Шпаргалка по "Украинскому языку"

1. Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток.

Мова – це складна і  багатогранна знакова система, яка  формувалась і вдосконалювалась протягом століть. Мова є одним із найважливіших чинників національної самобутності народу. 
Основні функції мови: 
1) комунікативна – за допомогою мови люди спілкуються як під час безпосереднього контакту, так і віддалено в просторі й часі; 
2) пізнавальна – мова є знаряддям пізнання, вивчення світу; 
3) номінативна – мова називає всі предмети, явища, ознаки, відношення, які нас оточують; 
4) акумулятивна – через мову людина засвоює інформацію та нагромаджує її, передаючи від покоління до покоління; 
5) мислетворча – за допомогою мови людина формує і формулює думку; 
6) емотивна – мова виражає почуття, емоції, суб’єктивну оцінку подій; 
7) фатична – за допомогою типових мовних формул ввічливості ми вітаємось, прощаємось, встановлюємо контакт, готуємо слухача до сприйняття інформації, продовження або припинення спілкування; 
8) естетична – мова є знаряддям створення культурних цінностей, зокрема літератури; 
9) ідентифікаційна – мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти; 
10) культуроносна – мова виражає культуру нації;                                                                                       11) волюнтативна – мова виражає волю людини; 
12) магічна – здатність мови, окремих словесних формул вплинути на плин подій, долю, здоров’я людини. Зараз ця функція менш актуальна, проте збереглись її окремі вияви – побажання, вітання, прощання, благословення, прокляття, евфемізми, табу, замовляння. 
Культура мови передбачає досконале оволодіння властивими мові закономірностями й уміння застосовувати на практиці лексичні, орфоепічні, граматичні, стилістичні норми літературної мови

Інформаційна революція -метафора, яка відображає революційний вплив ІТ на всі сфери життя суспільства в останній чверті ХХ сторіччя. Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв’язок, персональний комп’ютер), оскільки створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передачі інформації, що сприяє об’єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.

Цей термін також  застосовується для позначення чотирьох інформаційних революцій в історії людства, в результаті яких не лише кардинально змінювались способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей.

Інформаці́йні револю́ції. Формування сучасного інформаційного суспільства стало результатом кількох інформаційних революцій, які відбулись в історії розвитку людської цивілізації, і які не лише кардинально змінювали способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей:

• перша інформаційна революція пов'язана з появою писемності, уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання;
• друга інформаційна революція була викликана винаходом та поширенням книгодрукування в XV ст. і розширила доступ до інформації широким верствам населення завдяки тиражуванню знань;
• третя інформаційна революція (кінець XIX — початок ХХ ст.) пов'язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо, телебачення, що дозволяло оперативно, у великих обсягах передавати і накопичувати інформацію, передавати звукові та візуальні образи на великі віддалі. Останнє створило передумови ефекту «стискання простору»;
• четверта інформаційна революція (70-ті роки ХХ ст.) зумовлена винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп'ютера. Вона характеризується переходом від механічних, електричних засобів перетворення інформації до електронних та створення програмного забезпечення цього процесу. «Вінцем» цієї революції є поява всесвітньої мережі Інтернет, що уможливило інформаційний обмін в глобальних масштабах.

В Україні є певна традиція, кожного року 9 листопада святкувати день української писемності та мови. Запровадив це свято Леонід Михайлович Кучма,починаючи з 1997 року, на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства та видав Указ «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».

У День української  писемності та мови за традицією:

• покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;
• відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
• заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
• стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн. з 20 країн світу.

2. Мовностильові та структурні особливості наукових робіт

Будь-яка наукова робота повинна виконуватись у науковому  стилі, так як метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. 

При складанні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів. Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела

Структура наукової роботи:

1. Наукова робота обов’язково  повинна мати вступ, зміст,  висновки та список використаних  джерел.

2. Прізвище, ініціали автора (авторів) та наукового керівника, назва вищого навчального закладу в конкурсних роботах не вказуються.

3. На титульному аркуші зазначається: наукова робота на тему: “ ... ” (вказується тема роботи).

4. У відомостях про автора та наукового керівника (додаток 3) заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується підписами автора та наукового керівника.

5. У рецензії на наукову роботу заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується науковим ступенем та вченим званням рецензента.

6. Текст друкується шрифтом Times New Roman; міжрядковийінтервал – 1,5; кегль – 14; з одного боку аркуша паперу формату А 4 (210 х 297 мм); ліве поле – 30 мм, праве поле – 10 мм, верхнє і нижнє поля – 20 мм.

7. До наукової роботи, у разі наявності, додаються акти про впровадження її результатів, копії патентів, статей автора тощо.

3. Статус української мови як державної

Мова – наша соціальна  ознака, в мові – наша культура, ступінь  нашої свідомості (І. Огієнко).

Сьогодні українська мова має державний статус, який законодавчо  забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного  життя. Цей статус закріплений в  Основному Законі держави – Конституції.

Конституція України гарантує розвиток української мови. У статті 10 записано:

«Державною мовою в  Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний  розвиток і функціонування української  мови в усіх сферах суспільного життя  на всій території України.

В Україні гарантується вільний  розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов  міжнародного спілкування.

Застосування мов в  Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Питання мовної політики в  Україні, крім ст. 10 Конституції, визначаються також іншими конституційними нормами.

Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними  ознаками.

Ст. 92 гласить, що порядок  застосування мов визначається виключно законами України.

Ряд статей Конституції містить  вимоги щодо обов’язкового володіння  державною мовою Президентом  України (ст. 103), професійними суддями (ст.148). У чинному законодавстві  України також існує обов’язкова  вимога володіння державною мовою  в обсязі, достатньому для спілкування, особами, які вступають до громадянства України.

Застосування мов в  Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Нині цю функцію виконує Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Закон складається з 6 розділів і визначає державний статус української  мови. Мовами міжнаціонального спілкування  на території України закон називає  українську, російську та інші.

Законом встановлюється, що всім громадянам створюються необхідні  умови для вивчення української  мови та володіння нею. Посадові особи  мають володіти українською, російською, а в разі потреби й іншими мовами в обсязі, необхідному для виконання  службових обов’язків.

Мовою діловодства й документації, роботи, а також взаємо-відносин підприємств, установ, організацій  є, як правило, укра-їнська мова.

Наша держава повинна  докласти максимум зусиль для підтри-мання  та зміцнення духовних зв’язків українців, що проживають за межами України, з  рідним народом. Навчений багатовіковим  досві-дом денаціоналізації, український  народ не дозволяє собі ніякої зне-ваги, ніякого знущання з інших народів  та їх мов.

Гарантом національно-мовних прав народів, як і прав окремих громадян, буде незалежна Українська держава.

«Мовою єднання, консолідації суспільства на українській землі, а отже, й мовою соціального  прогресу може бути тільки українська мова, хоч би тому, що це мова цієї землі  і мова більшості її населен-ня. Нею  повинні володіти всі, хто хоче бачити Україну незалежною,заможною і справді  демократичною батьківщиною не тільки укра-їнського народу, а й всіх інших  національностей, що живуть у ній. Будь-які  спроби ігнорувати українську мову як державну, усунути її із суспільного  життя тільки затягнуть нашу духовну  і як наслідок – економічну кризу. Адже мова – одна з найважливіших  складових державотворення» (Ющук І., с. 20).

Для громадян України оволодіння українською мовою є не лише правом, а й одним із основних громадянських  обов’язків перед дер-жавою, у якій вони живуть і яка про них піклується. Оволодівши державною мовою, кожний громадянин має змогу:

•          утвердити себе і самовиразитися, здобути суспільне визна-ння; реалізувати свої права бути обраним чи призначеним на державні й громадські посади (незалежно від етнічного по-ходження і віросповідання);

•          розвивати творчі можливості в обраній сфері діяльності;

•          прилучатися до скарбниці української національної культури і збагачувати її здобутками інших культур, якими володіє;

•          усвідомлювати свій органічний зв’язок з народом, культу-рою, державою1.

Українська мова повинна  бути рідною для кожного, хто вважає себе належним до українського народу.

4. Мовностильові особливості тексту документа

Текст є основним реквізитом будь-якого документа. Текст професійного документа повинен відповідати таким вимогам:

а) достовірність (викладені  факти повинні відображати справжній стан речей);

б) точність (не допускається подвійне тлумачення слів та виразів);

в) повнота інформації (зміст  документа має вичерпувати всі обставини справи);

г) стислість (у тексті не повинно бути зайвих слів, смислових повторів, надмірно довгих міркувань, інформації не по суті справи);

д) логічна послідовність (логічний взаємозв’язок частин тексту);

ж) нормативність мовних засобів (відповідність нормам літературної мови);

з) стандартизація тексту документа.

Текст документа може бути оформлено у вигляді:

* власне тексту;

* анкети (текст, що містить  словесну або цифрову характеристику об’єкта за низкою ознак);

* таблиці.

Названі форми тексту в  документі можуть поєднуватися. Текст поділяють на абзаци – частини тексту, які складаються не більше як із двох-чотирьох речень. Текст документа, як правило, складається із двох частин: вступної (виклад підстав для створення документа) і основної (виклад пропозицій, прохань, висновків, розпоряджень, рішень). Такого порядку викладу слід дотримуватися й у текстах, які складаються з одного речення.

Якщо текст документа  великий за обсягом або містить  однотипну інформацію (висновки, рішення тощо), то його поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, нумеруючи їх арабськими цифрами.

Форми викладу в текстах  документів:

1) від першої особи  однини, напр.: “Вважаю за потрібне повідомити, що...”;

2) від першої особи  множини, напр.: “Просимо надіслати...”,”Наказуємо...”, “Ухвалили...”. У такій формі викладають текст у спільних розпорядчих документах, службових листах, протоколах тощо;