Петро Могила: людина та суспільний діяч

Вступ

Життя київського митрополита  Петра Могили для багатьох людей  ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в історії України. Про Могилу написано багато праць у нас і за кордоном. Його діяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько-політичному, культурному та релігійному.

Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом крутого  історичного повороту в долі українського народу, зв'язанного з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цього слова. Незважаючи на свою високу церковну посаду (все ж таки митрополит), Петро Могила не замикався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, а з другого – використовував усі свої легальні можливості і зв'язки з Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу. Це була складна дипломатична гра, багато кому незрозуміла, можливо, й зараз.

З іменем Петра Могили пов'язане  розгортання системи вищої і  середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати  з ними. Він був фундатором і  творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу – Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

Однією з важливих сторін його діяльності була організація і  розвиток книговидавничої справи. Він  надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія  книгодрукування в Україні. Одним  з перших він почав вводити  книгодрукування книжною українською  мовою того часу, значно підняв престиж  і авторитет слов'янських видань.

Меценат українського мистецтва, письменник і публіцист, він залишив близько 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського  та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу, ритуалу вінчання.

Мабуть, Українська православна  церква за всю свою історію не знала  постаті більш знатнішої і  колоритнішої, ніж митрополит Петро  Могила. За порівняно короткий час  він зумів надати їй чіткої організаційної структури, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого з дисциплінованого, чернецтва, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику, забезпечивши її необхідною новітньою теологічною літературою.

Але, раніш, ніж оцінювати  його вчинки та значення його діяльності для православної церкви, України  і, звісно ж, українського народу, треба  звернутися до життя цієї людини, побачити за яких умов і обставин розвивалася  ця особистість.

1.Петро Могила: людина та суспільний діяч

Петро Могила —  святий; політичний, церковний і  освітній діяч України, митрополит Київський  і Галицький (з 1632). Він був відданим і невтомним  борцем за торжество  православ’я  в складних історичних обставинах в  Україні та Білорусії  в XVII столітті.

Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавського роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.

Народився Петро  Семенович  Могила 10 сiчня 1597 року в сім’ї господаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили.

Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівського православного  братства, організованого в 1586 році для  захисту та збереження православної віри. Львів містився неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь, а тому, відчуваючи потребу в коштах, Львівське братство часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями стосовно матеріальної допомоги.

Різка зміна загальної  ситуації сталася після проголошення у 1596 році унії, коли вплив католицизму  посилився на Молдову і Валахію. До того ж у 1612 році Кантемир Мурза  захопив молдавсько-валахійські володіння, що змусило молодого воєводича разом з сім’єю залишити землі батьківщини.

Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку  своїх сильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

Вільно володіючи  грецькою та латинською мовами, він  досить швидко опанував богословську науку.

Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військову  службу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворих православних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві та легковажному військовому оточенні. Вже тоді його душу обіймало пристрасне бажання присвятити себе служінню Богові, православ’ю, народові, який, захищаючи віру, героїчно боровся за свою свободу вільно сповідувати її.

Після повернення до Польщі, через складну політичну  ситуацію, майбутній митрополит довго  не міг затримуватися в чужорідному  середовищі.

Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з  митрополитом Іовом (Борецьким), з яким товаришував ще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з  митрополитом Іовом остаточно завершило  формування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг  у Києво-Печерському монастирі.

На той час  Києво-Печерська  обитель виступала  головною опорою православ’я в Україні. Це був  той надійний оплот духа, що об’єднував і концентрував у  собі життєдайні сили народу. Для Петра  Могили монастир став тим благодатним  місцем, де могли вивершитися і  зміцнитися його мрії й надії, які  згодом втілюватимуться в життя  на церковно-просвітницькій ниві діяльності за часів митрополитства.

У 1627 році, після  смерті архімандрита Лаври Захарії  Копистенського, за згодою митрополита Іова, архімандритом було обрано тридцятирічного Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовного сану. Патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, у ставропігії якого тоді перебувала Лавра, затвердив це обрання.

У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро  Могила проявив себе ревним і достойним  послідовником своїх славетних  попередників — архімандрита Никифора Тура, Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, котрі самовіддано боролися за єдність православ’я, боронили від зазіхань уніатів цю старовинну святиню православного християнства Київської Русі.

Палкий прихильник православних традицій, усім серцем відданий рідній Церкві, наділений твердою  волею та рішучим характером, архімандрит  Петро Могила вимагав від послушників  та братії смирення і послуху, подаючи  власним прикладом зразок взірцевої поведінки, повторюючи, що йому як настоятелю ”поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному”.

Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник  докладав усіх зусиль, щоб за час  його архімандритства  Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень  України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І.Огієнко з цього приводу зазначав: ”Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце ”.

Петро Могила, як людина широкого й прогресивного мислення, ревний, вірний прихильник і поборник поширення  православ’я, не міг обмежити свою діяльність лише стінами монастиря. Він добре знав, що православному  духовенству для успішної відсічі  утискам єзуїтів та уніатів необхідно мати відповідну освіту. Архімандрит  вирішив заснувати в Києві  такі школи, які відповідали б  потребам злободення і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам.

2. ЦЕРКОВНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ У ДІЯЛЬНОСТІ ПЕТРА МОГИЛИ

Більшість з нас знає Петра  Могилу як видатного просвітника, мецената українського мистецтва, філософа, реформатора, письменника та засновника Києво-Могилянської академії, але при перерахуванні  значних досягнень цього ієрарха, з поля зору якось автоматично  випадає церковно-політичний аспект.

 Як було справедливо  зазначено на Міжнародній науковій  конференції ―Петро Могила та  сучасність, яка відбулася в березні  1996 р. у Києві, ―він був не  тільки релігійним, але й визначним державним діячем. Об’єднання всіх гілок християнства на принципах рівності й збереження власних традицій було свідомою метою Київського митрополита... Діяльність цієї людини, безумовно, сприяла духовному єднанню українського народу, утвердженню на Україні культурного єдиного простору.

 Час, у який жив   і діяв П. Могила, був часом   значущого історичного повороту  в долі українського народу, пов’язаного   з національно  визвольним  рухом і підготовкою культурно-історичних  умов для соціальних і просвітницьких реформ.

У роки митрополитства Петра Могили (1633-1647) з його ініціативи та безпосередньої участі у Київській митрополії відбувся справді історичний процес реформування. Це стосувалося і відносин з владою та її становища у державі, і внутрішнього устрою, і культурно-освітньої діяльності. Саме тут Могила найповніше виявив себе як політик, церковний діяч. Значущість результатів церковних реформ для Київської митрополії, усього православного світу дозволяє нині говорити про Могилянську добу в історії українського Православ’я та і про саме українське православ’я – як своєрідний феномен національного життя. Як відзначив М.С. Грушевський: ―це правління стало епохою в українськім церковнім життю.

 Петро Могила глибоко  усвідомлював весь тягар відповідальності, який він взяв на свої плечі,  ставши митрополитом, прагнув виправдати  сподівання православного загалу, спростувати поширювані недоброзичливцями  чутки про його користолюбні  цілі, був сповнений енергії й  рішучості реалізувати свої масштабні наміри. Епоха й доля дали новому митрополиту більше можливостей, ніж мали його попередники

Петро Могила був цілком людиною свого часу - магнатом за походженням і вихованням, політичним і державним діячем за здібностями, він представляв одну із 27 найбагатших й знатних родин держави, а тому був серед тих, хто визначав її церковну та державну політику.

Церковних діячів, які працювали  для досягнення певних цілей, насамперед забезпечення належних суспільних умов існування Церкви, варто розглядати як політиків. Церковна політика Петра  Могили нагадує про моральний вимір такої діяльності - бо не може політик чинити ―проти совісті.

Митрополит Петро розумів, що потрібно шукати вихід із того небезпечного становища, коли ―Русь нищить Русь. За цим лаконічним і водночас об’ємним визначенням загальнонаціональної проблеми відчувається патріотична позиція і велика відповідальність за долю української Церкви, українського народу та України в цілому.

Петро Могила був одним  із творців, ініціаторів ―проекту утворення  українського чи навіть Київського патріархату, спорідненого з ідеєю відродження  єдиної вселенської християнської  Церкви під егідою Папи‖. Почалися активні спроби по зближенню Православної та Католицької Церков шляхом переговорів, які отримали у Ватикані назву ―універсальної унії.

 Переговори тривали  з 1623 до 1646 року, а з 1627 р. їх  центральною фігурою стає Петро Могила. Київський митрополит своїми реформами та радикальними організаційними діями в Церкві довів свою спроможність до здійснення кардинальних змін та перетворень, якими захоплюються й зараз. Однак переговори не дали очікуваних результатів .

Митрополит Петро Могила високо цінував своє елітне походження. Орієнтуючись на згоду з верховною  владою, він цілеспрямовано проводив урядову політику по об’єднанню православних з уніатами не шляхом насилля чи зради, як це робив Мілетій Смотрицький  чи Касіян Сакович, а шляхом інтелектуального єднання на високому науково-богословському та освітньому рівнях. Він поставив собі за мету викоренити серед православних дух релігійної війни за допомогою замисленої ним церковно-культурної програми, яка включала в себе організацію системи шкільного навчання, складання ―Сповідання віри та ревізію богословської літератури.

 Апологети Петра Могили  схильні вважати, що в боротьбі  проти католицької експансії  він використав зброю своїх  супротивників – науку та освіту. М. Костомаров пише: ―це природно було Петру Могилі зупинитися на тому способі навчання, який царював в державі, де він жив і для якої приготував своїх ―руських питомцев, тим паче, що спосіб цей задовольняв його найближчу мету – виховати покоління захисників руської віри та руського народу в польському суспільстві.

      Це, безсумнівно,  є правильним, оскільки в той  час політичною метою Святителя  Київського було збереження лояльності  православної пастви й ведення  Церков в напрямку визначеної  державою церковної політики: ―з’єднати  Русь з Руссю та вивести  її з-під юрисдикції та впливу  зарубіжних релігійних центрів  в особі східних патріархів та ненависної Москви. Незважаючи на його православну віру, як і на те, що в 1640 році він надмірно славословив царя Михайла Федоровича, в якого прохав матеріальної допомоги на київські святині та дозволу (так і не одержаного) заснувати у Москві монастир, де київські монахи могли б навчати боярських синів і простолюд грецької та слов’янської мов, Могила залишався політичним антимосковитом.