Техніка спілкування учителя-логопеда з дитиною

• максимальна, інколи навіть занадто чітка вимова логопеда, який має демонструвати зразкову артикуляцію, оскільки будь-яке висловлювання в його мовленні є взірцем;
• спеціальна артикуляція звуків (ізольована чи у звукосполученні) і слів, які на етапі корекційного процесу відпрацьовуються;
• темп мовлення постійно контролюється, під час занять – дещо уповільнений;
• під час навчання – дещо підвищена гучність мовлення;
• певне інтонаційне оформлення висловлювання (статусна позиція лідера під час спілкування, доброзичливе ставлення до дитини, офіційність ситуації на прийомі).

Лексико-фразеологічні  особливості спілкування логопеда з дітьми та їх батьками:

• вживання спеціальних термінів у мовленні;
• наявність специфічної лексики, що зазвичай трапляється у мовленні дітей певного віку (як півник голос подає? – Ку-ку-рі-ку);
• вживання автологічної лексики (широке використання спеціально дібраних груп слів, чистомовок, прислів’їв, скоромовок, віршів, лічилок, текстів із певним звуком, на певну лексичну тему, з певною граматичною категорією для їх відпрацювання на занятті);
• стійкі професійні звороти, які описово чи метафорично означають ту чи іншу дію дитини із органами чи засобами мовлення (зроби язик «голочкою», губи «трубочкою», добери слова-друзі (синоніми) тощо).

     Окремо слід сказати про вживання вчителем-логопедом спеціальної термінології. Вона використовується для наукового позначення предметів і явищ, з якими спеціаліст має справу у своїй галузі. Логопед вживає у своєму мовленні терміни для позначення мовленнєвої патології, анатомічних особливостей, лінгвістичних характеристик і параметрів мовлення, психологічних особливостей дитини тощо (наприклад, фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення, передній відкритий прикус, фонематичний аналіз, аутичний синдром). Українська логопедична термінологія ще не набула досконалості. Після відокремлення вітчизняної науки від радянської багато термінів залишаються русифікованими, і ще не знайдено точних і влучних українських відповідників. Наприклад, «стертая дизартрія» (російською мовою) українською перекладається як стерта дизартрія або мінімальні прояви дизартрії; «нерезко вираженное общее недорозвитие речи» - нерізко виражений загальний недорозвиток мовлення, мінімальні прояви загального недорозвитку мовлення або ІУ рівень загального недорозвитку мовлення; «заикание» - заїкування, загикування, заїкання; «смазанность речи» - змазаність мови, нечіткість мовлення; «фонематическое восприятие» - фонематичне сприйняття, фонематичне сприймання; «речеслуховой аналізатор» - мовнослуховий аналізатор, мовленнєвослуховий аналізатор; «отраженная речь» - відбите мовлення, відображене мовлення; «сопряженная речь» - спряжене мовлення, супроводжуюче мовлення тощо.

Водночас інколи вживання спеціальної  логопедичної термінології спеціалістом буває недоцільним. Це в тому разі, коли адресат ще не підготовлений до розуміння термінів. До таких співрозмовників ми відносимо дітей і певною мірою їхніх батьків. Логопед не повинен під час спілкування з дитиною використовувати терміни, які їй будуть незрозумілими, краще їх замінювати на професійні звороти, які описують чи нагадують певну дію або ознаку. Проте у бесіді з батьками логопед змушений частково вживати професійну термінологію (пояснюючи логопедичний діагноз, визначаючи причини мовленнєвих вад). Це необхідно для залучення батьків до свідомої участі в спільній роботі з корекції вад мовлення дитини. Але використання термінів відбувається за певних умов: терміни завжди пояснюються і коментуються, враховується освітній рівень адресата.

Професійне мовлення логопеда відрізняється  від мовлення інших громадян високими вимогами щодо використання фонетики та граматики, лексичного і стилістичного багатства, щодо інтонаційної виразності, відповідного темпу та гучності голосу. Воно характеризується вживанням спеціальної термінології, специфічної автологічної лексики, професійних зворотів як у корекційній, так і діагностичній роботі. Великого значення набувають уміння логопеда спілкуватися з дитиною та її батьками, застосувати методичні прийоми формування мовлення, використовувати власне мовлення як засіб корекції мовленнєвої патології дитини чи дорослого.

Консультан-учитель-логопед

ХОПМПК Баскакова О.Ф.