Роль самоосвіти у сучасному світі

На думку інших дослідників, відомих психологів Т. Г. Єгорова, Е. Ш. Натанзона, П. А. Рудіко, О. Г. Ковальова, головною ознакою інтересу може бути тільки стійке емоційне ставлення особи до певного об'єкта. Ці вчені вказують на емоції як на рушійну силу, що може активізувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність людини.

Кожний акт психічної  діяльності особи тією чи іншою мірою  насичений почуттями, емоціями. Однак  особливо вагоме місце займають емоційні мотиви в інтересах, які виражають  найінтимніше, найважливіше для людини.

Інтерес розглядається  як вибіркове емоційно-пізнавальне  ставлення особи до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а  також до певних видів діяльності, які мають важливе значення для  людини. Це складне ставлення, за висловом С. Л. Рубінштейна, має двобічний характер. У ньому в органічній єдності виступають суб'єкт інтересу і об'єкт. Суб'єктом інтересу може бути конкретна людина, певна соціальна група (сім'я, виробничий або шкільний колектив). Те, що має важливе значення для суб'єкта, ми називаємо об'єктом або носієм інтересу. Ним може бути природа, певний вид діяльності, суспільно-історичне явище або інша людина та ін.

Далеко не все однаковою  мірою захоплює людину. Тому ставлення  її до предметів і явищ навколишнього  світу має вибіркову спрямованість. Її інтерес передусім пов'язаний з тим, у чому вона відчуває потребу, що для самої особи відіграє істотну роль. Лише тоді, коли той чи інший предмет, явище, подія, вид діяльності уявляються людині як щось важливе, значне, вона з особливим захопленням пізнає або займається цим.

Фізіологічним механізмом інтересу як вибіркової спрямованості  є певна система нервових зв'язків, що утворюються під впливом різних умов і залежать від психічного стану людини і її індивідуальності, від безпосередніх важень особи та її колишнього досвіду.

Інтерес має складну  психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості  людини. Він не являє собою окремого конкретного процесу, якими є, наприклад, мислення, сприймання, пам'ять. Інтерес, будучи ставленням, є певною формою зв'язку між потребами особи і засобами їх задоволення. В цьому складному ставленні людини до предметного світу тісно взаємодіють емоційні, інтелектуальні і вольові компоненти. Це і є основою значного спонукального впливу інтересу на розвиток різних психічних процесів (пам'яті, уяви, уваги та ін.).[3, c.95-97]

Характерною особливістю  інтересу, як уже зазначалося, є його зв'язок з емоційною сферою людини. Почуття особи являють собою основу, серцевину інтересу. Здивування, захоплення, задоволення, породженого пізнанням нового або одержаною хорошою оцінкою, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів, почуття гордості, — все це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття, але всі вони викликані інтересом.

Таким чином, формування навчальних інтересів має надзвичайно  важливе значення для ефективного  оволодіння знаннями, сприяє виробленню самостійності мислення, активності й ініціативи.

 

 

2.2 Передумови виникнення потреби  до самоосвіти

 

Завдання сучасної освіти — розвивати кожну особистість як неповторну індивідуальність. З огляду на це велике значення має формування творчого потенціалу прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати нові проблеми. Розв'язувати ці завдання належить педагогічній науці, призначення якої створити нові, ефективніші технології навчання.

Пріоритетними є дослідження, спрямовані на впровадження в навчальний процес комп'ютерної техніки; різноманітних систем розвивального, індивідуального і диференційованого навчання; нових технологій навчання обдарованих людей; гуманізація навчального процесу.

Вони сприяють створенню  таких умов, за яких учень або  студент займає позицію суб'єкта навчально-виховної діяльності; внаслідок цього у нього розвиваються якості творчої особистості: ініціативність, прагнення до самоосвіти, самонавчання.

Вміння вчитися — це складне синтетичне поняття, до якого  входять загальнонавчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї  діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розв'язання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти навчальної діяльності.[5, c.72]

Підкреслимо, що кінцева мета розвитку навичок самоосвіти — це самостійне, незалежне мислення індивіда, а воно є вкрай необхідною рисою і ознакою сучасної людини взагалі й громадянина незалежної держави зокрема.

Об'єктивна самооцінка — провідна внутріособистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості  суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозв'язку з її внутрішніми процесами — самопізнанням, емоційно-цілісним відношенням до себе і саморегуляцією.

 

3. Internet як засіб дистанційної самоосвіти

 

Демократичність і, по суті, безмежність середовища інтернетного співтовариства сприяє розвитку самостійності  у вивченні будь-яких питань. Сьогодні ми можемо говорити про можливість дистанційної самоосвіти, розуміючи  під цим освіту, при якій людина, яка навчається, та інформаційні джерела розділені в процесі навчання простором і/або часом. Освітній процес при цьому проходить з використанням таких новітніх технологій, як комп'ютерні і відео конференції, різні засоби отримання навчального матеріалу, який цікавить, через web-сторінки, електронну пошту, дискусії учасників через web-форуми, а також за допомогою електронної торгівлі, замовивши літературу в Інтернет-магазинах. У своїй практичній освітній діяльності всесвітня інформаційна мережа сприяє встановленню атмосфери постійної самоосвіти учня або студента, який одержує знання, набуті людством раніше, і знання, що здобуваються сучасною наукою, безпосередньо через спілкування з вченими різних країн і наукових шкіл. Це середовище сприяє розвитку творчо активної особистості, яка ставиться в положення дієвого суб'єкта пізнання і спілкування. Так за допомогою придбання знань у процесі самоосвіти набувається  і звичка до навчання. Наше сьогоднішнє життя пронизане комп'ютерними мережами, що забезпечили нас зручними і швидкісними механізмами інформаційного обміну. Сьогодні досить підключитися до інформаційної Супермагістралі (Інтернету), щоб отримати миттєвий доступ до інформації в будь-якій точці земної кулі. Завдяки Інтернету з'явилося віртуальне інформаційне середовище - продукт новітніх телекомунікаційних та інформаційних технологій. У цьому середовищі реалізовані новітні технології високопродуктивного обміну інформацією, що кинули виклик не тільки тимчасовим (швидкість обробки і передачі інформації), але й просторовим обмеженням технології, навчання, що забезпечили появу нових дистанційних форм. Усе це з очевидністю свідчить про формування нової інформаційної культури в межах загальної культури людства.[6]

Висновки

 

Самоосвіта – набуття  знань шляхом самостійних занять, системної, цілеспрямованої роботи з першоджерелами, навчальною, навчально-методичною та іншою літературою.

самоосвіта виступає як умова, результат і засіб розумового самовиховання й розвитку; вона формує якості особистості, які необхідні для успішного розвитку пізнавально-активної і продуктивної діяльності та творчих здібностей.

Основна мета самоосвіти –  набуття знань, вдосконалення навичок  і умінь шляхом самостійних занять, що насамперед сприяє всебічному розвитку особистості і вдосконаленню професійної майстерності.

У навчальній роботі самостійність  виявляється в активності, спрямованій  на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє  пов'язане з формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань.

У сучасній дидактиці вважається, що пізнавальна самостійність виявляється  в потребі й умінні самостійно мислити, у здатності орієнтуватися  в новій ситуації, самому бачити питання, задачі і знайти підхід до їх розв'язання.

Формування навчальних інтересів має надзвичайно важливе значення для ефективного оволодіння знаннями, сприяє виробленню самостійності мислення, активності й ініціативи.

 Об'єктивна самооцінка — провідна внутріособистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості  суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозв'язку з її внутрішніми процесами — самопізнанням, емоційно-цілісним відношенням до себе і саморегуляцією.

Список використаної літератури

 

1. Закон України “Про освіту” від 04.06.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 34, ст.451.
2. Гончаренко С.Український педагогічний словник. – Київ: Либiдь, 1997. – 376 с.
3. Делор Ж. Образование: сокрытое сокровище. – UNESCO, 1996. – 126 с.
4. Каткова Т.І. Компетентний випускник – мета і результат діяльності вищого навчального закладу освіти. Постметодика. – 2002. – № 2-3. – С. 79-82.
5. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості: Навчальний посібник. – Суми: ВВП "Мрія", 1995. – 212 с.
6. http://www.schools.kiev.ua/labconf/tezy/6/inetselfstuding.html /  Благодійна компанія компанії УкрСат  “Молоде покоління –  у ХХІ століття”/ Всеукраїнська науково-практична конференція.