Задания по "Политологии"

3.Покажіть особливості  ідеологічного спектру, представленого  в сучасному українському політикумі  і суспільстві на основі визначення  специфіки ідеологій,ступеня їх  підтримки у суспільстві та  представленості у партійних  доктринах. Обгрунтуйте своє бачення подальших перспектив зростання впливу лівих, правих, ліберальних та екстремістських ідеологій на Українському політичному просторі.

Згідно марксизму, ідеологія - це сукупність суспільних ідей, теорій, поглядів, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з точки  зору інтересів конкретних класів; вона є надійним явищем по відношенню до економічного базису, крім того вона відносно самостійна. Інший погляд на ідеологію сформулював німецький  філософ Ф. Ніцше (1844-1890). Він вважав, що ідеї, погляди, переконання індивідів, соціальних груп, класів, формуються не залежно від їх місця в системі  суспільного виробництва як у  К. Маркса, а від приналежності  до касти потомственної аристократії або до плебейських мас. Каста  знатних (аристократія) з характерними для них силою волі та жаги влади, підкоряють собі миролюбиві або послаблені культури. Домінуючі та підвладні касти створюють особисті системи цінностей. Люди знатної породи усвідомлюють себе мірилом цінностей, вірять самі собі. В них є обов'язки тільки по відношенню до себе подібних; по відношенню ж до істот більш низького рангу вони можуть поводитись на свій розсуд. Таким чином, в другій половині 19 ст. сформувалася нова сфера дослідження - аналіз ідеологічної свідомості. Одну думку сформував К. Маркс ідеологія - це ілюзорна, хибна свідомість, яка приховує економічні відносини панування і підкорення, яка відображає матеріальні та життєві відносини. Іншу думку сформував Ф. Ніцше - ідеологія - це культурна освіта (система цінностей), яка виробляється аристократичними та плебейськими кастами. Ідеологія не є похідною від економічних відносин, а є первинною по відношенню до них.  Політичне переконання у своєму змісті відрізняється від релігійних переконань, але також, як і релігійні, вони сформовані на вірі.

Кожна ідеологія пропонує свою систему цінностей і сенсів, які дозволяють людям орієнтуватися  в оточуючій їх дійсності. Всі  політичні ідеології представляють  майбутнє, як якісно найкращий стан людства. Якщо релігія пропонує рай  на небі, то ідеологія рай на землі, але і в першому й другому  випадках це чекання переноситься на майбутнє. В політичній ідеології  виділяють три рівня функціонування: а) концептуально-теоретичний, який характеризує найбільш узагальнене уявлення групи  про свої інтереси (цілі); б) програмно-політичний, який з'єднує загальні політичні  погляди з поточними потребами  та нестатками, виявленими у конкретних вимогах до влади; в) поведінчастий, який свідчить про реальні засвоєні ідеали і цілі цієї ідеології масовою політичною свідомістю.  Відносини політики і ідеології визначаються специфічними особливостями, які властиві їм і які зближують їх. Обидві вони представляють собою явище свідомості, яка спирається на матеріальну та економічну основу суспільства, а також на її культурні  і духовні основи. І політика, і ідеологія універсальні, тобто спроможні охоплювати найрізноманітніші сфери мислення, діяльності, поведінки і визначити їх. напрямок (образ мислення, особливі інтереси), цілі і засоби. Ідеологія вказує на політичну систему ідеалів і цінностей, до яких та повинна прагнути. Будь-яка ідеологія носить політичний характер, але поняття "політична ідеологія" застосовується у специфічному змісті - як сукупність поглядів соціальних груп на політичне влаштування суспільства, на місце політики в суспільному житті. Політична ідеологія обґрунтовує домагання суспільних груп на владу або ії використання і тому передбачає певну стратегію дій. Воно конкретизується в програмних документах, в заявах різноманітних політичних сил, отримуючи чіткість, напрямок на конкретні ситуації, владні механізми. Політична ідеологія виконує ряд функцій:

- легітимізація влади  правлячих сил або право на  владу опозиції;

- артикуляція інтересів  груп і верств суспільства,  виявлення існуючих в суспільстві  інтересів і формулювання відповідних  їм вимог, переносячи їх у  відповідну практику;

- Мобілізація та інтеграція  громадян навколо ідеалів більш  в досконалому суспільстві;         

- Функція вираження і  захисту інтересів окремої соціальної  групи виражається в тому, що  політичні ідеології можуть виникати  на базі інтересів будь-якої  соціальної групи і покликані  протиставити цей інтерес іншим  групам. Ці функції політичної ідеології виконують завдяки двум властивостям, які відрізняють їх від інших форм політичної свідомості (наприклад політичної психології):

1) претензії на тотальну  значущість або глобальність;

2) нормативності. Існують й окремі межі взаємного проникнення ідеології в політику. Надмірна ідеологізація політики робить її нездібною визначати і вирішати суспільно важливі питання, породжує тоталітарні режими зо всіма випливаючими з цього наслідками.

У Європі давно існує поділ політичних течій на “ліві” та “праві”. “Праві” партії — це ті, що відверто відстоюють інтереси великого капіталу, буржуазії. “Ліві” відстоюють інтереси трудящих верств населення, демократичні принципи суспільного життя. Після краху соціалізму в країнах Східної Європи лівий рух у Західній Європі також зазнав певної кризи. Це стосується як комуністичних, так і соціалістичних партій. Особливості цього процесу вимагають ще свого наукового дослідження. Відомо, що ліві партії тут певною мірою відходять від своїх попередніх позицій. Тому не випадково прогалину між лівими і правими займають соціал-демократичні партії. Помилково вважати, що крах соціалізму в Радянському Союзі стався через зраду М. Горбачова. Це швидше було наслідком тривалого недостатнього усвідомлення необхідності відповідних змін, продиктованих часом.У світі відбувається зародження лівого руху нового зразка. Це явище також потребує наукового дослідження. Вже на сьогодні помітна його перевага хоча б у тому, що протягом останніх років партії лівої орієнтації (Об’єднані ліві, Демократичні ліві тощо) виграли парламентські вибори у деяких країнах. Сьогодні лівий спектр української політики представлений досить широко - від СДПУ(о) та СПУ (які позиціонують себе лівоцентристськими) до ліворадикальних Комуністичної партії робітників та селян (КПРС), Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), молодіжних об'єднань - Ліворадикальне об'єднання молоді (ЛОМ) та Робітничий спротив (РС) Особливо цікавим є рух так званих „нових лівих”, Слід зазначити, що рух „нових лівих” має майже винятково інтелектуальний характер і поширений лише у містах серед інтелігенції та студентства. Всі партії лівого спрямування мають спільну рису - негативне ставлення одна до одної. Звучать взаємні звинувачення в пасивності, співробітництві з владою, конформізмі. Лише СПУ та КПРС виявляють готовність до співробітництва з будь-якими рухами та організаціями, які виступають проти нинішньої влади і прагнуть створити коаліцію (хоча КПРС це скоріш декларує, ніж реалізує).  Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження „західних стандартів духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах. На сьогодні найперспективнішими виглядають СПУ та, поки що, КПУ. Остання, незважаючи на особливе акцентування уваги на роботі з молоддю та розвитку комсомольської організації, поки що не змогла запропонувати у власній програмі нічого нового, що би зробило її життєздатною у майбутньому. Щодо „нового лівого руху”, то сьогодні серйозно про нього говорити ще зарано через його малочисельність та неорганізованість. Проте цей рух (передусім йдеться про РС, головна мета якого - створення робітничої партії) є інтелектуальним, молодіжним, не позбавленим романтичної риторики і національно зорієнтованим; його ідеологи не зав'язані на радянському минулому, а, навпаки, відштовхуються від національної української історії і місцевих соціал-демократичних, революційних, іноді й анархістських традицій. А головне, цей рух уподібнюється з західними антиглобалістськими течіями. Це робить його досить перспективним і популярним серед молоді. Так що у найближчі роки можна очікувати на його зростання. Коли йдеться про тему “Праві і наш шлях до Европи”, то й тут ми маємо надзвичайно дивну справу. На перший погляд, мало би бути так: українські праві, вважаючи за потрібне інтеґруватися в Европейський Союз, мали би відстоювати в цьому ЕС наші українські інтереси. Ми того не бачимо. Ми бачимо одне: вони нас тягнуть у Союз за всяку ціну, навіть шляхом капітуляції, шляхом відречення від національних інтересів. Мабуть, не звикли люди ходити без ярма чи без хомута на шиї. З іншого боку, дивну позицію займають деякі наші ліві, котрі мали би виступати захисниками інтересів України (з соціальної точки зору) від зазіхань Заходу. Нічого подібного немає. Ліві не вагаючись продають Україну, щоправда більше Москві, аніж Заходові, але ніщо не заважає їм успішно продавати українські інтереси також Заходу. Іноді я й не знаю, яка ж різниця: коли перерахувати з десяток партій, таких як НДП, аграрна, КРП, КУН, Рух тощо, то хто може сказати, чим вони відрізняються? Один жартівник сказав колись про республіканську й демократичну партії Америки, що різниця між ними полягає у тому, що кожна з них вважає себе кращою для нас. Отож, мені виглядає, що й наші партії також тільки тим відрізняються між собою, що вважають себе найкращими для України. Але це далеко не так.