Поняття та сутність кредитно-модульної системи навчання

Ліцейна освіта: перспективи розвитку в Україні

Як відомо, ліцей має свою давню історію, йому виповнюється 2337 років. Саме тоді, 335 років до нашої ери, Арістотель заснував філософську школу в Афінах, яка функціонувала майже 8 століть. Сама назва "ліцей" походить від назви храму Аполлона Лікейського та парку при храмі, де був розташований один із трьох державних навчальних закладів – лікеїв. 
В Україні ліцейна освіта започаткована у 1817 р. Рішельєвським ліцеєм, який був заснований в Одесі герцогом Рішельє. Дещо пізніше, у 1832 р. князем Безборотько було відкрито Ніжинський, а потім і Кременецький ліцей. Згадані навчальні заклади згодом трансформувались у вищі навчальні заклади, що було цілком логічно, бо засновувались вони не як обов’язкова структурна одиниця в освітній системі для всіх здібних і обдарованих дітей, а як станові навчальні заклади для дітей дворян. 
Радянська система вибудовувала освіту за принципом єдності, який передбачав єдину структуру загальної середньої освіти, з єдиним змістом, єдиними термінами її здобуття. І хоча апріорі такі підходи супроводжуватимуться різними відхиленнями від норм людської моралі (окозамилювання під час оцінювання, подвійні стандарти, ігнорування природовідповідності навчання тощо), усе ж централізована освітня система проіснувала більше 70 років і яскраво висвітлила всі свої негативні аспекти з тим, щоб спонукати майбутню школу до активного реформування. 
Проте і в умовах тоталітарного режиму, ідеологічних пут творча енергія педагогічних сил змушувала правлячу партію проводити деякі зміни, які певною мірою порушували принцип єдності (відкриття факультативних курсів, спеціалізованих класів і шкіл тощо). Однак творча енергія, спрямована на серйозні перетворення в освіті, знайшла своє активне застосування після набуття Україною незалежності. Швидко, але спонтанно відкриваються школи нового типу (гімназії, ліцеї, колегіуми), хоча за своїми історичними назвами вони аж ніяк не претендують називатися новими. Стосовно ж внутрішнього змісту, прийомів і методів навчання, то нинішні ліцеї, гімназії суттєво відрізняються від своїх попередників, тобто є справді новими. Сьогодні часто і подекуди справедливо критикують ліцеї, гімназії за те, що вони мало чим відрізняються від сучасних шкіл. Однак усе це справа часу, а ще – цілеспрямованої політики держави, наукових інституцій, вищої школи з формування відповідного їх статусу, підготовки педагогічних кадрів, суттєвого зміцнення навчально-матеріальної бази. 
На сьогодні більшість ліцеїв відкривається за ініціативою активних педагогів, а ще – окремих вищих навчальних закладів. Не заперечуючи важливості таких підходів до відкриття ліцеїв, все ж, на наш погляд, реформування освіти за науково обґрунтованим планом було б більш мобільним і ефективним. 
Запропонуємо концепцію реформування освіти у середньостатистичному районі або місті (до 100 тис. чоловік). Як відомо, у такому районі навчається в середньому 10 тис. учнів, тобто в кожному класі до 900 учнів. Відповідно до природного розподілу після дев’яти років загальноосвітньої підготовки 180 – 200 учнів могли б продовжувати навчання в ліцеях, 450 – 500 – у професійних навчальних закладах, 150 – 200 – у реальних школах. Враховуючи територіальні особливості району, матеріальні можливості нині діючих середніх шкіл (адже гімназії, ліцеї, професійні навчальні заклади, виходячи з реальних економічних умов, можна розміщувати саме в них), забезпечення мінімальних відстаней від місця проживання учнів до навчального закладу – у такому районі за кущовим принципом можна розмістити три ліцеї (по 200 – 300 учнів у кожному), три-чотири професійні навчальні заклади (по 300 – 450 учнів), дві-три реальні школи (по 150 – 250 учнів). Ліцеї, гімназії є профільними і готують учнів до продовження навчання у вищих закладах освіти. У професійних закладах освіти створюються необхідні умови для опанування учнями основами майбутньої професії (кваліфікований робітник) і здобуття ними повної середньої освіти. Реальні школи готують майбутніх робітників, працівників сфери побуту, сільського господарства без здобуття повної середньої освіти. 
Зазначені вище навчальні заклади нового типу можуть відкриватися як автономні на базі тих середніх шкіл, де є для цього найкращі умови і які розташовані у центрі визначеного мікрорайону. Прикладом такого поділу середньої школи на два автономні навчальні заклади (школа і ліцей) є Вузлівська середня школа Радехівського району Львівської області. 
Крім того, у районі можуть функціонувати школа мистецтв і спортивна школа, які залежно від кількості учнів можуть діяти автономно або як профільні в гімназії і ліцеях. 
Коледж у районному центрі – це не лише полегшення умов для здобуття вищої освіти дітям із малозабезпечених сімей, а й одна з важливих умов розвитку регіонів. У коледжі – вищому закладі освіти І-ІІ рівнів акредитації – створюються умови для того, щоб випускники гімназій і ліцеїв, професійних коледжів, які досягли відповідних навчальних результатів (за рейтинговими показниками), здобули кваліфікацію молодшого спеціаліста чи бакалавра. Крім того, коледж готує випускників до продовження навчання у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації і процесуально визначає їх реальні можливості для вільного вибору наступних закладів освіти. 
Прискіпливий аналіз запропонованої структури дає змогу визначити такі її позитивні риси: 
освітня система вибудовується на новій філософії, яка дає можливість, відкинувши відомі крайності (знання – самоціль чи розвиток – самоціль), скомпонувати навчальний процес на різних освітніх сходинках так, щоб навчання оптимально розвивало кожну дитину, а досягнутий рівень інтелектуального розвитку давав їй змогу оволодівати все складнішими дозами знань, з прицілом на майбутню професію; 
усім дітям створюються однакові умови для здобуття середньої і вищої освіти, кожна дитина змушена навчатися, здобуваючи професію у різних навчальних закладах (професійно-технічних чи вищих); 
запропонована структура вимагатиме нових технологічних підходів до навчання, підвищення морально-правової відповідальності педагога за результати своєї праці; 
реформування третього ступеня школи за регіональним принципом дасть змогу всім школярам підготуватися до продовження навчання у вищих навчальних закладах або оволодівати професією робітника у межах свого району, що значно скоротить витрати і батьків, і держави на підготовку спеціаліста; 
кожній дитині створено умови для здобуття найвищих освітніх досягнень за рахунок своїх здібностей та невтомної праці, з урахуванням інтересів, поклику душі та життєвих намірів; 
зарахування випускників у відповідний навчальний заклад за рейтинговими показниками з визначених навчальних предметів за всі попередні роки навчання спонукатиме учнів до систематичної навчальної роботи, а відсутність вступних випробувань значно зменшить психологічні навантаження і стреси, зміцнить моральні устої освіти, застрахує від можливих зловживань; 
батьки, як платники податків, будуть звільнені від зайвих клопотів та матеріальних затрат на репетиторство чи пошуки інших каналів продовження освіти своїми дітьми; 
сильний мотиваційний компонент такої структури освітньої системи суттєво полегшить працю вчителя, зробить її більш творчою і менш психологічно напруженою; 
кардинально поліпшиться якісний склад спеціалістів вищої й середньої кваліфікації, який дасть могутній поштовх економічному духовному зростанню країни.