Теоретичні засади формування лексичної компетенції учнів середньої загальноосвітньої школи

Теоретичні засади формування лексичної компетенції учнів середньої загальноосвітньої школи

 

Одним із важливих завдань, яке ставиться перед учнями при вивченні іноземної мови, є оволодіння лексичною компетенцією, оскільки вона є складовою комунікативної компетенції учнів. Під лексичною компетенцією розуміють лексичні знання, а також здатність використовувати мовний словниковий запас у мовленні: усному та писемному. [2, с.230]

Правильне вживання лексики та насичений словниковий запас – це ключ до вільного іншомовного спілкування. Вибір того чи іншого засобу введення нових лексичних одиниць зумовлюється характером лексичної одиниці, змістом поняття, яке вона передає, етапом навчання, рівнем мовленнєвої підготовки учнів. При введенні нових слів наочність застосовується для конкретизації словесних уявлень. При формуванні аудитивних лексичних навичок основна увага приділяється осмисленню учнями лексичних одиниць. Для досягнення поставленої мети використовують наочність, здогадку за ситуацією, пояснення англійською мовою і переклад.

Проблема використання наочності на занятті з іноземної мови постійно перебуває в цетрі уваги вчиних – методистів та вчителів – практиків. Зокрема, їй присвячені роботи таких вчених як Я.А. Коменський, І.Г. Песталлоці,       К.Д. Ушинський. [2, с.231]

Навчання англійської мови посідає одне з провідних місць у загальному навчанні учнів та й взагалі у всебічному розвитку. Знання іноземної мови поєднується із знанням слів, в той час як володіння мовою - з лексичними навичками. Отже лексичні навички слід розглядати як найважливіший компонент змісту навчання іноземної мови, а їх формування саме і є метою навчання лексичного матеріалу. [15, с. 92]

Завдання практичного оволодіння іноземною мовою потребує пошуку шляхів удосконалення як методики вироблення мовленнєвих умінь, так і великої уваги до організації мовного матеріалу. У методичній літературі висвітлюється низка питань, пов'язаних з роботою над лексикою. Однак існують і певні проблеми у формуванні лексичних навичок, необхідних для говоріння. У висловлюваннях учнів не спостерігається належного варіювання лексики, і тому їх мовлення в мовному відношенні дуже часто буває бідним.

Лексичні знання включають:

• знання про звукову форму лексичної одиниці (ЛО), необхідні для її правильної вимови та розпізнавання і розрізнення на слух;
• знання про графічну форму, правила орфографії, необхідні для правильного написання ЛО та розпізнавання і розуміння її при читанні;
• знання з граматики, необхідні для утворення словоформ;
• знання семантики слів, необхідних для утворення вільних словосполучень;
• знання, пов'язані з правилами сполучуваності відповідних слів у мові, що вивчається. [8, с. 48]

Умови навчання в середніх навчальних закладах і, насамперед, недостатня кількість уроків та обмежена тематика викликають необхідність «відбору лексичного мінімуму», що має відповідати цілі і змісту навчання іноземної мови у певному типі навчального закладу.

У шкільному лексичному мінімумі розрізняють активний і пасивний мінімум. Активний і пасивний словниковий запас утворюють так званий наявний або реальний словник.

Активний лексичний мінімум – це той лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження думок в усній та письмовій формі, а також розуміти думки людей при спілкуванні. Активний запас порівняно обмежений. Він формується в результаті ґрунтовного опрацювання матеріалу і використовується в усному мовленні.

Пасивний лексичний мінімум – це та лексика, яку учні мають лише розуміти при сприйманні чужих думок в усній формі (при аудіюванні) та письмовій (при читанні). Пасивний запас значно ширший, ніж активний.

Реальний словник служить основою для формування потенціального словника. На відміну від наявного словника, що вміщує знайомі ЛО, які учні вживають для вираження своїх думок або для сприймання і розуміння думок інших людей, потенційний словник складають ті незнайомі слова, про значення яких читач (слухач) може здогадатися, зустрівшися з ними при читанні і аудіюванні. [9, с. 43]

Лексична компетенція визначається сучасними вченими (О.П. Аматьєва, А.М. Богуш, С.Л. Куліш, С.Ю. Ніколаєва та ін) як наявність певного запасу лексичних одиниць (ЛО) з урахуванням віку школярів, здатність адекватно їх використовувати: коректно вимовляти і писати, правильно організовувати граматично, розуміти на слух і в процесі читання, оперувати ними в актах комунікації у потрібному темпі і в різноманітних значеннях, доречно вживати образні вислови, прислів'я, приказки, фразеологічні звороти для досягнення відповідного комунікативно-функціонального результату. Таким чином сформована лексична компетенція стає підґрунтям для реалізації мовленнєвої, соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій школярів.

Про наявність лексичних знань в учнів свідчить їхнє розуміння значення нової ЛО в ізольованому вигляді на слух та при прочитанні (у рецепції), а також їхня здатність вимовити і написати її відповідно до значення (в репродукції) в ізольованому вигляді.

Оскільки рецепція завжди предує репродукції, стає необхідним виконання завдань спочатку рецептивного характеру, а лише після отримання результату – завдань репродуктивного характеру, тобто спочатку учень демонструє здатність розуміти нову ЛО, сприйнявши її на слух або прочитавши, а лише потім виконує контрольні завдання з її проговорення та написання.

Для прийняття рішення про наявність лексичних знань в учнів і про можливість переходу до етапу формування лексичних навичок необхідно чітко визначитися з відповідними показниками, що важливо також і з огляду на формування самоконтролю школярів.

Показниками володіння мовним матеріалом на рівні лексичних знань є:

1) правильність розуміння й відтворення  ЛО;

2) швидкість виконання відповідних  дій, що має свідчити про процес  ще свідомого оперування інформацією  про нові ЛО. Швидкість вимірюється  часом виконання завдання, який  в репродукції залежить від індивідуального темпу мовлення або письма конкретної дитини.

Перевірка знань ЛО на рецептивному і репродуктивному рівнях проводиться у певному і чітко визначеному місці навчального процесу, а саме після повідомлення лексичних знань. Відомо, що діти неоднаково швидко запам'ятовують нові слова. Тому на певному етапі уроку виникає таке: деякі школярі виконують завдання досить швидко, а деякі не можуть впоратися з ними взагалі. Якщо у такій ситуації перейти до наступного етапу роботи, з'являється небезпека утворення прогалин у знаннях слабшого учня, накопичення яких у подальшому приведе до неможливості користуватися англійською мовою як засобом спілкування. Вирішити цю відому проблему допоможе прийом „активної асистенції": слабким учням даються додаткові вправи, а сильнішим пропонується допомагати їм у роботі. Далі учень-асистент, виконуючи роль учителя, пропонує слабшому учню виконати інше контрольне завдання, і лише після отримання результату вся група може просуватися далі.

Застосування прийому „активної асистенції" приносить користь і слабкому, і сильному учневі: слабкий одержує можливість „пригальмувати" і краще запам'ятати й осмислити новий лексичний матеріал, а сильний отримує можливість випробувати свої сили у навчанні слабшого товариша, що підвищує його самооцінку і тому має високу мотиваційну цінність.[13, с. 45]

У роботі над лексикою традиційно виділяють три основні етапи:

1) ознайомлення;

2) первинне закріплення;

3) розвиток умінь використання  лексичних одиниць у різних видах мовленнєвої діяльності.

Перші два етапи часто об'єднують в один – презентація лексики. Етап презентації відіграє важливу роль у навчанні лексики. Від ефективності й цілеспрямованості цього етапу залежить уся подальша робота над лексикою. Завдання вчителя – обрати найбільш ефективний спосіб презентації відповідно до ступеня навчання, рівня знань учнів, якісної характеристики слова та його приналежності до активного й пасивного мінімуму. Різноманітність різних прийомів семантизації та первинного закріплення дозволяє дібрати прийом, що відповідає меті й завданням даного уроку, а також можливостям учителя, та варіювати їх від уроку до уроку.

На жаль, етапу повідомлення лексичних знань не надається достатньої уваги в сучасній школі. Лексичні одиниці зазвичай семантизують шляхом перекладу, розглядаючи його як найекономніший шлях повідомлення значення слів. Але такий спосіб подачі лексичних знань не дає учню можливості «відчути» слово. Після повідомлення лексичних зань учень отримує завдання вивчити нові слова вдома самостійно, що найчастіше або не робиться зовсім, або робиться дуже погано. Не отримавши належного результату на рівні лексичних знань, учителі одразу приступають до формування навичок або навіть розвитку мовленнєвих умінь. Під час говоріння погане знання лексики не дає учням змоги концентруватися на змісті висловлювання, оскільки вони вимушені думати про засоби мови і правила їх функціонування. Діти роблять мовні помилки, що призводить до непорозуміння, заважає використанню мови як засобу спілкування.

Навчальний процес являє собою процес взаємодії вителя та учня, де постійно змінюються психічні властивості його учасників, тому доцільним є використання різних засобів наочності відповідно до поставленого дидактичного завдання, особливостей навчального матеріалу й конкретних умов навчання. Вибір виду наочності залежить від її функції і поставлених на уроці цілей та завдань. Так, для розвитку пізнавальної діяльності учнів необхідно використовувати такі види наочності, як:

• сенсорну (зорову і слухову)
• натуральну
• зображальну
• іконічну (малюнки, фото, картинки тощо)
• звукову (аудитивну)
• модельну і табличну [2, с. 232]

Семантизація є частиною презентації. Під семантизацією розуміємо розкриття значення слова. Існує два основних види семантизації – безперекладні й перекладні способи семантизації, кожний з яких має свої особливості, переваги й недоліки.

1. Безперекладні способи семантизації. Наочні способи.

2. Візуальний спосіб.

При презентації слів можна скористатися таким методом:

а) учитель пояснює учням, що вони повинні зобразити на малюнку значення нового слова. Учні мають працювати самостійно;

б) учитель називає перше слово, пояснює його значення іноземною мовою або перекладає його. Діти малюють. Потім учитель називає друге слово. Учні продовжують малювати, зображуючи значення слова. Таким чином, вони зображують усі слова на одному малюнку;

в) учитель повільно повторює всі слова й просить учнів підписати зображення;

г) учитель просить учнів порівняти свої малюнки.

Основними завданнями, які постають перед оволодінням лексикою у зв’язку з репродуктивними видами діяльності, є:

• знаходження слова в пам’яті, з чого випливає, що воно має бути спочатку закладене в пам’ять;
• привильна його артикуляці, що передбачає володіння його фонетичною формою;
• включення на поєднання слів на основі смислової сумісності й відповідно до граматичної норми;
• включення словосполучення в речення, вислів.

Словникових особливостей мовних видів діяльності необхідно навчати

так, щоб учні постійно відчували, що слова їм потрібні для вираження думок і їх розуміння. Тільки чітка мовна перспектива обумовлює мотивованість і успішність оволодіння словником.

Робота над накопиченням словника супроводжує весь процес навчання. Майже на кожному другому уроці вчитель знайомить учнів з новою порцією слів і проводить роботу з її засвоєння. От чому забезпечити оволодіння словником – першочергове завдання кожного вчителя. Звідси витікає, що дуже важливо збудити в учнів інтерес до постійного розширення словникового запасу. Найпереконливішим свідоцтвом оволодіння словником для вчителів і учнів є здатність брати участь  у спілкуванні іноземною мовою. [6, с. 2]

Отже, основною метою формування іншомовної лексичної компетенції учнів є формування продуктивних та рецептивних лексичних навиків. Успішність засвоєння цих навиків залежить від наявності в учня уміння спостерігати, порівнювати та аналізувати мовні явища; працювати з різними словниками; здогадуватися з контексту про значення слова тощо.

                   

 

Список використаної літератури

1. Безкоровайна Ю. Унаочнення як засіб формування іншомовної лексичної компетенції учнів // Студентський науковий альманах факультету іноземних мов. – 2009. Вип 1(6) – С. 230 – 234
2. Козачінер О.С. Формування лексичних навичок в учнів 1-го класу // Ангоійська мова та література. – 2008. - №3. С. 2 – 3

 

3. Коломінова О. О, Формування англомовноїї лексичної компетенції // Іноземні мови. - 2005. - №2. - С.48-51
4. Кравчук Л. Побачити кожний успіх: особливості навчання лексики на початковому етапі // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2009. – №2. С.43 – 48

5) Москалюк Л.В. Ігрові завдання для контролю лексичних знань    молодших школярів на уроках англійської мови // Іноземні мови. – 2006. -№3. С. 44 – 45