Політична свідомість та політична культура

Між емпіричним і щоденним рівнями політичної свідомості існує  чимало загальних рис. Їм обом притаманні яскраво висловлені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій, що відбуваються політичних. Психологічний компонент політичної свідомості особливо сильно виявляється в періоди політичної нестабільності, кризових ситуаціях, перехідні періоди суспільного розвитку.

Теоретичний рівень політичної свідомості – найбільш високий східець  в пізнанні політичної дійсності. Це система поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї  сукупності соціально-політичних відносин.

Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-менш цілісне уявлення про закономірні  істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності.

На теоретичному рівні  зміст політичної свідомості закріплюється в формі наукових понять і категорій, а також соціально-політичних теорій, вчень, концепцій і доктрин. Що вони собою представляють?

Теорія (від грец. teoria – спостереження, дослідження). В  широкому сенсі – це комплекс вірогідних уявлень і принципів, що пояснюють будь-які явища. В вузькому сенсі – вища, обгрунтована, логічно незаперечлива система знання, що дає цілісне уявлення про істотні властивості, закономірності, причинно-наслідкові зв'язки, що визначають характер функціонування і розвиток певної області реальності.

Політична теорія – найбільш цілісне, вірогідне, знання, що розвивається про істотні зв'язки і закономірності, притаманні політичної дійсності.

Розвинена політична  теорія (наука) – не просто механічна  сума знань про політичні процеси  і явища, вона містить в собі певний механізм побудови цього знання, що розкриває логічну залежність одних його елементів від інших.

Сформована на основі суспільної практики, політична теорія є найбільш досконалою формою наукового  обгрунтування практичної політичної діяльності.

Таким внутрішньо систематизованим знанням про політичну дійсність  і є політологія як наукова  і навчальна дисципліна.

Політичні вчення, концепції  і доктрини є у порівнянні з  теорією більш вузькими і менш глибокими за рівнем узагальнення формами відбиття політичної дійсності.

Політична концепція (від  лат. cancepcio – розуміння, система) –  певний засіб розуміння будь-якого  політичного явища або процесу, основна точка зору на те або інше питання суспільного життя.

Соціально-політичне  вчення – сукупність теоретичних положень про будь-яку область явищ соціально-політичної дійсності. В деяких випадках вченням називають систему соціально-політичних переконань того або іншого мислителя.

Політична доктрина (лат. doktrina – вчення) найчастіше виступає як більш-менш послідовно викладена концепція, сукупність взаємоузгоджених принципів підходу до розгляду політичних явищ і організації політичної діяльності. Доктрина часто є засобом боротьби за владу.

В змістовному відношенні політична свідомість містить у  собі також ідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють свої політичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомості прийнято називати політичною ідеологією.

Самий термін ідеологія (від грец. idea –думка, задум і logos – слово, поняття) в самому широкому сенсі позначає систему поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності. Поняття політична ідеологія має більш вузький і специфічний сенс.

Політична ідеологія  – відносно систематизована сукупність понять, ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин – індивіди, соціальні  групи, класи, нації, суспільство –  усвідомлюють свої політичні інтереси і якими вони виправдують свої політичні спрямування.

Коротше кажучи, політична  ідеологія – доктрина, що обгрунтовує  зазіхання будь-якої групи на владу  або її використання та передбачає ту або іншу стратегію політичних дій.

На відзнаку від науки, завданням якої є пошук істини, функції ідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістю населення.

Ідеологія і наука  тісно взаємопов'язані і цей  зв'язок визначається конкретно-історичними  і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якої соціальної групи в суспільному розвиткові.

Відповідність інтересів  соціальної спрямованості суспільного  розвитку виявляється більшою або  меншою мірою науковості ідеології, яку вона підтримує.

Коли ж ці інтереси постають в протиріччя з потребами  подальшого розвитку суспільства – ідеологія, соціальні групи або спільності відходять від реальної дійсності, перетворюються в хибну свідомість і породжують соціальну міфологію.

Поняття "тип політичної свідомості" використовується для  характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.

Така своєрідність закріплюється  в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні до специфічної або постійної політичної поведінки.

Єдиний засіб виявити  особливості політичної свідомості людей – аналіз їхньої реальної політичної поведінки.

Політичну свідомість людей  можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами:

·   за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна – що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

·   за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);

·   за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

·   за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).

·   в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

Той або інший тип  політичної свідомості в чистому  вигляді зустрічається рідко.

В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.

 

2. Історія становлення  поняття «політична культура».  Структура та типи політичної  культури

 

 

Термін "політична  культура" був упроваджений в  науковий обіг у ХVIII ст. німецьким  філософом Іоганом Готфрідом  Гердером (1744 -1803). З того часу він у різних інтерпретенціях використовується багатьма політичними мислителями. Концептуальну розробку цього поняття було розпочато в американській політології у 1950-1960 рр. Опрацьовуючи теорію політичних систем, представники біхевіоральної школи першими підкреслили, що політичні системи відрізняються одна від одної не тільки правовими нормами та інституційною структурою, але й культурою. Класичне визначення поняття "політична культура" було дано Габріелем А. Алмондом і Г. Бенхаймом Пауеллом у їх праці "Порівняльна політика".

Політична культура являє собою  сукупність індивідуальних позицій  і орієнтацій учасників даної  системи. Це суб'єктивна сфера, що лежить у підгрунті політичних дій і  надає їм значення.

Дослідження привели політологів  до висновку, що як соціальний феномен політична культура має подвійну сутність, бо вона являє собою, з одного боку, субсистему політичної системи суспільства, а з другого боку, субсистему його загальної культурної системи. Таким чином, політична культура трактується як спільне поле функціонування двох систем суспільства: політичної та культурної. Через нього суспільна культура впливає на характер політичних стосунків, а ті, в свою чергу, здійснюють зворотний вплив на культуру суспільства.

Як частина культурної системи суспільства, політична культура вбирає в себе лише ті культурні елементи, які діють в політичному процесі. Вона детермінує політичну поведінку суспільства, форми участі громадян у політичному житті, функціонування та розвиток політичних інститутів. Політична культура - це частина духовної культури народу, що вбирає елементи, пов'язані з суспільно-політичними процесами. Вона активно взаємодіє з іншими видами суспільної культури - економічною, правовою, релігійною тощо.

Як компонент політичної системи  політична культура концентрує в собі соціально-психологічні чинники політичного життя. Важливу роль в ній відіграє політична свідомість - сукупність уявлень, цінностей, переконань, установок і т. п., які відбивають владні стосунки в суспільстві та політичні інтереси громадян. Але їх ототожнювати не можна.

Поняття "політична культура", по-перше, характеризує не лише політичну  свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається  в політичну культуру, наскільки  вона обумовлює поведінку громадян.

По-друге, поняття "політична культура" охоплює не всю політичну свідомість і не всю політичну поведінку, а лише їх сталі, типові прояви.

По-третє, поняття "політична культура" відбиває не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий  комплекс ідеальних уявлень про політику, який увіймає в себе розуміння того, якою повинна бути політична система, як вона має функціонувати. Саме ці уявлення цілеспрямовують діяльність людей у царині політики.

По-четверте, поняття "політична  культура", окрім раціональних, логічних чинників політичної поведінки, включає й позасвідомі, афектні аспекти: типові прояви в політиці темпераменту, емоцій, що притаманні тій або іншій соціальній спільності.

Сьогодні існує широкий спектр думок щодо визначення поняття "політична культура". Їх більш ніж сорок. Усі визначення політичної культури так чи інакше підкреслюють її скерованість на вивчення контексту політики, змісту політичного життя. З іншого боку, політична культура - один з видів культури, тому їй властиві загальнокультурні ознаки.

Політична культура - це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об'єктів, які базуються на певному  рівні політичної ідеології та суспільної психології. Політична культура формується на протязі життя багатьох генерацій і обіймає ідеї, переконання, концепції щодо взаємостосунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальній та громадський досвід, емоції. Це також орієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи в цілому, це принципи взаємостосунків поміж окремою людиною, суспільством та державою. Можна сказати, що політична культура - це єдність об'єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб'єктивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя. Елементи політичної культури обумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються відносно сталістю й змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспільному житті.

Структура політичної культури

У вітчизняній політології до найбільш розповсюджених структурних компонентів  політичної культури відносять елементи політичної свідомості, світогляду, уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, політичну  участь, поведінський аспект. У складній структурі політичної культури можна умовно вирізнити два основних компоненти: культуру політичної свідомості та культуру політичної поведінки.

Культура політичної свідомості являє собою типовий  для тієї або іншої соціальної спільноти комплекс політичних уявлень, цінностей, переконань, традицій, установок та орієнтацій, які є включеними в політичну діяльність. Політичні уявлення - то образи політичних об'єктів, які формуються свідомістю людини як безпосередньо на підставі індивідуального досвіду, так і за допомогою соціального спілкування та виховання. Вони можуть грунтуватися на об'єктивному політичному знанні або існувати у вигляді політичних почуттів і настроїв, можуть бути справжніми або помилковими. Політичні переконання за своєю сутністю є усвідомленими потребами особи, що спонукають її до певних дій у царині політики. Важливу роль у формуванні політичних переконань грають політичні цінності - моральні принципи, норми і ідеали політичного життя, що мають значення для окремих індивидів та соціальних груп. Стійкість політичній свідомості надають політичні традиції - нормативні зразки політичної поведінки, які історично склалися, передаються з генерації в генерацію та збігаються на протязі тривалого часу. Політичні традиції можуть бути старими і новими, національними та світовими, динамічними і статичними, з високою та слабкою стійкістю. Кожен тип традицій має свій сильний та слабкий бік. Перевага старих традицій у їх спроможності стримувати швидкі зміни, слабкість - у схильності перед минулим досвідом, у запереченні нових підходів. Нові традиції в одних випадках відбивають високий динамізм культури, а в інших - дають можливість відмови від них під тягарем обставин.