Петро Могила: людина та суспільний діяч

 Це була складна  дипломатична гра, багато кому  незрозуміла й зараз. Головними опорними пунктами у полі зору Могили були Київ, Варшава, Ясси і Царгород - не Москва. Вважати це його помилкою, винуватити його за це, називати його релігійну політику ―латинським псевдоморфозом православ’я- означає, нехтуючи фактами, натякати, що еталонна міра православ’я знаходиться в Росії. Що стосується богословських поглядів Могили, то варто не забувати про присуд, винесений йому православними сучасниками. У 1642-1643 роках грецькі православні патріархи та ієрархи визнали погляди Могили нормальними, розглянувши і схваливши його ―Православний Символ віри. Офіційно затверджений, цей документ здобув високу оцінку. У ХVІІ-ХVIII ст. усі глави православних церков включно з Андріаном, останнім московським патріархом перед Петровими реформами, вважали його офіційним визнанням православної віри. Також варто пам’ятати про той факт, що саме Українська Православна Церква Руського Патріархату перша канонізувала митрополита Петра.

 Петро Могила у церковних  справах виявляв і дипломатичний  хист. Важливим чинником духовного  єднання українського народу  він, як ми знаємо, вважав Церкву, яка в умовах підпорядкування польській короні була найвищою владою, що нерідко прибирала на себе й певні державні функції. В своїх творах, зокрема в ―Літосі, Могила наполягав на тому, щоб Церква була незалежною від світської влади і в такий спосіб сприяв формуванню власних, тобто укранських владних інституцій, не підпорядкованих польським. Тобто він розумів Церкву як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби.

 Митрополит Петро був  людиною несхибного політичного  чуття. Він спирався на досвід  попередників, але тих, які не  мали ухилу ні в бік московської ортодоксії, ні в бік католицизму. Важливими у практичній діяльності були його зв’язки у вищих світських колах, при королівському дворі. Але вирішальними чинниками у здійсненні Могилиних планів були його риси видатної, талановитої особистості, його енергійність, рішучість і цілеспрямованість, організаторські і дипломатичні здібності, вміння знайти найкоротшу дорогу до мети, використати існуючі можливості, зосередити зусилля й створити необхідні умови для успіху. Основним державотворчим чинником Могила вважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Він знайшов компроміс, зміцнив зв’язки з провідними верствами руського суспільства - православною шляхтою та її лідерами, з міщанами, козаками, братствами, що сприяло успішному здійсненню його намірів. Розв’язання цьо155 го важливого завдання стало передумовою політичної консолідації, здійсненої Б. Хмельницьким .

 В той же час Петро  Могила належав до тих мислителів, які добре розуміли консолідуюче  значення для нації не лише  Церкви, а й держави. Саме тому в його творах посідають важливе місце роздуми про прийдешню українську державність. В них він орієнтувався на сильну спадкоємну монархічну владу, обмежену, однак, законом. Право і мораль він ставив вище за особисту волю володаря, що було властиве державній практиці північного сусіда. Могила настільки вивищував закон над будь-якою владою, як громадянською, так і церковною, що говорив про нього не лише як про дар Божий, але як про самого Бога, котрий дав цей дар. І як перед Богом усі рівні, так, на його думку, і всі громадяни держави, незважаючи на те, багаті вони чи бідні, належать до шляхти чи простолюду, повинні бути рівними перед судом і законом, і ця рівність стане основою їх єдності. Не дивлячись на це, чого Могила та його наступник на київському престолі Сильвестр Косів добивалися та так і не змогли добитися - це рівних прав руського народу в межах Речі Посполитої .

Ідеї і діяльність П. Могили сприяли духовній єдності українського народу, творенню єдиного комунікативного  простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної консолідації. Заслуга Петра Могили полягала в тому, що йому та його сучасникам вдалося в цілому природно адаптувати на українському православному ґрунті кращі здобутки європейської духовності. Митрополит довів, що видатний церковний діяч за певних умов може стати головним виразником інтересів народу, перетворитися у фактичного лідера руської нації. Своєю всебічною діяльністю він повернув Києву стародавнє значення культурного та політичного центру Русі.

Висновок

Петро Могила був одним  з найяскравіших діячів національної культури свого часу. Його багаторічна  діяльність стала епохою культурного та церковного відродження. Петро Могила надав українській православній церкві чітку організаційну структуру, підніс освіту духовенства. Великий внесок зроблений П. Могилою в розробку й утвердження церковних обрядів. З метою наближення церкви до народних традицій Могила ввів обов’язкову проповідь з елементами українських культурних традицій.

Петро Могила є автором  численних теологічних творів. В яких було сформульовано літургійні. Ритуальні та догматичні норми. Своїми публікаціями митрополит сформував українську богословсько-філософську думку. Він організував підготовку і видання фундаментальних для встого православного світу книг – «Православного сповідання віри» , «Требиника», які мають і зараз велике церковне, культурно-історичне та національне значення.

Складовими частинами  діяльності П. Могили були відбудова  та реставрація за власний кошт стародавніх  національних православних святинь  – Києво-Софійського собору, Десятинної церкви. Церкви Спаса на Берестові та Кирилівської церков.

Петро Могила – епохальна  постать і виняткова особистість  в історії українського народу. Завдяки  його культурно-освітній діяльності була створена церковна і культурна еліта тогочасної України. Як людину ренесансного світогляду 1 діяча християнського гуманізму, репрезентує П. Могилу його послідовна толерантна діяльність і  пошуки конфесійного порозуміння і  примирення церков. Випередивши час  своєю екуменічною діяльність. Він  ставив перед українською нацією ті завдання. Які надзвичайно актуальні сьогодні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Артемова Л.В. Історія  педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

Мосіяшенко В.А., Курок  О.І., Задорожна Л.В. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. – 266 с.

Соціологія: Підручник / За редакцією В.М. Пічі. – Львів: "Новий Світ – 2000", 2004. – 277 с.

Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

.Дзюба О. Петро Могила: церковний і освітній реформатор // Світогляд. – 2007. – №4. – С.12-20.

Видатні постаті в історії  України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні  нариси. Історичні та художні портрети/ В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. — К.: Вища шк., 2002. — 358 с.;

Садовяк Д. Петро Могила –  митрополит Київський. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000. – 160 с.;

Шевченко І. Сутність людини у працях професорів Києво-Могилянської Академії (XYII-XYIII сторіччя): Могила Петро // Філософська думка. — 2000. — № 5. — С. 123-135;

Хохун-Політова С.В, Петро  Могила як фундатор нового ренесансного світогляду в українській культурі першої XVII половини століття// Вісник ДАККіМ. – К., 2010. №1. – С. 155 – 164.