Політичне життя і політична система суспільства

 

Владно-політична функція. Політична система суспільства  покликана формувати, захищати і  підтримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада  у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу  тощо. Від спрямування політичної системи, характеру владного функціонування і політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-політична діяльність політичної системи є значною мірою визначальною, оскільки від демократично або тоталітарне  організованої влади залежить зміст  усього її функціонування.

 

Функція народної, національної інтеграції. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичні утворення  у своїй діяльності об'єднані розв'язанням  національних проблем, а також проблем  народу в цілому, інтереси якого  і представляє політична система. Національна інтеграція відбувається навколо національних цінностей, у  боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків  та ін.

 

Функція управління. Система  органів (державних, партійних і  громадських) становить апарат управління суспільством. У суспільстві спостерігається  подальше зростання значущості бюрократичних  організаційних форм. Йдеться про  бюрократію як структурну організацію  управління суспільством. Управлінський  апарат, що дедалі більше професіоналізується  та спеціалізується, набуває політичних функцій. Типи бюрократичних структур залежать від того, на основі яких принципів  функціонує політична система. При  цьому існує небезпека перетворення апарату управління на самостійну політичну  силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів  та їхніх депутатів. У разі такого перетворення адміністративний апарат розглядає практичні методи як цілі організації, а саме функціонування як самоціль.

 

Функція відтворення політичного  життя. Суспільне життя являє  собою процес відтворення всього фундаментального і творення нового. Житгєспроможність політичної системи залежить від того, наскільки вона здатна постійно спрямовувати свої творчі сили проти ентропійних процесів. Політична система, яка не здатна до відтворення, позбавлена імпульсів самозбереження, об'єктивно несе в собі елементи дезорганізації, розпаду. Прикладом можуть бути тоталітарні політичні системи, які не здатні до тривалого поступового розвитку. Навіть тимчасове нагромадження позитивного в соціальному русі виявляє патологічний характер самої системи. Демократично організовані політичні системи розвиваються на соціокультурній основі, їхнє прагнення до модернізації й упорядкованості виражає історичну потребу інтенсифікації, організації, демократизації, ефективності розвитку, протистояння негативним тенденціям у політичній сфері.

 

Функція демократизації життєдіяльності  суспільства. Демократизація життєдіяльності  усіх структур політичної системи становить  систему політичної демократії у  єдності, сукупності взаємозв'язків. Така політична демократія є гарантом демократизації всього суспільного  організму. Політична система досягає  цього, якщо її побудовано за вертикальним принципом (ієрархія органів) і за принципом  політичної горизонталі (три рівноправних, взаємоурівноважуючих інститути влади, жоден з яких не може перетворитися на одноосібного господаря системи).

 

Функція організації й  упорядкованості політичного життя. Для XX - початку XXI ст. характерна об'єктивна  тенденція організації і демократизації всього суспільного життя, насамперед у політичній сфері. Розвиток і організаційне  зміцнення державних інституцій, розмаїття політичних партій, рухів  і організацій - все це характеризує політичне життя. Вони викликали  до життя організацію й упорядкованість  як напрям, тенденцію до згуртування  політичних сил, як засіб недопущення  політичної стихії та її наслідків - терору революцій, переворотів, заколотів, громадянських  воєн.

 

Функція консолідації соціально-політичних сил. Зрушення, що відбуваються в сучасному  суспільстві, можна охарактеризувати як руйнацію традиційних ціннісних  норм (рівноправності, справедливості, революції, комунізму) і пошук нових (свободи, демократії, солідарності тощо). Об'єднання людей у групи, організації  відбувається на різних засадах, у тому числі й ціннісних. Реакція людей  на цінності, зокрема політичні, зумовлює політичне перегрупування їх, політичну  мобільність, зміну функцій політичних організацій, наповнення їх новим політичним змістом. Одна група людей, їхні політичні  організації, рухи прагнуть до збереження колишніх цінностей, інша - включається  в кореляцію їх при збереженні ядра старих цінностей (революція, соціалістичний вибір та ін.), третя - схильна до радикальних  змін у суспільстві, четверта - до реально  радикальних зрушень на основі нових  цінностей (визнання об'єктивних суперечностей, відмова від соціальних спрощень, захист прав індивіда, пріоритет таких  прав перед груповими, національне  самовизначення, утвердження прав людини). У складних умовах, коли здійснюється перегрупування політичних сил та їхніх  організацій, неприйнятним є силовий  тиск щодо носіїв цінностей та їхніх  організаційних структур.

 

Функція соціально-політичної модернізації. На кожному історичному  етапі свого розвитку суспільство  ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства  це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня  життя. А цього можна досягти  на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для  якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву  або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх  внутрішніх елементів.

 

Функція стабілізації соціально-політичного  життя. Стабілізаційна діяльність політичної системи полягає в умінні з'ясовувати  причини різних конфліктів (класових, групових, міжнаціональних, міжнародних, міждержавних, міжпартійних, регіональних та ін.), не допускати їхнього розвитку, знаходити виходи з кризових ситуацій шляхом досягнення компромісів, встановлення консенсусу. Стабілізаційна функція втілюється в реальних науково обґрунтованих програмах політичного розвитку.

 

 

 

3.    Розвиток політичної  системи України.

 

Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються наступними факторами:

 

По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко  трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між  основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними  регіонами.

 

По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятністю соціальних новин. Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства.

 

По-третє, політичній системі  України властиві централізованість  з деякими елементами раціоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства.

 

По-четверте, сучасна політична  система України - це перехід від  не правового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають  над методами використання безпосередньо  вольових актів органів політичної влади.

 

Для більшості населення  політична система легітимна. Політична  система сучасної України діє  в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому  надзвичайність обставин склалась в  усіх сферах суспільства:

в природному (фізичному  та біологічному) середовищі, де поглиблюється  екологічна криза, що зберігає панування  нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних  втрат;

в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших  структур життєдіяльності соціуму;

в сфері культури (зокрема  в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної  культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається  дальша ерозія масової "практичної моралі", значна частина населення  все ще перебуває під впливом "культурного шоку", зв'язаного  з швидкими змінами панівних офіційних  міфів і відсутністю чіткої національної ідеї;

не сформована система  ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.

 

Особливістю політичної системи  сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення  соціальних конфліктів, миролюбність і не агресивність, позбавлення власної  глобальної (загально планетарної) системи  забезпечення національних інтересів.

 

Сучасна політична система  ще поки не здатна забезпечити зростання  рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична  система є світська, на відміну  від атеїстичної або релігійної.

 

Політична система України  етатизована (одержавлена) з недосидь високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в контроль над "каналами розподілу" і "нуворишів", здатних "стимулювати" в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бюрократичного апарату.

 

Сучасну політичну систему  України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної  або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими  рисами неокапіталізму, але не як перехідну  до демократичного соціалізму.

 

В сучасній Україні існує  і специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити  направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України  досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості  факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

 

Процес демократизації сучасного  суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються  рядом особливостей.

 

По-перше, Україна на протязі  багатьох століть розвивалась у  складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії.

 

 

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна  позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної  державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували  об'єктивну потребу до єднання  на основі однотипних політичних структур.

 

По-третє, умови жорстокої  експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й  на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя  національно-патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є  природно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницьке створені, або вимушено вибрані об'єднання  народів, в яких суспільне життя  регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно  суб'єктивно-політичною спрямованістю  і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи  експлуатації, і разом з тим  пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну  думку і піднімало народи на національно-визвольну  боротьбу.

 

По-четверте, особливості  розвитку України найяскравіше виявилися  в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили  під сумнів "справедливість" існування  імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні  процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався  навально, політична свідомість мас  пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій  стала настільки очевидною, що неспроможні  до життя в умовах зміни фактичної  ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини.

 

В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності  народів існують історичні активні  націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного  режиму: капіталістичної держави  набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже  надбані політичні цінності. В  таких умовах політичні лідери в  Україні все ж зуміли використати  політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи  суспільних політичних відносин, що сприймалася  б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах  влади.

 

В сучасних умовах в Україні  здійснюється процес передачі влади  на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.

 

В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце  займає держава, що виступає представником  всього суспільства, яка є сувереном  влади, тобто верховенством влади  в межах державних кордонів І  незалежністю ззовні. Існування державної  влади знаходить відображення в  чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей.

 

 

Список використаної літератури:

 

 

1.     Брегеда А.Ю. – Основи політології- К., КНЕУ 2000р.

2.     Коментар  до Конституції України – К., 1998р.

3.     http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/bibliogr/party.htm