Проект методики проведення ідеальної лекції у вищому навчальному закладі

 

Вступ

Розмаїття форм і методів  організації навчального процесу, застосування інноваційних освітніх технологій у вищій школі, пошуки альтернативних шляхів  передачі знань не змогли вплинути на фундаментальність лекційно-семінарської форми організації занять, що в  абсолютній більшості вузів залишається  провідною. Сама назва свідчить про  те, що одним з базових компонентів  є лекція.

Лекція як форма  організації навчального заняття  використовується у вищих навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі

інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пізнавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Лекція - головна  інформаційна магістраль у навчальному  процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен  лектор зобов’язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти  загальною грамотою цієї справи, щоб  досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти  особливу природу лекції, її закони і можливості.

Однак додаткового  дослідження потребує проблема проведення ідеально та цікавої лекції, що є актуальною в даний час для студентів які навчаються у вищому навчальному закладі.

Мета даної  роботи це запроектувати методику проведення ідеальної лекції у ВНЗ.

 

 

1.Проект методики проведення ідеальної лекції у вищому навчальному закладі

Лекція у вищому навчальному закладі - головна ланка дидактичного циклу навчання. Її мета - формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. У житті сучасної вищої школи (ВШ) лекцію часто називають "гарячою точкою". Лекція походить від латинського слова "lectio", що у перекладі означає читання, а похідне "lector" - читець. Таке значення обумовлено тим, що спочатку у Давній Греції, Давньому Римі, а потім і в університетах середньовічної Європи основною формою роботи викладача було коментоване читання текстів книг.

До числа найбільш прославлених лекторів вітчизняної школи слід віднести математика М. В. Остроградського. Михайло Васильович Остроградський надавав великого значення як наукової, так і методичної стороні лекції. Він починав з огляду прочитаного  раніше, потім слідували міркування і методи доказу за новою темою. Лекція закінчувалася висновками і пожвавлювалося екскурсами в життя і діяльність провідних учених.

Видатними лекторами були історики О. В. Ключевський і Т. Н. Грановський. Лекції Грановського були настільки блискучі, що відсунули  на другий план книгу, підручник. Н. Г. Чернишевський  називав Грановського "одним з  найсильніших посередників між наукою і нашим суспільством". Лекції цього вченого-гуманітарія надавали сильне духовне, моральне вплив на слухачів.

З середини XIX в. в міру зростання  наукових і технічних знань у  всьому світі посилилася потреба  доповнення лекцій практичними заняттями, стимулюючими самостійність і активність студентів. Призначення лекції бачиться як підготовка студентів до самостійної  роботи з книгою. Відомий російський хірург і педагог М. І. Пирогов  стверджував, що лекція повинна читатися тільки в тому випадку, якщо лектор володіє абсолютно новим науковим матеріалом або володіє особливим даром слова. Н. Г. Чернишевський, Н. А. Добролюбов, Д. І. Писарєв надавали великого значення самостійної роботи студентів, але в той же час підкреслювали емоційний вплив лекцій у процесі педагогічного спілкування. У 1896 р. другий з'їзд російських діячів з технічного та професійної освіти виступив на захист лекції, підкресливши, що живе слово - це могутній засіб для повідомлення наукових знань і за своєю здатністю міцно закарбувати найбільш суттєві сторони предмета не може бути замінене ніякої книгою. У 30-і рр.. в деяких вузах в порядку експерименту припинили читати лекції. Експеримент себе не виправдав. Різко знизився рівень знань у студентів

На сучасному етапі  лекція виступає і як організаційна  форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і слухачів (студентів), у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні  методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального  матеріалу в систематичній і  послідовній формі, сконцентрований  в основному навколо фундаментальних  проблем науки».

Разом з тим, у методичній літературі висловлюються неоднозначні думки з приводу лекції як форми заняття. Прихильники традиційної дидактики вбачають її переваги  в тому, що лекція допомагає:

• у достатньо економній формі сконцентрувати інформацію, передбачену змістом освіти;
• набагато швидше друкованих видань відреагувати на зміни у законодавчій, нормотворчій базі;
• деякою мірою компенсувати брак новітніх підручників і посібників;
• класифікувати і прокоментувати тенденції при значній кількості різних, іноді протилежних,  точок зору на певну проблему;
• зосередитися на найбільш складних питаннях, у яких важко розібратися самостійно;

- формувати у тих, хто навчається, уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо;

• здійснювати безпосередній контакт, емоційний і виховний вплив викладача на слухачів (студентів), чого не може дати жодний підручник;
• втілювати принцип зв’язку теорії з практикою, висвітлювати результати наукової діяльності як власні, так і колег;
• найбільш ефективно окреслювати напрямки подальшої самостійної роботи.

Опоненти цієї теорії натомість виставляють протилежні доводи:

• лекція не відповідає новітнім тенденціям підготовки фахівця, адже на практиці очікують спеціалістів, які мають не тільки певні знання, але й більшою мірою - вміння та навички роботи;
• лекція провокує репродуктивне навчання, в результаті чого гальмується творче самостійне мислення, а семінарське заняття потім перетворюється на її переказ;
• на сучасному етапі викладач перестав бути єдиним джерелом знань, а тому набагато ефективнішою є самостійна робота слухача (студента) із підручниками, Інтернет тощо;
• лекція   примушує того, хто навчається, залишатися на позиції об’єкта педагогічного процесу;
• одночасне спілкування з достатньо великою аудиторією не дозволяє здійснювати диференційований підхід, а тим самим робити лекцію цікавою і корисною як для відмінника, так і для того, хто не вирізняється особливими здібностями;
• лекція регламентована у часі, а тому далеко не завжди можна висвітлити всі питання належним чином;
• часом лекції перетворюються на диктант, при якому не всі встигають осмислити сказане викладачем;

       Якщо  підсумувати все перелічене вище, то можна заробити висновок, що прийшов час коли лекція - як загальноаудиторна форма роботи є неефективною серед інших форм навчання студентів у вищій школі.

Але саме ці наведені контрдоводи певною мірою вказують шляхи вдосконалення лекції як форми організації навчального процесу.

Під час навчання у ВНЗ  знайти альтернативу лекцій дуже важко, адже в той самий час коли лекція є неефективною формою навчання вона виконує ряд дуже важливих функцій, серед яких:

• інформаційна функція - лекція дозволяє у найбільш концентрованій формі зосередити ту інформацію, що репрезентує зміст освіти; поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагає аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення»;

- методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію генези ідеї, закону, принципів, теорії пізнання, явищ природи і суспільства, культури;

• виховна функція лекції має свої специфічні особливості, оскільки, з одного боку, спонукає викладача самоудосконалюватися на педагогічній ниві, а з іншого - формує ціннісні, моральні орієнтири слухачів, їх громадську активність, розуміння соціальних і професійних норм поведінки;

- розвивальна функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів (курсантів, студентів) до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

- орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати слухача  (курсанта, студента) в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, семінарських та практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему;

- організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей;

• діагностична функція проявляється у тому, що, читаючи лекцію, викладач водночас при здійсненні зворотного зв’язку відзначає, які з питань важко сприймалися аудиторією, що у подальшому може викликати ускладнення на семінарських заняттях; як у подальшому можна удосконалити виклад даної теми тощо;
• стимулююча функція виражається в тому, що після гарної лекції виникає бажання пізнати ще більше, знайти відповіді на ті питання, які зацікавили своєю неоднозначністю, проблематичністю;
• систематизуюча функція полягає у тому, що саме лекція дозволяє найбільш наочно продемонструвати місце навчальної дисципліни у системі наук, виявити міжпредметні й міждисциплінарні зв’язки, втілювати правило: "Навчай спеціальності, а не окремому предмету".

Безперечно, всі  ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов'язані й взаємозумовлені.

Нерідко можна почути думку  про те, що навчальна лекція не обов’язково  повинна бути цікавою. Мовляв, процес навчання - це не розваги, а кропітка, наполеглива праця. З такою  думкою навряд чи можна погодитися, адже часи схоластики минули ще у середні віки. У цьому зв’язку доречним буде навести вислів  Б.Ц. Бадмаєва, який стверджує: "Немає нецікавих лекційних тем, а є просто їх скучний виклад. Справа не в темах, а в людях, які їх викладають…"

З іншого боку, від викладача  ніхто не потребує перетворювати  лекцію на шоу. Головне знайти правильний підхід до подачі матеріалу. Для того, щоб зробити лекцію цікавою, на думку  згаданого автора, слід дотримуватися  кількох психологічних умов, а  саме:

1. Усвідомлення слухачем (студентом) особистісного смислу  в надбанні знань  у даній  галузі науки. "Якщо треба і  корисно людині, то вже цікаво, оскільки інтерес - це визначений  прояв потреби".

2. Усвідомлення аудиторією  новизни матеріалу, що викладається. Як правило, така новизна відноситься  до випадків, коли нові знання  слугують поясненням раніш відомих  фактів, явищ тощо.

3. Стимулювання роботи  мислення слухачів  (студентів). "Перш, ніж пізнати з уст лектора, "що і як", у них повинно  виникнути питання, "чому і  звідки". Задаючи питання, викладач  ставить того, хто навчається, в  положення людини, яка має бажання  знайти відповіді, яка мислить. 

Саме орієнтація на цю психологічну умову вирізняє високо професійних лекторів. Аналізуючи творчий стиль одного з них, Є.Н. Зарецька  робить дуже важливий висновок: "Людині нічого не можна поясняти, її можна тільки примушувати здогадуватися самостійно. Людина повинна до всього доходити власними розумовими зусиллями, а завдання педагога - тільки стимулювати роздуми, тобто здійснювати інтелектуальний штурм"

З метою досконалості форми, її ефективності під час лекції Є.Н.Зарецька рекомендує застосовувати наступні цільові установки у такій послідовності:

1) провокація емоцій;

2) звернення уваги на  проблему;

3) розповсюдження знань;

4) створення намірів;

5) спонукання до дій;

6) формування навичок.

Над питанням як привернути увагу студента світова освіта напевно вже працює не перше сторіччя, але я вирішила не заглиблюватися в науковий підхід, адже поки я сама знаходжуся в позиції студента, я прекрасно знаю, що поточні напрацювання в нормативному вигляді не спрацьовують. Моя увага та інтерес до предмета завжди була пов'язана з рівнем кадрів (викладача). Таким чином з моєї точки зору є викладачі, які можуть привернути увагу більшої частини студентів на лекції, і є такі, які не можуть.