Влада: дефініції, ресурси, кризові явища

 

 

 

 

Таблиця 1. Типи влади з М.Веберу[6].

Легитимная влада
Харизматична влада	Традиційна влада	Легальна влада
Люди підпорядковуються лідеру (вождю, королю, президенту) через її виняткових особистих якостей. Такі лідери з'являються зазвичай, у періоди великих соціальних потрясінь. Вони кидають виклик порядку, втілюючи або добре, або зле початок. Приклад: Ісус Христос, Ленін, Гітлер.	Люди підпорядковуються лідеру (вождю, королю, президенту) з сформованих традицій і звичаїв. Народ поважає їх за те, що підтримують сформований лад. Прикладом служать королівські і царські династії античності, середньовіччя і Нового часу.	Люди підпорядковуються лідеру (вождю, королю, президенту) що їх наділив правом наказувати будь-якої легіслатура, наприклад, парламент. Керівництво країною перед лідерами не лише служінням суспільству, а й роботою. Чиновники з держапарату - типові служителі закону.

 

 

 

Харизматична влада. Управління країною чи групою людей з урахуванням видатних особистих якостей називається харизматичним. Харизма (грецьк. — милість, божественний дар) виняткова обдарованість; харизматичний лідер — людина, наділений у власних очах його послідовників авторитетом; харизма полягає в виняткових якостях її особистість — мудрості, героїзм, «святості». Харизма є вищу ступінь неформального авторитету. Потрібні непросто котрі виділяються, видатні якості, потрібні такі виняткові властивості, що дозволяють цієї людини вважати великим чи геніальним. Харизматична влада виходить з вірі й на емоційному, особистісному відношенні вождя і дотримання сили-силенної. Особливо харизматичний лідер з'являється у періоди революційних змін, коли нова влада може обіпертися на авторитет традиції чи авторитет закону. Адже щойно він сам або під його управління народ скинув законну влада, а нових традицій ще з'явилося. От і доводиться вдаватися до звеличуванню особистості вождя, авторитет якого освячує нових інститутів влади. Це називають культом особистості. Культ особистості (від латів. - шанування) - надмірне звеличання особистості правителя, вождя, що базується на релігійному поклонінні. Часто культу особи отримував формальне вираження у сакралізації влади.

Традиційна влада. Вона досягається завдяки звичаям, звичці коритися влади, вірі в непохитність і священність здавна існуючих порядків. Традиційне панування притаманно монархій. По мотивації воно в що свідчить схоже із гармонійними стосунками в патріархальної сім'ї, заснованими на беззаперечній слухняності старим у власному, неофіційному характер відносин між головою сім'ї і його членами. Традиційна влада відрізняється міцністю завдяки інституту наслідування влади монарха, підкріплювального авторитет держави багатовіковими традиціями вшанування влади.

Підданні виявляють відданість правителям, наділеним владою на відповідність до звичаєм. Вірність вождю й підтримка з боку його послідовників передаються від однієї покоління до іншого. Прикладом можуть бути відносини між господарем і слугою. У пологових маєтках європейської аристократії траплялося отже династії панів і династії слуг йшли крізь час паралельними рядами. Діти панів ставали новими панами, а діти слуг - новими слугами в тієї ж самої сім'ї пана. Традиція увійшла у крові та плоті настільки глибоко, що розставання зі своїм паном було рівнозначно смерті.

Легальна влада. Вона називається ще розумно узаконеною, оскільки панування пов'язані з вірою у слушність юридичних і необхідність їх виконання. Підлеглі йдуть знеособленим нормам, принципам і правил, тому вони підпорядковуються тільки тим, хто наділений відповідними повноваженнями. Один керівник може почуватися як видатна особистість, бути навіть харизматичним, але підпорядковуватися будуть іншому - сірому, не видатному, але поставленому згори. Часто буває отже підлеглі моментальноперенастраиваются, коли начальником відділу призначають нового керівника, хоча з старим вони пропрацювали 20 років і він начебто для них традиційним лідером.Уволенному і коханому начальнику вони висловлять співчуття та гарячу підтримку, але проти наказу хто б піде. Це ознака те, що у цьому суспільстві верховодить всім не традиція чи харизма, а закон, наказ, постанову.

У державі підпорядковуються не особистості керівника, а законам, у межах яких обираються діють представники влади. Легітимність тут полягає в довірі громадян до влаштуванню держави, а чи не до окремим особистостям. При легальному типі влади кожен службовець отримує фіксований платню.

Комбінація типів влади. У чистому вигляді зазначені типи влади трапляються нечасто. Набагато частіше помітні їх комбінацію. Глави Католицької і Православної Церкви, як і які стоять нижче по ієрархічній градації священнослужителі, виступають для парафіян одночасно: а) харизматичні лідери; б) традиційні керівники; в) легальні правителі. Проте, церква, мабуть, єдиний інститут суспільства, де три типу влади подані майже повному обсязі. Частіше буває, що легальне правління виступає основою управлінської ієрархії, а традиційність і харизматичність додаються у різних пропорціях. Харизматичному лідеру люди підпорядковуються добровільно, охоче і самопожертвою. Це саме те, чого домагаються все правителі. Але досягають лише одиниці. У кожному столітті, коли казати про розділах держав, знайдеться трохи більше п'яти по-справжньому харизматичних лідерів. Хоча деякі періоди історії, як, наприклад, ХХ століття, може бути більш врожайними. Більшість монархів задовольнялося владою з урахуванням законом і традиції. Влада Сталіна і Гітлера можна назвати традиційної, проте його можна - харизматичної і легальної. У молодих демократіях не легітимність влади можуть грунтуватися й не так на повагу до виборним інститутам, скільки на авторитеті конкретної персони керівника держави.

Політична система сучасних держав включає елементи всіх трьох типів влади. У політичній системі США домінує легальна бюрократія, проте у ній присутні та інші елементи, наприклад, харизматичні.

Отже, два однокореневих латинських слова породили два різних терміна. Перший ширше другого. Легітимний означає узаконення через традиції, харизму і закон, тобто. крізь ці три зазначених вище джерела законної влади. Легальний позначає тільки один різновид законної влади - встановлену з допомогою юридичних документів, формального закону. Тому право казати про трьох різновидах легітимної влади, однієї з них виступає легальна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Укладання

У багатьох сучасних робіт аналіз легітимності і легітимації іде у руслі традиційного підходу, випливає зі М.Веберу[7]. У його доробку розглянуті різні джерела та форми як легітимності влади, і можливостей її зміцнення. Найбільшим увагою там, крім концепції М. Вебера, користуються теорії Д.Истона,С.М.Липсета і Д.Хелда. Д.Истон розвинув і перетворив концепцію Вебера відповідно до своєї теорією політичноїсистеми[8].С.М.Липсет досліджував роль легітимності та ефективності влади у підтримці стабільності політичноїсистеми[9]. Д.Хелдом розширили типологія форм легітимностівласти[10].

Аналіз економічних, соціальних, культурних, ідеологічних чинників, які впливають легітимацію влади, представлений класиками сучасної політологіїАлмондом Р., Далем Р.,Вербой З. Проблемою легітимності на стадії переходу суспільства авторитаризму до демократії займалисяО'Доннел Р.,Шмиттер Ф.,Лейпхарт А.,РастоуД.А.,Хантингтон С.П. У межахтранзитологического підходу легітимацію прийнято розглядати, як одна з умов сталого розвитку режиму, його консолідації й те водночас, як зміцнення інституціональної структуридемократизирующейся влади. Символічні аспекти легітимації відбилися на роботах Бурдьє П.,Гидденса Еге., Бергера П.,ЛукманаТ.Аспекти легітимації, як результати діяльності еліт, було розглянутоМиллсомЧ.Р.

Більшість західних авторів, за М.Вебером, категорію легітимність розглядають як яка від більш загальних категорій. Це спричиняє спрощення цього поняття, і навіть відома його деякими дослідниками допроцедурно-демократическойформе[11]. Проте, існують роботи розширюють полі застосування категорії легітимності з політичноїанализе[12].

Розробка проблем легітимності і легітимації політичної влади у російську науку почалася порівняно нещодавно Грузія й включає у собі як освоєння надбань західної політичної думки, і напрацювання. Однією із перших спроб комплексного осмислення явища легітимності російської влади й можливостей її зміцнення за умов перебудови соціально-політичної системи країни було здійснено науковим співтовариством 1994 року у межах круглий стіл, що пройшов Московському державному університеті імені М. В.Ломоносова[13].

До основним умовам впливає на легітимацію і ефективність структурі державної влади Російській Федерації, з погляду слід віднести: рівень компетентності владних структур, відповідність їхньої дій законодавству; доступність, демократизм структурі державної влади, її відповідальності перед економічними, політичними, правовими і духовними вимогам, що йдуть від народу, і навіть взаємовплив влади й суспільства друг на друга, гуманність структурі державної влади; діяльність політичних ЗМІ.

На думку, легітимність має здатність змінювати свою інтенсивність, її критичні показники сигналізують здогадалася про прихід кризи – падіння рівня визнання і виправданості повноважень суб'єктів та інститутів політичної влади. При наступі кризи легітимності, правомочність політичної влади починає заперечуватися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Вебер М. Політика  як покликання і професія // Вебер  М. Обрані твори. М., 1990.

2. Влада //Политологический  словник: У2-х год. 4.1 - М., 1994.

3.Дибиров А. З. Легітимність  влади й політичний режим. М., МАКР  Пресс, 2001.

4.Доган М. Легітимність  режимів і валютна криза довіри // Соціс. 1994, № 6.

5. Майєр Р. Демократична  легітимність в посткомуністичному  суспільстві: концепції, й проблеми // Легітимність і легітимація  влади у Росії. / Відп. ред.Ланцов С.А.,ЕлисеевС.М. – СПб.:СПбГУ, 1995.

6.Панарин О.С., Лобанов  В.В., ЄгоровВ.К., Бєлов Г.А., Сахаров  Н.А., Соловйов А.І., Кудряшова М.С., ГлазуноваМ.И.Легальность і не  легітимність влади. Круглий стіл у МДУ // Вісник МДУ. Політичні дослідження. Серія 12: 1994, № 2.

7.Пугачев У. П., Соловйов  А. І. «Введення у політологію»: підручник для студентів вузів – 3 видання, перероблене і доповнене – М.: Аспект Пресс, 2001. - 447 з.

8.ТавадовГ.Т. Політологія:Учеб. посібник. — М.:ФАИР-Пресс, 2000. - 415 з.

9.Шабров О.Х. Політична  влада, її ефективність яких і  легітимність // Політологія: Підручник / Відп. ред. В.С. Комаровський. – М.: Вид-во РАГС, 2002.

10.Easton D. SystemsAnalysis of Political Life.Chicago, 1965.

11.Held D.Models ofDemocracy.Stanford, 1990.

12.LipsetS.M.Consensus andConflict.Essays in PoliticalSociology. New Brunswick, 1985.

 

 

[1]Шабров О.Х. Політична  влада, її ефективність яких і  легітимність // Політологія: Підручник / Відп. ред. В.С. Комаровський. – М.: Вид-во РАГС, 2002.С.122-136.

[2] Влада //Политологический  словник: У2-х год. 4.1 - М., 1994. -с.45.

[3]ТавадовГ.Т. Політологія:Учеб. посібник. — М.:ФАИР-Пресс, 2000. -с.45-46.

[4] Вебер М. Політика як покликання і професія // Вебер М. Обрані твори. М., 1990. - з. 644-706.  

[5] Майєр Р. Демократична легітимність в посткомуністичному суспільстві: концепції, й проблеми // Легітимність і легітимація влади у Росії. / Відп. ред.Ланцов С.А.,ЕлисеевС.М. – СПб.:СПбГУ, 1995. ->с.86-118.  

[6]Пугачев У. П., Соловйов  А. І. «Введення у політологію»: підручник для студентів вузів – 3 видання, перероблене і доповнене – М.: Аспект Пресс, 2001. – З. 79.

[7] Вебер М. Політика як покликання і професія // Вебер М. Обрані твори. М., 1990.  

[8] >Easton D. The Political System:AnInquiryinto the State of Political Science, 1953;

>Easton D. SystemsAnalysis of Political Life.Chicago, 1965.  

[9] >LipsetS.M. Political Man. TheSocialBases ofPolitics.ExpandedEdition.Baltimore, 1981;

>LipsetS.M. >Consensus andConflict.Essays in PoliticalSociology. New Brunswick, 1985.  

[10] >Held D. >Models ofDemocracy.Stanford, 1990.  

[11] >Доган М. Легітимність режимів та криза довіри // Соціс. 1994, № 6.  

[12] >Дибиров А. З. Легітимність влади й політичний режим. М., МАКР Пресс, 2001.  

[13] >Панарин О.С., Лобанов В.В., ЄгоровВ.К., Бєлов Г.А., Сахаров Н.А., Соловйов А.І., Кудряшова М.С., ГлазуноваМ.И. >Легальность і не легітимність влади. Круглий стіл у МДУ // Вісник МДУ. Політичні дослідження. Серія 12: 1994, № 2. З. 3-28.