Зміст
Вступ
Тема реферату є, була і буде досить актуальною
у різні часи, оскільки кожній країні притаманний
політичний режим, за яким вона здійснює
свою владу.
Основним завданням є розгляд недемократичних
політичних режимів, дослідження авторитаризму
й тоталітаризму, їх становлення, розвитку
та можливостей потенційної трансформації
у режими демократичні. Проте деякі автори
через нечітке формулювання критеріїв
співставлення ототожнюють ці поняття
або нехтують різницю між ними.
Проблема сутності таких політичних
режимів розглядалась у численних працях
дослідників. Серед авторів праць, у яких
наведено особливості як тоталітаризму,
так і авторитаризму, – Х. Арендт, М. Драхт,
М. Кертіс, К. Фрідріх, З. Бжезинський, Р.
Арон, Ж. Желев, Т. Адорно та інші.
Мета –зробити аніліз авторитарних і
тоталітарних диктатур, які, незважаючи
на певну подібність методів управління
суспільством, мають не лише різні цілі
та механізми їх досягнення, але й різні
шляхи приходу до влади. Тобто, окрім значної
кількості спільних рис, існують принципові
розбіжності, які стосуються сутнісних
аспектів ідентифікації політичних режимів
як авторитарних чи тоталітарних.
І авторитаризм, і тоталітаризм мають
свої різновиди. Проте всі їх сутнісні
риси враховано у загальних теоретичних
моделях. Вони чітко визначають аспекти,
які дозволяють відокремити тоталітарні
режими від авторитарних.
1 Поняття
політичного режиму
Політичний режим (у загальному плані) - це сукупність методів
і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму складає
реальне уявлення про реалізацію політичної
влади, ступінь свободи і правове становище
особистості в конкретній країні в певний
історичний період часу.
У політології існують декілька трактувань
політичного режиму:
1. Інституціональний (політико-правовий)
підхід ототожнює політичний режим з формами
правління і державного устрою та акцентує
увагу на формально-юридичних характеристиках:
особливостях поділу державної влади
і співвідношення між гілками влади, на
типах урядових структур.
Прослідковується тенденція ототожнення
політичного режиму з формою правління.
Однобокість подібного підходу полягає
в тому, що реальна практика реалізації
влади може протирічити закріпленим у
конституціях нормам, а сам політичний
режим виражає собою більш широке явище,
ніж форма правління. Проголошена республіканська
форма правління ще не означає встановлення
реальної демократії, про що свідчать
приклади СРСР і Німеччини 30-х pp. Разом
з тим європейські конституційні монархії
розглядаються як класичні прояви ліберальної
демократії.
2. Соціологічний підхід ставить
акцент на характері відносин між державою
і суспільством, які склалися реально
і необов'язково відповідно до продиктованих
конституцією та іншими правовими актами
нормами політичної поведінки. В межах
цього підходу звертається увага на соціальні
обгрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини
еліт і народу.
3. Широке трактування політичного
режиму виходить за межі тільки
політико-правового або тільки
соціологічного аналізу і розглядає
його через співвідношення кількох
компонентів, що дозволяє відрізняти
одні типи політичних режимів
від інших.
Політичний режим включає в себе:
політичні
структури влади, їх реальний статус і
роль у суспільстві;
методи
здійснення державної влади: яким методам
управління і панування віддається перевага
- прямим чи непрямим, насильницьким чи
методам переконання;
реальний
рівень свобод людини, обсяг її прав;
методи
вироблення політичних рішень;
способи
урегулювання конфліктів;
плюралізм,
у тому числі наявність або відсутність
легальної (нелегальної) опозиції;
конфігурацію
партійної системи: однопартійні чи багатопартійні
системи;
ідеологію
і те місце, яке відводиться їй у мобілізації
суспільства;
форми
ставлення населення до політичної участі
(політична пасивність, мобілізована або
автономна участь);
тип
легітимності: харизматична, традиційна,
раціонально-легальна, ідеологічна тощо;
структурованість
правлячої еліти: ступінь її згуртованості,
відкритість і закритість, канали рекрутування.
Режим вказує на соціальну природу влади:
які групи пануючого класу знаходяться
при владі, на підтримку яких соціальних
верств опирається влада.
Вище названі ознаки служать критеріями
для виділення різних типів політичних
режимів. Спектр політичних режимів сучасного
світу розкривається в таких поняттях,
як демократія, авторитаризм і тоталітаризм.
При визначенні сутності режиму акцент
робиться на протиставлення держави, з
одного боку, і громадянського суспільства
з іншого. Характер взаємовідносин визначається
силою або слабкістю громадянського суспільства.
У недемократичних режимах держава контролює
і регламентує громадянське суспільство
повністю (тоталітаризм) або частково
(авторитаризм). Більшість політологів
трактує тоталітаризм як злиття держави
з громадянським суспільством, що практично
ставить під сумнів саму можливість існування
авторитаризму.
2. Тоталітарний політичний режим
Тоталітаризм - це система
державно-політичної влади, яка регламентує
усі суспільні та приватні сфери життя
і не визнає автономії від держави таких
недержавних сфер людської діяльності
як економіка і господарство, культура, виховання, релігія.
Тоталітаризмом вважається
політичне панування, яке вимагає необмеженого
керування підлеглими і їхнє повне підкорення
поставленим згори політичним цілям. Примусова
уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної
влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми
або зовнішніми загрозами існуванню держави.
Тоталітаризм зазвичай передбачає
наявність фігури вождя, диктатуру
і терор, регулярну
мобілізацію населення в масові організації,
ізоляцію або вбивство фактично або потенційно
незгодних.
Тоталітарний політичний режим
є протилежністю демократичної правової
держави.
В політології
поняття «тоталітаризму» найперше було
використано для характеристики фашистського
режиму Муссоліні
в Італії, але згодом
воно поширилось на позначення нацистського
режиму Третього
Райху та радянського сталінізму.
Політичний
режим, що характеризується відсутністю
демократичних свобод, диктатурою
і повним (тотальним) контролем держави
над усіма сферами життя суспільства
й особи.
Тоталітаризм як історична
форма суспільного існування з'явився
в епоху Новітнього
часу й особливо характерний для диктаторських
режимів XX століття.
Система управління, яка прагнула до цілковитого
підпорядкування суспільства державі
за допомогою монополії на інформацію, пропаганди,
офіційної державної ідеології,
обов'язкової для громадян, терору
таємних служб, однопартійної системи,
обов'язкового членства в підконтрольних
правлячій партії масових організаціях.
Зазвичай тоталітаризм сприймається
як феномен політичний, проте він також
може бути розглянутий ширше, свідченням
чому є поняття тоталітарних структур.
Тоталітарна структура — це
організація, в основі якої лежить принцип
багатоступеневої ієрархії, котрій притаманний
всеохопний і поширений характер та діяльність
якої відбувається за принципом «згори-донизу»
й інколи за принципом «знизу-догори».
Базова засада ідеології будь-якого
тоталітарного утворення — ствердження
ідеї вищості, обраності членів структури
відносно усіх інших. Ця ідея може мати
позитивне забарвлення, коли ідеологія
структури стверджує, що її члени є кращими
від інших людей внаслідок приналежності
до структури. Але вона може мати і негативне
забарвлення, коли не члени структури
взагалі людьми не визнаються і як рівноцінні
з членами структури трактуватись не можуть,
а член структури стає повноцінною людиною
тільки через приналежність до неї. Очевидно,
що про плюралізм, багатоманітність, толерантність,
консенсусне погодження інтересів взагалі
мова не йде. Нетолерантне, вороже ставлення
до чужих завжди присутнє в ідеології
будь-якої тоталітарної структури. Її
гаслом завжди є «Хто не з нами, той — проти
нас».
Головною засадою створення
тоталітарної структури, яка відрізняє
її від інших соціальних утворень, є відсутність
раціонально обґрунтованої мети створення
та існування. Ціль створення тоталітарної
структури завжди лежить поза межами доцільності,
логічної обґрунтованості чи природної
або соціальної необхідності.
Прикладом тут є комуністичні
тоталітарні держави, створені для «побудови
комунізму». При цьому в усій комуністичній
літературі, починаючи від «Маніфесту
Комуністичної партії» до рішень партійних
з'їздів донині існуючих правлячих комуністичних
партій, немає пояснення, що ж таке «комунізм»
і які об'єктивні параметри цього майбутнього
соціального устрою. У програмі комуністичної
партії Радянського Союзу була спроба
охарактеризувати комунізм як «суспільний
лад, при якому матеріальні блага поллються
повним потоком». Відбулась відмова від
ірраціональної мети, задекларованої
від моменту жовтневого
перевороту і створення Радянського
Союзу — всесвітньої комуністичної революції
та побудови комунізму в одній окремо
взятій країні, і ця тоталітарна держава
без будь-яких зовнішніх причин припинила
своє існування. Попри те, що в умовах тоталітарної
держави народилося і виросло щонайменше
три покоління людей, ніхто не робив будь-яких
серйозних спроб запобігти цьому. Тоталітарна
структура Радянського Союзу перестала
стверджувати самоцінність свого існування,
існування для самої себе і розпалася.
Сьогодні певні політичні сили прагнуть
відродити в іншій формі цю тоталітарну
структуру і знову висувають ірраціональну
мету і основу її існування — якусь містичну
єдність слов'янських народів. Саме це
й відрізняє згаданий конструкт від Європейського
Союзу, який у своїй основі має прагматичну,
економічну рацію об'єднання та існування,
тобто є демократичною структурою.
Тоталітарна структура, на
відміну від інших соціальних утворень,
прагне регламентувати і підпорядкувати
не тільки зовнішні прояви людської поведінки,
але і внутрішній світ людини. Якщо в будь-якій
соціальній структурі зовнішнє дотримання
встановлених правил і норм є запорукою
успішного і комфортного перебування
індивіда у цій структурі, то для тоталітарної
структури цього недостатньо. Наприклад,
армію можна не любити, але за умови дотримання
усіх вимог успішно просуватись службовою
драбиною, не коректуючи свого внутрішнього
світу. В тоталітарній структурі дотримання
правил зовнішньої поведінки є обов'язковим,
але не це основне. Тоталітарна структура
потребує не тільки нормативної поведінки,
для неї важливо не тільки, і не стільки,
щоб її члени виконували встановлені вимоги,
— вона вимагає любові до себе, своєї пріоритетності
в системі цінностей її членів. Саме тому
тоталітарна держава знищує не тільки
тих, хто відкрито виступає проти неї,
але й тих, хто відкрито і повсякчасно
не декларує своєї відданості, захоплення,
підпорядкованості. При цьому відсутність
у поведінці особи певних протиправних
діянь жодним чином не є гарантією перед
репресіями. Тому для тоталітарних структур
характерними є масові акції, на яких кожен,
належний до неї, має в установленому порядку
демонструвати свою відданість і любов.
Відсутність на цих акціях, ухиляння від
участи у них є однією з найбільших провин
члена структури.
Тоталітарна структура може
існувати у формі таких організацій: релігійна
секта, злочинне угруповання, політична
партія та тоталітарна держава. Кожна
з них має власну специфіку.
Тоталітарна держава — форма
авторитарних держав, що характеризується
повним (тотальним) контролем держави
над усіма сферами життя суспільства.
Тоталітарним державам і режимам властиві
одержавлення всіх легальних організацій,
дискреційні (законом не обмежені) повноваження
влади, заборона демократичних організацій,
ліквідація конституційних прав і свобод,
мілітаризація суспільного життя, репресії
відносно прогресивних сил і інакодумців
взагалі. Ними були комуністичний Радянський
Союз, націонал-соціалістична Німеччина
й фашистська Італія.
Концентрація влади виражалася
в монополізації процесу прийняття остаточних
рішень у всіх сферах діяльності, а також
принциповій відсутності обмежень на
масштаб цих рішень і на масштаб санкцій.
Все більше проникнення держави означало
все більше звуження автономного простору,
аж до його повної ліквідації. Це призводило
з одного боку до атомізації суспільства,
а з іншого боку, до злиття усіх політичних
сфер, що в ньому існували, в єдине ціле.
На відміну від поліцейської держави,
в якій заходи щодо підтримання порядку
здійснюються за встановленими процедурами,
у тоталітарних режимах у правоохоронних
органів була широка свобода дій, що забезпечувало
їхню непередбачуваність і підконтрольність
керівництву країни. Оскільки, за тоталітарною
моделлю, прагнення до вищої мети було
ідеологічною основою усієї політичної
системи, про її досягненні ніколи не могло
бути оголошено. Це означало, що ідеологія
займала підлегле становище стосовно
лідера країни і могла довільно трактуватись
ним залежно від ситуації.
Іншим висновком теорії є обґрунтування
організованого і масштабного насильства
проти певної численної групи (наприклад,
євреїв у нацистській Німеччині чи куркулів у
сталінському СРСР). Ця група звинувачувалась
у ворожих діях проти держави і у виниклих
труднощах.
Прихильники концепції тоталітаризму
вважають, що до основних ознак даного
режиму можна віднести такі:
1. Політична система
ґрунтується на ідеології, яка
пронизує всі сфери життя суспільства.
Відкрита незгода з нею карається як найтяжчий
злочин. Тоталітарна ідеологія ґрунтується
на соціальних міфах, а закладена в ній
мета слугує засобом легітимації режиму.
2. Основною ланкою в
політичній структурі суспільства
є єдина, добре організована, побудована
за ієрархічним принципом масова політична
партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного
типу. Політизуючи всі органи державної
влади, партія зрощується з державою.
3. Управління здійснюється
через терор, який направляє партія
і таємна поліція. Приводом для
терору є систематичне формування
"образу ворога" і на цій
основі — агресивної політичної
свідомості як соціально-психологічного
фону для репресій.