносин. Так, у Південній Африці створений електронний торговий квартал, який об'єднує близько 50 підприємств, що торгують книжками, подарунками, горілчаними  напоями і надають туристичні послуги. Для оренди й експлуатації сайтів в цьому кварталі підприємці укладають ліцензійні угоди, в якій між власником сайта і роздрібним торговцем фіксується відповідальність ліцензіата за всі здійснювані в  мережі грошові перекази з використанням  кредитних карток та ін.

Існує кілька видів ліцензійних платежів.

Роялті - це періодичні відсоткові або фіксовані сумарні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара за права, надані ліцензіаром. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база числення і періодичність виплати роялті. У міжнародній практиці розмір роялті визначається з середнього рівня стандартних ставок поточних відрахувань, характерних для галузей: чим більше наукомістка галузь, тим вище розмір роялті. Наприклад, у фармацевтиці вона може коливатися від 2-5 до 10-15 %, що викликане значними витратами на розробку ліків, їх обов'язковим патентуванням і складною процедурою одержання дозволу на продаж. В інших галузях роялті можуть становити від 1-3 до 5-10 %. Найбільш високі стандартні ставки роялті в таких галузях: електронна промисловість, авіатехніка, озброєння - 4-10 %, точне приладобудування, верстатобудування - 4-7 %, автомобільна промисловість - 1-3 %, виробництво споживацьких товарів тривалого користування - 5 %, споживацьких товарів з малим терміном використання - 0,2-1,5 %.

Роялті  можуть обчислюватися з обсягів  прибутку, суми продажів, відпускної ціни і становлять 3-5 %. Найпоширенішою базою  роялті є ціна продажу продукції, розрахована на дату укладання угоди. Ставки роялті повинні як мінімум покривати ліцензіару витрати, пов'язані з підготовкою угоди і передаванням ліцензії. У свою чергу максимальні виплати, на які може погодитися ліцензіат, дорівнюють вартості альтернативного рішення, яке може замінити придбання ліцензії.

Паушальний  платіж є зафіксованою в тексті ліцензійної угоди сумою, яка виплачується у вигляді одноразового платежу або частинами. Ця величина не пов'язана в часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюється наперед через експертні оцінки.

За паушальними  платежами ліцензіар прагне одержати таку суму, яка, будучи розміщеною на банківському рахунку, забезпечила б йому прибуток, рівний за величиною і часом виплаті  у вигляді роялті. Паушальна форма  платежу страхує ліцензіара від  комерційного та інших ризиків і  використовується у ході продажу  ліцензії маловідомій фірмі як гарантія від розголошування секретів у разі передавання ноу-хау, а також при  поставках комплектного устаткування і у випадках, коли ліцензіат хоче уникнути контролю за подальшим використанням  технології. У той же час ліцензіар  позбавляється можливості одержання  додаткових сум, якщо виробництво ліцензійної  продукції перевищить розрахункові обсяги.