Задания по "Политологии"

             НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

                                    ХАРКІВСЬКий інститут БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

                                       університету БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

                                Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Індивідуальна навчально-дослідна робота

                                  з дисципліни «Політологія»

Керівник роботи доц, кан.політ.наук

                                                                                                                  Топалова.С.О

Виконала студентка  Чернега.К.В

І курсу, групи 16-ОА

                                                               Харків 2011

                                             Варіант №7

1. Проаналізуйте наведені  уривки з роботи «Про демократію  в Америці». Які переваги і недоліки аристократичного та демократичного правління виділяє А. Токвіль. Які найважливіші передумови демократії в Америці? Яким народам і чому не загрожує деспотія? Які з політичних ідей теоретика є актуальними і в наш час? Чому?

«Ведь если граждане лишены возможности воздействовать друг на друга, то в случаях, когда сдерживающая их государственная власть ослабляется, быстро наступает политический хаос и, поскольку каждый отдельный гражданин предпочитает держаться от всего в стороне, здание социального устройства мгновенно рассыпается в прах.» Цими словами автор каже нам про те ,що коли держава ослабне то через деякий час настане хаос, а після цього люди почнуть утримуватися від усіх політичних проблем. Якщо не допомагати один одному то влада не буде в змозі допомогти усім людям. Фундаментом демократії в Америці є особиста свобода індивіда. Поряд із "індивідуалізмом" слід підкреслити також інші складові демократії: "суверенітет" та "рівноправність". Вражає те, як А. де Токвілль зміг проаналізувати і описати цю складну, і, водночас просту систему демократії в порівняно невеликій за своїй об’ємом праці. В цьому полягає її додаткова цінність.

Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода. Тоді як потреба у свободі є життєво важлива для небагатьох, рівність робить щасливим кожного. Тому, хоча демократичні суспільства і прагнуть до свободи, це прагнення підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи. "Вони хочуть рівності зі свободою, але, якщо це їм недоступне, то хочуть її навіть у рабстві. Вони перенесуть злидні, гноблення, варварство, але не перенесуть аристократії", - підкреслював Токвіль. Проте водночас рівність породжує індивідуалізм, а це є негативне явище, оскільки він веде до таких негативних наслідків, як поступова відмова громадян від участі у суспільному житті. Він підкреслював, що люди в демократичних суспільствах "завжди з великими труднощами відриваються від приватних справ, щоб зайнятися спільними". Це, врешті, приводить до появи прагнення передати турботу про загальний інтерес єдиному видимому та постійному його виразнику - державі, яка, в міру послаблення понять про проміжні влади, незмінно асоціюється у свідомості народу з сильною одноособовою центральною владою. Така одноособова влада, яка стоїть над усіма громадянами, не викликає ні в кого заздрості, оскільки всі стосовно неї перебувають у рівному становищі. Більше того, на думку вченого, у процесі зростання прагнення до рівності народ все з більшою симпатією ставиться до встановлення одноособової диктатури, до концентрації всіх політичних прав у руках будь-якої сильної особистості. Деспотизм, який почуває себе впевнено тільки тоді, коли люди роз'єднані, коли соціальні зв'язки між ними послаблені, виявляється, принаймні на словах, прихильником рівності і, використовуючи егалітаристські прагнення мас, утверджується у суспільстві як єдина політична сила. При цьому тиран, який захопить владу, на думку Токвіля, на певний час забезпечить порядок і навіть зможе задовольнити матеріальні інтереси мас, але, врешті, обов'язково забере у людей головне - свободу. І важливим здобутком Америки є те, що американці зуміли боротися з індивідуалізмом за допомогою вчення правильно зрозумілого інтересу, а такий інтерес привчив їх до кооперації, спільної діяльності в різних асоціаціях, основою яких завжди була необмежена свобода створення асоціацій, у тому числі і з політичними цілями. Як прихильник демократії та свободи, мислитель був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які бачать у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не можуть утримати її надовго. Згідно з Токвілем, прагнення свободи - це властивість далеко не всіх народів, а тільки тих, які створені для неї, ненавидять, як зло, саму залежність, люблять у свободі не тільки матеріальні блага, які вона їм дає, але бачать в ній самій таке дорогоцінне і необхідне благо, втрачаючи яке нічим не можна втішитись, і володіння яким є найвищою нагородою. Справжня любов до свободи притаманна небагатьом - це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, діяти, дихати без утисків, підпорядковуючись тільки Богові та закону.

Однієї з найважливіших  економічних передумов демократії є відносно високий рівень індустріального  й економічного розвитку в цілому. За економічними показниками демократичні країни значно випереджають авторитарні  й тоталітарні держави. Однак  прямої причинної залежності між  рівнем економічного розвитку й демократією  немає. Це доводить цілий ряд історичних фактів. Так, США перейшли до демократії ще в XIX в. на переважно доіндустріальної стадії, У той же час, незважаючи на відносно високий промисловий розвиток СРСР, ГДР, Чехословаччини, Південної Кореї, Бразилії й т.д., там аж до недавнього часу існували тоталітарні або авторитарні режими. Від індустріального розвитку залежить така передумова демократії, як високий ступінь урбанізації. Жителі великих міст більше підготовлені до демократії, чим сільське населення, що відрізняється консерватизмом, прихильністю традиційним формам правління. Ще одна важлива умова демократії — розвиненість масових комунікацій, що характеризується поширеністю газет, радіо й телебачення. ЗМІ допомагають громадянам компетентно судити про політику: прийнятих рішеннях, партіях, претендентах на виборні посади й т.д. У країнах з великою територією й високою чисельністю населення без масових комунікацій демократія практично неможлива. Однієї з найважливіших передумов демократії виступає ринкова, конкурентна економіка. Історія не знає прикладів існування демократії в державах без ринку й приватної власності. Ринкова економіка перешкоджає концентрації економічної й політичної влади в руках однієї із груп суспільства або партійно-державного апарата. Вона забезпечує автономію індивіда, охороняє його від тоталітарного державного контролю, стимулює розвиток у нього таких необхідних для демократії якостей, як прагнення до волі, відповідальність, заповзятливість. Без ринку не може бути цивільного суспільства, на якому базується сучасна демократія. Маючи потребу в конкурентних ринкових відносинах, демократія цілком сумісна й зі значним розвитком системи державних підприємств і соціального забезпечення. Найчастіше дослідники говорять про важливість розвинутої економіки. У ході безпосереднього функціонування останнього знаряддям легітимізації режиму є націоналізм, зв´язаний висуванням і розвитком тези про загальнонаціональну єдність. У ряді випадків, як правило, в умовах кризи авторитарного правління, націоналізм виходить за рамки внутрішньої політики держави, перетворюється в засіб зовнішньополітичної експансії й одночасно має на меті зміцнити істотно похитнулася легітимність системи.

Правові підстави застосування смертної кари в східних деспотіях (Єгипет, Межиріччя, Стародавня Індія, Стародавній Китай) та у класичному рабовласницькому суспільстві (Стародавня Греція, Стародавній Рим), а також способи виконання смертного вироку, процедура подання апеляцій та надання помилування засудженим до смертної кари, можливість застосування м’якшого покарання від передбаченого законом та інші супутні питання. Ключові слова: право східних деспотій, право класичного рабовласницького суспільства, смертна кара, помилування. Постановка проблеми. Правові системи більшості, якщо не усіх, країн світу, свого часу вдавалися до застосування смертної кари як свого роду ultima ratio законодавця.Сьогодні спостерігаємо достатньо суперечливу картину. Одні держави (Європейське Співтовариство, Україна, Росія та ін.) безумовно вилучають страту з арсеналу покарань, інші після нетривалого періоду утримання повертаються до її застосування (США та ін.), нарешті група країн навіть не ставить під питання доцільність застосування смертної кари (Китайська Народна Республіка та ін.), застосовуючи її навіть за економічні злочини та злочини проти моралі. Історичний досвід попередніх епох та суспільноекономічних формацій може дати ключ до  

розуміння доцільності застосування смертної кари, ефективності цього покарання як стримуючого злочинність фактора, недоліків інституту смертної кари тощо. Огляд наукових досліджень. Питання застосування смертної кари, зокрема, в правових системах східних деспотій та класичного рабовласницького супільства мають багату бібліографію. В Україні більшою чи меншою мірою ними займалися С. К. Бостан, Б. Й. Тищик, О. А.Гавриленко. З сучасних зарубіжних авторитетів R. Badinter (Франція), H. Mountouh (Франція), С. В. Жильцова (Росія) та ін. Разом з тим порівняльний аналіз правових систем східних деспотій та класичного рабовласницького суспільства в частині застосування смертної кари спеціально не здійснювався.

Феномен демократії є лейтмотивом  роздумів та досліджень А. де Токвіля. На його думку, демократія зрівнює умови соціального існування. Демократичне суспільство — це егалітарне суспільство, в якому повалено старий неегалітарний лад, скасовано феодальні привілеї, панує рівноправність. Тут є лише індивідуальні відмінності поміж людьми, пов'язані з їхніми неоднаковими здібностями, освітою, добробутом. В історичному розвитку А, де Токвіль вбачає реалізацію двох основних законів. По-перше, всі конкретні суспільства, незалежно від історичних особливостей і етапів розвитку, рухаються в напрямі демократії. До того ж цей процес пов'язується не тільки із заможними соціальними класами і групами, він зачіпає усі верстви суспільства. По-друге, демократичний устрій тісно пов'язується з розвитком звичаїв, культури, науки, цивілізації в цілому. Новий час, за А. де Токвілем, несе в собі демократію, свободу, рівність, процвітання в усіх суспільних сферах. У демократичному суспільстві, вважає французький мислитель, свобода не може ґрунтуватися на нерівності, лише рівність є умовою існування, а тому охороняється різноманітними політичними та соціальними інститутами, в тому числі демократичним законодавством, свободою громадян створювати політичні об'єднання та організації, свободою преси, волелюбними звичаями і віруваннями людей. У свободі та рівності А. де Токвіль вбачає потужні фактори руйнування старого аристократичного суспільства. При цьому свободу він витлумачує як відсутність у суспільстві сваволі й супутніх їй аристократичних привілеїв, обмежень і перепон. Разом з тим, зауважує А. де Токвіль, любов людей до свободи і їх прихильність до рівності в реальному житті — зовсім різні речі. Вони перетинаються і збігаються лише у крайньому, ідеальному випадку. Насправді свобода і рівність нерідко суперечать одна одній. Так, розширення політичних та економічних свобод може супроводжуватися активним соціальним розшаруванням, тобто зростанням нерівності в суспільстві. І навпаки, досягнення рівності може бути пов'язане з усуненням певних політичних і економічних свобод. Отже, гармонізація відносин між свободою і рівністю є актуальним питанням суспільного життя. Принципове вирішення дилеми свободи і рівності вчений вбачає у широкому розгортанні в суспільстві індивідуальних свобод та укоріненні стабільної політичної демократії. На його думку, тільки демократична держава у змозі організувати суспільство так, що воно й надалі зберігатиме свободу і рівність як основні принципи розвитку.

2.Визначити специфіку  маніпулювання як новітньої технології  влади та способу впливу на  політичну свідомість і політичну  поведінку громадян.Чи можна вважати маніпулювання окремим видом примусу?Чому маніпулювання є атрибутом демократизації і демократичного суспільства? Використовуючи власні спостереження за політичними подіями в Україні, наведіть приклади  маніпулятивного  впливу влади, різних політичних сил на суспільство.

Чому ми сьогодні говоримо про застосування маніпулювання  саме в політичній практиці? Зазвичай, люди у своїй більшості не бачать різниці між певними політичними  угруповуваннями, ідеологія яких є чисто декларативною за змістом та маніпуляційною по своїй суті. Середньостатистичний громадянин поширює свої симпатії чи антипатії до конкретного лідера на багаточисельні партії. Як наслідок, для того, щоб привести до влади певні клани чи угруповування сьогодні достатньо зареєструвати свою партію, яка може бути навіть віртуальною, з декларативними політичними принципами, та примусити населення проголосувати за певного лідера, використовуючи різноманітні маніпуляційні технології. Однак тут можуть виникнути деякі обмеження, оскільки ці технології є доступними для широкого використання лише для привілейованої еліти чи конкретного клану, який в даний момент знаходиться при владі. Окрім того важливим аспектом існування маніпулятивних впливів у політичній практиці є те, що вони мають масовий та тривалий характер, тобто процес маніпулювання торкається інтересів більшості населення та залучає до політичної боротьби в якості активних учасників значні групи людей. Саме в політичній сфері ми можемо найбільш явно прослідкувати закономірності маніпулятивних технологій, особливості прийомів та засобів, нарешті, ми можемо побачити реальний результат цих дій. Велике значення має й те, що окремі громадяни не знають основних механізмів індивідуального психологічного захисту від маніпулятивного впливу. В розвинутих країнах процес застосування маніпулятивних впливів та відповідно набуття захистних механізмів від них тривав достатньо довгий час. Наша ж держава з отриманням незалежності та відкритості поринула у безмежний світ впливів та взаємовпливів, в тому числі і негативних, і виявилась разом з своїм населенням не готовою до адекватного сприйняття реальності та існування у нових, швидкозмінюваних умовах. Тим більше населення не в змозі протистояти маніпулюванню через саме цю кардинальну зміну ситуації та суспільства, а, як наслідок, ми отримуємо різке підвишення піддатливісті людей різного роду впливам.

Одним з показників ефективності демократизації є формування інституту  опозиції як необхідної складової політичної системи будь-якої демократичної  країни. До того ж, саме опозиція є важливим чинником гармонізації владних відносин і каналом донесення вимог  суспільства до органів державної  влади. Аналіз діяльності парламентської та позапарламентської опозиції в сучасній Україні дозволяє стверджувати, що її вплив на органи державної влади обмежується періодичним тиражуванням популістської риторики для самореклами, особливо у передвиборчі періоди. Вже кілька років в українському політикумі точаться дискусії про необхідність інституціалізації парламентської опозиції, що передбачає вибір найоптимальнішої моделі опозиційної діяльності. Розвиток демократії вимагає налагодження ефективної системи контролю за органами державної влади з боку громадянського суспільства. Демократизація – це обопільний процес, що висуває суворі вимоги як до влади, так і до громадян. Поглиблення процесів системної трансформації висуває сьогодні перед українським суспільством і державою потребу розв’язання відразу трьох масштабних і складних завдань. По-перше, необхідним уявляється досягнення певних усталених в Європі стандартів і норм організації політичної, економічної, соціальної і культурної сфер на основі визнання універсальних вимірів демократії (наприклад, реального гарантування і забезпечення базових прав і свобод громадян). По-друге, проблемою є усвідомлення суспільством і державою ключових тенденцій суспільного розвитку в Європі та світі в цілому та пошуку, виходячи з цього, стратегічних орієнтирів майбутнього розвитку України. Для вирішення цієї проблеми необхідне розгортання широкого суспільного діалогу між всіма національними суспільно-політичними силами. По-третє, вкрай необхідним є практичне просування суспільства і держави за виробленими у процесі такого суспільного діалогу. Для цього необхідно визначити загальну траєкторію реалізації перспектив суспільно-політичного розвитку України та внести конкретні корективи й уточнення у суспільну практику.

Минуло понад тринадцять років відтоді, як Україна проголосила  державну незалежність і взяла курс на творення демократичної політичної системи. На сьогодні маємо майже  всі необхідні атрибути державності, політичні інститути, саме існування  яких свідчить, що в країні відбуваються процеси демократизації. Проте більшість спостерігачів вважає, що Україні ще далеко до встановлення справжнього демократичного режиму, що вона переживає синдром „політичного перевтомлення”. У громадян зростає розчарування в ідеалах демократії. Варто підкреслити, що концептуальний базис праць прихильників цього підходу є своєрідною рефлексією досвіду країн „традиційної демократії”, яка виводить „чистий тип” процесу демократизації, а тому має скоріш фундаментально світоглядне, ніж прикладне значення для інших соціально-політичних організмів .  Прихильники процедурного підходу вважають, що головними умовами переходу до демократії є характер правлячих еліт, їх політичні цінності та ідеали, найважливіші тактики і технології володарювання, які використовуються ними. В цьому випадку успіх проекту під назвою „демократія” залежить від ступеня компетентності еліт, їх здатності і можливостей мобілізувати всі (у тому числі й людські) ресурси для досягнення поставленої мети. До цієї групи дослідників належать як західні (А. Пшеворський, Ф. Шміттер, Д. Лінц), так і вітчизняні науковці. Одним із найавторитетніших дослідників проблем демократичного транзиту в Україні є В. Полохало. В одній зі своїх останніх статей він класифікує політичний режим сучасної України як „напівавторитарний” і стверджує, що вітчизняні лідери свідомо обрали шлях обмеженої трансформації, яка більш відповідає їхнім інтересам, і, в той же час, вирішили зберегти видимість демократії, уникаючи політичних ризиків . На думку автора, шанс вдало завершити процес демократизації   України. Про це свідчить поступова активізація громадянського суспільства (що проявилася на парламентських виборах 2002 року) та наявність у країні демократичної контр еліти. Приймаючи основні положення концепції В. Полохала, як на мене, суперечливим слід вважати тезу про демократичний характер опозиційних, контр елітарних сил, які належать до правого спектра українського політикуму.

Політичні сили  погано відносяться  до суспільства. Вони не виконують всіх  прав які б мали виконувати. Наприклад  навіть наш Президент  він же ш  являється політичною силою? Багато людей навіть не прислуховуються до його слів і дуже часто критикують його. Такою же політичною силою зараз являється і Тимошенко але до неї люди більш прислуховуються. Тому що вона дуже багато чого зробила не тільки для України а й для інших країн також. Тимошенко та Янукович являються політичною силою тому що кожен хоче якось заінтригувати людей щоб люди голосували за кожного. І тому вони багато обіцяють але дуже мало що роблять.