Політична діяльність

     ПЛАН 

     ВСТУП

1. Зміст і структура політичної діяльності
2. Основні форми політичної діяльності
3. Суспільний конфлікт як форма суперечності в політичній діяльності

     Висновок

     Список  використаної літератури

 

     

     ВСТУП 

     Будь-яка  діяльність може набувати політичного  значення. Разом з тим існують  специфічні види діяльності, яка є  власне політичною.

     Політична діяльність — це або безпосередня участь громадян у влаштуванні власного життя, або функціонування представників громад. В усій множині проявів політичної діяльності варто розрізняти громадянську участь та політичне функціонування. Останнє, у свою чергу, має бути поділене на політичне представництво та публічне адміністрування. Політичний процес можна визначити як сукупність подій та акцій, з яких складається взаємодія індивідів, суспільних груп, політичних інституцій та органів державної влади і які здійснюються для розв'язання існуючих суспільних проблем та конфліктів, для здобуття й застосування влади.

     Виходячи  з цього, зміст політичної діяльності становлять боротьба за владу, за вплив на владу, здійснення влади, розв'язання суспільних конфліктів, прийняття суспільно значущих рішень, політичне представництво, лідерство, функціонування, опір владі, політична залученість громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

1. Зміст і структура політичної діяльності

 

     Еволюція політичних структур і систем, оптимізація досягнення ними цілей, у тому числі політичних, залежать передусім від того, наскільки соціум оволодів системою управління, організації й упорядкованості суспільної діяльності. На кожному історичному етапі розвитку суспільства міра такого оволодіння визначається мірою пізнання багатогранності, межі дії, якості суспільних відносин, культурою суб'єкта такого пізнання, обсягом діяльності. Політична діяльність посідає особливе місце в системі суспільної життєдіяльності.

     Суспільство, як ціле, є організм, який виконує  свої основні життєві функції. Механізмом, що забезпечує життєдіяльність суспільства, є діяльність, спрямованість якої безперервно множиться й ускладнюється. Сама діяльність є основою встановлення зв'язків — відносин між соціумами (суспільством, націями, народами, соціальними  групами, індивідами). Такі соціальні  відносини є засобом використання соціальної енергії, особливою формою руху соціальної матерії. Енергійна  діяльність викликає активне начало у структурі відносин. Цілеспрямовані відносини вносять у соціальне  середовище упорядкованість, забезпечують самоорганізацію й еволюційні зміни  в напрямі творення нових форм життєдіяльності. Однією з таких  форм є політична діяльність.

     Політична діяльність – невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність, якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади. Слід розрізняти політичну діяльність від політичної дії та поведінки.

     Тобто, політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб´єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їx вони поділяють.

     Ця  діяльність відбувається в межах  існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами  та статусними ролями. Її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична  діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. У  вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання  владних функцій певними політичними  силами, соціальними групами, а також  засоби протидії їм.

     Розрізняють теоретичну й практичну політичну  діяльність.

     Для теоретичної основними формами  є:

     - пізнавальна;

     - прогностична;

     - ціннісно орієнтована.

     Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства  партій, громадсько-політичних об´єднань, рухів.

     Умовою  й формою політичної діяльності є  політичні відносини, які виникають  внаслідок соціальної диференціації  суспільства і вияву інтересів  великих суспільних груп.

     Суб´єктами політичних відносин є:

     - класи;

     - нації;

     - соціальні групи; 

     - індивіди;

     - політичні інститути й організації.

     За  допомогою діяльності у сфері  політики та в інших сферах реалізуються усвідомлені суб'єктами політики політичні  інтереси.

     Політичний  інтерес (від лат. interest — мати значення) — першопричина, один з найголовніших важелів політичної діяльності, що криються за безпосередніми спонуканнями націй, народів, соціальних груп, особистостей, створених ними організацій, які беруть участь у політиці.

     Множинність суб'єктів політики визначає і різноманітність  політичних інтересів, а саме: загальнонародні, регіональні, відомчі, колективні, національні, соціально-групові, особисті. Усвідомлення суб'єктами політики цих політичних інтересів і реалізація їх у політичній діяльності, створення механізму  такого втілення забезпечують політичну  стабільність у суспільстві, а отже, і нормальний природний еволюційний  розвиток політики, втілення в ній  політичних потреб. Інтереси стають найсильнішими  активізаторами політичної діяльності за умов досить зрілого соціального і політичного життя, коли суспільні класи і соціальні групи, усвідомивши глибинні стратегічні потреби, створюють політичні інституції і механізми задоволення їх. На менш зрілих стадіях, як зазначав видатний російський політолог і правознавець Б. Чичерін, активну роль можуть відігравати не інтереси, а забобони.

     Політичні потреби виявляються і реалізуються в процесі діяльнішого й активного  освоєння політики. Такий процес створює  умови для політичної соціалізації, тобто входження особистості  у світ політики. Це означає набуття  навичок політичної участі, формування політичних уявлень, орієнтації та установок, привертання до політичної культури. Діяльнісне задоволення політичних потреб веде до творення самого суб'єкта політики. Незадоволення політичних потреб може призвести або до зміни нормальної життєдіяльності політичного організму, або до його загибелі. Від реалізації політичних потреб залежить політичне напруження в країні, що виникає, послаблюється і врешті-решт вгасає.

     Політичні відносини — реальні практичні відносини, взаємозв´язки соціальних суб´єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

     Вони  охоплюють зв´язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб´єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб´єкти можуть здійснювати політичну діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.

     У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук  нових методів і засобів діяльності, процедур, винесення рішень. Для  цього соціальні суб´єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних суб´єктів забезпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, антагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв´язання конфліктів є влада, яка використовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологічний примус, традиції тощо.

     Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження  з урахуванням об´єктивної реальності досягаються у процесі активної політичної діяльності.

     Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжується  певним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором  мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів  досягнення цілей, здатністю сприймати  загальний суспільний інтерес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична  поведінка охоплює як внутрішні  реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні  дії, які можна спостерігати, —  участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити  себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній  ситуації — сім´ї, бізнесі, церкві тощо, але обов´язково в межах або через посередництво держави.

     Характер  її значною мірою залежить від  наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунтування  правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються  від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідносити свої наміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід´ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб´єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.

     Політичні інтереси, потреби і політична  воля, що втілені у політичній діяльності, спрямовані на досягнення політичних цілей. Успіх діяльності суб'єкта політики залежить від правильної постановки мети, адекватного урахування об'єктивних умов і суб'єктивного чинника. Постановка і реалізація мети в політичній діяльності передбачають певну тривалість і  послідовність завдань. Урахування часових характеристик має для  політичної діяльності вирішальне значення. Ігнорування окремих етапів у  політичному розвитку або прагнення "стиснути" політичний час призводять до політичного краху, до відкидання суспільства назад, а отже, і до безглуздості самої діяльності.

     Надмірне  подовження, "розтягування" політичного  часу також прирікає політичні дії  на невдачу. Тільки правильне урахування об'єктивних умов, зіставлення їх з  часом можливого перетворення робить політичну діяльність успішною.

     Наприклад, здійснення політичного урядового  перевороту в жовтні 1917 р. на чолі з  В. Леніним є блискучим свідченням відчуття політичного часу дії. Концентрованим виразом його є лист В. Леніна до членів ЦК від 24 жовтня 1917 p., де він переконував  своїх товаришів: "Що б там не було сьогодні ввечері, сьогодні вночі  арештувати уряд". Наприкінці листа  В. Ленін з абсолютною впевненістю  констатував, що більшовики "напевно  переможуть сьогодні", ризикуючи  завтра "втратити все". Так, вигравши тактично політичний час для здійснення урядового перевороту, В. Ленін виявився нездатним стратегічно оцінити  політичний час подальшого сходження  країни з цивілізаційного шляху  розвитку. В результаті країна була відкинута у розвитку на багато десятиліть, якщо не століття, порівняно із сучасними  розвиненими країнами. Вже у перші  пореволюційні роки це передбачали  соціал-демократ Г. Плеханов, анархіст П. Кропоткін, соціолог П. Сорокін, економіст  Б. Бруцкус та ін.

     Досягнення  цілей політичної діяльності значною  мірою також детерміноване характером економіки, змістом економічної  діяльності її суб'єктів, рівнем розвитку соціальної структури, культурним розквітом  та ін. У свою чергу, політична діяльність впливає на економічну та інші форми  діяльності, прискорює або уповільнює їхній розвиток. В окремих ситуаціях зворотний вплив може бути визначальним для економічного, соціального, культурного процесу взагалі. Незважаючи на детермінованість політичної діяльності іншими видами соціальної діяльності, вона має і власні особливості, саме вони визначають її сутність і зміст.