Мале підприємництво в народногосподарському комплексі України

План 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Перехід до ринкових відносин в Україні викликав виникнення різних суб'єктів господарської діяльності. Виникає безліч підприємств, особливо в сфері малого бізнесу. Такі підприємства займають специфічні області господарювання, а також прагнуть розвивати традиційні та освоювати нові, що дає значне поповнення бюджету.

На сьогоднішній день сегмент малого бізнесу в загальній  масі суб'єктів підприємницької діяльності займає лідируюче місце.

Відповідно до Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.

Малий бізнес як сектор економіки давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас – виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед – у структурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

За умов глобалізації національної економічної системи  та посилення конкуренції малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформації і нових технологій, кадрових ресурсів.

Як відомо, економічний  стан та конкурентоспроможність підприємництва залежить від багатьох факторів.

Макроекономічні фактори – загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках.

 Мікроекономічні фактори  – власні заощадження, розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково – технічних досліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій. Дослідженню цих та інших проблем, з якими стикаються суб’єкти малого бізнесу в Україні присвячено дану курсову роботу.

Курсова робота складається  з чотирьох розділів, в яких послідовно розглянуто основні проблемі вітчизняних малих підприємств та зроблена спроба напрацювання шляхів подолання цих проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Мале підприємництво в народногосподарському комплексі України

 

1. Сутність та мета діяльності підприємств малого бізнесу

 

Перехід до ринкових відносин об'єктивно зв'язаний зі становленням і розвитком малого підприємництва.

Суб’єкти малого підприємництва є одним з найважливіших чинників, які сприяють гнучкості економіки, мобілізації фінансових і виробничих ресурсів населення, розширенню ринку  товарів та послуг, структурній перебудові та збільшенню національного продукту країни. Створення умов для розвитку підприємництва, одним з найпоширеніших направлень якого є приватне підприємництво, сприяє не тільки поповненню бюджету країни, а і впровадженню нових високотехнологічних виробництв, створенню нових робочих місць.

 Мале підприємництво  – це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик і з метою задоволення потреб споживача та одержання економічного інтересу.

У контексті Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 року N 2063-III із змінами, внесеними згідно із Законом   N 523-VI від 18 вересня2008 року наведене поняття "суб'єкт малого підприємництва", яким є фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи – суб'єкти підприємництва будь – якої організаційно – правової форми і форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

Мале підприємництво – цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відмітними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку.

 Функціонування на  локальному ринку, швидке реагування  на зміну кон'юнктури цього  ринку, безпосередній зв'язок  з споживачем, вузька спеціалізація  на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власна справа з відносно малим стартовим капіталом – всі ці межі малого підприємства є його перевагами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають і недоліками, стримуючими його розвиток. З одного боку, швидке реагування малого підприємства на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і пристосованим, а з іншого – залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально – економічних і політичних умов. Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових тощо). Обмежені масштаби  виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести – і часто приводять – до самоексплуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства внаслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих підприємницьких структур.

Слід відзначити, що малий  бізнес в економіці виконує низку специфічних соціально – економічних функцій:

- сприяє процесам демонополізації, приватизації та роздержавленню економіки, стимулює розвиток економічної конкуренції, формує численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо;

- залучає до економічного обороту матеріальні, природні, фінансові, людські та інформаційні ресурси, які “випадають” з поля зору великих компаній;

- сприяє поліпшенню становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб;

- сприяє ивільненню великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності;

- дозволяє створювати  додаткові робочі місця, надає роботу працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств;

- стимулює підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, забезпечує стабільність суспільства;

- пом’якшує соціальну  напругу завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення;

- підвищує гнучкість національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки;

- сприяє процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління. 

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий  бізнес в перехідних економіках набуває  досить швидкого розвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в структурі економіки, якими є:

1. мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

2. дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;
3. низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;
4. здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково – технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);
5. раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;
6. оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком  наведених конкурентних переваг  є низка системних загроз, які  обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:  обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання; відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства; надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу; недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування; локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання; низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств; висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників; нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб; соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму; висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств; недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості.  Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках набувають специфічні чинники, зокрема – громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

1.2. Роль підприємств малого бізнесу в економіці

 

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес істотним чином впливає на розвиток народного господарства.

По – перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких неможлива його висока ефективність.

По – друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися.

 По – третє, він здатний створювати атмосферу конкуренції.

По – четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

 По чисельності працюючих,  по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються,  що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють  провідну роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають  як переваги, так і недоліки.

Зарубіжний і вітчизняний  досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються;  відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі тощо. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень та інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

• некомпетентність;

• незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

• недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

• занедбаність бізнесу;
• погане здоров'я або шкідливі звички;
• катастрофи, пожежі, крадіжка тощо.

На невдачах малого бізнесу  позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, ті, що вже нагромадили  досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.