Система діяльності вчителя початкових класів з реалізації компетентнісного підходу у навчально-виховному процесі

Зміст

стор. 

 

Вступ            3

Розділ І. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти   8

1.1.Компетенція і компетентність особистості –

мета сучасної школи         8

1.2. Реалізація компетентнісного підходу

 в навчально-виховному процесі                                                                 13

Розділ  ІІ. Система діяльності вчителя початкових класів з реалізації компетентнісного підходу у навчально-виховному процесі           17

2.1. Реалізація компетентнісного підходу

на уроках української мови                                                                         17

2.2. Реалізація компетентнісного підходу на уроках математики        21

2.3.  Читацька компетентність учнів                                  23

2.4. Впровадження компетентнісно орієнтованого навчання

в навчально-виховний процес                                                              26

2.5. Формування ключових компетенцій учнів

засобами інформаційно-комунікаційних технологій                                29

Висновки                  32

Список використаних джерел               34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Завдання школи – навчити жити. Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне життя, здатну до самовизначення. Учні, які раніше озброювались лише системою знань, умінь і навичок, нині повинні бути підготовлені до життєдіяльності, здатні активно і творчо працювати, діяти, саморозвиватися   та вдосконалюватися  інтелектуально, морально і фізично. А це, фактично, і є виконання Закону України «Про Освіту», де говориться: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей; формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [8, 451]».         

Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості [14].

Сьогодні відбувається модернізація освіти, методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування її на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей, в тому числі і компетентну орієнтацію в інформаційному світі та використання її для загального розвитку дитини.                   

Одним із шляхів оновлення змісту освіти та узгодження його з сучасними потребами є створення нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти, оновлення навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм та методів навчання, орієнтованих на набуття учнями ключових і предметних компетентностей та на створення ефективних механізмів їх реалізації.

Джон Равен пише: «Суспільство потребує нових переконань і очікувань. Але їх не можна розвивати безвідносно до особистих систем цінностей, і система освіти, шкільної та соціальної, повинна це враховувати. Ті, хто зацікавлений у розвитку компетентності, зобов'язані допомогти людям замислитися про те, як повинні функціонувати організації і як вони функціонують насправді, задуматися про свою роль і про роль інших людей у суспільстві[7, с. 74-75]».

У «Рекомендаціях з освітньої політики» як стратегічний напрямок зазначено: «Сьогодні актуальності набуває поняття компетентностей, що пов’язано з багатьма чинниками, оскільки компетентності… є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня - випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі в житті суспільства [21]».

На думку сучасних педагогів, саме набуття цих життєво важливих компетентностей дає людині можливість орієнтуватись в сучасному суспільстві, формує здатність особистості швидко реагувати на запити часу.     «Навчання як процес реалізує дві основні людські потреби: перша – це знання світу, нагромадження відомостей про нього; друга – пізнання й формування власної особистості, розвиток інтелектуальних та емоційних якостей, уміння застосовувати свій розум» - твердить В. Микитюк [13].

Актуальність. Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Тому, як вважає І.Єрмаков, у сучасності «мова йде про життєву, компетентнісну педагогіку, яка сприяє розкриттю сутнісних сил учня, розвитку в нього ключових компетенцій. Вона твердить, що зростаюча людина повинна сама себе створити, осмислити своє життя, оволодіти мистецтвом життєтворчості, а педагог виступає як архітектор гідного людини способу та стилю життя, що допомагає дитині у виборі компетентного життєвого шляху, у філософському осмисленні екзистенційних проблем, усвідомленні ціннісних пріоритетів, пошуку шляхів у ефективному життєздійсненні та розв’язанні складних життєвих проблем[11, 47] ».

Проблема реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання учнів початкової школи зумовлена реформуванням початкової освіти на нових концептуальних засадах у зв’язку з новими цілями, поставленими суспільством перед загальною середньою освітою  на сучасному етапі його розвитку.

Отже, в сучасній освіті актуальним є перехід до компетентнісно орієнтованого навчання та виховання, упровадження нових ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання. Першорядним завданням учителя є створення умов для формування творчої, компетентної особистості, здатної реалізувати свій потенціал в суспільстві.

Метою випускної роботи є науково - теоретичне осмислення й узагальнення практичних підходів учителя до реалізації компетентністного підходу вчителя початкових класів в організації навчальної та позанавчальної діяльності.

Завдання випускної роботи:

- розглянути основні аспекти компетентнісного підходу;

  -обгрунтувати актуальність і значимість формування ключових компетентностей  в галузі теорії і практики сучасної школи;

- довести  необхідність забезпечення компетентнісного підходу до організації навчально-виховної роботи в умовах реформування освіти.

Структура й обсяг: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків,  списку використаних джерел.

У вступі розкрита актуальність вибраної теми, сформульовані цілі і задачі роботи, дається короткий обзор літератури. В першому розділі висвітлюються теоретичні аспекти компетентності особистості, розкриваються значення понять «компетенція» та «компетентність». В другому розділі мною розкриті сучасні підходи до навчання, показані шляхи реалізації компетентнісного підходу в організації навчально-виховної діяльності.

Сучасні дослідники приділяють значну увагу теоретичним і практичним пошукам, пов'язаним з підготовкою комунікативно компетентного випускника (О. Біляєв, С. Караман, Л. Мацько, Л. Паламар, М. Пентилюк,   М. Плющ, О. Семеног, В. Тихоша, В. Цимбалюк); визначенню принципів, форм, методів і прийомів навчально-виховного процесу в школі, спрямованих на формування комунікативної компетентності випускника загальноосвітньої школи (О. Біляєв, Т. Донченко, М. Пентилюк, К. Плиско, Т. Симоненко, В. Шляхова та ін.). Орієнтація на компетентнісний підхід у визначенні цілей освіти є головною в роботах вітчизняних дослідників Л.І.Ломако, В.Раєвського, Г.Токмань, російських - І.Дахіна, М.Скаткіна, А.Хуторського.

Як відмітила академік АПН України О.Я. Савченко, якість початкової освіти визначається не лише засвоєнням учнями предметних компетентностей, а й ключових, які мають бути найважливішим особистісним надбанням кожного випускника початкової школи [20].

 Запровадження компетентнісного підходу в європейську освіту стартувало ще у 1996 році. В доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для ХХІ століття „Освіта. Прихований скарб” було сформульовано чотири принципи, на яких має базуватися освіта: навчитися жити разом, навчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися жити (змістовно, достойно). Ці принципи було розвинуто у подальших тривалих дослідженнях. Їх результати висвітлено у доповіді ради Європи „Ключові компетентності для Європи”(2006), у якій стрижневою ідеєю є центрованість на практикоорієнтованих результатах усіх ланок освіти, переосмислення ролі знань (найважливіше для учня „знаю, як” , ніж „знаю, що”).

Державний стандарт початкової загальної освіти ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів [6].

Вважаючи компетентнісний підхід перспективним щодо розробки змісту освіти, оскільки він може надати йому діяльнісної і практикоорієнтувальної спрямованості, О.М.Новіков водночас застерігає від його абсолютизації. Застереження пов’язується з тим, що компетентнісний підхід може продуктивно охоплювати лише суб’єктивний аспект змісту освіти, а не весь зміст в цілому. «Цей підхід, - наголошує учений, - базується на концепції компетенцій як основі формування в учнів здібностей розв’язувати важливі практичні задачі і виховання особистості в цілому [15, с.58]».

Узагальнюючи результати дискусії українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті, О.І.Пометун констатує: «Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності і поведінкові моделі особистості[17, с.66] ».

Формування компетентностей нерозривно пов’язане з певним типом організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а «в тому, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні як основа для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації», - наголошує М.А.Холодна [23].

Н.М.Бібік вважає, що компетентний підхід є методологічною основою модернізації загальної початкової освіти, і вказує на необхідність оволодіння компетентністю всіма суб’єктами цього процесу, перегляду поглядів на технології навчання [3].

 

 

Розділ І. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти

1. Компетенція і компетентність особистості –мета сучасної школи

Характеризуючи парадигму сучасної освіти (діяльнісно-ціннісну) і відповідну їй модель освітньо-виховного процесу (антропоцентричну), М.В.Алєксєєв виділяє ключові поняття компетентнісного підходу – це компетенція і компетентність [1].

Питання компетенцій і компетентності особистості є досить розробленим у науковій літературі; на основі аналізу літератури робимо висновок, що компетенції – узагальнене поняття, комплекс різних компонентів: знань, умінь, навичок, установок, цінностей, ставлень, рис, – які дають змогу особистості ефективно виконувати певні функції відповідно до встановлених стандартів;  а компетентність – інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатність вирішувати проблеми і типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального досвіду відповідно до засвоєної системи цінностей. 

Основна різниця між поняттями «компетенція» і «компетентність» полягає в тому, що перше визначається державою, певними установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності, а друге набувається в процесі оволодіння знаннями, вміннями, навичками (компетенціями) і вказує на здатність і нахил індивіда до виконання певного виду діяльності.

Дж. Равен, відомий дослідник у цій галузі, побудував модель із 143 елементів компетентностей. У інших наукових джерелах зустрічаємо авторські переліки ключових компетентностей, різні їх комбінації, які частково збігаються. Крім відомих із зарубіжної літератури ознак ключових компетентностей, які наведено у матеріалах Лісабонської конференції (РЄ), у працях Локшиної О.І., Овчарук О.В., Пометун О.І., відзначаємо ще такі, що характеризують їх якісну відмінність від узвичаєних – ключові компетентності пов’язують воєдино особистісне і соціальне в освіті, відображають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для розробки індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації; набуваються молодою людиною не лише під час вивчення предметів, але й засобами неформальної освіти, впливу середовища тощо.

Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності[6].

  Принципи компетентнісного навчання: науковість, емоційність, раціоналізм у методах і прийомах, діагностичність, інноваційність, інтерактивність, співтворчість.