Політична свідомість та політична культура

В Росії неодноразово вживалися спроби політичної модернізації, однак вони мали незавершений характер, за смугою реформ йшли контрреформи. Як слідство цього, зміцнювалася дихотомія двох субкультур: тоталітарно-етатистської і громадянської, остання знаходилась в стадії становлення, її розвиток був перерваний у жовтнi 1917 р. Історичні традиції були підкрiпленi жорстким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку ідеологічно несанкціоновану активність громадянина. Майже три ґенерації радянських людей зросло в умовах ідеології тоталітарного режиму, для якого характерні: ставка на насильницьке «ощасливлення» людей, відсутність плюралізму думок, політичний фанатизм, конфронтацiйнiсть мислення, прихильнiсть силовим засобам розв'язування конфліктів.

В більшості люди важко  сприймають ідеї ліберальної демократії, які полягають на поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії. Сучасній політичній культурі в Україні притаманна відмова від тоталітарного минулого, прихильнiсть до демократичного вибору, однак полiтико-культурні орієнтації свідомості тоталітарного типу ще до кінця не викоренені, що створює загрозу виникнення і розростання екстремістських настроїв. Це можливо при неспiвпаданнi очiкувань та реальної ситуації, коли перехід значної частини населення від традиційного образу життя до сучасного не пiдкрiплюється зростанням добробуту. Атмосфера дезорiєнтацiї, невпевненостi в завтрашньому дні пов'язана з крахом звичних атрибутів соціального добробуту, відсутністю у населення ринкових настанов, втратою «історичної пам'яті» в відношенні володіння і розпорядження власністю. Реформи асоцiюються з погіршенням власного матеріального положення. Все це робить хворобливим становлення нової моделі поведінки. Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмів реалізації реформ, що ведуть до збiднення більшої частини населення. Бiднiсть – категорія не тільки економічна, але і полiтико-культурна. Соціокультурна поляризацiя зосереджує конфлікт на двох протилежних позиціях, виникають умови для розв'язування конфронтацiї засобами силового тиску. Харизматичне мислення, відсутність настанов на особисту відповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему стримань та противаг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму.

У сучасних умовах в Україні особливо актуальним бачиться збереження національної згоди. Основою його може виступати суспільний консенсус в відношенні прихильностi до демократичного реформування.

Необхідні одночасні  перетворення в економічній, політичній і соціальній сферах з урахуванням духовного рівня суспільства. Однофакторна (економічна) модель реформування здатна викликати соціальну катастрофу, стримує процес полiтико-культурних змін. Політичної стабiлiзацiї сприяла б наявність чітко визначеної мети політики демократичних перетворень. Враховуючи історичні традиції, вони повинні об'єднувати в собі ідеї економічної ефективності і соціальної справедливості. В сфері соціального реформування необхідно визначення кордонів, вихід за якi неприпустимий. Вiдправною точкою в сучасному політичному житті повинен стати суверенітет особистості, економічною гарантією якого виступає власність, байдуже, чи полягає вона в мільйонних акціях, родинній фермі або всього лише в парі робітничих рук, iнтелектуальних здiбностях.

Формування чіткої законодавчої бази, розмежування компетенцiй центральних і місцевих органів влади, стимулювання регіональних програм в сфері соціально-економічного реформування може стати базою для полiтико-культурних змін.

В нинішній момент лише в  окремих колах міського населення, серед підприємців і частини інтелігенції, керівників підприємств відбулася ціннісна переорiєнтацiя. Тому проблема порушення негативних аспектiв традицiоналiстської політичної культури перебуває в безпосередній залежності від ефективності демократичних перетворень і підвищення інтенсивності мiжкультурного обміну

 

Висновки

Політична свідомість та політична культура є одним з  найважливіших складових політичного  життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Однак дар проведення детального аналізу можна застосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість та політична культура несуть велике функціональне навантаження.

Курс політології якраз  і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.

 

 

Література

 

1. Основи політології  курс лекцій / Під ред. проф. Н.І.  Сазонова. – Харків, 199З – С. 311 – 339.

2. Алмонд Г.А., Верба  С. Гражданская культура и стабильность  демократии // Полис. – 1992. – №  4.

3. Баталов Э.Я. Политическая  культура современного американского общества. – М.: Наука. 1990. – 256 с.

4. Вебер М. Протестанская  этика и дух капитализма / Избр. произв. – М.: Прогрес, 1990. – С. 60 –  273.

5. Гавриленко І. Чи  потрібна державі ідеологія // Віче. – 1996. – №4. – С. 46 – 53.

6. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальний аспект // Полис. – 1991 – № 6. – С. 22 – 34.

7. Донченко О. Концепція  соціетальної психіки суспільства.  Стаття друга: Соціетальні стани  і процесси // Філософія і соціологічна  думка. – 1994. – № 3 – 4. –  С. 36 – 73.

8. Фарукшин М. Х. Политическая культура общества / Соц.-полит. науки. – 1991. – № 4. – С. 103 – 112.

9. Щегорцев В.А. Политическая  культура: модели и реальности. –  М., 1990.

10. Основи політології.  Стислий словник термінів і  понять. – М., 1993.

11. Основи политической  науки. Учеб. пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева. – М., 1993. – № 2.

12. Молчанов М. Політична  культура України:радянська чи  пострадянська? // Сучасність. – 1995. – № 10. – С. 59 – 69.

13. Основи політології  (Курс лекцій): Навч. посібник. – Харків: ХДТУСГ. – 1996. – С. 136 – 150.

14. Політична культура  населення України: – К.: Наукова  думка, 1993. – 136 с.

15. Рудакевич О. Політична  культура України:руйнація та  шляхи відродження // Розбудова  держави. – 1995. – № 10. – С. 26 – 30.

16. Степній О. Ціннісні  орієнтації населення в постсоціалістичну добу // Віче. – 1994. – С. 79 – 85.

17. Україна і Росія  в контексті європейських цінностей. // Політична думка. – 1993. –  № 1. – С. 38 – 39.

18. Цимбалістий Б. Політична  культура українців // Сучасність. – 1994. – № 3. – С. 94 – 105; № 4. – С. 77 – 90.

 

Завдання 3.

 

Дати відповідь  на тестове завдання.

 

1. Група тиску, що захищає через органи влади свої економічні інтереси, це:

в) лобі - скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

 

2. Еліта, джерелом впливу якої є спадковість влади, це:

Владні відносини передбачають наявність двох сторін: керуючих і керованих. Взаємовідносини між ними характеризуються асиметричністю: кількісна нечисленна керуюча група здійснює суттєвий вплив на спосіб життя значної за кількістю групи пересічних громадян. Ця керуюча меншість називається "елітою".

Термін "еліта" (від фр. elite - кращий, відбірний) ввійшов у наукову термінологію на рубежі ХІХ-ХХ ст. У широкому соціологічному контексті ним позначається вищий, відносно замкнутий за чисельністю прошарок суспільства, контролюючий його основні економічні, політичні і культурні ресурси.

При розгляді еліти стосовно до сфери  політики вчені оперують двома близькими, але не ідентичними термінами: "політична  еліта" і "володарююча еліта". Найбільш містким є поняття "володарююча еліта": це всі групи, які можуть і реально здійснюють вплив на владу.

Володарюючи еліта складається  з таких елементів:

• економічна еліта - група людей, яка контролює головні економічні ресурси суспільства: великі власники, можновладці і провідні менеджери фінансово-промислових корпорацій тощо. Вони виступають найбільш відчутною групою тиску на владу, використовуючи для цього як безпосередні контакти з політиками, так і підконтрольні собі ЗМІ і гроші, направлені на фінансування партій і виборчих компаній;
• військова еліта - генералітет і вище офіцерство. Вплив на владу визначається концентрацією в її руках значної кількості засобів знищення і людей, готових за першим наказом їх використати, а також мірою мілітаризму самого суспільства;
• бюрократична еліта - чиновники державного апарату, їх роль і вплив обумовлюється участю в процесі підготовки і реалізації важливих політичних рішень;
• ідеологічна еліта - видатні діячі культури, науки, представники мас-медіа, що формують ідеологію суспільства і свідомість мас;
• власне політична еліта - включає в себе керівників держави, членів уряду, депутатів законодавчого органу, тобто тих, хто безпосередньо приймає політичні рішення на державному рівні. У більш широких трактуваннях до неї відносять і політичні фігури середньої ланки, значущі для регіональної політики.

 

а) аристократія. влада кращих, тобто привілейованої групи знаті

б) духівництво. служителі культу; верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби. Духовенство часом об'єднане в особливу ієрархічну спільноту

в) вищій бізнес.

г) бюрократія.

д) діячі культури.

 

3. Для гільдійської системи рекрутування політичної еліти є властивою:

Для системи  гільдій характерні :

·   закритість, відбір претендентів на більш високі посади із самої еліти, ієрархія;

·   наявність високих вимог для заняття посад (партійність, вік, освіта, характеристика тощо);

·   закрите коло селекторату (люди, що здійснюють відбір) - в нього входять лише члени керівного органу влади (бюро, ради тощо) або питання вирішує один керівник - голова уряду, фірми тощо;

·   репродуктування існуючого типу еліти: тоталітарного, авторитарного, демократичного.

 

- наявність формальних  вимог для індивідуального росту  – походження, вік, освіта, партійність; 

- поступове просування  по соціальним сходам за допомогою  добору претендентів з боку  вузького кола керівників;

- відсутність відкритої конкуренції і дуже вузька соціальна база;

- тенденція до відтворення  вже існуючого типу еліти по  ряду формальних ознак і необхідних  якостей.

 

а) відкритість системи  відбору.

б) вільна конкуренція кандидатів.

в) увага до особистих якостей кандидата.

г) велика кількість формальних вимог.

д) різноманітність форм залучення  кандидатів.

      

4. Член соціальної групи чи організації, що може скеровувати ії діяльність за рахунок особистого впливу, визначається як:

а) авторитет.

б) керівник.

в) лідер.

г) управлінець.