Сучасні принципи побудови та завдання системи вищої освіти в Африці

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії та історії  держави і права

 

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

Сучасні принципи побудови та завдання системи вищої  освіти в Африці

 

 

 

Підготувала:

Студентка групи ФТ-5

Чупровська Орислава

Перевірила:

Язвінська О.М.

 

Київ 2013  

 

План

Вступ 3

1. Історія формування системи вищої освіти в Африці 4

2. Сучасні принципи побудови вищих навчальних закладів в Африці 8

3. Доступ громадян до вищої освіти. Характеристика кваліфікацій. Навчання студентів-іноземців. 12

Висновки 15

Список використаної літератури 18

 

 

 

Вступ

За останні 10–15 років  глобалізація значно посилила вплив  на трансформацію національних систем вищої освіти. Так, на думку одного з відомих теоретиків університетської освіти, віце-канцлера Кенсінгтонського університету П. Скотта, глобалізація є найфундаментальнішим викликом, з яким зіткнулася вища школа за всю понад тисячолітню історію існування.

Відтак актуальним є з'ясування тенденцій розвитку вищої освіти в умовах культурної глобалізації, її наслідків та спроби розмежувати поняття глобалізації й інтеграції щодо вищої школи.

В умовах небувалого ускладнення  відносин у глобалізованому інформаційному суспільстві часто ототожнюють  такі поняття, як інтернаціоналізація  і глобалізація щодо вищої школи. У контексті проблеми, яка розглядається  в статті, інтернаціоналізація освіти означає вільний академічний  обмін викладачами і студентами між вузами різних країн, а також  створення єдиних спеціальних навчальних програм, а глобалізація – це універсалізація  навчального планування, що здійснюється за рахунок попиту певного типу фахівця  на глобальних ринках праці.

Предметом дослідження є процес становлення та подальший розвиток системи вищої освіти в країнах Африки, визначення проблем, що існують на даний момент.

Метою дослідження є встановлення можливих шляхів подолання існуючих проблем, визначення програм і заходів, що втілюються в життя вже на даному етапі розвитку країн.

Основними завданнями курсового проекту є вивчення історії формування системи вищої освіти в країнах Африки, сучасні принципи побудови ВНЗ в цих країнах та основні моменти в навчальному процесі.

 

1. Історія формування системи вищої освіти в Африці

Дуже складною соціальною проблемою в країнах регіону  є високий рівень неграмотності населення. Зважаючи на таку ситуацію, проблема розвитку освіти в країнах Західної Африки стає однією з найактуальніших, оскільки, лише формуючи серйозний кадровий потенціал, можна запобігти остаточному краху системи охорони здоров’я в країнах регіону, а також підвищити рівень економічного розвитку країн. Головна проблема національної освіти в країнах Африки – брак коштів. На думку експертів ООН, для розв’язання цієї проблеми рівень інвестицій в освіту необхідно збільшити до 10 % ВВП у країнах Африки, у той час як сьогодні пересічний показник становить менше 2 % ВВП. Лідером за витратами на освіту в Західній Африці є Кабо-Верде (6,3 % від ВВП). Дещо нижчі витрати має Гана (5,4 %), Гвінея-Бісау (5,2 %) і Сенегал (5,0 %). Проте є значна група країн, де цей показник навіть не досягає середньостатистичного показника по Африці і становить менше 2 % (Нігерія, Гамбія, Гвінея, Ліберія, Того).

За постколоніальний період розвитку країн регіону розширилася  мережа шкіл і доступ до середньої базової освіти, відбулися невеликі зміни в підготовці спеціалістів вищої кваліфікації, проте доступ до вищої освіти залишається обмеженим. В окремих країнах Західної Африки кількість спеціалістів із вищою освітою перебуває на критичній межі (Сьєрра-Леоне – 2 %), при тому, що загальні показники в регіоні не перевищують 5 %. Спостерігається гостра нестача кваліфікованих спеціалістів у всіх сферах народного господарства країн регіону.

Проблема нестачі кадрів вищої кваліфікації посилюється  тим, що значна частина студентів  вузів навчаються за межами своїх країн (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Австралія та ін.). На країни регіону припадає найбільша частка студентів, які навчаються за кордоном. Один із 16 студентів – це вихідці із країн регіону, що майже в три рази більше середньосвітового показника.

Незважаючи на певні здобутки освіти, у країнах Африки залишається  нерозв’язаною проблема неписемності населення. Частка грамотного населення серед чоловіків вища, ніж серед жінок, оскільки в регіоні значну частку становлять мусульмани, а в мусульманстві, як добре відомо, роль жінки не пов’язується з освітою. Наприклад, у Нігері понад 90 % жінок є неграмотними. У таких країнах, як Нігер, Мавританія, Малі, Сенегал, Буркіна-Фасо частка грамотного населення коливається від 25 до 30 %. Найкращими показниками характеризується Кабо-Верде (76 %), від 50 до 60% грамотних налічується в Кот-д’Івуарі, Гамбії, Нігерії. Такий надзвичайно низький рівень освіченості населення пояснюється недоступністю навіть початкової освіти для широких верств населення через свою бідність. Незважаючи на певні здобутки освіти в країнах регіону, усе ще залишається нерозв’язаною проблема ліквідації неграмотності населення, яка є традиційною.

В країнах Африки широке вивчення африканцями її історії, економіки  і культури почалося лише після 2-ої світової війни, особливо коли звільнення від колоніального панування створило можливості для розвитку науки у ряді нових незалежних держав. У цих державах створюються національні наукові і учбові центри: Академія наук в Гані, Об'єднана східно-африканська академія (Кенія, Танзанія і Уганда), академія Малаги, крупні університети (у Дакарі, Аккрі, Ібадане, Лагосі, Аддіс-Абебе), Інститут нафти і газу в Алжірі, Гвінейський політехнічний інститут до Конакрі, Політехнічного інституту в Бахар-дарі (Ефіопія) і ін. Вони розвернули велику роботу по підготовці національних кадрів і дослідженню минулого Африки, її ролі в розвитку світової цивілізації, по вивченню стану продуктивних сил, економічних і соціально-політичних аспектів розвитку, культури, міжнародного положення і інших проблем, що мають важливе значення для економічного і соціального прогресу африканських країн.

Системи вищої освіти 54 країн, які перебувають на континенті, мають  багато спільного. Так, незважаючи на низький  рівень розвитку вищої освіти в регіоні, африканські університеті є рушійною силою розвитку та модернізації майже всіх аспектів життєдіяльності суспільства. На африканські установи вищої освіти покладене завдання створення засобів для сталого розвитку і демократизації знань—найкоротшого шляху до щирої демократії. У більшості африканських країн університети є найважливішими джерелами кваліфікованих кадрів, яким належить ключова роль у національному розвитку.  

Перші африканські університети, з яких можна згадати Коледж Хура-Бей (Сьєра-Леоне), Дакарський університет у Сенегалі та Національний університет Уганди, було засновано ще в колоніальний період. І лише у 1970-х рр.. більшість африканських країн усвідомили необхідність формування власних університетів, кількість яких почала швидко зростати.  У 1960 р. їх було всього 20, а в 1997 р. — уже 120. 

Головна проблема, з якою стикаються системи вищої освіти африканських країн, полягає в зниженні якості. Цей спад помітний, незалежно  від того, як розуміється якість, чи то оцінки студентів на іспитах, кваліфікація викладацького складу, доступність сучасних знань та інформації для студентів, відповідність підготовки вимогам ринку праці або витрати  на навчання студентів. Першопричина зниження якості добре відома—вона полягає  в тому, що фінансування неухильно  скорочувались.

Африка дотепер перебуває  на одному з останніх місць щодо впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій. За даними Асоціації африканських університетів, лише 140 державних і  приватних вищих навчальних закладів пропонують відкрите та дистанційне  навчання, хоча б традиційними методами. За 780 млн населення (13% населення Земної кулі), Африка володіє лише 2% світових телефонних потужностей. Так само порівняно з іншими регіонами світу в Африці вкрай низький рівень доступу до Інтернету. У 1988 р. в Африці налічувалось 1,14 млн користувачів, тоді як в Азії та Тихоокеанському регіоні їх кількість сягала 27 млн, у Європі — 33 млн, і 87 млн у США та Канаді.

Один із найбільших парадоксів розвитку вищої освіти в Африці полягає  в тому, що кількість власників  учених ступенів зростає, незважаючи на те, що тут зазначена найнижча у  світі доступність вищої освіти на душу населення (100 студентів на 100 000 населення).

З метою виведення африканської системи вищої освіти з глибокої кризи пропонувалися різні ініціативи з її реорганізації, у тому числі  і програма «Нове партнерство  з розвитку Африки» (NEPAD, 2002р.), яка користується підтримкою багатьох міжнародних організацій і передусім такою впливовою організацією, як ЮНЕСКО.

На даний момент питання  покращення системи вищої освіти в країнах Африки є досить поширеним, тому існує  багато різних програм  і організацій, які сприяють своєю  діяльністю розвитку країн цього  континенту. Для прикладу, «CESO» - це некомерційна канадська організація, метою якої є передача та поширення досвіду висококваліфікованих канадських менеджерів і фахівців у різних областях і надання ними консультаційних послуг у професійній сфері добровільно та безкоштовно в Канаді, країнах Африки, Азії, Північної і Південної Америки, Карибського і Тихоокеанського регіону, Центральної і Східної Європи, республік колишнього СРСР (Україна). І таких програм існує на даний момент багато.

На жаль, на даний момент африканський континент належить до числа аутсайдерів і не має жодного представника в світовому рейтингу найкращих ВНЗ.

 

2. Сучасні принципи побудови вищих навчальних закладів в Африці

Однією з найрозвинутіших  на континенті є система вищої  освіти Об’єднаної республіки Єгипет, яка складається з понад 150 вищих навчальних закладів (університети, спеціалізовані інститути, численні коледжі, технічні школи, інститути). Головну роль у підготовці спеціалістів з вищою освітою відіграють університети, де навчаються понад 80% усіх студентів.

Каїр довгий час був  центром освіти та освітніх послуг не тільки для Єгипту, але і для  всього арабського світу. Сьогодні Каїр є центром для багатьох державних  установ, що управляють єгипетською  системою освіти, а також має найбільше  число освітніх шкіл та вищих навчальних закладів серед інших міст і провінцій  Єгипту.

Університети в Єгипті, як правило, або фінансуються державою або приватними засобами. Освіта в  Єгипті є безкоштовною, за законом, однак виплачуються малі гонорари викладачам, та й набір-заявки до них не великі, тоді, як правило, вони переповнені  студентами (по декілька тисяч понад  норми). Приватні університети є або  єгипетські, або іноземних, і зазвичай мають набагато меншу кількість  студентів із набагато більшими та якісними показниками у навчанні. А в Каїрі, столиці країни розміщено  найбільше таких вищих навчальних закладів.

Державна освіта у Єгипті — безкоштовна. Це єдиний доступний  варіант для багатьох родин, які  не можуть дозволити собі платити  за навчання у приватних школах. Втім, учні скаржаться на погані умови, традиційні методи навчання, які ґрунтуються  на запам‘ятовуванні, відсутність  новітніх технологій та переповнені  аудиторії.

Головні єгипетські університети:

• Каїрський університет (бл. 200 000 студентів усіх форм навчання, кін. 2000-х рр.);
• Александрійський університет;
• Університет Айн-Шамс;
• Університет Аль-Азхар — найстаріший у Єгипті і один із перших за часом виникнення у світі вищий навчальний заклад, надає релігійну освіту;

Провідні  приватні університети Єгипту:

• Каїрський Американський університет
• Каїрський Німецький університет
• Каїрський Французький університет

Керівництво з питань освіти покладено на Міністерство освіти Єгипту.

Застосовується багатоступенева  підготовка, яка складається з  трьох послідовних етапів. Перший етап (основний, з терміном навчання 4-5 років, для медицини 7 років) завершується присудженням ступеня «бакалавр» із зазначенням профілю навчання. Другий і третій вважаються етапами післядипломної освіти. Другий (не менше 2 років після  отримання ступеня «бакалавр») —  це етап спеціалізації і індивідуальної дослідницької роботи, наприкінці якого  надається ступінь «магістр». Третій етап (не менше 2 років після магістерської  підготовки) — це поглиблення спеціалізації  у визначеній професійній області, результати якого оформлюються у  вигляді докторської дисертації та захищаються на спеціалізованій  раді. Успішний захист супроводжується присвоєнням ступеня «доктор філософії» з позначенням профілю підготовки.

Ступінь «доктор» можна отримати не менше, ніж через 2 роки після присудження  ступеня «магістр» на гуманітарному, комерційному, фармацевтичному, інженерному, природничо-науковому факультетах. На юридичному факультеті ступінь «доктора»  присуджується після 2 років підготовки на базі диплома про спеціалізацію. На природничо-науковому факультеті, крім вище зазначених ступенів «магістр» і «доктор філософії», здійснюється підготовка на рівні габілітованого «доктора наук» із не менш, як 10-річним терміном підготовки.

Міністерство освіти провадить  кампанію, спрямовану на подолання  неписьменності до 2020 року. Єгипет уже  здобув міжнародні премії за поширення грамотності в 1998 і 2010 роках, але залишається в списку ООН з 10 країн з найбільшим числом неписьменних громадян.