В.О. Сухомлинський про значення природничої освіти в початковій школі

Екологічне виховання  – це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, на нашу думку, екологічне виховання стоїть у школах України  ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості  і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а  може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія – це новий спосіб мислення. З  віком дитину слід переконувати в  тому, що вона не має морального права  заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити  світ безпечнішим, довговічнішим.

Якщо людина добра, то і  другим зуміє передати добро. І не важливо, який урок проводить вчитель, чи з математики, чи з природознавства, його вміння допоможе завжди знайти місце  для екологічного виховання, якщо він  не байдужий і добре знайомий з  принципами екологічного виховання  за В.О.Сухомлинського. 

2. Принцип гуманізму, як домінанта екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в педагогічній спадщині В.О Сухомлинського.

Систему екологічного виховання  Сухомлинського без перебільшення  можна назвати універсальною  щодо широти і глибини екологічно-виховного  процесу.

Можна сказати, що гуманізм як домінанта екологічно-виховної системи  Сухомлинського ґрунтується на положенні  взаємостосунків між людьми, а  через них і ставлення, і сприймання навколишнього світу. Якраз ця емоційна чутливість екологічного виховання  до світу речей і до світу людей  призводить до того, що вихованець бачить навколишній світ в іншому ракурсі.

Тож основною домінантою екологічного виховання учнів молодшого шкільного  віку за Сухомлинським є гуманізм, який у подальшому визначатиме особистість  кожної дитини, а потім і людини. Якщо дитину навчити любити природу  і оберігати її, то все це вона буде робити і в дорослому віці.

Місце становлення Української  держави, формування високих екологічних  принципів в системі освіти потребує поглибленого вивчення праць Сухомлинського, з яких багато можна почерпнути кожному  вчителю. 
Спостерігаючи за дітьми на екскурсіях та у спілкуванні з природою, можна дійти висновку, що не всі діти виявляють одинаків інтерес до спостереження за природою. Це у багатьох випадках залежить від емоційності дитини, від пробудження її свідомості, від її мислення. Сьогодні зацікавити, зрушити дитячу душу зуміє не кожен учитель, а Сухомлинський робив це щодня і дуже майстерно. Його вихованці не проходили байдуже ні біля гаю, ні біля річки чи маленького струмочка. У всьому їх навчав вчитель бачити живу істоту, яка не тільки чарує своєю красою, а й потребує опіки і допомоги. 
Вся вчительська діяльність великого педагога була підпорядкована найголовнішому – реалізації у екологічному вихованні гуманістичних ідей. Звернення до серця і розуму дитини викликає відгук у дитячій душі, бажання допомогти і бути кращим.

Гуманізм педагогічної системи  екологічного виховання ґрунтується  на положенні про самоцінність дитини, її право на свободу і гідність, правильну оцінку того, що її оточує. Сухомлинський ставив такі завдання, щоб дитина могла представити  внутрішнє бачення світу і  взаємодію з цілим світом. 
Гуманізм Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання і виховання молодих школярів, у ставленні до навколишнього світу.

Гуманізація екологічного виховання  і навчання виступає необхідним елементом  творчої педагогіки, а гуманізм –  однією з основних рис педагога. Це те головне, що відіграє свою конструктивну  роль в удосконаленні педагогічної майстерності. Вчитель – авторитетний наставник учнів лише доти, доки він удосконалює свою майстерність, де відповідними є глибина любов до дітей, людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти і відчути в кожному з вихованців індивідуальне, бути відданим світу Дитинства. Вчителеві, образно кажучи, необхідно бути “річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень – це одна з вічних гілок педагогічної майстерності.

Якщо вона відмирає, всихає – всі книжні знання педагогіки перетворюються в парах”[1,С.12].

Гуманізм вчителя –  це доброта і любов до дітей  – це не лише стан , що внутрішньо пере живається. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей  такими, якими вони є , любити природу  і вчити дітей любити її. 
Любов вчителя до дітей народжується в “горінні, в боротьбі за людину, нерідко в муках”, вона “дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили”. Педагог без любові до дитини, за влучним висловом В.Сухомлинського, - все одно , “що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору” [4, С.292]. 
Важливою передумовою гуманістичного виховання Сухомлинський вважав великий вплив вчителя, батьків і того кола людей, серед яких живуть діти. Видатний педагог був переконаний, що виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов і повагу до старших людей, до природи потрібно ще змалку, оскільки “ дитячий світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя про людську гідність: у них свої критерії краси, у них своє вимірювання часу, в роки дитинства день здається роком, а рік вічністю” [3, С.8]. 
“Добрі почуття, – зазначав Василь Олександрович, – своїм корінням сяють у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість, хвилюваннях про красу навколишнього світу” [3, С.60]. Саме тому вчитель і батьки мають піклуватися про те, щоб діти виростали турботливими і справжніми гуманістами до всього живого. Така душевна праця відточує сердечну чуйність, пробуджує бажання робити добро.

“Азбука виховання людяності  в тому, щоб дитина, віддаючи тепло  своєї душі іншим людям, в природі  знаходила іншу радість”, стверджував  педагог – гуманіст Сухомлинський.

Душевна чуйність – це вміння відгукуватися думками, почуттями  на все те, що відбувається в навколишньому  світі; без чуйності до людини, до природи  неможлива гуманність.

Справжня гуманність не може бути вихована без такої риси, як правдивість. Для цього потрібно формувати у дітей звичку постійно говорити правду. І прикладом для  наслідування для дітей є дорослі, їхня глибока повага до правдивості  як цінної людської якості. Коли людина втрачає віру у правду, то за словами  Сухомлинського, стає “або озлобленою, дволичною і брехливою – яким би не проросло насіння безвір’я, дитина стає морально товстошкірою, для неї  не існують етичні цінності”, така дитина немає гуманності по відношенню до людей і до природи. 
Екологічне виховання тісно пов’язане із гуманізмом, гуманізм Сухомлинського особливо яскраво проявляється у його ставленні до екологічного виховання молодших школярів. Педагог розглядав це як засіб розвитку розумових сил і добрих почуттів у відношенні до природи, до всього живого що нас оточує.

Навчання в “зелених класах”, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язування  задач із живого задачника, кімната  казки, острів чудес, куток краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, весняних квітів, написання  дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу і гуманного  ставлення до людей і природи.

Великий досвід роботи Сухомлинського з дітьми по екологічному вихованню  глибоко переконує, що благодійним  джерелом гуманістичного виховання  особистості є природа. З перших хвилин життя дитина входить до світу  природи, що викликає почуття радості, здивування, захоплення, милування.

“Замилуватися кущем шипшини, на якому палають червоні ягоди  і жовтогарячі листочки; маленьким  кленом і стрункою яблунькою з  кількома жовтими листочками; кущем  помідорів, обпаленим першим нічним диханням заморозку, - все це пробуджує  в дитячих серцях ласкаве доброзичливе, дбайливе ставлення до живого” [2, С.410].

Таке сприймання дитиною  реальності допомагає педагогам  донести до їхньої свідомості розуміння  того, що людина – це частина природи, а тому вона повинна розвиватися  за її законами і ставитися до природи, не порушуючи її законів.

Гуманізм педагогічної системи  Сухомлинського ґрунтується на положенні  про самоцінність людини, її праві  на свободу і гідність як неповторної  індивідуальності.

Гуманізм і природа. Ці два слова тісно пов’язані  між собою, їх уявляємо собі, коли досліджуємо  педагогічну діяльність В. Сухомлинського. Природа спершу хвилювала самого вчителя. Він писав про неї, читав  свої невеличкі твори своїм вихованцям. Він бачив їхні щирі погляди, спостерігав, як вони ставали теплішими і яснішими від почутого. І вирішив проводити  уроки на природі, під голубим  небом. Це було прекрасно. Цим захопились і діти бо, мабуть, немає на світі  іншої теми, яка так хвилювала  дитячі душі. Недаремно дерева називають  зеленими друзями людини. Читаючи Сухомлинського ми бачимо, що дерева не просто ростуть, вони годують і одягають людину, дають їй житло, тепло і мають великий вплив на виховання у дітей доброти, співчуття, любові.

Всесвітньо відомий педагог  підкреслював завжди у роботі з дітьми, що природа – це чарівниця, а дерева, квіти, трави, кущі – наше щастя і  ми повинні шанувати їх усі.

У своїй книзі про природу, великий педагог закликає дітей  просто так не рвати квіточку, а  допомогти їй, щоб вона завжди радувала нас. Якщо ми хочемо зберегти природу, ми не повинні кривдити її, а й  вчити інших оберігати прекрасну  рослину.

Гуманізм діяльності Сухомлинського полягає у тому, щоб з шкільної парти виховувати у дітей цю рису. Спадає на думку вислів, що краса  врятує світ. Але ж де візьметься та краса і гуманізм, якщо будеш  виховувати жорстоких, бездушних і  байдужих дітей?

Ми думаємо що з доброї дитинки не може стати погана людина, байдужа, черства. “Входячи в життя  дитини з першими відчуваннями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств” [5,С.537]. У цьому  факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, гуманної і всебічно розвиненої дитини.

У Сухомлинського немає на землі травинки чи билинки, які б  сприятливо не впливали на дитину. Тільки дуже вміло треба до цього підходити, вдумливо читати твори вчителя, вивчати  його спадщину і використовувати  на уроках, та в позаурочний час. 
Де сьогодні наш гуманізм, який ми зустрічаємо у В. Сухомлинського? Чому бездушно, заради грошей, нищать Карпати, вирубують парки і сквери, щоб будувати нові будинки і знову за гроші. Чому у Києві нищать Русанівські сади і будують “нові українці” пишні дачі для себе? Чому ж шалені бузувіри природу нищать мов кати? Хто їх виховував хто вчив? Я думаю, що, спираючись на досвід роботи Сухомлинського, вчителі України мало приділяють уваги екологічному вихованню дітей, слабо прищеплюють гуманістичні ідеї. Потрібно день за днем, урок за уроком, дотримуючись ідей великого педагога, прищеплювати дітям через спілкування з природою, добро і повагу до всього живого. Бо людина – захисник усього живого на Землі. А хіба може берегти хлопчик, який з рогатки стріляє у пташок, який топче ногами проліски у лісі, руйнує гнізда. Таких дітей у В.О.Сухомлинського ми не зустрінемо.

У цьому зв’язку новою  гуманістичною цінністю для сучасної школи є екологічний світогляд, ядро якого – імператив виживання  та глибока відповідальність кожного  за нормальне життя людства на обмеженому життєвому просторі.

Розробляючи шляхи реалізації і впровадження екологічного виховання, корисно ще і ще раз перечитати В.О. Сухомлинського, побачити евристичну сутність його, начебто простих і  загальнозрозумілих, висновків щодо незамінної ролі спілкування учнів  з природою, створення навколо  кожної дитини різноманітного виховного  і розвивального середовища. 
Переконливо, а найчастіше образним словом Сухомлинський доводив взаємозв’язок духовного і матеріального життя людини з природою. “Природа – колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення” [5,С.539]. “Ми вважали дуже важливим екологічним виховним завданням те, щоб наші вихованці, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств…” [5, С.555]. “Думка про те, що ми, діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело з якого ми п’ємо” [5, С.557].

В. Сухомлинський був великим  патріотом рідної землі, чорноробом рідної землі, чорноробом на многотрудній освітянській ниві, запроваджував найцінніший  гуманізм у своїй педагогічній діяльності. 
Отже, гуманізм є головним у екологічному вихованні школярів. Доброта і чуйне ставлення до природи окупиться з часом, бо ліси, зелені насадження називають легенями нашої планети. А коли хворі легені, то хвора планета, хворіють люди. Це В. Сухомлинський дуже добре зрозумів і тому, так багато уваги приділяв екологічному вихованню своїх вихованців проводячи цікаві уроки під блакитним небом.

3. Методика використання принципів екологічного виховання В.О.Сухомлинського під час уроків мислення серед природи.

Відомо, що людське мислення рухається від поверхневого знання до глибоких і всебічних знань, які  формують певне світобачення і є необхідною умовою перспективної діяльності людини.

За В.О.Сухомлинським, концепція  розвитку мислення генетично спрямована від дитини, її уявлень, переживань, поглядів, оцінок та орієнтована на дитину, розвиток її особистісних якостей. Мислення як особлива властивість і процес самореалізації особистості є основою педагогіки В.О.Сухомлинського, її фундаментальною категорією та об’єктом науково-педагогічних пошуків і зусиль упродовж усієї його освітньої діяльності.

В.О.Сухомлинський розглядав  мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. “Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення – природи”[5, С.210].