Анархізм як ідейно-політична доктрина

У цілій низці  країн продовжують діяти традиційні анархо-синдикалістські профспілки, і пропагандистські організації, серед  яких найбільшими є САК в Швеції, НКТ і ВКТ в Іспанії, УСІ  в Італії, НКТ-МАТ і НКТ-Ф в  Франції, ФАУ в Німеччині (вони налічують  десятки тисяч членів).

Іспанський  анархо-синдикалістський рух традиційно найсильніше розвинений в Іспанії. Після смерті диктатора Франка в 1976 тут почалося масове відродження  анархізму. На перші постфранкістські збори НКТ прийшло близько 500 тис. чоловік. Правда згодом в НКТ сталося декілька розколів, в першу чергу з питання про вибори в комітети підприємств. Отже у результаті на сьогоднішній день в Іспанії діє два основні анархо-синдикалістські об'єднання: НКТ-МАТ, в якому приблизно 10-15 тисяч чоловік, і ВКТ, в якому — близько 60 тисяч чоловік. Відповідно НКТ-МАТ виступають проти участі в цих виборах, а ВКТ в них активно беруть участь.

Деяка лібералізація  внутрішнього життя у ряді латиноамериканських  країн в кінці 70-х і 80-х рр. сприяла  початку відродження анархізму і в цих країнах. У СРСР анархістський рух став відроджуватися в кінці 1980-х, а найбільшим об'єднанням рубежу 1980—1990-х років стала Конфедерація анархо-синдикалістів (КАС), яка об'єднувала під час свого найбільшого підйому до двох тисяч чоловік.

У 1968 р. на міжнародній  конференції анархістів в Карраре був заснований Інтернаціонал Федерацій Анархістів (IAF-IFA)[21]. Принципи роботи в межах ІФА — принцип федералізму, вільного договору і взаємодопомоги. Для того, щоб покращувати координацію і зв'язок в межах ІФА, а також для відкритого контакту з громадськістю та іншими групами анархістів і організаціями, був заснований Міжнародний секретаріат, повноваження якого нерегулярно переходять від однієї федерації IFA до іншої[22]. Для налагодження інформаційного обміну і міжорганізаційної співпраці IFA також близько контактує з іншими організаціям анархістів, наприклад з Міжнародною асоціацією трудящих (МАТ) — анархо-синдикалістським Інтернаціоналом.

Сьогодні  анархістський рух, звичайно, ще не такий сильний як раніше, але об'єднує  вже десятки тисяч революціонерів в багатьох країнах. У багатьох країнах  світу налічуються десятки, якщо не сотні тисяч прибічників анархістських  ідей. З'явилися групи анархістів і в тих країнах, в яких їх ніколи не було, наприклад, в Нігерії, Туреччині, Лівані, Бангладеш. Грецький анархістський  рух є на сьогоднішній день одним  з найсильніших в лібертарному таборі.

В сучасній Україні діють різні анархічні  організації. Найвідоміші це Пряма  дія, РКАС, АДА та САУ. САУ має офіційний  статус політичної партії і підримують ідеї правої анархії: анархо-індивідуалізм й анархо-капіталізм. Однак більшість анархістів в Україні не належить до організацій, об'єднані в спільноти-афініті групи. Вони складають «Чорний блок» на демонстраціях, віддають перевагу прямим діям перед теоретизуванням, активно займаються вуличним антифашизмом. Значна кількість їх гуртується довкола вболівальників футбольного клубу «Арсенал-Київ», «Антифашистської дії», феміністичних, екологічних та антизабудовницьких кампаній. В активному процесі йде створення Анархо-Радикалізму .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Наостанку можна  зазначити, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво  впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти  історії. Анархічні течії та пов'язана  з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.

Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про  тривале здійснення влади у суспільстві.

Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму  є такі: розмитість уявлень майбутнього  суспільства, до якого закликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відповідно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, обмеження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000
2. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику К.: Центр учбової літератури, 2009.
3. Горбань Ю.А. Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV-XX століть : навчальний посібник. — "Вікар", 2003.
4. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999.