Система контролю знань, умінь та навичок. Роль та функції контролю. Види та методи контролю

 

Вступ

Актуальність  теми курсової роботи. Дана курсова робота присвячена темі «Система контролю знань, умінь та навичок. Роль та функції контролю. Види та методи контролю».

Процес навчання спрямований  на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Не треба забувати, що головне в роботі учителя – це не контроль знань, а навчання учнів. Чим більше контролювати учнів, чим частіше їх турбувати на уроці, тим систематичніше заставимо їх вчитися, тим міцнішими будуть їхні знання. Це справедливо тільки в певних межах. Як показують спостереження, є немало таких учнів, яких скільки не опитуй, скільки не турбуй на уроках, а їхні знання вище трійки не сягають. А є і такі, яких опитують не часто, проте вони мають відмінні знання. Тому витрачати час, відведений навчальним планом на навчання учнів, для одного лише «накопичення оцінок» не варто.

Оцінювання знань, умінь і навичок студентів – це дуже важлива складова частина навчального процесу. Для учнів оцінки є важливим стимулом у навчанні, примушують їх працювати систематично і якнайкраще. Батькам оцінки допомагають стежити, як навчаються діти, і своєчасно уживати відповідні заходи для підвищення їх успішності. Учителям оцінки дають можливість краще здійснювати індивідуальний підхід до учнів, бачити, які розділи програми вони засвоїли краще, які гірше. Оцінювання знань учнів важливе і для державних органів, бо дає можливість бачити досягнення і недоліки роботи ряду навчальних закладів, своєчасно узагальнювати досвід кращих учителів, виправляти помічені недоліки в їх роботі.

Проблема контролю за навчальною діяльністю учнів не нова, і педагогічний досвід накопичений у цій області багатий і різнобічний.

Якщо контроль добре поставлений, то він дозволяє педагогу не тільки правильно оцінити рівень засвоєння учнями досліджуваного матеріалу, але і побачити свої власні успіхи та недоліки.

Потрібно створити всі необхідні умови, щоб учень працював систематично, щоб рівень знань його контролювався регулярно на всіх етапах умінь та навичок учнів щоб під час контролю знань, вмінь та навичок використовувались різні форми та методи контролю, це дасть можливість точно визначити рівень знань.

Предметом курсової роботи є форми та методи контролю знань, вмінь та навичок, які здійснюються під час навчально-виховного процесу.

Метою курсової роботи є аналіз системи контролю знань, вмінь та навичок, детальний розбір методів, функцій, видів, принципів та критеріїв контролю.

Об’єктом курсової роботи є навчально-виховний процес в професійно-технічному навчальному закладі.

Основними завданнями курсової є:

• Потрібно розглянути більш детально принципи за якими здійснюється контроль, які функції він виконує та з якою метою здійснюється;
• Визначити критерії оцінки та відповідність знань до цих критеріїв;
• Призначення та роль контролю знань, вмінь та навичок під час навчально-виховного процесу;
• Дати класифікацію методів контролю під час навчання, які застосовуються в педагогічній практиці та дати характеристику кожному методу контролю, визначити їх переваги та недоліки, місце в системі контролю.

 

 

 

Розділ I

1.1 Проблеми системи перевірки знань в педагогічній літературі

Виявлення, контроль, оцінка і облік знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих умінь і навичок неможливе якісне здійснення цієї проблеми. Тому контроль знань учнів завжди був, є і буде важливою складовою частиною навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін. Міняються окремі форми і способи контролю знань, але його головна суть – знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, – залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

Ще за радянських часів, з  перших днів існування радянських шкіл, вчителі, організовуючи процес навчання і керуючи ним, завжди цікавилися результатами навчальної роботи, вивчали знання учнів. Проте ставлення педагогічної думки, офіційна лінія керівних органів народної освіти щодо контролю знань учнів і визначення функції цієї важливої частини процесу навчання були різними на різних етапах будівництва шкіл.

Оскільки в дореволюційних школах контроль знань нерідко був засобом відбору учнів для подальшого навчання і використовувався іноді для адміністративного впливу на учнів та вчителів, то закономірною реакцією перших діячів радянських школах була думка, що такий контроль треба відкинути і звільнити школу від цієї тяжкої спадщини.

Вже в травні 1918 року постановою Наркому РРФСР було відмінено  екзамени і оцінку знань учнів балами. В ній говорилося: “1.Використання бальної системи для оцінки знань і поведінки учнів відміняється у всіх без виключення практики. 2.Переведення із класу в клас та видача свідоцтв відбувається за відгуками педагогічної ради про виконання навчальної роботи.Але через переповнені класи учитель не встигав систематично вести записи характеристик знань своїх учнів, і тому письмові характеристики носили досить загальний трафаретний характер. Це в свою чергу призвело до виникнення теоретичних концепцій, що штовхали навчальні заклади в бік недооцінки перевірки знань учнів і контролю за їх роботою з боку учителя.

У перші роки існування радянських шкіл певний вплив на формування таких концепцій мали також деякі помилкові педагогічні теорії, зокрема теорія “вільного виховання”, прихильниками якої були К.Н.Вентцель, Е.Кей, О.І.Пискунов. Вона була направлена проти будь-якого подавлення дитини, проти регламентації всіх сторін її життя та поведінки, визначення змісту навчання проти її волі. Піддаючи гострій критиці авторитарність виховання і схоластичні методи навчання, представники цієї теорії, а також педагоги, які були під її впливом, виступали проти оціночної системи навчання, яка склалася в навчальних закладах проти екзаменів. Це був період пошуків нових форм і методів роботи. Ламаючи старе і відкидаючи непотрібне, працівники освіти й вчителі допускали іноді й помилки, які згодом виявлялися й усувалися в процесі творчої роботи (захоплення комплексними програмами, механічне перенесення досвіду інших країн, зокрема шкіл США, використання групово-бригадних форм оцінки знань і умінь учнів і т.д.)

Практика в навчальних закладах, життя настирливо вимагали систематичного контролю знань учнів, і вже в 1920-1921 навчальному році в школах ряду губерній широко практикувалися такі форми перевірки знань, як співбесіди, репетиції, заліки.

Органи народної освіти змушені  були визнати необхідність контролю знань учнів і запропонували створити замість старих форм перевірки знань учнів – нові, основані на даних дитячої психології і змісту навчального процесу.

Пошуки тривали, виникало багато різних концепцій і тез, але ясності і чіткості в справі перевірки і обліку знань не було.

Деякі педагоги (О.Ерн, С.І.Миропольський, І.Ф.Рашевський, О.Н.Странолюбський та ін.) пропонували звільнити дітей  від надмірної опіки і контролю з боку вчителя, підкреслюючи, що пролетарська школа повинна поставити на перший план активний самоконтроль учнями своїх  знань, умінь і навичок. Інші (В.О.Євтушевський, К.К.Сент-Ілер, М.Рембрович та ін.) вважали, що контроль і оцінку знань має  насамперед здійснювати вчитель; проводити  її слід систематично, методика проведення контролю і оцінки знань повинна  відповідати суті процесу навчання.

У 1924-1925 роках відділи народної освіти почали запроваджувати в школах тести, вважаючи їх найдосконалішою формою перевірки знань і здібностей учнів.

Перші спроби застосування тестів успішності на Україні зробили Центральна комісія  НОП при методкомітеті Головпросвіти  України, дослідна станція Головсоцвиху України, комісія НОП методкомітету  політосвіти України та деякі  вузи м.Харкова.

Центральна комісія НОП створила й перевірила в 1924-24 і 1925-26 навчальних роках тести з поліграмоти, арифметики, алгебри, графіки, граматики, швидкості  читання та ін. Проте тестова перевірка знань не встигла ввійти в практику роботи всіх навчальних закладів країни, тестування не вийшло за межі окремих шкіл, головним чином дослідно-показових, оскільки було визнано шкідливим педагогічним методом.

За ініціативою к. п. н. С.Ф.Сухорського, в 70-х роках в Україні була проведена  значна робота по впровадженню у школі практику тематичної системи контролю і оцінки успішності учнів. Нагромаджено певний позитивний досвід здійснення тематичного контролю за успішністю учнів, раціоналізації методів перевірки, ширшого застосування усної і письмової перевірки, методів графічної і тестової перевірки.

Керуючись методичними листами  Міністерства освіти України про  тематичний облік знань, вчителі предметники розробили дидактичні матеріали для контролю знань учнів з навчальних тем, використовуючи при цьому специфіку свого предмету, вікові особливості учнів та інші фактори.

В радянській школі продовжувалися пошуки критеріїв і форм оцінки знань, умінь та навичок учнів. У 1918 році постановою Наркому Освіти була відмінена бальна система для оцінки знань учнів. Відповіді учнів оцінювались словами “задовільно” і “незадовільно”. Переведення учнів з класу в клас відбувалося на основі успіхів учнів та відгуків педагогічної ради.

У 1935 р. повернулися до п’ятибальної словесної оцінки знань учнів: “відмінно”, “добре”, “посередньо”, “погано”, “дуже погано”. На початку 1944-1945 навчального року словесна система була замінена цифровою (“5”,“4”,“3”,“2”,“1”). У 1993 р. діапазон оцінювання успішності звузили до чотирибальної системи (“5”,“4”,“3”,“2”).

Як бачимо існує багато підходів та пропозицій щодо пошуків найбільш ефективних шляхів вдосконалення системи  перевірки та обліку успішності учнів. Кожен з них має свої як позитивні так і негативні сторони. Тож назріла потреба в цілісній розробці цієї проблеми і обгрунтування системи контролю та оцінки знань, умінь та навиків учнів, яка б відповідала сучасним вимогам щодо організації навчального процесу.

Як бачимо існує багато підходів та пропозицій щодо пошуків найбільш ефективних шляхів вдосконалення системи  перевірки та обліку успішності учнів. Кожен з них має свої як позитивні так і негативні сторони. Тож назріла потреба в цілісній розробці цієї проблеми і обгрунтування системи контролю та оцінки знань, умінь та навиків учнів, яка б відповідала сучасним вимогам щодо організації навчального процесу.

 

 

 

 

 

 

1.2 Контроль знань, вмінь та навичок у професійному навчанні

Обов'язковим компонентом  навчально-виховного процесу є контроль знань, умінь і навичок, тобто перевірка його результативності.

Головною  метою контролю є забезпечення ефективності формування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Контроль  –це суб’єкт, який має певну послідовність дій спрямованих на встановлення зворотного зв'язку з об'єктом для перевірки реалізації цілей діяльності.

 

 

 

Під час навчального процесу, контроль  знань відіграє значну роль в управлінні, але щоб мета була досягнута різні види та форми контролю раціонально розподіляються протягом усього періоду навчання.

Основними етапами контролю в навчанні є:

• перевірка – виявлення знань, вмінь та навичок;
• оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
• облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.

За  допомогою контролю в процесі  навчання розв'язують низку завдань:

• виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань;
• отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання;
• визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання;
• виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних студентами знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.

Відповідно до цих завдань  перевірки знань, вмінь та навичок  контроль виконує наступні функції: навчальну, виховну, розвиваючу, розвиваючу, діагностичну, стимулюючу, оцінювальну, управлінську.

Контроль виконує  такі функції:

1. освітню (навчальну), яка є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань, учні слухають доповнення вчителем неповних відповідей, учень, який відповідає перед групою, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;
2. виховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності;
3. розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, мовлення, пам'ять, уява, увага;
4. діагностичну — контроль забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліпшення успішності;    
5. стимулюючу    —    схвалення успіхів учнів сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;
6. оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
7. управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.