Сутність та поняття Конституції як політико-правового документа. Основний зміст Конституції України

ВСТУП

Сучасна політологія  – один із найважливіших здобутків  людського розуму, теоретичне відображення політичної діяльності, без якої неможливе  існування суспільства. І в Україні  політологія нарешті здобула  повне право на існування як самостійна наука і як навчальна дисципліна.

Усі ми є свідками великої реформації суспільно-владних відносин: в Україні  формується демократична, правова, соціальна  держава й інститути громадянського суспільства, за яких державна влада  прагне зробити людей найбільш розвиненими  і компетентними в питаннях ефективного здійснення сучасної політики.

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи  до демократичної, правової, соціальної держави зумовлює необхідність впровадження відповідної політичної культури, формування менталітету, адекватного ринковій економіці та плюралістичній демократії. І якщо європейська політична думка орієнтує громадян на дотримання своїх обов’язків і прояви поваги до держави та її законів, а американська політична наука на перший план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати свої власні проблеми у цивілізованому співробітництві із співвітчизниками, то в Україні на нинішньому етапі її розвитку важливо враховувати як запити окремої особи, так й інтереси держави.

Отже, саме в цей час доля кожного  залежить від рівня функціонування політичних інститутів, дієвості та обґрунтованості  політичних рішень. Політичні знання визначають можливості конструктивних сил і спрямовуються на подолання  гострої кризи всієї соціальної системи. Таким чином, у всіх вищезазначених процесах політологія як навчальна дисципліна відіграє унікальну роль. Невідкладне її завдання – політичні знання мають  утвердитися у всіх сферах суспільної свідомості. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентаріїв, урядовців, працівників державного апарату.

Не менш актуальною і такою ж  складною проблемою є поширення  політичних знань по горизонталі: серед  найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, серед усіх соціальних груп, партій, рухів, організацій. Звичайно це не означає, що всі люди мусять одночасно сісти за посібники з політології. Знання про політику засвоюються через засоби масової інформації – газети, журнали, радіо, телебачення, публічні зустрічі з політиками та управлінцями. Проте цілеспрямоване вивчення політології у вищих закладах освіти є базовим у засвоєнні систематизованих знань про демократію. Ґрунтовно вивчивши основи політології людина зрештою, має відчути себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, здатним професійно оцінювати реалістичність (чи утопічність) здійснюваної політичної модернізації, формування правової свідомості, активної громадянської позиції.

1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ПОЛІТИКА» ТА ЙОГО БАГАТОМАНІТНІСТЬ

Вивчення  тієї чи іншої науки завжди починається  з визначення, що вивчає дана наука, тобто: яким є предмет її дослідження? Які методи і прийоми в ній використовуються? І навіщо необхідне вивчення цієї науки?

Політологія – наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття "політика". Термін "політика" походить від давньогрецького слова polis (місто - держава), politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин).

 Поняття  "політика" – одна з найскладніших  категорій політології. Основні труднощі виникають у зв’язку з безмежністю її змісту. У даний термін вкладають багато понять. Наприклад, зовнішня політика, економічна політика, соціальна політика, фінансова політика, профспілкова політика та ін. Політика пронизує все життя суспільства. Перші спроби дати визначення цьому поняттю відносяться до дуже далеких часів: праці про політику Платона й Арістотеля з'явилися близько двох з половиною тисячоліть тому. З того часу мислителями різних історичних епох були створені тисячі праць про політику. Однак і зараз існують десятки різних визначень цього терміна, нерідко суперечливих. У політологічному енциклопедичному словнику політика характеризується як "організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб.

Стосовно розуміння  цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.
2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.
3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.
4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.
5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в  чотирьох перших випадках акцентується увага на розумінні політики як специфічної  форми суспільної діяльності, то в  п'ятому – як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, які можна об'єднати у поняття "політична система". Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльністному аспекті, вживається термін "політика", якщо в структурно-функціональному – "політична система".

Політику  треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання і підтримку державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика  в суспільстві завжди виражає  і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес – це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних потреб, піднесення престижу тощо.

Політичний  інтерес виявляється як інтерес  окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної й неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих  осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге – способом певної субординації цих інтересів, більш значущим й обов'язковим.

Якщо у  примітивних суспільствах політика служить інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення  політичних інтересів соціальними  групами робить їх суб'єктами політики. Суб'єкти політики – це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики.

Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Органічною "першоосновою" політики є влада. Ця аксіома знаходить своє втілення в такому визначенні: політика — це дії, спрямовані на владу, – її здобуття, утримання і використання (М. Вебер). Будь-який різновид політичної діяльності так чи інакше стосується владних відносин. "Владний" підхід до політики зосереджений навколо способів і засобів оволодіння і використання влади. Класик політології Н. Макіавеллі ще на початку XVI ст. характеризував політику як технологію завоювання, утримання і "корисного" використання влади.

"Владна" якість політики конкретизується  через організації та інституції, в яких втілюється і матеріалізується влада. Інституціональні тлумачення політики виводять її зміст з діяльності держави як найважливішої інституції політики. Інституціональний аспект політики невідривно пов'язаний з її органічною першоосновою, закладеною в самій природі людини (Арістотель). У політиці закладений універсальний принцип соціальної взаємодії, що передбачає гармонізацію особистого і суспільного.

Політика  співвідноситься з іншими суспільними  системами: економікою, правом, мораллю і релігією. Співвідношення політики й економіки зводиться до того, що закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність та ефективність економічної системи.

Щодо співвідношення політики і моралі треба зазначити, що "моральність" політики залежить:

• по-перше, від ефективності соціального контролю над владними структурами;
• по-друге, від умов політичної конкуренції;
• по-третє, від рівня політичної культури в суспільстві.

Взаємодія політики і  права зводиться до того, що, з  одного боку, цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового  регулювання, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втручання церкви у державні справи неприпустиме з точки зору демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА Й НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Наразі популярне слово, поняття і термін "політологія" походить від двох грецьких слів: "politike" – державні та суспільні справи, і "logos" – слово, вчення, зміст. Перше слово (поняття) ввів у науковий вжиток Арістотель, друге – Геракліт. Синтез цих слів визначає політологію як науку про політику.

Політика  як специфічна діяльність людей з  моменту свого виникнення потрапила в поле уваги дослідників, але тривалий час перебувала у складі єдиних філософсько-естетичних та релігійних поглядів і уявлень.

Історично першою формою осмислення політики була релігійно-міфологічна, потім знання про політику стали складовою частиною філософії. Проте вже в давнину існували й спеціальні праці, присвячені аналізу політичної діяльності. Конфуцій, Платон, Арістотель, Цицерон, Фома Аквінський, Макіавеллі, Монтеск'є та інші залишили свій теоретичний "слід" в історії світової політичної думки.

Визнання  політичної науки в західних країнах  – регіоні, що дав світові дивовижну плеяду мислителів як самостійної галузі знань, відбувалося поступово. Політологія довгий час розвивалась в межах історичної науки (США), або вважалася частиною філософії, соціології та юриспруденції (в Західній Європі).

Швеції належить першість у створенні кафедри політики в Упсальському університеті (1662 р.), хоча політику вивчали і в першому університеті США – Гарварді, відкритому в 1636 році. Так само в 1857 р. в Колумбійському коледжі було створено кафедру історії та політичної науки. В 1872 р. у Франції відкрито Вільну школу політичних наук, а в 1895 р. в Англії організовано Лондонську школу економіки й політичної науки.

Останнім  часом США почали відігравати  провідну роль в політичних дослідженнях і в організації власне науки, що й стало передумовою створення в 1903 році Американської асоціації політичних наук.

XX століття стало періодом ствердження політології як самостійної науки й академічної дисципліни. В 1998 році під егідою ЮНЕСКО створено Міжнародну асоціацію політичної науки (МАПН), метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки.

Своїми досягненнями сучасна політологія зобов'язана  зусиллям вчених різних країн, таких як: Т. Парсонс, Д. Істон, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Р. Даль, Б. Мур, М. Вебер, Г. Моска, Г. Алмонд, В. Парето, Э. Кембелл та ін. Великий внесок у розвиток політології зробили К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов та інші теоретики марксизму.

В Україні  політологія як самостійна академічна дисципліна з'явилася в 90-х роках XX ст. Її стали викладати у вузах і середньо-спеціальних навчальних закладах як обов'язковий предмет. Затребуваність політології обумовлена початком переходу українського суспільства до самостійності, ринкової економіки, що помітно підвищило інтерес до політики у людей, які стали активними учасниками соціальних змін. Політична наука була покликана пояснити стрімкі економічні, політичні, психологічні й культурні трансформації українського суспільства.

У найбільш загальному вигляді політологія – галузь знань про політику, закони функціонування і розвитку політичного життя держави і суспільства, що відбивають процес включення соціальних груп, особистостей в діяльність по вираженню політичних інтересів і політичної влади.