Управління творчою самореалізацією учнів

УДК  373. 61 : 371. 212. 7     

  Управління творчою  самореалізацією учнів

Савустьяненко Т.Л.

Ключові слова: комплексна система методів активного навчання (МАН), системність, регулярність, поступовість ускладнення завдань, пасивне та активне стимулювання, ступінь та якість творчої активності.

Ключевые слова: комплексная система методов активного обучения (МАН), системность, регулярность, постепенность усложнения задач, пассивное и активное стимулирование, степень и качество творческой активности.

 Засвоєння знань, умінь і навичок, як відзначає В.Г.Кремінь [4], це задачі репродуктивної педагогіки. Це не значить, що вони не повинні розвиватися в тих, кого навчають, а означає перехід на більш високу ступінь - уміння їх використовувати у творчій діяльності.

В даний час гостро стоїть питання формування особистості  здатної до творчого пошуку [1, 2, 3], самодостатньої у всіх аспектах життєдіяльності. Для цього вона повинна:

1. пізнати світ, у чому їй допомагають:

а) психічні процеси пізнавальної діяльності, властиві їй від народження;

б) агенти соціалізації - конкретні люди (вихователі, учителі, педагоги, що оточують), службовці посередниками в процесі соціалізації, тобто в процесі засвоєння організмом соціального досвіду, що розвивається, попередніх поколінь, що відбувається в процесі виховання;

в) внутрішнє прагнення до саморуху;

2. одержати визначені знання, уміння і навички для виконання тих або інших дій, діяльності в цілому і професійній діяльності, зокрема, що здійснюється в процесі утворення, навчання і виховання;
3. отримати навики творчої самореалізації;
4. навчитися спілкуватися: з іншими людьми, а також із групами людей, з навколишнім світом;
5. навчитися  переборювати внутрішні протиріччя, придбати здатності до самопізнання, самомоніторингу, самовдосконалення.

Будь-яка педагогіка креативна або має креативную (творчу) орієнтацію: проблемне навчання, програмоване, інтенсивне навчання й ін., але дослідження [6] показали, що все-таки креативнсть такого навчання невелика.

Сучасні проблеми педагогіки призвели до необхідності аналізу стану педагогічного процесу та виділення нових задач його розвитку, що призвело до розвитку нового предмету, нової культури - креативної психології (схема 1). Це позв'язано з тим, що відокремлені гуманітарно-художня  та  научно-технічна культури не справляються з потребами суспільства і виникла потреба у новій культурі, в основі якій лежить креативна педагогіка.

Креативная педагогіка - передова педагогіка, що є системою інтелектуального і психологічного розвитку, що формує в особистості  стійкі компоненти творчого стилю мислення. Це інтелектуальна система у якій відрізняють - уміння аналізувати будь-які проблеми, установлювати системні зв'язки, виявляти протиріччя, знаходити оптимальні рішення, прогнозувати варіанти таких рішень. Особистість з таким стилем мислення готова до змін у технологіях і розглядає їх як можливість одержати життєво необхідне моральне задоволення від рішення виникаючих інтелектуальних задач [5]. В основі такого навчання лежать евристичні методи і пошукова діяльність учнів. 

 Ми вважаємо, що  в основі реалізації поставлених задач по творчому формуванню особистості є використання комплексної системи методів активного навчання (МАН) з поступово зростаючою складністю. Управління творчою самореалізацією здійснюється через:

• системність і послідовність введення ускладнених МАН;
• використання можливостей індивідуальної і групової форм роботи.

Системність використання методичних прийомів активізації забезпечує активне, а не репродуктивне вивчення матеріалу. Такі заняття розширюють знання тих, кого навчають, не збільшуючи їх завантаженості, тому що вони одержують зведення по програмі або понад неї вже в стиснутій переробленій формі і частіше не у виді простого переказу, а в ході гри або інших форм активізації. Методи активного навчання відрізняються розмаїтістю і складністю, їх використання дозволяє вирішити безліч навчальних задач, а головні з них - продуктивне вивчення матеріалу, засвоєння базових знань, розвиток логічного мислення, культури розумової праці.  Тільки їх впровадження забезпечує і достатній обсяг різнопланової самостійної роботи, творчого підходу, пошуку нестандартних шляхів виходу з навчальних ситуацій і, у кінцевому рахунку, формування розумових процесів, розвиток оперативного мислення.

Ігрові заняття, тренінги, бесіди, дебати, імітаційні вправи, дослідницькі задачі вимагають самостійності, творчості, здійснення пошукової, проективної роботи, а головне певної кількості знань. “Творчість учнів у процесі навчання можлива лише на базі глибоких та прочних знань”[7]. Але ми  виходимо з того, що люба діяльність, у тому числі і в отриманні знань, для учня є творчою. Саме тому ми вважаємо, що кожен учень повинен пройти свій особистісний шлях творчої самореалізації, подолання якого потребує певного часу. Вчитель повинен знаходитись поруч з учнем і допомагати йому, здійснювати супровід на шляху творчості.

Поступове ускладнення задач активізації діяльності дозволяє учням усе більш розкривати свої можливості, бачити  результати діяльності і переконуватися у своїх силах, а виходить, і реалізувати себе. Важливим на цьому етапі є мотив - я не дурніший за інших, котрий пізніше, з розвитком креативних здібностей, переростає в мотив - домагання - Я знаю (ноу хау) і Я можу. 

Самою складною за формою проведення і підготовці є рольова або  ділова гра. Провести її неможливо або важко, якщо не було проміжних ігрових занять. При підготовці до них спочатку учні учаться самостійно працювати, збирати, узагальнювати матеріал, аргументовано висловлювати свої думки, використовуючи наукові терміни, поняття, категорії. У ряді випадків підготовка йде за допомогою викладача. Пізніше в зв'язку з розвитком звичок самостійної роботи викладач виконує роль консультанта. Використання рольових занять показало, що, згодом, учні не тільки добре усвідомлять інструкцію при підготовці ролі, але і вносять свої елементи, творчо переосмислюють задачі. У зв'язку з цим пропонуємо, після декількох занять, для підготовки ролі лише загальну її характеристику - необхідний обсяг знань, мета і задачі. Пошук необхідного матеріалу, ілюстрації до виступу здійснюються самостійно (на початку вибірково контролюється робота ряду учнів, мета різна (індивідуалізація) - перевірити готовність наочного матеріалу (газет, таблиць), правильність розуміння текстового матеріалу, узагальнення і висновки отримані при підготовці ролі).

Використання методів активного  навчання  неможливе без індивідуального  підходу до навчального процесу, без особистісної орієнтації, без  розвиваючих підходів до формування індивідуальності, без інтегральної технології навчання. Індивідуальні задачі при цьому поступово ускладнюються. Таким чином, індивідуальна робота, при поступовому ускладненні ігрових занять, переходить у колективні або навпаки, а активні дії і зацікавленість учнів веде до розвитку їх творчості. Наприклад, ігрові заняття з біології в 6 класі починаються з представлення себе коренем, стеблом або листом. Задача - довести, першочергове значення "свого" органа для організму рослини. Гра не вимагає попередньої підготовки й базується на колись отриманих знаннях і імпровізації. Вона наче сама собою народжується на уроці. І от уже дискусія й осяяння, що усе в рослині взаємозалежне. У 7 класі вводяться елементи самостійної позаурочної підготовки до гри, але це вимагає участі вчителя і наявність часом досить докладної інструкції для учня. В 8- 9 класі учні беруть участь у розробці ігрового заняття чи  самостійно "насичують" роль. Учитель при цьому виступає головним керівником, експертом або консультантом. У десятому й одинадцятому класі це вже на 99% самостійна робота учня. Варто помітити, що творчий розвиток учнів не можна запрограмувати однозначно. Вище позначені терміни розраховані на середній рівень. Наш досвід показує, що близько 30% дітей шостого класу вже через рік спільної роботи з учителем здатні самостійно розробити мініігрове заняття.

Ігрові заняття це конгломерат  для рішення навчальних, виховних задач, це можливість навчитися спілкування, веденню дискусії, відпрацювання  культури мови. Використання МАН вимагає посиленої самостійної роботи учнів, що забезпечується за рахунок підвищення їх інтересу до такої форми роботи, стимулюванням і заохоченням ініціативи і нестандартних прийомів рішення поставлених цілей і задач. Одним з видів стимулювання є вільний вибір ролі, але в наступних іграх поступово підвищується вимогливість до рівня її підготовленості і розвитку.

Впроваджуючи систему заходів  розвинення креативних здібностей ми виходимо з того, що творчість з  одного боку притамана кожній людині, адже їй постійно доводиться вирішувати безліч питань життєдіяльності у зміненних умовах. З іншого боку більш цілеспрямована творчість носить примусовий характер і вимагає певної міри розвинення сили волі та самодисціпліни. Тому у своїх дослідах ми вибрали два основні напрямки керування творчої діяльності через її стимулювання:

перший – пасивне стимулювання – учні знають, що підвишити оцінку можна через виконання творчого завдання, але вчитель не докладає зусиль до залучення дітей до цієї роботи, тобто він орієнтується на самовизначеність учнів з цього питання;

другий – активне стимулювання – учні заохочуються до творчої роботи із застосуванням явних і неявних прийомів. Допомагає у цьому знання психології особистості. Творчі пошуки вчителя справляють враження на учнів, зумісна праця над творчими завданнями (спостереження у педагогічній лабораторії вчителя) надихає дітей на роботу.

Наші досліди показали, що не має  сенсу застосовувати пассивне стимулювання на початку зумісної діяльності, лише незначна кількість учнів спроможна  вчасно оцінити рівень знань та докласти зусиль до його поліпшення. Більшість виявляє активність лише у останню хвилину, коли часу на виконання творчого завдання не має. При активному стимулюванні творча діяльність знаходиться у полі зору вчителя. Разом з тим ми виявили, що має місце вторинне пасивне стимулювання, яке наступає після ведення в першу черчу активного стимулювання, за яким наступає самоактивізація учнів без особливого впливу вчителя.

Ми виділяємо два  рівня активації (схема 2). Перший рівень має відношення до вмотивованих учнів, тобто тих котрі самі мають наміри творчо працювати з різних міркувань – за для оцінки, або інтересу до предмета, або інших міркувань. Другий рівень – це активація через поле групової активності. В соціальній психології відомо, що вплинути на особистість легше через мінігрупу до якої він входить. Наразі зацікавленості лідерів усі члени мінігрупи включаються до запропонованої роботи. Знаючи соціальні відносини у класі можна “штучно” виділити групи і запропонувати їм виконання завдання. Це може бути одна тема і тоді має місце змагання, або різні сторони однієї теми, тоді за рахунок сумісної праці розкривається вибране питання достатньо глибоко. При такому підході кожен учень у класі апробує свої сили і виявить можливості. Активність на стадії опробування зростає до 100%, завершення роботи поступово також наближається до 100%, якість виконаної роботи без допомоги вчителя (оцінка не менше 7 балів) із запізненням також становить 100%, але деяким учням на це потрібен час у 2-3 роки.

Виходячи з наявності поля групової активності, ми можемо говорити про те, що творчість стає не якоюсь винятковою якістю окремих особистостей, а необхідною формою  діяльності  людини. Не функціонування як елемент у поділі праці, а постійний розвиток діяльності, розгортання і збагачення всіх здібностей - от, що є зараз умовою нормального  особистісного самовизначення. На цьому ми базуємо наші відносини з учнями на весь період співпраці (схема 3).

Ми підтверджуємо, що для учнів  із невиявленими можливостями кожен  шаг у невідоме являється творчою  роботою, недовіра до себе являється гальмом на шляху творчості. Для дітей, які опанували свої можливості певні задачі не носять творчого характеру адже вони виконують її легко   –  стериотипічна реакція. Виходячи з цього слід звернути увагу на роботу вихователів дитячих садків та вчителів початкової школи, адже саме вони покликані розкрити можливості дитини не для себе, а перед самою дитиною.

Реалізація задачі розвитку творчої  активності через методи активного  навчання вимагає створення визначеного  психологічного  клімату, який би сприяв творчої реалізації, а не придушував би її. Це можливо, тільки в умовах діалогових відносин з  урахуванням психологічних складових тих, яких навчають, і власних, що веде до поліпшення якості виховного процесу (схема 2, 3). Це відбувається тому, що дитина, навчивши творчо працювати й давати оцінку творчим роботам інших,  вчиться оцінювати і свою. Критичність поглядів, їхня усвідомленість переноситься нею в область поведінкових реакцій. 

Наші досліди дозволили  виявити зв'язок між поступовим ускладненням форм активізації та творчою активністю учнів і виділити 6 рівнів самостійної роботи та 4 етапи творчої діяльності (табл.1).

Таблиця  1 Поступове  ускладнення форм самостійної роботи (СР) та стан творчої активності учнів