Політичне життя і політична система суспільства

Політичне життя і політична  система суспільства

 

 

1.     Політичне  життя, його сутність і основні форми прояву.

2.     Поняття політичної  системи суспільства, її сутність  і функції, критерії ефективності на сучасному етапі.

3.     Розвиток політичної системи України.

 

 

1.     Політичне  життя, його сутність і основні  форми прояву.

 

 

Політичне життя суспільства  — одна з найширших категорій  політології, яка охоплює всю  політичну сферу та її елементи, дає можливість відобразити їх динамізм. У різні епохи й у різних країнах воно має свої особливості, залежить від рівня цивілізованості  суспільства, його демократизму, співвідношення корінних інтересів соціальних груп, вміння і прагнення політичного  керівництва об'єднати народ для  досягнення спільної мети. Закономірністю політичного життя є зростання  його ролі й значення у міру зростання  людського виміру політики демократизації і гуманізації соціальних засад  суспільства, формування соціально-правової держави.

 

Політичне життя — сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і  суспільства, що характеризує їхнє ставлення  до політики й участі в ній.

 

Політичне життя завжди існує  в конкретно історичних формах, зумовлених матеріальними й соціокультурними чинниками. Водночас воно являє собою  сукупність політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керованих і спонтанних політичних процесів; результат діяльності соціальних суб'єктів — класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів  і створюваних ними політичних інститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, що концентрують у собі корінні потреби та інтереси соціальних суб'єктів; взаємодію і зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів усіх соціальних груп.

 

Політичне життя тісно  пов'язане з найрізноманітнішими  формами політичної діяльності.

 

Політична діяльність —  індивідуальна чи колективна, спонтанна  чи організована діяльність соціальних суб'єктів, яка прямо чи опо­середковано  випливає з інтересів великих  суспільних груп і цінностей, що їx вони поділяють.

 

Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими  нормами та статусними ролями. Її можна  розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні  політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія  класів, націй, організацій, органів, інших  соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів  щодо завоювання, використання та утримання  влади. У вузькому значенні політична  діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій певними  політичними силами, соціальними  групами, а також засоби протидії їм.

 

Розрізняють теоретичну й  практичну політичну діяльність.

 

Для теоретичної основними  формами є:

 

·        пізнавальна;

 

·        прогностична;

 

·        ціннісно орієнтована.

 

Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої  та зовнішньої політики держави, різні  форми участі в політичному житті  суспільства партій, громадсько-політичних об'єднань, рухів. Основні її форми:

 

·        увалення політичного рішення;

 

·        вибори;

 

·        політична  реформа;

 

·        страйк;

 

·        демонстрація;

 

·        дипломатичні, міжурядові переговори;

 

·        офіційний  візит тощо.

 

Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і  вияву інтересів великих суспільних груп.   

 

Суб'єктами політичних відносин є:

·        класи;

·        нації;

·        соціальні  групи;

·        індивіди;

·        політичні  інститути й організації.

 

Політичні відносини— реальні практичні відносини, взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

 

Вони охоплюють зв'язки між різними соціальними групами  та індивідами, політичними інститутами  та організаціями щодо завоювання і  реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб'єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини  встановлюють, у який спосіб соціальні  суб'єкти можуть здійснювати політичну  діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й  засоби політичної діяльності, регламентують  її.

 

Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення  та обмеження з урахуванням об'єктивної реальності досягаються у процесі  активної політичної діяльності.

 

Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжується  певним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором  мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів  досягнення цілей, здатністю сприймати  загальний суспільний інтерес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична  поведінка охоплює як внутрішні  реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні  дії, які можна спостерігати, —  участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити  себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній ситуації — сім'ї, бізнесі, церкві тощо, але обов'язково в межах або через посередництво держави.

 

Характер її значною мірою  залежить від наявних у суспільстві  традицій легітимації (визначення, обґрунтування  правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються  від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти  сили до усвідомлення необхідності співвідносити  свої наміри з інтересами й позиціями  інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід'ємних  правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб'єктів  можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (політична  бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична  поведінка може бути конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою  на їх зміцнення) або деструктивною  і навіть екстремістською. Залежно  від мотивації розрізняють соціальне  усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.

 

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична  діяльність. Йдеться про політичну  участь.

 

Політична участь — залучення  людей до процесу політико-владних  відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою  реалізації соціальних інтересів.

 

Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними  суб'єктами процедур і регламентів  здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування  різноманітних соціальних груп.

 

Мотивами політичної участі є:

 

·        підвищений інтерес до політики, спрямований  на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

·        прагнення  до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

·        кар'єра, задоволення честолюбних намірів.

 

Політичну пасивність, різке  зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну  активність населення. У центрі передвиборчої  боротьби здебільшого перебувають  питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування  громадян визначають курс майбутнього  уряду всередині країни та на міжнародній  арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.     Поняття політичної  системи суспільства, її сутність  і функції, критерії ефективності  на сучасному етапі.

 

 

Політична система являє  собою соціально-політичний механізм, який регулює основні суспільні  інтереси і має свої особливості: вона володіє монополією на здійснення влади в масштабах всього суспільства, визначає стратегію суспільного  розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема; визначає і представляє інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні; забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами; сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя; формує правову  систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля; має спеціальний прошарок людей, які професійно зайняті в сфері  управління.

 

Політична система має  свою структуру, основними компонентами якої є: політичні інститути й  політичні організації, політичні  відносини між класами, між державою і особою стосовно влади, політичні  і правові норми, засоби масової  інформації, політична свідомість, політична культура.

 До політичних інститутів  і політичних організацій відносяться,  насамперед, держава та її установи, партії, суспільно-політичні рухи, громадські  організації, засоби масової інформації.

 

Політичні відносини у  суспільстві характеризують відносини  між класами, соціальними групами, націями, політичними інститутами, між державою і особою в зв’язку  з виробленням і реалізацією  політики. Тому вони виступають важливою умовою здійснення соціальних інтересів  і реалізуються в системі суспільних відносин, визначають ступінь участі суб’єктів політики в здійсненні управління політичною та державною  владою.

 

Політичні відносини –  це завжди відносини з приводу  захоплення, утримання та використання державної влади в інтересах  певних політичних сил. В них концентруються політичні інтереси головних суб’єктів  політики.

Політичні принципи і правові  норми формують поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань  політичної системи. Вони закріплюються  в Конституції (Основному Законі) держави, в основних законодавчих актах, які регулюють політичні відносини  різних суб’єктів політичної системи. Політичні норми характеризують політичний режим, форми державного управління, сукупність загальнообов’язкових правил поведінки.

 

Держава забезпечує виконання  правових норм засобами державного впливу через адміністративне, цивільне і  кримінальне право.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість, яка є відображенням політичного  життя суспільства в ідеях, поглядах, традиціях, уявленнях людини, соціальної групи, нації, народу. Вона виступає як сукупність відповідних знань і  оцінок, про що мова буде далі.

Значну роль в політичній системі суспільства відіграє політична  культура. Політична система функціонує та розвивається через суб’єкти політики, а вони вносять в політику свої орієнтації, інтереси, настанови. Політична  культура, як система політичних знань, орієнтацій і настанов включає також  політичні погляди, політичні ідеї та політичні рішення. Без формування і утвердження політичної культури суб’єктів політики неможливий демократичний  розвиток політичної системи суспільства.

 

  Політична система  суспільства — це система політичних  явищ, які існують у соціально  неоднорідному суспільстві.

 

Якщо характеризувати  політичну системи суспільства  більш повно, то необхідно зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації  суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

 

Політична система являє  собою одну з частин або підсистем  сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє  з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю  самої політики. Політична система  суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави  та іншими факторами.

 

Головні функції політичної системи – це визначення цілей  і завдань даного суспільства, а  також мобілізація ресурсів для  досягнення цих цілей і регулювання  режиму політичної діяльності. Здійснюючи свої функції, політична система  забезпечує цілісний керівний вплив  на суспільство як адміністративно-територіальні  одиниці (області, райони, департаменти).

 

Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства. Політична  система суспільства як найбільш інституціоналізована система впливає на все суспільство, визначає цілі розвитку, механізми загального управління, політичні і правові норми та принципи. Вона охоплює населення даної території країни. Механізм політичного функціонування, створений на демократичних засадах, відкриває простір для цілісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації. Сильна, активна політична система сприяє прискоренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вона повинна насамперед вдало виконувати владні функції.