Тоталітарний та авторитарний режим

4. Засоби масової інформації  перебувають під монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю творити її.

5. Армія контролюється  партією і урядом.

6. Державний контроль  над економічною сферою суспільства (державна власність, командно-адміністративна  система управління економікою  тощо).

Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

 

 

 

3. Авторитарний політичний режим

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів.

Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

1. необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

2. наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

3. здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

4. використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

5. спиранням на поліцейський і військовий апарат;

6. субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

• революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

• стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:

а) революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в) загально-соціальною кримінальною злочинністю;

г) іноземним утручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

— відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

— намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

— є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер.

По своїх характерних рисах авторитаризм займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить звичайно автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, нерегульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства.

У цілому ж авторитарній політичній системі характерні наступні риси: Автократизм (самовладдя) чи невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група облич (військова хунта, олігархічна група і т.д.)Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає по своєму розсуду. Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може неприбігати до масових репресій і користатися популярністю серед широких шарів населення. Однак він має достатню силу щоб у випадку необхідності за своїм розсудом використовувати силу і примусити громадян до покори. Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції. Властивому цьому режиму визначене політико-інституціональна одноманітність не завжди результат законодавчих заборон і протидії з боку влади. Нерідко воно порозумівається неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у монархічних державах. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі. Відмовлення від тотального контролю над суспільством, чи невтручання обмежене утручання у позаполітичні сфери і насамперед у економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати і на стратегію розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринковогосаморегулювання. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби.

При авторитарній політичній системі забороняються лише визначені, головним чином політичні форми діяльності, в іншому ж громадяни звичайно вільні. Авторитаризм цілком сполучимо з повагою всіх інших, крім політичних, прав особистості. У той же час в умовах авторитаризму громадяни не мають яких-небудь інституціональних гарантій своєї безпеки й автономії(незалежний суд, опозиційні партії і т.д.)

Наприкінці 80 — початку 90-х рр. значно зріс науковий і політичний інтерес до авторитаризму в зв'язку з крахом переважно тоталітарних політичних систем у більшості комуністичних держав світу. Спроби багатьох з них, у тому числі і в Україні, швидко, у дусі більшовицьких «кавалерійських атак» увести демократію без наявності необхідних для неї суспільних передумов не увінчалися успіхом і спричинили за собою численні руйнівні наслідки. У той же час цілий ряд авторитарних держав (Південна Корея, Чилі, Китай, В'єтнам і ін.) практично продемонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу — з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвинутим соціальним плюралізмом.

Авторитаризм іноді визначають як спосіб правління з обмеженим плюралізмом. Він цілком сумісний з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторони.

До числа слабких відноситься повна залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників, відсутність у громадян можливостей запобігання політичних чи авантюр сваволі, обмеженість інститутів артикуляції, політичного вираження суспільних інтересів. У той же час авторитарна політична система має і свої достоїнства, що особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Авторитарна влада має порівняно високу здатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок, мобілізувати суспільні ресурси на рішення визначених задач, переборювати опір політичних супротивників. Усе це робить її досить ефективним засобом проведення радикальних суспільних реформ.

У сучасних умовах постсоціалістичних країн «чистий» авторитаризм, що не спирається на активну масову підтримку і деякі демократичні інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного реформування суспільства і здатний перетворитися в кримінальний диктаторський режим особистої влади, не менш руйнівний для країни, чим тоталітаризм. Тому сполучення авторитарних і демократичних елементів, сильної влади і її підконтрольність громадянам — найважливіша практична задача на шляху конструктивного реформування суспільства. Демократично орієнтуються авторитарні режими не довговічні. Їх реальною перспективою є більш стійкий у сучасних умовах тип політичної системи — демократія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, визначивши суть та характеристику таких політичних режимів як тоталітаризм та авторитаризм, ми можемо чітко розрізняти їх.

Під тоталітаризмом розуміють політичний режим , заснований на прагненні керівництва країни підпорядкувати устрій життя людей однієї, неподільно пануючій ідеї і організувати політичну систему влади так , щоб вона допомагала реалізації цієї ідеї.

Тоталітаризм - закрите суспільство , не пристосоване до сучасного якісного оновлення, обліку нових вимог, безперервно змінюється.

З тоталітарною владою нерозривно пов'язана таємниця влади. Владний вчинок тоталітарного індивіда завжди непередбачуваний, спонтанний, викликається не стільки зовнішньої необхідністю, якимись реальними обставинами, скільки таємними рухами його душі. У силу цієї таємниці система тоталітарної влади пронизана страхом. Страх є необхідним доповнення до абсолютної влади , він такий ж абсолютний, і це страх не тільки перед «іншими» , а й перед самим собою. Абсолютний страх в душі тоталітарного індивіда перевтілюється і знімається у вигляді прагнення до абсолютної влади .

Авторитаризм - державний лад , при якому необмежена влада знаходиться в однієї особи або групи осіб , що не допускають політичну опозицію, але зберігає автономію особи і суспільства в неполітичних сферах. Цей режим може бути представлений: монархією , деспотичним диктаторським режимом , військовою хунтою та іншими системами правління .

Для авторитаризму характерно: автократизм, необмеженість влади, опора на силу, монополізація влади і політики, відмова від тотального контролю, рекрутування політичної еліти.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Арендт X. Джерела тоталітаризму. — К.: Дух і літера, 2002.
2. Ганна Арендт. Витоки тоталітаризму. (1951) — (в укр. перекладі) К.: Дух і літера, 2005. — 584 с. 
3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004. – 645 с. Ст. 89-90
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник /  – Харків: Консул, 2001
5. Чабанна М. Авторитаризм і тоталітаризм. Уявна подібність та сутнісна різниця / М. Чабанна //Політичний менеджмент. – 2003. – № 2
6. Шаповал В. М. Режим політичний [Текст] / В. М. Шаповал // Юридична енциклопедія: у 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : Видавництво “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1998–2004.– С. 268–269.
7. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с. Ст. 377-379
8. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC
9. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC