Українське дитинознавство у книзі М.Грушевського

Вступ

 

Дитина як об’єкт наукового  дослідження давно цікавить українське дитинознавство, етнографію, антропологію, етнологію, історію культури та соціологію. 
          Перед кожною з цих дисциплін стоять важливі завдання, і жодна з них не може обминути тих проблем, що стосуються дитячого життя.  Знання українського дитинознавства допомагає в підготовці майбутніх педагогів. Воно допомагає сформувати погляди про дітей, рушійні сили онтогенезу людських якостей на стадії дитинства, фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів у дитячому віці.Українське дитинознавство дає змогу дізнатися про традиційні знання про дитину, як першооб’єкт виховання.

Перед дитинознавством  стоять багато завдань і воно не може обминути проблем, що стосуються дитячого життя.

У цьому рефераті я б хотіла розкрити поняття «українське дитинознавство» за допомогою твору Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу». Ця книга мість цікавий фактичний матеріал з Київського краю.

Книга складається з таких досліджень:

• При надії
• Пологи
• Від народження дитини до виводин
• Дитина в першім році
• Дитина в другім році
• Дитина в третім році
• Дитина в четвертім році
• Дитина в п’ятім році
• Мороки
• Музичні інструменти
• Інтуїтивна психологія сільського життя

В цій книзі описується виховання дітей в українському селі: їх забави, вірування, побут, щоденне заняття, становище в сім’ї. Все це описується від вагітності матері до того як дитина перестає бути дитиною. Ця книга написана з уст народа. Грушевський створив її завдяки близьким і сердечним зносинам з селянами. Він опитував всіх, був серед сільських дітей, робив собі помітки, потім все це читав, редагував та заносив до книги.

Марко Грушевський  хотів показати, як дитина пов’язана  з етнологічними зв’язками  з  місцевими явищами в різних краях  і у різних народів. Завдяки його книгам стає зрозумілі традиції життєві звички українського народу.

Грушевський дуже точно описує дітей. Він показує  дитину, як гарну, незвичайно жваву. В  оповіданнях українських селян  про дітей скрізь видно велику ніжність почуття і пильну увагу до дітей. 

В зв’язку із поставленою  метою в роботі вирішувались задачі:

1. Українське дитинознавство.
2. Марко Грушевський. Книга Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу»
3. Розглядання теми «Від народження до виводин»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Українське  дитинознавство

Дитинознавство - це сума психолого-педагогічних знань про дітей, набутих у процесі навчально-виховної практики народу. У народній педагогіці дитина - це незмінний центр виховного впливу. Діти - майбутнє народу, нації, утвердження її вічності. У процесі багатовікової виховної практики наш народ накопичив величезну кількість знань про дітей. Узагалі ідея дітності - одна з центральних проблем у народній педагогіці. Народ завжди прихильно ставився до дитини. У народі кажуть, що ранок є найкращою порою доби, весна - року, а дитинство - життя. А ще кажуть, що людина двічі живе на світі: перший раз - у дитинстві, другий раз - у спогадах про нього.

Народні українські обереги зобов'язують мати, любити, берегти та правильно виховувати дітей.

 Дитинознавство зосереджує в собі і погляди народу на формування та розвиток особистості дитини.

Народ робив логічний висновок: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. Народ засуджував дітовбивство, тих, хто цурається своїх дітей. Нород оцінює дітей, як міць, опору, радість сім’ї.

У народі велику увагу приділяли вибору опікунів. Це авторитетні, доброзичливі люди, які можуть виховувати чужу дитину як свою.

Українське дитинознавство дає вичерпну психолого-педагогічну характеристику дітям кожного віку.

Новонароджена дитина — пискля, муляточко, пискляточко.

Дитині шість  тижнів - характеризуються дії дитини: «їсть першу кашу», «плакса», «гуляка», «сміюн», «плазунчик», «дибу-нець», «сокотун», «белькотун», «мовчун» таін.

Дворічна  дитина - «стригунець», «друга каша», «друге літо». Дитина повинна як слід ходити і говорити. Розпочинається справжній розумовий розвиток засобами казок, загадок, дражнилок. Дволітки швидко схоплюють усе почуте і побачене.

Трирічна дитина - повністю віддається іграм, розвагам, «пічкур», «третяк», «гулячок», «третє літо», «третя каша». Дуже любить гостинці, охоче купається. Діти схильні до пустотливих насмішок і жартів, ретельно копіюють старших.

Дівчатка у своєму розвитку випереджають хлопчиків.

Чотирирічна дитина - «четвертак», «четвертачок», «четверта каша», «гульвіса», «метунець», «жевжик», «жирун» (пустун). Діти цього віку дуже рухливі, сміливі, прудкі. Вони розумніші й самостійніші. Не беруть якого-небудь гостинця, а замовляють наперед те, що вони хочуть. З інтересом чотирирічні сприймають фольклор, захоплюються дражнилками, дуже довірливі, водночас категоричні, знають домашні звичаї, активно підключаються до сімейних турбот, але ненадовго.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Марко  Грушевський.

Народився 25 квітня  1865 року в селі Худоліївці Чигиринського  повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище  і Київську духовну семінарію. У  семінарії був членом патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження українського православ'я та захист інтересів українського народу. 
З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки (1889—1890), служив учителем і псаломником у селі Чорнявка (1890—1893; Черкаського повіту Київської губернії, нині село Черкаського району Черкаської області), псаломником в Андріївській церкві в Києві (1893—1894). Через спроби втілювати в життя громадівські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (1895—1896, нині село Красносілля) та Головківка (1896—1897, нині обидва села Чигиринського району). В 1897 році висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова. Від 1899 року був також законовчителем у місцевому міністерському училищі. 
За роки праці на Чигиринщині зібрав багатий матеріал з історії, фольклористики та етнографії краю. Частину дослідницького доробку опублікував за підтримки Михайла Грушевського у Львові та Києві. Найбільшою науковою працею Марка Грушевського було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народа», що 1906—1907 роках вийшло у Львові за редакцією Зенона Кузелі та стало одним із перших у світі досліджень з етнографії дитинства, було високо оцінене Іваном Франком. Досліджував історію роду Грушевських (згодом матеріали були вилучені НКВС), збирав старожитності для музеїв, зокрема разом із дружиною Марією Іванівною (уродженою Ілліч) зібрав унікальну колекцію народних вишивок і ляльок (збереглася до нашого часу). 
Через доноси деяких представників духовенства був звинувачений в українофільській діяльності й підбурюванні селян проти царської влади. Його справу розглядав київський губернатор, а в 1910 році Київська духовна консисторія, незважаючи на селянські звернення, перевела Марка Федоровича на посаду священика до Покровської церкви містечка Таганча Канівського повіту (нині село Канівського району Черкаської області), де одночасно він був затверджений законовчителем місцевого двокласного міністерського училища. Близько 1916 року «за українофільство» на нього було вчинено замах з боку російських чорносотенних сил. 
Улітку 1918 року із родиною переїхав до Києва. Був членом Всеукраїнської православної церковної ради, активним учасником руху за автокефалію православної церкви в Україні. Влітку 1919 увійшов до складу першого українського кліру Софійського собору. У 1920 році був інструктором-організатором ВПЦР, 1922 року став єпископом Української автокефальної православної церкви. Член редколегії часопису «Церква і життя», багато уваги приділяв перекладам і виданням українською мовою богослужбових книг. 
Унаслідок тиску з боку Державного політичного управління УСРР змушений був в 1930 році припинити церковну діяльність і зректися духовного сану. В останні роки життя працював сторожем в артілі інвалідів, хоча продовжував вести наукові записи (були вилучені під час арешту). 11 червня 1938 року заарештований і ув’язнений в Лук’янівській тюрмі. Відповідно до постанови Особливої трійки НКВС по Київській області від 9 серпня 1938 року був страчений. 
            2.1 Книга Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу»

Марко Грушевський  вважається одним з перших дослідників  дитячої української іграшки. У 1904 році вийшла його книжка (стаття)  "Дитячі забавки та ігри всякі", де ретельно було описано, як зробити яку іграшку. А в 1906 році вийшла і "Дитина у звичаях та віруваннях українського народу».. Коли Грушевський писав  цю книгу він спостерігав те, про що писав, вживу

Це унікальне  дослідження, засноване на багаторічних спостереженнях і особистому досвіді  живого спілкування з селянським родинами.

У  світогляді українського народу жінка й дитина посідали визначальне місце. Однак ця тема ще не досліджена достатньою мірою. Багаторічні записи Марка Грушевського становили своєрідну енциклопедію народної педагогіки в її, сказати б, найделікатнішій частині: родинні стосунки у передчутті великої події — народження дитини; освячені традицією ритуали, що супроводжують народження і «прийняття» дитини в родину; плекання дитини і тонкощі поводження з нею та практика виховання відповідно до її зростання за роками і виникнення щоразу нових потреб та здібностей.

У всьому цьому  поєднувалися і колективний глузд народу, передаваний з покоління в покоління, і особиста розважливість конкретних осіб — матерів, батьків, дідів, бабусь, родичів, сусідів. Він уникав безкритичного захоплення і подавав також типові випадай труднощів, недостатньої уважності родичів до дітей, різкого роду ситуації дискомфорту, дисгармонії тощо.

Багато уваги  приділено дивовижі дитячої мови та її розвитку в процесі пізнання життя й спілкування з дорослими. Великий матеріал зібрано й описано  в розділах, присвячених дитячим  лялькам, іграшкам і забавам: як вони розвивали уяву, вигадливість, смак, самодіяльність.

 

 

 

 

3. «Від народження дитини до виводин»

Я розгляну тему «Від народження дитини до виводин».

1. «Родини. Балачки з нагоди родин».

Після родин  баба упоравшись з матір’ю та немовлям іде до печі, а батько іде до сусіда. Якщо один з сусідів знаходиться з сім’єю у не приятельстві, тодо нього не йдуть ідуть до іншого, але до дальніх не йдуть. Батько заходить до сусіда та каже: «Здраствуйте! Та Боже вам допоможи на все добре. Та прошу Бога й вас на хліб-сіль. Зайдіть хоч на годину до нас».

Сусіди знають навіщо їх кличуть але все одно питають навіщо. Після цього вони ідуть додому з сусідом. Відмовлятися не можна. Перед тим як іти треба  передягти пояс та одежу і треба взяти з собою хліба.

З одним або двома сусідами вони приходять додому та кажуть:

«Здрастуйте! Поздоровляємо  з немовлям, що вам Бог дав, хай  велике росте та щасливе буде.

Після цього  баба з дідом запрошують сусіда за стіл та саджають його на головне місце. Якщо приходять два сусіда то одного саджають на покуті, а іншого саджають поряд з батьком. Баба подає на стіл але за нього не сідає.

За стіл сідають  самі почесні гості: старші мати, батько, жонаті брати, невістки. Якщо батько сварився з сином, то вони повинні були помиритися. Батько сидить на почесному місці або на покуті. Він всім дякує за те що всі прийшли та бажає їм здоров’я.

Найбільш всього накладують бабусі так як вона багато трудилася. Вона всім кланяється та бажає  здоров’я дитині й матері. Їй в слід кланяються всі, тоді баба достає з печі щось гаряче та несе матері,щоб та гарненько попоїла.

Хазяїн веде мову про хазяйство, про сімейство, про громадські справи, про суть життя. Вся бесіда проходить без  жартів та веселощів. За столом всі  повинні бути рівні.

Коли гості  поїли, то пора розходитися. Хтось повинен дати знак щоб всі разом встали і це означало – пора додому. Тоді гості кажуть:

«Вибачте, будьте милосердні» і всі встають.

Якщо є діти то вони під час родин ведуть себе як завжди: старші допомагають по хазяйстві, а молодші вештаються по хаті. Якщо під старший зайде до хати то й його почастують. Він повинен з усіма привітатися.

Якщо хтось  зайде до хати коли всі сидять за столом, то його теж почастують.

 Кожній родині  післяпологові обряди проводяться  по різному. У бідних або  у тих хто не дотримуються обрядів вони тривають один день, але це дуже рідко, так обряди тривають три дні.

Якщо дитина народжується вночі або рано вранці то баба йде до священика, а батько заве кумів. Відбуваються родини на які  сходиться маленьке коло людей.

По родинах  відбуваються і хрестини на які сходяться  більше гостей. На другий день відбуваються похрестини. Але ці обряди не усюди  однакові.

Завжди найбільша  увага приділяється дитині. Всі радіють, що прийшов новий нащадок, хрестять її та піклуються.

            3.2 «Молитвування».

З давніх часів  люди вважали, що дитину треба об молитвувати. Ніхто не знає хто це запровадив то чи попи, то чи люди.

Після того як розійшлися сусіди батько дає бабі п’ять копійок, що та пішла до попа. Та бере п’ять  копійок та курку і йде до попа, щоб він об молитвував дитину.

Ім’я дитині дає піп. Він дивиться який святий припадає на цей день таким ім’ям  і називає. Якщо народжується дівчинка і  в той день немає серед  святих жінок, то її називають тим  ім’ям яке було позаду або буде спереду.