Влада: дефініції, ресурси, кризові явища

Зміст

 

Запровадження

1. Влада: дефініції, ресурси, кризові явища

2. Проблеми легітимності  влади

Укладання

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запровадження

Трансформації політичних систем, які є невід'ємною рисою кінця століття – початку ХХІ століття, неминуче позначаються стабільності політичнихінститутів власності та засобах функціонування. Сповна це причетний і до проблеми влади.

Ефективність політичного режиму на умовах трансформації політичною системою вимагає узгодженості політичнихакторов у справі права використання влади.Легитимируясь, політичнийактор одночасно переймається тим довіри громадян до здійснюваної ним політиці. Легітимація політичної влади у умовах трансформацій бачиться досить складним завданням, багато в чому яка від того, наскільки політичнийактор здатний домовитися станеться з суспільством, організувавши з нею своєчасний і більш ефективний діалог. Справді, позитивне ставлення громадян до політичної влади й її рішенням та побічних дій, цінностям, соціальним орієнтації, високий рівень її кредитоспроможності виступають умовами і показниками її легітимності.

Фаза транзиту, на яку великою мірою характерна невизначеність напряму, і результатів розвитку, характеризується невизначеністю й у взаємодії влади й суспільства. Задля збереження поступального розвитку необхідно створення умовинституирования правової держави й громадянського суспільства. Підставою легітимації влади цьому етапі є впорядкування соціальних відносин внаслідок конструювання організаційних форм соціальної інтеграції, і навіть розробка й здійснення управлінські рішення. Йому відповідаєорганизационно-техноцентрическая модель управління, що визначається першочерговістю вирішення питань створення суспільстві порядку, забезпечення безпеки громадян, і ефективнішої роботи державних механізмів.

З цією, хто реально управляє суспільством, для політичної еліти й державних чиновників, ефективність їх від влади визначається ступенем досягнення поставленої мети.

Для простого люду владу вимацують тим ефективніше, що краще вона забезпечує поступальний людський розвиток, що полягає щодо підвищення рівня та якості їх повсякденні. На більш глибинному рівні влада оцінюють за надаваною нею можливості самореалізації кожному за. Соціальна політику держави своїм впливом дозволила індивіду бути менш залежному від свавілля ринкових відносин, зміцнила його довіру до держави, яке виражається, зокрема під час виборів.

Проблема ефективності виявляється прямо пов'язаної з проблемою визнання суспільством правомірності, справедливості існуючої політичної влади. І хоча у розпорядженні владної еліти, начебто, знаходяться практично всі ресурси влади, не може гарантувати їй стійкості власного становища без здобуття вирішального ресурсу – добровільного згоди те що більшості населення. Визнання даної політичної влади, її інститутів, прийняття рішень та дій правомірними в політології називають легітимністю. Отже, легітимність політичної влади пов'язані з її ефективністю, а поняття легітимності, що відбиває ставлення до влади, стає конструктивним підмогою у діагностиці ефективностівласти[1].

Нині, за доби бурхливих змін у політичного життя безлічі держав, за доби зміни політичних режимів просторі колишнього СРСР, проблеми вивчення влади й її легітимності, набувають особливо актуальний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Влада: дефініції, ресурси, кризові явища

Проблема влади й владних відносин є в політології. Це пов'язано з взаємозв'язком інераздельностью політики і місцевої влади.

Влада — найважливіше засіб здійснення політики. Проведення у життя власній політичній лінії, реалізація своїх корінних інтересів, управління суспільством неможливі без володіння владою. У той самий час боротьба влади, володіння нею використання є найважливішим компонентом політичної діяльності.

У сучасному політології існує низка підходів до проблеми влади, якіфокусируют увагу до тих чи інших її аспектах. Наприклад, в біхевіоризмі влада сприймається як особливий тип поведінки у якому лише люди мають можливість проводити поведінка інших, приймаючи рішення, виконання якого є обов'язковим й інших. Багато психологічних концепціях влада сприймається як спроба індивіда подолати комплекс неповноцінності у вигляді панування чи підпорядкування. Марксизм, пояснюючи феномен влади, акцентує на відносинах власності, на економічному пануванні певних класів. Системний підхід трактує влада як здатність системи забезпечувати виконання її елементами прийнятих зобов'язань, вкладених у досягнення соціально значущих цілей.

Розмаїття підходів до визначення влади зумовлено складністю аналізованого феномена.

З багатьох визначень влади однією з часто вживаних є визначення влади як здатності розуміти й можливості здійснювати своєї волі, надавати що б вплив на діяльність, поведінка людей допомогою авторитету, права,насилия[2].

Отже, влада є вплив особливий — примусове вплив. Це і можливість повелівати, розпоряджатися й управляти ними.

Влада виникає через потреби людей координації діяльності величезної кількості різних суб'єктів, необхідна підтримки цілісності суспільства.

Макс Вебер трактував політичну влада як ставлення панування з людей, що базується на легітимному насильство. Найбільшим збуджуючим засобом вважав влада Генрі Кіссінджер. Отто фон Бісмарк, в свій час, охарактеризував влада як мистецтво можливого.

Політична влада погоджує, координує інтереси суспільства і поведінку людей, соціальних спільностей і закупівельних організацій, підпорядковуючи їхньої політичної волі у вигляді примусу Молдові і утвердження.

Ресурси влади трактувати як сукупність коштів, використання є забезпечує впливом геть об'єкт влади у відповідність до цілями суб'єкта.

Влада як громадська ставлення управління — виконання припускає наявність наступних елементів:

- присутність щонайменше  двох партнерів (суб'єкта, який володіє  владою, і об'єкта, вимушеного підпорядковуватися). Суб'єктом і об'єктом може бути як окремі особи, і групи осіб, організації, держави тощо.;

- наказ здійснює  влада, тобто. вираз їм волі стосовно  для підвладних. Наказ, зазвичай, супроводжується погрозами застосування відповідних санкцій у разі непокори чи обіцянками певних заохочень при своєчасному виконанні;

- підпорядкування об'єкта волі того (тих), кому належить влада;

- наявність громадських  норм, які визначають, що який  чи накази має це право, а той, кому ці накази адресовані, зобов'язаний їмподчиняться[3].

Криза політичної влади – це такий ситуація, коли відбувається падіння реальної підтримки органів влади - чи чинного режиму на цілому, яка впливає зміну їх ролей і державних функцій.

Прийшовши до влади результаті державного перевороту радянська політичної еліти на певних етапах історії успішно компенсувала відсутність традиційної еліти і харизматичної легітимності своїх лідерів використанням механізму перманентної пропагандистської обробки усіх прошарків населення.

Однак у 80-х роках здавалася дуже стійкою радянська політична система несподівано швидко зруйнувалася. Один із провідних держав протягом кілька років виявилася на периферії світової політики. Не скажеш, що таке життя радянських громадян, у кінці 80-х років принципово змінилася з погляду доходів. Понад те, з'явилися певні змогу підприємницької діяльності, скоротилося пропагандистське тиск відчутно розширилися змогу громадської і політичної діяльності. Основною причиною краху радянської політичною системою стала втрата нею легітимності у масовій свідомості громадян.

Концепція «кризи легітимності» було запропоновано З.Липсетом ще 1960-х роках, проте саме події у СРСР і країнах колишнього соціалістичного табору продемонстрували справедливість його теоретичних висновків, і дозволили потім використати цю концепцію у дослідженні процесів транзиту.

Наприкінці минулого століття чітко намітилося зниження політичної легітимності демократичних інститутів, яке здобуло у науковій літературі опис як «криза легітимності» у неповазі демократичних країнах. Це пов'язане зі зниженням політичної активності і політичного участі громадян, критичним сприйняттям окремих політичним лідерам, а ще через це – політичних партій, і введення державних інститутів. Такі тенденції значною мірою визначаються прискореноїмедиатизацией політичного процесу, розробкою та впровадженням нових комунікаційних технологій, як-от

«формувати порядок денний дня», дозволяють ЗМІ, й у першу чергу, телебаченню, активно проводити громадську думку і його трансформацію у властивому для політичної еліти напрямі.

Останніми роками «криза легітимності» простежується й у нових демократіях Східної Європи. Але цих країнах він висловився, передусім, у ставленні до окремим політичним лідерам чи партіям, і призвів до розчаруванню в інститутах представницької демократії та демократичні цінності. Тим більше що, у Росії рівень довіри до демократичних інституціями та цінностям ним саме в 1993-1999 роки помітно знизився.

Криза легітимності політичної влади ініціює процес її (влади)делегитимации.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  >Легитимности влади

Визнання даної політичної влади її інститутів, прийняття рішень та дій правомірними в політології називають легітимністю.

Легітимність політичної влади обумовлюється багатьма обставинами, серед яких – відповідність режиму, цілей еліти, її принципів, і способів дії традиціям, знайшли або які відбиті законів, популярність лідерів тощо. п.

Існує три джерела легітимності політичної влади:

- ідеологічний;

- моральний;

- правової.

Саме поняття легітимності нині допускає різні тлумачення. Проте базове уявлення у тому, що ефективна і стабільна державна влада має бути легітимної, сумніву не піддається. Ряд авторів воліє розглядати легітимність з погляду характеристики політичною системою чи режиму, тоді як опоненти убачають у ній важливим елементом масової свідомості.

Дослідження легітимності досліджують рамках двох основних дослідницьких підходів:нормативного, який передбачає розробку критеріїв легітимності політичних режимів, іемпіричного, який ставить метою виявлення причинно-наслідкового зв'язку між формувалися у масовій свідомості цінностей і настановами й визнанням їм легітимності структурі державної влади.

У основу поняття легітимності М.Вебером було покладено думка, що, якщо з певних традицій, виняткових якостей керівника чи розуміння громадянами переваг існуючого правління, вони висловлюють готовність коритися влади, то цьому випадку процес управління може ефективно здійснюватися за мінімальної застосуванні насильства.

Розвиваючивеберовскую типологію легітимності стосовно реаліям другої половини сучасності, американський політолог ДевідИстон запропонував свої три типу легітимності: ідеологічну, структурну і персональну. У цьому вся підході позначилося розуміння засадничої ролі ідеології у формуванні легітимності інститутів структурі державної влади.

Спробою поєднати нормативні критерії легітимності з результатами емпіричних досліджень легітимності державних інституцій, стало запровадження терміна «демократична легітимність», який передбачає запровадження критеріїв, що дозволяють відрізнити демократичну легітимність від авторитарної.

Дослідження феномена легітимності виходить з розробленої МаксомВебером на початку ХХІ століття концепції легітимності і запропонованої ним класифікації моделей легітимного панування. Типологія легітимності структурі державної влади, розроблена німецьким соціологом МаксомВебером, стала основою цілого ряду напрямів політичнихисследований[4].

Американський політолог ДевідИстон виділив 3 типу легітимності політичної влади: ідеологічну, структурну іперсональную[5].

Макс Вебер думав, влада можуть грунтуватися на а) особисті якості, б) традиції, і звичаї, в) формальному законі. В усіх трьох випадках влада є соціально схваленої, тобто. легітимної. Відповідно цим трьох джерел влади розрізняють влада харизматичну, традиційну і легальну. Щоб вам не плутатися в незрозумілих словах - легітимна і легальна, конкретизуємо обидва поняття. Це необхідно зробити хоча б оскільки, читаючи політичну літературу, вам неминуче доведеться мати справу з цими термінами.

>Легитимная влада зазвичай характеризується як правомірна і справедлива. Легітимність пов'язані з наявністю при владі авторитету, підтримкою нею ідеалів та матеріальних цінностей, поділюваних більшістю громадян, згодою влади й підданих по основним політичним принципам, наприклад, свобода слова, захист цивільних правий чи соціальні допомоги бідуючим верствам населення.