Зміст та значення коректурних процесів у сучасному видавництві

Вичитування. Суть цього терміну та його місце у фаховій термінології сьогодні потребують корекції. Раніше вичитуванням вважалася підготовка авторського оригіналу до складання у друкарні, і через те воно не належало до власне коректури. З цього приводу А. Почечуєв у книжці «Вьічитка рукописи» (М., 1955, с. 7) писав: «Деякі автори посібників з коректури відносять вичитування до коректури. Це не правильно, тому що мета коректури – перевірка відповідності складальної форми оригіналу, а мета вичитування [...] – підготовка оригіналу до складання в інтересах зручності читання майбутньої книжки та зменшення виправлень у складальній формі».

Вичитування, з одного боку, близьке до роботи редактора (контроль стилістичних огріхів, суперечностей та ін.), з іншого – тяжіє до роботи технічного редактора (шрифтова розмітка в тексті у процесі читання рукопису).

У видавництвах і редакціях на вичитування відбирали найдосвідченіших із коректорів, їх називали не коректорами, а вичитувачами. Рядові коректори читали гранки, верстку, звірку, маючи під руками оригінал, що пройшов редакційну обробку. Якщо вичитування було проведене добросовісно, то робота над коректурними відбитками зводилася до власне зіставлення їх з оригіналом, виловлювання випадкових і технічних помилок.

Робота ж вичитувача була складнішою та відповідальнішою. Про неї Л. Жданович у книжці «Как подготовить рукопись к набору. В помощь автору, редактору, литработнику й корректору» (Ростов-на-Дону, 1950, с. 49) висловився так: «Зовсім інше становище у вичитувача: жодних документальних джерел у нього немає, звірити опрацьовуваний текст йому ні з чим, а обов’язки у нього значно багатогранніші та складніші, ніж у коректора. Маючи під рукою тільки оригінал, нерідко «сирий», недостатньо відшліфований автором, а інколи до того ж недостатньо відредагований, вичитувач залишається сам на сам, йому доводиться проявляти більше ініціативи та самостійності».

Що ж, і нині вичитування  не перестало бути настільки відповідальним. Але в сучасній видавничій справі воно не відрізняється так різко від власне коректури, бо вже не передує складанню в друкарні. З огляду на це, можна вважати: вичитування – наскрізне читання коректурного відбитка, під час якого виправляють правописні помилки, порушення уніфікації написань і шрифтових виділень, технічних правил складання та верстання.

Вичитування нині є основним типом коректорського читання. Це – найдетальніше опрацювання відбитків. Особливо виразно домінує воно в коректурі періодичних видань, оскільки, приміром, у щоденних газетах відбитки ґрунтовно читають здебільшого тільки один раз.

Вичитування проводять  у техскладанні та зверстаних шпальтах. При випуску книги коректуру  вичитують кілька разів: як правило, один раз у технічному складанні  після зчитування і далі двічі (чи більше) – у зверстаних шпальтах. Шляхом вичитування досягається готовність видавничого оригіналу до останньої звірки та підписання «у друк».

Звіряння – контроль, під час якого перевіряють наявність виправлень помилок, помічених у попередньому коректурному відбитку. Відбувається звіряння таким чином: коректор, зазираючи у попередню виправлену коректуру, послідовно, виправлення за виправленням, знаходить відповідні місця у новому комплекті – і запевнюється, що помилки справді усунуті, а зроблені редакторські вказівки були виконані правильно. Якщо ні, – позначає виправлення знову, але вже у новому комплекті коректури.

Звіряння можуть виконувати кілька разів протягом редакційно-видавничого процесу – фактично на всіх його етапах. Адже під час опрацювання коректурних відбитків надзвичайно важливо не тільки знайти і позначити помилки в них, а й простежити (власне звірити), чи усі вони насправді виправлені у комп’ютерному складанні оператором. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли редактор чи коректор позначив у відбитку помилку чи дав певну вказівку, а оператор комп’ютерного складання її чи не зрозумів, чи пропустив через неуважність. Ці недоліки виявляють під час звіряння-перевірки.

Як правило, коректорське читання проводять у комбінаціях його типів: опрацьовуючи, наприклад, другий комплект зверстаних шпальт, коректор спочатку звіряє його з першим, виправленим, а потім переходить до вичитування.

4. Способи коректорського  читання

Кожен із типів коректорського читання можуть виконувати різними способами. Однак, як правило, виконують якимсь конкретним – оптимальним для нього; для інших типів коректорського читання цей спосіб може й не бути високоефективним. Тому важливо зорієнтуватися (насамперед це стосується завідувача коректорату), який спосіб обрати для опрацювання того чи іншого коректурного відбитка.

Коректор може працювати  над коректурою як самостійно, так  і у співпраці з колегами. Ця обставина є визначальною для  характеристики способів коректорського читання, серед яких виділяють:

– самостійне читання;

– підчитування;

– перехресне читання.

Самостійне  читання полягає в індивідуальному опрацюванні відбитків коректором. До нього доцільно вдаватися при вичитуванні зверстаних шпальт і при опрацюванні звірних аркушів.

А от самостійне зчитування виправленого редактором авторського оригіналу потребує від коректора надто великого напруження та посиленої уваги. Організовують його так. При читанні без помічника оригінал кладуть зліва, а коректурний відбиток – справа. По ходу читання під рядки оригіналу лівою рукою підводять лінійку, а праву руку з ручкою рухають по відбитку. При виправленні знайденої у коректурі помилки ліву руку можна відірвати від оригіналу; місце в оригіналі, де читання перервалося, не загубиться – на нього вкаже залишена там лінійка. Зіставляти фрагменти оригіналу і відбитку краще у такій послідовності: спочатку читати кілька слів в оригіналі, а потім перевіряти їх у відбитку.

Самостійне зчитування може призводити до зорових ілюзій, суттєвого послаблення уваги до змісту, зрештою, це досить повільний спосіб коректорського читання. Проте для складних видів складання – з формулами, схемами, таблицями тощо – самостійне читання, безсумнівно, найефективніше.

Підчитування – читання, при якому один коректор читає вголос коректурний відбиток і виправляє помилки в ньому, а другий коректор (підчитувач) стежить за виправленим оригіналом і повідомляє про виявлені розбіжності між оригіналом і коректурою.

Припускається й інший  розподіл ролей: підчитувач читає виправлений  оригінал, а коректор мовчки опрацьовує коректуру. Вибір варіанту при цьому залишається за конкретними виконавцями, залежить від виробленого у коректораті стилю роботи. Але традиційно вважається: читаючи вголос текст, коректор контролює його ще й у смисловому плані – помічає змістові помилки; тоді як мовчазне опрацювання відбитків коректором зводиться виключно до перевірки правопису і техніки складання.

Як, правило, у пару зводять  кваліфікованого коректора з  початківцем-підчитувачем. Коректору  при цьому варто сидіти праворуч від підчитувача – так зручніше зазирати в оригінал, щоб уточнити певні нюанси. Тому підчитувач повинен постійно фіксувати ручкою або лінійкою опрацьовуваний рядок.

При читанні в підчитку зазначають усі абзаци, шрифтові виділення, більшість розділових знаків (питання, оклику, інколи тире, дефіс, двокрапку), попереджають про виноски, акцентують увагу на складних випадках написання, закінченнях, прийменниках тощо. Коректор, що читає, повинен володіти чіткою дикцією, не говорити надто гучно, бо це втомлюватиме колегу.

Підчитування доцільне для простих за складанням текстів. Ним зручно перевіряти наявність  усіх редакторських виправлень в електронній версії техскладання (після внесення їх оператором із виправленого авторського оригіналу). А у звірних аркушах читання коректури підчитуванням взагалі не має сенсу, оскільки внесення редакторських виправлень уже проконтрольоване в попередніх коректурних відбитках.

Перехресне  читання – спосіб, при якому частини коректури, прочитані одним коректором, передають іншому коректору, а частини, опрацьовані останнім, – далі наступному колезі. Така організація коректорського читання запобігає звиканню до тексту, адже відбувається взаємоперевірка та підстрахування.

Щоб не виникав при  цьому надто тривалий колообіг коректурного відбитка, частини коректури до наступного колеги можуть потрапляти вже у наступному коректурному відбитку: наприклад, коректор, вичитавши перший варіант зверстаних шпальт глави книги, передає цю главу своєму колезі вже після другої верстки. До речі, перехресне читання доцільно застосовувати саме при опрацюванні зверстаних шпальт.

Перехресне читання  називають ще й зустрічним, бо вичитування зверстаних шпальт книги може здійснюватися водночас кількома коректорами – завідувач коректорату ділить між ними коректурний відбиток на рівні частини. А коректори, виконуючи завдання, рухаються один одному «назустріч».

Використання описаних способів у практичній діяльності коректоратів залежить від низки чинників: чисельності коректорату, рівня підготовки спеціалістів і їх завантаженості поточною роботою, термінів опрацювання коректури, типу видання тощо. Приміром, у практиці газет не використовують перехресне читання, а при підготовці книги, навпаки, можуть вдаватися до усіх способів коректорського читання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Бондаренко Т. О. Літературне редагування; Методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика». — Харків, 2003. — 32 с.

2. Крайнікова Т. С. Коректура: підручник / Т. С. Крайнікова. — К.: Наша культура і наука, 2005. — 252 с.

3. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: навчальний посібник / З. В. Партико. — Л.: ВФ Афіша, 2006. — 416с.