Типологія політичних конфліктів

4) випадкові — такі, що  виникли внаслідок непорозуміння  чи чиїхось ненавмисних дій.

За згаданим критерієм  конфлікти можуть бути також зрозумілими  і незрозумілими. Зрозумілим вважається такий конфлікт, причини виникнення, предмет, об'єкт і цілі якого лежать на поверхні, тобто очевидні та зрозумілі. Незрозумілим є конфлікт, причини  виникнення якого незрозумілі, предмет  і об'єкт невизначені, а цілі —  невловимі.

Досить зручним і вдалим критерієм типологізації конфліктів є кількість учасників (суб'єктів) конфлікту.

З огляду на це конфлікти  поділяються на:

1) моносуб'єктні, тобто  внутрішньоособистісні, якщо існує  зіткнення між різними, часом  протилежними, але рівними за  силою інтересами і потребами  однієї людини;

2) біполярні, тобто двосторонні, коли у конфлікті беруть участь дві протилежно налаштовані сторони, два суб'єкти (особи, політичні партії та ін.); 

3) багатосторонні, якщо у конфлікті бере участь кілька суб'єктів (міжособистісні, міжгрупові, міжпартійні, міждержавні та ін.).

За масовим критерієм (тривалістю) конфлікти можна поділити на:

1) миттєві (від кількох  годин — до кількох днів);

2) короткотривалі (від кількох  тижнів — до кількох місяців);

3) середньої тривалості (кілька  років);

4) довготривалі (кілька десятків  років).

За географічним критерієм (масштабністю) конфлікти поділяють  на локальні (мікроконфлікти), регіональні (мезоконфлікти), континентальні (макроконфлікти), глобальні (мегаконфлікти), що зрозуміло  з самої їх назви і не потребує додаткових роз'яснень.

Досить вдалим слід визнати  поділ конфліктів за ступенем їх вияву. За цим критерієм вони поділяються  на:

1) приховані, або латентні  — це ті конфлікти, які перебувають  у стадії зародження і залишаються  непомітними;

2) відкриті — це ті  конфлікти, що вийшли назовні  і нагадують про себе якимись  конкретними проявами.

Конфлікти за ставленням до них владних структур, суспільства  чи певних його частин можна також  класифікувати на: визнані; невизнані. У першому випадку маються  на увазі конфлікти, про які всі  знають і намагаються їх врегулювати, що, зазвичай, має місце у відкритому, тобто правовому демократичному суспільстві, де конфлікти вважаються природним явищем і процесом зняття протиріч. У другому — конфлікти, які намагаються приховати і загнати углиб, що відбувається у закритому тоталітарно-авторитарному суспільстві.

Досить коректним слід визнати поділ конфліктів за таким  критерієм, як спрямованість впливу, тобто співвідношення статусів конфліктуючих  сторін, зокрема рівноправності, рівнозначності, чи підлеглості, підпорядкованості. За цим критерієм конфлікти поділяються  на:

1) вертикальні (згори донизу  чи навпаки), тобто такі, що точаться  між суб'єктами із різним статусом  та прямою підпорядкованістю  одного іншому;

2) горизонтальні або такі, що відбуваються між рівноправними сторонами, тобто між конфліктантами рівнозначного статусу;

3) діагональні, під якими  мають на увазі конфлікти між  сторонами, що перебувають у  непрямому підпорядкуванні, опосередкованій  залежності.

Надзвичайно корисним критерієм  типологізацїї конфліктів вважається рівень насильства, вперше запропонований професором Гарвардського університету У. Юрі. Зазначений критерій дав можливість поділяти конфлікти на:

1) ненасильницькі, тобто  ті, що відбуваються без застосування  сили;

2) потенційно насильницькі, тобто такі, під час яких акти  насильства ще не здійснювалися,  але не виключена можливість  їх; 

3) насильницькі, або збройні,  ті, під час яких відбуваються  реальні акти насильства включно  із застосуванням зброї.

За характером перебігу конфлікти  можна поділити на: керовані, під  якими мають на увазі такі, які  піддаються контролю й управлінню (менеджменту); некеровані, тобто ті, які вийшли з-під контролю, або над якими  не вдається встановити контроль.

Дещо умовним і відносним, але загалом прийнятним може бути і такий критерій, як рівень інтенсивності  конфліктів. За цим критерієм у  суворо академічній термінології вони поділяються на конфлікти: низької; середньої; найвищої інтенсивності.

На побутовому рівні вони відповідно називаються:

1) «холодні конфлікти», тобто такі, що відбуваються у формі дискусій і суперечок між опонентами і які можна досліджувати не поспішаючи;

2) «гарячі конфлікти», тобто  такі, що перетворилися на протиборство  і загрожують вийти з-під контролю;

3) «пожежні конфлікти», які вийшли з під контролю, переросли у боротьбу на знищення і потребують негайного припинення.

Вищевикладена типологізація, яку можна назвати «загальною», стосується не тільки політичних, а  й багатьох інших конфліктів. У  свою чергу, в середині кожного типу конфліктів також може бути проведена  «специфічна» класифікація.

У сучасній політичній конфліктології існує кілька підходів до класифікації, кілька типологій саме політичних конфліктів. Найбільш коректною, зручною і працюючою (але далеко не ідеальною) можна вважати  таку типологію.

За таким критерієм, як масштабність проявів, політичні конфлікти  поділяють на два блоки:

Зовнішньополітичні конфлікти, тобто конфлікти між двома  чи кількома суверенними державами  за національні інтереси, статус та вплив (в окремих випадках — за панування) на міжнародній арені; внутрішньополітичні конфлікти, під якими мають на увазі конфлікти, що точаться між багатьма політичними суб'єктами (гілками політичної влади, політичними партіями, політичними елітами і масами, політичними лідерами та ін.) в межах певної держави з приводу владних відносин.

Кожен із цих двох блоків конфліктів, у свою чергу, можна теж  класифікувати за цілою низкою критеріїв. Зокрема, блок зовнішньополітичних  конфліктів за ступенем їх проявів  доцільно поділяти на:

1. Конфлікти типу «мирного співіснування», тобто такі, в яких конфліктуючі держави намагаються не лише забезпечувати власні національні інтереси, а й рахуватися з інтересами іншої сторони та світового співтовариства, а також демонструють схильність до пошуків компромісу.

2. Конфлікти типу «міжнародна криза» (назва походить від грец. krisis — перелом, поворотний пункт), сутність яких полягає у розладнанні чи руйнуванні відносин держави з однією чи кількома іншими державами внаслідок поглиблення суперечностей і посилення протистояння між ними та загрози перетворення на відкрите протиборство.

3. Конфлікти типу «балансування  на грані війни», під якими  маються на увазі такі конфлікти,  в ході яких одна з держав  висуває вимоги і претензії  до іншої в надії, що остання  скоріше зробить певні поступки, аніж вдасться до збройного  спротиву.

4. Конфлікти типу «війна»,  тобто крайня форма політичного  конфлікту між двома чи кількома  державами та їх коаліціями, який  переріс у ворожі відносини  та широкомасштабну збройну боротьбу.

Ще більш багатовимірною є типологізація внутрішньополітичних конфліктів. Перш за все, можна зазначити, що внутрішньополітичні конфлікти можна поділити на три великі групи: державно-правові; статусно-рольові; конфлікти політичних культур.

I. Державно-правові конфлікти, тобто такі, що точаться в системі державного управління між різними гілками влади та різними ланками управлінського апарату, навколо функціонування старих і створення нових державних інститутів, обсягу їх повноважень, конституційних положень, що визначають ці повноваження та ін.

II. Статусно-рольові конфлікти виникають з приводу владних відносин переважно (хоч і не завжди) між політичними суб'єктами із різним статусом.

ІІІ. Конфлікти політичних культур народжуються внаслідок суттєвих відмінностей, зіткнення і протиборства політичних культур як сукупності різних цінностей, норм, правил, способів політичного життя тощо.

Конфлікти першого і другого  типів (відповідно державно-правові  та статусно-рольові) відбуваються переважно  на двох рівнях, поділяючи їх на два  різновиди політичного конфлікту.

1. Горизонтальні політичні  конфлікти — це ті, що відбуваються  всередині самих владних структур  з приводу обсягу владних повноважень.  Це можуть бути конфлікти: а)  між гілками влади, і найчастіше  — між законодавчою і виконавчою  владами; б) усередині правлячої  еліти; в) між ланками управлінського  апарату (міністерствами, відомствами,  урядовими комісіями, регіональними  адміністраціями); г) між державними  і партійними лідерами та ін.

Цей різновид конфліктів за формою вияву поділяється на:

а) путчі, під якими розуміється спеціальна форма збройної боротьби і захоплення політичної влади військовими, яка завершується встановленням авторитарно-тоталітарного правління та надання привілеїв армії й поліції;

б) заколоти або таємно підготовлені збройні виступи, спрямовані на захоплення політичної влади та здійснення докорінних змін у політичній системі суспільства;

в) перевороти, тобто специфічна форма захоплення політичної влади, неконституційний, неправовий перехід влади з одних рук до інших без намагань змінити існуючу політичну систему.

2. Вертикальні політичні конфлікти, тобто конфлікти які точаться у масштабах всієї політичної сфери навколо питань легітимності влади, статусу, прав і владних повноважень різних політичних суб'єктів. До цього виду політичних конфліктів можна віднести конфлікти:

 а) між органами  центру та місцевого самоврядування;

 б) між центральною  та регіональною політичними  елітами;

 в) між правлячою  та опозиційною елітами; 

 г) між органами державного управління і населенням тощо.

За формою вияву вертикальні  внутрішньополітичні конфлікти, зокрема  конфлікти між органами державного управління і населенням, поділяються  на:

 а) акції громадянської непокори, під якими маються на увазі ненасильницькі виступи певних політичних суб'єктів проти існуючих соціально-політичних порядків (мітинги, маніфестації, пікети, демонстрації, політичні голодівки і страйки);

б) повстання, тобто масовий, відкритий, збройний виступ певних соціальних груп проти надмірної експлуатації, дискримінації та гноблення;

в) громадянська війна, якою вважається збройна боротьба, що точиться всередині країни між соціальними  групами із різним статусом і доступом до влади;

г) революція, зокрема соціально-політична  революція — це найбільш гостра і небезпечна форма боротьби, суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін у соціально-політичному житті  суспільства.

Конфлікти третього типу —  конфлікти політичних культур також  можна поділити на кілька видів, зокрема  на:

 а) ідеологічні конфлікти, що точаться між різними політичними ідеологіями як системами концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя;

 б) конфлікти політичної свідомості, тобто такі конфлікти, що відбуваються між різними типами політичної свідомості (ліберальної, консервативної та соціалістичної), як опосередкованого відображення політичного життя суспільства та сукупності поглядів, оцінок, установок, що відбивають політико-владні відносини;

в) конфлікти політичного мислення, під якими мається на увазі протиборство між двома типами політичного мислення (старого, догматичного та нового, критичного), як сукупності політичних почуттів, свідомості, знань, переконань та застосовуваних на практиці політичних орієнтирів і політичної поведінки;

 

 

 

Розділ III. Способи й методи регулювання політичних конфліктів.

Принципова установка  на те, що політичні конфлікти здатні виконувати позитивні функції, дозволяє дійти висновку, що в інтересах  державної влади найчастіше може бути не придушення конфліктів, що формуються, а контроль або регулювання.

Стратегія управління конфліктами  припускає рішення таких завдань:

― перешкодити виникненню конфлікту або його розростанню й переходу в таку стадію, яка дає значні руйнівні наслідки й збільшує соціальну ціну за його регулювання;

― виявлення всіх тіньових, латентних форм прояву конфлікту й переведення конфліктної взаємодії в публічну відкриту форму, для того щоб зменшити неконтрольовані процеси й наслідки цієї взаємодії, уникнути раптових обвальних потрясінь, на які було б неможливо правильно й оперативно реагувати;

― мінімізувати ступінь соціального збудження, викликаного плином політичного конфлікту в суміжних сферах суспільного життя, для того щоб не спровокувати ширші, додаткові потрясіння, на врегулювання яких необхідно затратити додаткові ресурси й енергію.