Шпаргалка по дисциплине "Політологія"

1. Політологія як наука, її предмет та об’єкт.

термін «політологія» складається з двох грецьких коренів: «polis» і «logos», перший із яких означає «держава», а другий «знання», «слово» і т.д. Тобто, термін «політика» певним чином органічно пов’язан з державою. Першим ввів цей термін до вжитку давньогрецький філософ Аристотель в своєму труді «de politike» (о политике). В розумінні Аристотеля політика – це мистецтво управління полісом (місце-держава в Давній Греції) з точки зору узгодження різноманітних соціальних інтересів, спираючись на колективно вироблені норми та правила полісного життя.

об'єктом дослідження політології є державна влада, владні відношення, що складають осьовий стрижень системи політичного. Політична наука покликана аналізувати державні і владні відносини як соціальний феномен, як інститут політичної організації суспільства.

Предметом політології є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи функціонування в державі. Своєрідність політології в тому, що всі соціальні явища і процеси, вона розглядає співвідносно до політичної влади.

2.Політика як соціальне явище, функції політики.

 

На сучасному етапі розвитку суспільства термін “політика” – є одним з найбільш вживаних. Політика проникає в усі сфери сучасного людського життя і проявляється в усіх типах людських груп всі сфери політичного життя не тільки активно впливають на політику, а є об’єктом свідомого політичного керівництва і управління. політика – це діяльність держави та політичних установ через які здійснюється організація і управління різними видами соціальної діяльності, а також регулюються відносини, що витікають з обміну результатами цієї діяльності.

 Функції політики. Політика грає в суспільстві важливу роль і виконує цілий ряд функцій:

• регулятивна - підтримка і зміцнення цілісності суспільства як сложнодиференційованої соціальної системи, забезпечення порядку; 
• організаційна - розробка цілей для всього суспільства і його складових, організація мас і мобілізація ресурсів забезпечення;

-    розподільна - авторитарний розподіл дефіцитних цінностей і благ;

-   запобігання і  регулювання конфліктів;

- соціалізації - утягування колективних і індивідуальних суб'єктів у сферу політичного.

3.Співвідношення  політології та інших гуманітарних  і суспільних наук.

Цікавий в цьому зв'язку взаємозв'язок політики й економіки, політики й ідеології, політики і моралі. Особливо велика увага у світовій політологічній практиці приділялася і приділяється взаємовідносинам політики й економіки. В даний час існує декілька поглядів на дану проблему. Представники західної політології вважали і вважають, що політика первинна, вона визначає економічний устрій. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними інтересами суспільства. Оскільки економіка має задовольняти матеріальні потреби людей, то держава – як головний виразник суспільних інтересів, засобами політики може і, зрештою, забов'язана створювати відповідні умови для ефективного здійснення цієї функції економіки. Політика здійснює визначний вплив і на соціальну сферу суспільного життя. Наприклад, за допомогою політичних засобів здійснюється вплив на формування соціально-класової структури суспільства (розвиток фермерства, індивідуальних господарств, підприємництва приведе до появи нових класових спільнот, а отже соціально-демографічної структури суспільства. У тісних відносинах перебуває політика з суспільною мораллю Поєднання політики з загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісом, цивілізованим ставленням до опозиції. Політика є специфічним доповненням до суспільної моралі, яка з огляду на різні чинники неспроможна вичерпно забезпечити регулятивні функції. Не менше суперечливими є взаємовідносини політики з іншими сферами життя суспільства - правовою, ідеологічною та ін. З одного боку, право може бути використане проти політичних опонентів, стати знаряддям придушення незгодних. З іншого – саме право визначає межі і можливості діяльності різних політичних інститутів. Правова політика за демократичних умов – це діяльність спрямована на вдосконалення права і забезпечення його дотримання всіма членами суспільства. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінити суспільні відносини.

4.Поняття  політичних відносин, їх різновиди

Політичні відносини – відносини між суб’єктами політики в процесі здобуття і утримання політичної влади, реалізації суспільних інтересів в сфері політики.

Під впливом об’єктивних умов розвитку суспільства політичні відносини можуть проявлятись в різних формах. Ці форми багато в чому залежать від співпадання чи протиріччя інтересів суб’єктів політичних відносин. Традиційно виділяють такі форми політичних відносин:

Політична боротьба – явище політичного життя, в основі якого лежить зіткнення інтересів різних політичних сил, кожна з котрих прагне досягти певної політичної мети. Політична боротьба може набувати різноманітних форм  від передвиборчої боротьби кандидатів в рамках закону, бойкоту та протесту до відкритого протистояння в вигляді політичного конфлікту, революції, перевороту тощо.

Політичний компроміс – згода, порозуміння з політичним опонентом на основі взаємних поступок, з врахуванням інтересів обох сторін.

Політична консолідація – вимушене об’єднання політичних противників для спільного вирішення проблем загальнодержавного, або загальносуспільного характеру. Це може бути викликано різними обставинами. Наприклад, необхідність захисту країни від зовнішнього ворога.

Політичний конфлікт – зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов’язані насамперед з боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з перспективами політичного розвитку суспільства. Конфлікт може мати різні форми - відкриті і скриті, збройний і не збройний характер. Від вміння влади вирішувати конфлікти залежить стабільність політичної системи суспільства.

Політична конкуренція – відкрите легальне змагання між різними політичними силами з метою пропагування у суспільстві своїх ідей та притягнення на свій бік симпатій народних мас і, врешті, здобуття влади.

Як бачимо, політичні відносини можуть мати і дестабілізуючий, і стабілізуючий характер, але вони завжди пов’язані з реалізацією своїх соціально значимих інтересів через здобуття і використання політичної влади.

5. Влада як центральна проблема політології

Політична влада є одним з центральних понять політології. Сам термін “влада” не має однозначного визначення, що пояснюється його складністю та неоднозначністю. Загалом владу визначають як право і реальну можливість здійснювати свою волю, нав’язуючи її іншим людям.

Влада – здатність, право і можливість розпоряджатися чим-небудь або ким-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей за допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.). Найдавнішою основою для влади був авторитет носія влади. Ще в первісному суспільстві влада старійшин племені базувалась на їх авторитеті як найбільш важливих членів суспільства. Підкорення було добровільним через те, що було спрямоване на реалізацію інтересів всього суспільства. Зараз влада найчастіше розглядається як політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

6. Поняття, природа, ознаки політичної влади.

Влада – здатність, право і можливість розпоряджатися чим-небудь або ким-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей за допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.). Витоком влади є нерівність, не тільки соціально – економічна (майнова, фінансова, статутна та інше), але й  природня ( нерівність фізичних та  інтелектуальних млжливістей, статеві відмінності ). Французський політолог М. Дюверже виділяє три історичні форми влади: анонімна або групова, що розпушена серед усіх членів спільноти;  індивідуалізірована або влада лідера; інституціоналізована, що опирається на систему державних та недержавних органів. Перші дві влади можуть виступати і не в політичній формі.

Ознаками влади є монополія на примус, тривалість у часі, легітимність, законність. Влада є наслідком виникнення суспільних станів, прошарків та відповідних відносин між ними. Вона необхідна для організації суспільного виробництва, для узгодження інтересів і дій різних соціальних груп, для підтримки життєздатності та збереження цілісності суспільства.

 

7.Ресурси політичної влади.

Ресурси влади – це  реальні та потенціальні засоби , за допомогою яких влада може підсилювати свої можливості.Засобами реалізації влади є:

- економічні  засоби – це наявність розвиненої матеріальної та технічної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, різноманітність корисних копалин, розвинена система виробництва, наявність кваліфікованих кадрів, широкі зовнішньоекономічні зв’язки. Ресурсами влади можуть виступити активна доромога держави  приватному власнику, штучна підтримка грошової одиниці, активна налогова та митна політика, привабливі  обставини для притоку  іноземних вчених;

- політичні  засоби– наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений аппарат управління, політичні традиції, наявність політичних лідерів, наявність політичної культури мас і політичних структур. Політичні ресурси – це сприяння діяльності  якоїсь політичної сили,  адміністративний примус громадян в період виборчих перегонів, зовнішня підтримка політичного лідера, інформаційна блокада своїх  політичних супротивників; 

- соціальні засоби – наявність соціально структурованого суспільства, посадової упорядкованості, утвердження престижності професій, соціального забезпечення, медичного обслуговування та інше. Соціальний ресурс може виступати у вигляді формування суспільної  верстви або класу, політичної заангажованості, соціальних привілеїв та інше;

- суб’єктні засоби – політична воля та свідомість,компетентність, організованість,  вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність, далекоглядність, рішучість. Ресурсами можуть виступити наявність кваліфікованих кадрів, підкуп виборців, проведення  виборчих кампаній за допомогою PR – технологій.

- адміністративно - силові засоби – армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура, тюрма та ін. Ресурсами можуть виступити привілейоване становище якоїсь політичної сили,  військовий заколот,силове протистояння діям опозиції.

- інформаційно – культурні засоби - володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації, доступність культури і освіти для широких мас, можливість свободного получення і освоєння політичних знань. Ресурсами можуть виступити наявність можливості для маніпуляцій  інформацією або її селективним відбіром, контроль цензури,  цілеспрямована освітня підготовка тощо.

- правові засоби – наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинений механізм правотворчості, правозахисту, правозастосування, висока правова культура населення. Ресурсами можуть виступити підтримка або опір правозахисних організацій та міжнародних фондів і організацій, застосування протиправних дій з боку влади, мобілізація самих політично неосвічених мас.

8. Принцип поділу влади. Характерні риси та функції гілок влади у демократичному суспільстві.

 

Дослідження феномену влади розпочалось ще у античні часи. Аристотель першим розподілив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Фома Аквинський вважав, що оскільки світ збудований на ієрархічній основі і на чолі загального порядку стоїть Бог, то всі види влади на Землі – від Бога. Головним знаряддям державної влади є сприяння загальному благу, збереження миру та справедливості у суспільстві.

Головним виразником ідеї поділу влад був Ш. Монтеск’є. У праці “Про дух законів” він писав, що поділ влад є головною умовою правової організації суспільства, а рівновага влад повинна забезпечити існування політичних свобод. Бо не може існувати одна організація, яка одночасно видає закони, наглядає за їх виконанням та судить злочинців.

12.Поняття “легітимність” влади. Легітимність влади за М. Вебером.

 

Однією з найважливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітимною є влада, з існуванням якої погоджується народ. Легітимність (за С. Ліпсетом) – “здатність системи створювати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючи політичні інститути є найкращими для суспільства”.

М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні типи:

- традиційне панування – опирається на силу традицій. Накази керівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецендентам. Прикладом традиційного панування є монархії;

- харизматичне панування (від грецького harisma – особливий дар) базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному дарі правителя. Зразки  людей з сильною харизмою – Цезар, Наполеон, Ленін;

- легальне (раціональне) панування грунтується на підпорядкуванні усіх системі законів, які встановлюються та застосовуються з конкретними постійними принципами.

13.Політичні вчення Стародавнього  Світу.

Для політичних вчень Стародавнього світу характерно те, що в них не тільки зберігалися, але й розвивалися релігійно-міфологічні погляди, а теорії державності сповнені релігійних догм, моральних уявлень і прикладних знань про політику. Політичні вчення розвивалися в рамках філософських течій і не відокремлювалися від релійних форм. Вони освячували соціально – політичну нерівність, привілеї знаті та  верховної влади.В процесі розвитку політичних ідей виробилися  деякі спільні риси.

Політична думка Китаю. Найвпливовішою доктриною в історії політичної думки Китаю стало конфуціанство. Родоначальником напряму виступив Конфуцій (551 – 470 рр. до н.е.), який захищав інтереси різних верств суспільства, прагнув примирити майнову багату знать з спадковою знаттю Політичні вчення в Стародавній Греції. Видаткову роль у формуванні і розвитку духовної і політичної європейської культури має філософська спадщина Древньої Греції та Риму. Вона виникає  в умовах поділу суспільства  на вільних та рабів і політична думка того часу, у тому числі і демократична, розвивається як ідеологія тільки для вільних. Свобода – це  головна цінність. Політика у Древній Греції – це  право  діяльності вільних, а труд – це обов’язок рабів. Виходячи з цієї імперативної установи, ціль політичного життя для полісів була в  пошуках розумної межи справедливісті, яка відзеркалює спільний інтерес усіх громадян полісу.

14.Форми влади у “Державі” Платона та “Політиці” Аристотеля.

Родоначальник об`активного ідеалізму, учень Сократа, автор відомих філософських діалогів Платон (427-347 рр. до н.е.) в ученні про суспільство  вперше сформував  систему поглядів на види політичного устрою держави, причини появлення і зникнення,  на правові та етичні основи і виклав концепцію ідеальної аристократичної держави. Основну причину загибелі держав Платон вбачає в в порушенні принципів справедливості та поширенні  майнового і соціального розшарування. Форми правління і державного устрою, по Платону, не досконалі, хоча серед них є правильні і неправильні. Правильними формами Платон вважає монархію і аристократію – владу обраних за свої якості людей, якщо вони законні і їх діяльність спрямована на досягнення блага і узгодженості. Неправильними формами політичного устрою є: тимократія – панування окремої частини родової, найчастіше військової, знаті, яка прагла до збагачення за допомогою поборів і здирництва; олігархія – панування купки багатіїв, які за допомогою неправедних законів та свого посадового впливу присвоюють державні та общинні фонди у свою власність; демократія – влада більшості, яка може бути законною або незаконною, якщо демос-народ захоплює насильно владу.