Натуралізм (фр. паіигаїіше
від лат. паїигаїіз — «природний, природній»)
— літературний напрям, що склався в останній
третині XIX століття (1870-1890), пізня стадія
розвитку реалізму (або позитивізму) в
літературі кінця XIX - початку XX століття.
Для нього була характерною
настанова на фотографічно точне й неупереджене
зображення дійсності, під якою насамперед
розумілося матеріально-побутове довкілля,
а також людського характеру, що бачився
крізь через призму фатальної зумовленості
фізіологічною природою та середовищем.
Натуралісти намагалися зробити свої
твори «клінічно точними документами»
дійсності, її точною фотографією. Вони
закликали не уникати малювання неприємних
деталей навколишнього світу, залюбки
показувати життя соціального дна, відтворювати
хворобливу психіку людини, її сексуальні
звички.
На програмі цього напрямку
позначився вплив природничих наук (насамперед
фізіології) та позитивістська філософія.
Натуралісти намагалися перенести у художню
творчість принципи дослідження, притаманні
науці, наполягали на тому, що митець у
своїй діяльності має бути подібним до
вченого.
Соціальний дарвінізм, ідейна течія
в буржуазному суспільствознавстві кінця
19 — почала 20 вв.(століття), якому властиве
зведення закономірностей розвитку людського
суспільства до закономірностей біологічної
еволюції і висунення принципів природного відбору, боротьби
за існування і виживання
найбільш пристосованих як визначальні
чинники суспільного життя.
Марксизм - струнка
й цілісна система філософських, економічних
та соціально-політичних поглядів. Марксизм
виник у 40-х роках XIX ст. на ґрунті визвольної
боротьби робітничого класу і став теорією,
що виражає докорінні інтереси робітничого
класу, всіх трудящих, став програмою боротьби
робітничого класу та всіх соціальних
верств суспільства за революційне перетворення
суспільства на принципах свободи, соціальної
справедливості, рівності й гуманізму.
Виникнення марксизму стало великим революційним
переворотом в науці й природі суспільства.
Основоположники марксизму - великі мислителі
Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, здійснили
науковий подвиг у сфері людського знання:
філософії, політичної економії, вченні
про соціалізм, теорії соціальних класів
та ін. Вчення приділяло особливу увагу
революційним (насильницьким) методам
переходу від капіталізму до соціалізму,
обґрунтувало диктатуру пролетаріату,
сформувало основи і принципи стратегії
і тактики революційного робітничого
руху. Карл Маркс сформулював ідеологію,
що складається з трьох елементів: економічної
теорії, теорії класів та історичної теорії.
Наприкінці XIX ст. під
впливом процесу активного формування
наукового природознавства, інтенсивного
розвитку психологічних досліджень з’являється
ряд соціальних теорій, автори яких, порівнюючи
соціальні процеси з фізичними, хімічними
та біологічними процесами, пояснювали
побудову суспільства і його розвиток
за допомогою законів фізики та біології,
різних природних чинників — кліматичних
умов, ландшафту місцевості (географічна
школа соціології), расово-антропологічних
та біологічних особливостей людей (расово-антропологічна
та органічна школи), теорії соціал-дарвінізму
(біологічний напрям у соціології).
Органічна школа ототожнювала
суспільство з організмом людини і пояснювала
соціальне життя біологічними закономірностями,
виявляючи загальні закономірності розвитку
природи та суспільства. Як відомо, до
її появи спроби порівняти суспільство
з організмом робили Платон, Г. Гоббс, О.
Конт, Г. Спенсер. Представники цієї школи
вважали, що суспільство і є організм.
Йому притаманні всі властивості організму:
цілісність, доцільність, спеціалізація
органів. Серед представників органічної
школи великою популярністю користувався
біогенетичний закон Мюллера—Геккеля,
за яким розвиток індивіда в певній формі
повторює розвиток людського роду, а окремі
народи, держави повторюють уже пройдені
людством стадії цивілізації. Використовувалися
такі категорії, як «соціальні тканини»,
«органи», «соціальні хвороби», «оздоровлення»,
«соціальна гігієна», «розмноження суспільства»
тощо.
Якщо порівняти з теоріями,
котрі розглядали суспільство як продукт
згоди між індивідами, органічний структурно-функціональний
підхід до його вивчення був безумовно
кроком уперед. У цілому ж концепції органістів
не є до кінця науковими. Конкретно-історичне
вивчення соціальних явищ вони підміняли
довільними аналогіями, соціальні закономірності
— біологічними. Такі соціальні явища,
як конфлікти, класова боротьба, проголошувалися
«хворобами організму». На їхню думку,
нормальний розвиток суспільства має
відбуватися лише еволюційно.
Расово-антропологічна
школа — один із найреакційніших різновидів
натуралізму в соціології. О. Гофман наголошує
на таких її постулатах:
· соціальне життя
і культура є результатом дії расово-антропологічних
чинників;
· раси, тобто множини
людей, об’єднаних спільними спадковими
фізіолого-антропологічними ознаками,
є основними суб’єктами соціально-історичних
процесів;
· раси різняться за
інтелектуальними, творчими та іншими
здібностями;
· змішування рас шкідливі
з погляду соціального й культурного розвитку;
· соціальна поведінка
зумовлюється тільки біологічною спадковістю.
Представники цієї
школи переносили на людське суспільство
закони «природного добору», боротьби
за існування, інтерпретували суспільний
розвиток як боротьбу «вищих» та «нижчих»
рас і класів. Саме в межах цих концепцій
було зроблено спробу довести зверхність,
перевагу білої раси над іншими. Ці ідеї
пізніше досить активно використовували
німецькі фашисти з метою виправдання
страшних злочинів проти людства.