Шпаргалка по "Украинскому языку"

21. Український лексикон і фразеологія

Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору^[1]) — словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.

Крім того, терміном «лексика», у прикладному вузькому значенні, також позначають окремі лексичні шари (книжна, емоційно забарвлена, нейтральна) або лексичні групи (побутова, професійна, сільськогосподарська), словниковий  склад окремих творів чи письменників (лексика «Лісової пісні» Лесі Українки).

При порівнянні лексичних  систем двох і більше мов відзначають  наявність безеквівалентної лексики. Безеквівалентна лексика — лексичні одиниці, що не мають точних семантичних відповідників у інших мовах. До складу безеквівалентної лексики належать слова-реалії, слова-символи, власні назви.

Власне українська лексика  – це слова, які виникли в українській  мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо.

Лексика української мови на 38 % відрізняється від російської, на 32 % від словацької, на 30 % від польської та на 16 % відбілоруської мов^[1]. Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова відрізняється від голландської на 37 %, ашведська від норвезької на 16 %.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження  фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок  з іншими мовними одиницями, зокрема  словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих  тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

1. лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.
2. постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.
3. характеризуються стійкістю граматичних категорій.
4. слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.
5. контекстуальна обумовленість вживання.

22. Тенденції сучасного спілкування

Спілкування – соціально – психологічний процес взаємодії двох і більше людей з приводу повідомленого. Люди на відміну від телефонного апарата, не просто передають інформацію. Вони її формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на повідомлене.

Спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів – тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта – того, хто ініціює процес спілкування, є його адресантом, і комуніката – того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну  єдність тих, хто спілкується,  – спільну свідомість, спільну  культуру;

3) спільну форму духовного  буття – мову;

4) при потребі загальнозрозумілі  знакові системи, що замінюють  мову в певних ситуаціях, –  письмо, іноземні мови та інші  знакові системи;

5) при потребі створені  спільнотою засоби спілкування  – книги, періодичні видання  тощо;

6) соціально-психологічну  здатність до спілкування –  здатність говорити, висловлювати  думки, почуття згідно з виконуваною  соціальною функцією й соціальними  приписами та здатність слухати,  сприймати й розуміти висловлене  залежно від соціальної функції  слухача/читача, а також соціальних  вимог.

Основними результатами успішного  спілкування завжди є взаємопорозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація. Процес спілкування може бути ускладнений суперечками, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбулося лише на 30%. Тому важливими під час спілкування є вміння й методи переконання співрозмовника, аби забезпечити повну згоду й уникнути конфліктності у комунікативній ситуації. Основний конфлікт під час спілкування – це конфлікт між співрозмовниками за відсутності згоди через непорозуміння. Комунікація завжди є тривалим процесом, що перебуває на стадії пошуку порозуміння й згоди. Комунікація – це не результат, це процес пошуку результату.

23. Мовленнєва діяльність як  один з основних видів діяльності  людини

Мовленнєва діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю і складається з декількох послідовних етапів: орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації та контролю. Відповідно до цих етапів здійснюється кожна окрема мовна дія.

Вихідним моментом будь-якої мовної дії є мовна ситуація, то є таке збіг обставин, який спонукає людину до висловлювання, наприклад, необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати лист, поговорити з одним і т.п. В  реалізації мовної дії виділяються  наступні фази:

1. Підготовка  висловлювання. Початком акту  мовленнєвої діяльності є усвідомлення  мотивів, потреб і цілей вступу  до спілкування. Далі здійснюється розподіл усіх прогнозування результатів висловлювання на основі минулого досвіду та обліку обстановки. У розвиненого в мовному відношенні людини, зі швидкими реакціями, ці підготовчі дії протікають з великою швидкістю на підсвідомому рівні і завершуються створенням внутрішнього плану висловлювання, який може мати різну ступінь Узагальнення.

2. Структурування  висловлювання. Змістом даної  фази є вибір слів, їх розташування  в потрібній послідовності і  граматичне оформлення. Ці операції, що здійснюються в оперативної  мовленнєвої пам'яті, супроводжуються  оцінкою створюваного висловлювання  і його коригуванням на рівні  внутрішнього плану.

3. Перехід до  зовнішньої мови. Здійснюється звукове  або графічне оформлення висловлювання.  Це сама відповідальна фаза  мовного дії, вона полягає в  переході від внутрішньої мови  до зовнішньої. Помилки в такому  переході роблять мову в очах оточуючих неповною, незв'язної, важкозрозумілою.

24. Науковий стиль як комунікативний  феномен

Стилістично грамотне професійне мовлення – необхідна передумова підготовки фахівців вищої кваліфікації будь-якого профілю. Однак рівень наукової мовної культури здобувачів наукового ступеня засвідчує  більше проблем, аніж позитивних зрушень  на цьому полі діяльності. Витіснення державної мови на периферію наукового  життя провокує недостатній автоматизм у володінні українською науковою мовою, несформованість жанрової, текстової  компетенцій у науковій сфері  спілкування. А потреба в цьому  є, що підтверджується аналізом анкетувань, проведених серед студентів, магістрантів, викладачів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю, а також  лінгвістичним аналізом наукових текстів  здобувачів наукового ступеня.

Типовими мовними недоліками наукових публікацій, як показує аналіз, залишаються:

• суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;
• плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);
• уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;
• зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Готуючи науковий текст, пам’ятаймо про його індивідуальність. Це залежить від автора, інтелектуальних здібностей, мовного чуття, досвіду текстотворення. Звертаємо увагу на принципи змістовної насиченості, професійної значущості, наукової інформативності, новизни, змістової  завершеності, проблемності, доступності  фахівцеві однієї чи кількох галузей. В основі принципу змістової насиченості  – новизна професійно-орієнтованої інформації, її пізнавальна цінність, лексичне й граматичне наповнення. Принцип професійної значущості виявляється в повідомленні необхідних відомостей з галузі професійної  сфери діяльності. Принцип наукової інформативності спрямований на вияв смислової й змістової новизни  наукового тексту, що розкривається  в авторській концепції, оцінці певного  явища чи факту. Принцип новизни  характеризується наявністю теоретичних  положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і впроваджені  в практику. Принцип змістової  завершеності реалізується в цілісності розкриття намічених завдань. Принцип  проблемності визнає потребу кодування  проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і цілого наукого  тексту. В основі принципу доступності  – здатність бути зрозумілим, полегшити  сприйняття інформації, відповідність  повідомлення комунікативній сприйнятливості  користувача.

Ознаками наукового тексту виступають чітка, логічна структура, об’єктивність викладу, термінологічність, зв’язність, проблемність, гіпотетичність, цілісність, членованість, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна  насиченість, завершеність, комунікативність, діалогічність тощо. Ці нормативні риси наукового стилю можна співвіднести з мовленнєвими вміннями дослідника, важливими для побудови наукового  тексту.

Цілісність наукового  тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку й кінця твору, переходи між частинами тексту, що забезпечується визначеними мовними одиницями. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні  засоби, що вказують на послідовність  розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо ...). Комунікативність реалізується у спрямованості тексту на відповідного адресата.

 

 

25. Правила бібліографії до наукових  робіт

Заголовок бібліографічного запису. Основна назва =Паралельна назва : Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. —  Специфічні відомості. — Місце видання : Видавництво, Дата видання.— Кількість  сторінок : Ілюстрації ; Розмір + Супровіднийматеріал. — (Основна назва серії, ISSN ; Номер  випускусерії). — Примітки. — ISBN : Ціна, Наклад.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з  обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ДСТУ  ГОСТ 7.1:2006 ―Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний  запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1–2003, IDT)‖, ДСТУ 3582–97 ―Інформація та документація. Скорочення слів в українськіймові  у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила‖, ГОСТ 7.12–93 ―CИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила‖.

1.2. Відомості,  що відносяться до заголовку.

Відомості, що відносяться  до заголовку, містять інформацію, що розкриває і пояснює основний заголовок, відомості про вигляд, жанр, призначення твору, вказівку про  те, що документ є перекладом з іншої  мови, і т.п.  В списку такі відомості пишуть  з маленької букви і їм передує знак двокрапка з пропуском. Кожним подальшим різнорідним відомостям про заголовок також передує знак двокрапка, наприклад:      

 Введення в психоаналіз  : лекції : пер. з англ.

1.3  Відомості про відповідальність

Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб і  організації, що брали участь у створенні  інтелектуального, художнього або іншого змісту твору, що є об'єктом опису.

У списку відомості про  відповідальність  записують в тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації.

Першим відомостям про  відповідальність передує знак скісна риска, а подальші групи відомостей відокремлюють одна від одної  крапкою з комою. Однорідні відомості  усередині групи відокремлюють  комами, наприклад:       

/ відп. ред. В. Н. Терещенко  ; Держкомстат України, Ін-т статистики, обліку та аудиту

1.4.Область видання.

У списку відомості про  видання наводять у формулюванні і в тій послідовності, в якій вони подані в документі.

Порядковий номер перевидання  указують в цифровій або словесній  формі, записують арабськими цифрами, наприклад:     

5-е изд.     

Изд. 2-е

1.5. Область вихідних  даних

У списку назву місця видання  наводять у формі і відмінку, вказаному  в документі, Якщо  вказано декілька місць видання, то приводять назву, виділену поліграфічним способом або вказану першою в джерелі інформації. Опущені відомості відзначають скороченням [та ін.]. Можуть бути наведені назви  другого і подальших місць видання, відокремлювані одне від одного крапкою з комою, наприклад: