Політична діяльність як явище суспільно-політичного життя

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої  форм навчання

Кафедра загальної та медичної психології

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни:

«Психологія державного управління»

на тему:

«Політична діяльність як явище суспільно-політичного життя»

 

 

 

Виконала:

студентка 3 курсу

спеціальність «Психологія»

групи ДС-10-1з

Фархутдінова  Наталія

 

Перевірила

канд. псих. наук,

доцент кафедри 

соціальної психології

та управління 

Бондаревська І.О.

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013 р.

 

Зміст

 

 

Вступ

 

Політична діяльність як явище суспільно-політичного життя виростає з самої природи людини, яка приречена жити в суспільстві і взаємодіяти з іншими людьми. Політика – одна з найважливіших сфер суспільства. В. Александровська [1] зазначала, що саме в політиці концентруються і виражаються інтереси різних спільнот, а сама політика набуває різноманітних форм прояву. Кінцевою метою політичної діяльності є оволодіння особливим видом діяльності, мета якої – задоволення соціально гарантованих і особових інтересів і потреб різних груп населення, створення умов, сприяючих відновленню або поліпшенню здібностей людей до соціального функціонування в усіх сферах її життєдіяльності: соціальній, економічній, правовій, культурній, релігійній та ін [1].

На думку Соловйова [12], не випадково в розвинених демократичних країнах політична наука давно стала не просто органічною частиною наукового знання як такого, але і невід'ємним елементом організації всього духовного життя суспільства. Вона є не тільки авторитетною науковою дисципліною, яка читається практично у всіх університетах, але й потужним знаряддям формування громадянського суспільства [12].

Актуальність дослідження політичної діяльності як явища суспільно-політичного життя зумовлена тими соціально-політичними змінами, які відбуваються в сучасній Україні, а також гострою потребою вивчення теоретико-методологічних основ політичної діяльності як умови трансформації суспільства.

Мета нашої роботи – розкрити особливості політичної діяльності як явища суспільно-політичного життя на сучасному етапі розвитку демократичного суспільства.

 

1. Політична діяльність як суспільне явище

 

Комплексне дослідження політичної діяльності як явища суспільно-політичного життя, розпочнемо з обґрунтування  самого поняття „політична діяльність”, як складової соціуму.

Політика як діяльність (politics) – процес підлеглий певним закономірностям, і є об'єктом політології. Натомість вивчення політики (policy) передбачає розгляд політики як продукту урядової діяльності, тобто пояснення її змісту, причин та наслідків.

Як нема загальноприйнятого визначення, що таке політика, так не існує і єдиного погляду на те, що таке політична діяльність. Кілька визначень політичної діяльності наводимо в табл. 1 [2, с.21]. 

Таблиця 1.

Визначення політичної діяльності

Автор	Визначення
Дай	Те, що уряд робить чи не робить
Ейстон	Зв'язки уряду з його оточенням
Роуз	Цілий ряд більш-менш послідовних  дій та їх наслідків
Фрідріх	Обраний державними органами напрям дій, спрямований на певне коло людей  з метою реалізації їхніх можливостей чи подолання перешкод на шляху до досягнення бажаних цілей
Дженкін	Прийняття взаємопов'язаних рішень, що стосуються вибору цілей і засобів  їх досягнення
Андерсон	Цілеспрямований курс дій уряду  для розв'язання певної проблеми чи сукупності взаємопов'язаних проблем
Ласвел і Каплан	Запланована програма цілей, цінностей  та дій
Істон	Авторитарний розподіл цінностей  для всього суспільства
Романов, Рудік, Брус	Відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність уряду  щодо певної проблеми, яка проводиться ним безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства
Пал	Напрям дії або утримання  від неї, обрані державними органами влади для розв'язання певної проблеми або сукупності взаємопов'язаних проблем

У більшості з цих  визначень головною ідеєю є те, що політична діяльність – це напрям дій держави, який приймається урядом. Л. Пал [10] порівнює політичну діяльність з дороговказом: політику можна визначити як дороговказ для тих, хто її втілює в життя, і тих, хто її дотримується. Як громадяни знатимуть, що уряд робить чи не робить у певній справі? Вони звертаються до його політики. Як державні службовці можуть знати, яких дій від них вимагатиме уряд у кожному конкретному випадку? Вони звертаються до політичної діяльності як до дороговказу. Тобто в цьому сенсі політику можна визначити як керівництво до дій та прийняття рішень [10, с.21].

Врахування цих положень виключає норми, угоди та іншу політику де-факто.

Процес вироблення політики складається з п’ять взаємопов'язаних етапів, які можуть бути значно відірвані один від одного в часі:

1) етап визначення  проблеми (проблема формулюється, визначається  її суть, нагальність, і проблема  приймається як така, що потребує  розв'язання, або відкидається як  несуттєва чи як така, що не  може бути розв'язана за наявних умов);

2) етап намірів (з'ясовуються  різні ідеї стосовно вирішення  проблеми, визначаються альтернативні  пропозиції);

3) етап рішення (вибір  та схвалення однієї із запропонованих  пропозицій повноважним органом);

4) етап планування  та впровадження (визначається механізм виконання прийнятого варіанту);

5) етап оцінювання  реалізації політики (контроль за  фактичним ходом дій, поточна  оцінка результатів, впливу, визначення  необхідних змін) [10, с. 23].

М. Лукашевич та М. Туленков [8] досліджуючи політику як соціальне явище вказують, що розмаїття реального життя уможливлює і зобов´язує виділити в зовнішній і внутрішній сферах вужчі і, водночас, і дуже важливі галузі політики. Прийнято зосереджувати увагу на економічній, соціальній, політичній та духовній сферах життя. На основі такого розмежування в загальній структурі політики виділяють політику економічну, соціальну, національну, військову, культурну та ін [8].

Учасниками політичного  процесу є: президент; законодавці; представники виконавчої влади; політичні партії; громадські організації; групи інтересів; дослідницькі організації; засоби масової інформації; окремі громадяни. Кожен з них у різний спосіб, за допомогою різних засобів, як офіційних, так і неофіційних, може впливати на вироблення, прийняття та реалізацію державних рішень.

Політична діяльність базується на таких загальнолюдських філософських цінностях, як право на життя, свобода, рівність, недискримінація, справедливість, солідарність, соціальна відповідальність тощо. Саме ті чи інші цінності лежать в основі пояснення будь-якої проблеми та вибору відповідної альтернативи політики. Приміром, від того, яку цінність покладено в основу-рівність чи справедливість, залежатиме вибір принципу допомоги – універсального або вибіркового.

Отже, політична діяльність – це ідея, втілена в конкретний документ, затверджений законодавчою владою, який служить керівництвом до дії і в свою чергу є результатом політичного процесу [4, с.266-267]. Ми згідні з думкою А. Брегети, що політика як суспільно-політичне явище характеризується прямим або опосередкованим зв’язком з владою і діяльністю зі здійснення влади. Відносини в суспільстві можуть мати економічний, ідеологічний, соціально-політичний і т.п. характер [9].

 

2. Проблеми реалізації політичної діяльності в житті сучасного суспільства

 

Роль політичної діяльності в житті суспільства ґрунтується на усвідомлені суб'єктом діяльності сенсу існування даної спільності і системи її пріоритетів; узгодження та збалансованість інтересів усіх її членів, визначення загальних колективних прагнень та цілей; вироблення прийнятних для всіх правил поведінки і життєдіяльності; розподіл функцій і ролей між усіма суб'єктами даної спільності або, щонайменше, вироблення тих правил, за якими відбувається цей розподіл; створення загальноприйнятої (загальнозрозумілої) всім мови – вербальної (словесної) або символічної, здатної забезпечити ефективну взаємодію та взаєморозуміння всіх учасників співтовариства.

Як стверджує, М. Данілов [4], у політичній сфері ми постійно стикаємося з ситуаціями, коли ті чи інші проблеми отримують особливо гостре, актуальне звучання, а інші, навпаки, деактуалізіруются, втрачають свою гостроту. При цьому проблеми, знаходячи політичну актуальність або втрачають її, не беруться з нізвідки, з «безповітряного» простору, і не зникають безслідно. Отже, можна припустити, що в політику ці проблеми привносяться з інших сфер життя суспільства (соціальної, економічної, культурної), і в них же «видавлюються». Таким чином, ми можемо, ймовірно, говорити про те, що має місце процес політизації суспільних відносин і зворотний йому – процес деполітизації [4, с.93].

При цьому, проблеми реалізації політичної діяльності обумовлюються  характерам політичного управління, а саме впливом на внутрішню і зовнішню політику держави. В. Іванова управління соціальною сферою характеризує, як цілеспрямований вплив на область життєдіяльності людини, в якій реалізуються умови праці та побуту, здоров'я і освіти, дозвілля і т. д.

Хоча, на її думку, існують і приватні види управління: відомче – муніципальне; централізоване – децентралізоване; колегіальне – єдиноначальні; стратегічне – тактовне; волюнтаристське – партисипативне і т.д. Ці види описують різні навчальні дисципліни, починаючи від «Менеджменту» і, закінчуючи – «Правовими аспектами державного регулювання».

З визначення ролі політичної діяльності в житті суспільства виходить, що вона має суб'єктивно-об'єктивну природу. Тому дослідження даного питання припускає як опис об'єктивного стану розвитку суспільства, яке здійснюється за допомогою статистичних методів, так і вивчення громадської думки, що має на своїй меті виявлення незадоволеності людей існуючим станом речей.

Політична діяльність як явище суспільно-політичного життя виникає на рівні індивідів (або окремих осіб), а також їх груп і людства в цілому. У останньому випадку мають на увазі глобальну діяльність, оскільки для своєї реалізації в суспільстві вона вимагає узгоджених міжнародних дій в масштабах світової спільноти. Що стосується самої політики, то вона має справу з діяльністю, що реалізується на рівні індивідів і їх груп (наприклад, сім'ї або жителів мікрорайону). У першому випадку говорять про індивідуальні (або особові) засоби впровадження політики, а в другому – про групові. Оскільки і ті, і інші явища виникають в буденному житті людей, їх називають також людськими, а іноді просто повсякденними проблемами.

Як і будь-яка інша діяльність, політика на певному етапі свого розвитку стає предметом теоретичного осмислення, що має на своїй меті встановлення того, що вона є. Результатом такого осмислення є знання, що відноситься до сфери науки. Таким чином, політична діяльність існує як у вигляді професії, так і у вигляді науки.

Будучи результатом  міждисциплінарних досліджень, теорія політичної діяльності склалася завдяки зусиллям психологів, соціологів, юристів, філософів, а також представників інших областей знань, які досліджували різні аспекти політики. Так, психологів в цих дослідженнях цікавили, перш за все, проблеми людської особи, медиків – захист здоров'я людей, педагогів – виховання нації, соціологів – проблеми соціальної структури суспільства, юристів – законодавчої бази професійної допомоги що має потребу, а філософів – її найзагальніші проблеми. Обумовлені світоглядним характером філософського знання, ці останні стосуються суті, структури, а також цілей і засобів політичної діяльності. Іншими словами, в центрі її уваги знаходиться діяльність суб’єктів політичної діяльності. Для того, щоб вона була ефективною, політики повинні розбиратися в людських проблемах, а також володіти технологією їх подолання.

Таким чином, під проблеми реалізації політичної діяльності в житті суспільства в широкому сенсі можна розуміти властивість, яка притаманна важко організованим системам (суспільству, організації, групі), суть якої полягає в тому, що вона впорядковує, регулює систему в умовах постійних змін, зберігає її цілісність і стійкість, а також сприяє розвитку сферам суспільного життя.

 

 

3. Характер відносин політики з іншими сферами суспільно-політичного життя

 

Розуміння природи і  специфічних властивостей політики неминуче передбачає усвідомлення її зв'язків і відносин з іншими сферами суспільного життя. Випробовуючи вплив економіки, моралі, права, художньої культури, політика і сама робить на них певний вплив, знаходячи при цьому нові властивості і якості.

У свою чергу, функціональні  зв'язки і відносини політики з  іншими сферами життя відображають їх взаємозалежність як певних регулятивних підсистем суспільства, що володіють  власними засобами вирішення конфліктів, стабілізації соціальних порядків, інтеграції суспільства. Інакше кажучи, політика, поряд з іншими суспільними підсистемами, розглядається як специфічний спосіб вирішення соціальних проблем, що пропонує для цього власні прийоми, техніки, процедури.

3.1. Політика і економіка

В цілому економічні процеси не є «прабатьками» політичної сфери. Залежність від них позначається на змісті діяльності конкретних політичних систем і режимів правління. Так, слабо розвинена економіка, як правило, припускає централізацію влади і підсилює авторитарні тенденції. Економічний же зростання, підвищення доходів на душу населення в цілому сприяють розвитку демократичних тенденцій.