Педагогічна спадщина Г. Ващенка

У підсумку погляди Г. Ващенка  в ділянці духовності зводяться  до такого:

• потреба духовності є в людині вродженою і виражається відповідними природними прагненнями;
• у різних людей і народів, а навіть залежно від історичного етапу їх розвитку, прагнення духовності репрезентується по-різному - інтенсивно або розмито, ослаблено.
• духовність, ґрунтуючись на вірі, своїм орієнтиром може обирати і добро і зло, і Бога, і створені власною фантазією ідоли.
• різні люди і різні народи на відповідних етапах свого культурного розвитку вдаються до якнайрізноманітніших способів “опредмечення" своєї духовності - у формі релігійних організацій, храмів, писемних джерел, мистецьких витворів тощо.
• духовність не розвивається і не змінює свій зміст так само, як раціональний досвід людини. Вона - як світло: його може бути більше або менше, але воно завжди однакове.

Велика роль ідеології  і політичного світогляду у формуванні радянської освіти в 20-30-ті роки, а відтак у формуванні педагогічної концепції  А. Макаренка висвітлюється у  ряді праць Г. Ващенка, що включені до тому “Педагогічна наука “, “Психологія  в СССР".

Тим часом духовність, що зорієнтована на ідеали християнства, спирається на релігійну свідомість, втілену в культурі і традиціях  народу. Ця фундаментальна роль релігії  у житті людини та її вихованні  розкрита Г. Ващенком з особливою  увагою і глибиною. До фундаментальних  рис християнського світосприймання  Г. Ващенко відносить: а) визнання Бога як Абсолютної Істини, Добра, Краси, як Творця Всесвіту; б) віру у безсмертність  душі людини і перевагу духу над  тілом, вічного над тимчасовим; в) визнання абсолютної вартості людини як образу і подоби Божої; г) визнання любові до Бога і до ближнього та до своєї батьківщини як основи моралі.

У контексті завдань нашої  сучасної педагогіки на окрему увагу  заслуговують дві останні риси християнського світогляду. Найперше - це ставлення  до людини. Християнство орієнтується на окремо взяту людину, в ділянці  суспільних стосунків воно визнає не так званий “колективізм“, а міжособистісну єдність людей, яка досягається спільною орієнтацією їх на один і той же ідеал. Звідси поняття християнського персоналізму: лише окрема людина є істотою самовідповідальною і Богові підзвітною. А в термінах сучасної педагогіки це - особистісно орієнтовані освіта і виховання.

Особливістю поглядів християнства є також те, що воно оголошує людину вільною і лише завдяки цьому  трактує її як особу. “Рабство - це втрата своєї особистості, коли людина беззастережно  приймає життя таким, яким воно є, і не намагається його покращити. Цим вона бере на себе і спільний гріх рабства”. У цій ділянці Г. Ващенко також виходить з тези, що “людина є з природи вільна істота, що сама людська гідність засновується на свідомості своєї свободи“. Зрозуміло, що свобода волі людини, стверджує далі Г. Ващенко, обмежується, але рівень цієї обмеженості залежить від її характеру. “Одні люди, - пише він, - це переважно ті, що мають міцний, витриманий характер, тим чи іншим способом переборюють пута, що зв’язують їх; другі, навпаки, опускають руки і віддаються на волю стихії. Про таких людей можна сказати, що вони втратили волю і стали рабами".

Очевидно, що саме християнський  погляд на людину і веде до педагогіки партнерства, характерної для сучасної європейської освіти та виховання. Нижче  ми окремо зупинимось ще і на іншій  з названих Г. Ващенком рис християнства, яка стосується моралі. Тут відзначимо тільки головне: воно виходить з того, що мораль стає для людини імперативом  лише тоді, коли за джерело моральних  приписів ми обираємо шанований нами Авторитет Бога. За інших обставин мораль - безсила. Віра, втілена в  релігії, трактується Г. Ващенком як містичний чинник, що має великий  вплив на поведінку людини, а відтак слугує каталізатором засвоєння  морально-етичних і навіть соціальних цінностей. І якщо відповідне “місце віри“ у свідомості людини не заповнити нормальним релігійним досвідом, якщо своїм головним авторитетом вона не обирає Бога, то її духовний орієнтир все одно утворюється, але вже поза нашою волею, поза увагою виховника - у темних під’їздах, на ґрунті антирелігії та ідеології, що пливе сьогодні з телеекрана, філософії антропоцентризму чи одвертого сатанізму.

Святе місце пустим не буває, - каже давня мудрість; прагнення  духовності на основі віри - природна потреба  людини.

Виходячи з таких міркувань, Г. Ващенко радить “здійснювати релігійне  виховання в родині - на основі прикладу батьків і широко спираючись на морально-релігійну  родинну традицію добільшовицького періоду". Він виступає також як прихильник системного навчання релігії у школі, як це робиться в Німеччині, а сьогодні і в Польщі. На його думку, “релігія задовольняє емоційно-чуттєві потреби людини, розвитку яким сьогодні надаємо надто мало уваги".

4. Значення педагогічної спадщини Г. Ващенка

Стан культурно-духовного  розвитку населення України зумовлює необхідність підвищення рівня освіченості громадян на основі надбань педагогічної науки, передового досвіду, організації виховної роботи серед населення відповідно до сучасних потреб суспільства. Будівництво національної школи залишається стратегічним напрямом розвитку нашої освіти у XXI столітті. Це чітко визначено і в Національній доктрині розвитку освіти України, прийнятій у 2002 році. Національнa спрямованість освіти полягає в невіддільності освіти від національного ґрунту, її органічному поєднанні з історією та традиціями. О. Вишневський стверджував, що в основі виховання будь-якого народу лежить природна потреба у самозбереженні, самоствердженні, самовдосконаленні шляхом розбудови власної держави.

 Через це будь-яке виховання повинне бути національним. Ми також вважаємо, що наша держава стоїть лише на початку становлення такої системи виховання. Про це ж говорив і С. Ніколаєнко у своїй доповіді “Освіта в інноваційному поступі суспільства” на підсумковій колегії МОН України 17 серпня 2006 року, окресливши завдання сучасної школи, серед яких – “виховання гідного громадянина своєї країни, який усвідомлює свою належність до неї та пишається нею, розуміє свою землю, мову і культуру, дбає про її поступ і готовий боронити її від чужих посягань” [6].

Саме тому особливого значення набувають педагогічна система та імперативи Г. Ващенка, погляди якого є надзвичайно актуальними, враховуючи процеси глобалізації України в європейський культурний простір. Виховний ідеал педагога побудований на двох головних принципах: християнської моралі та української духовності і спрямований на службу Богові й Україні. Християнська мораль ставить в основу виховання загальнолюдські вартості: закон творення добра і злом, шукання правди і побудова справедливого суспільства, яке спирається на закони краси і любові. Симпатія, взаємна любов повинні стати основою суспільного життя. У стосунках з людьми християнин повинен бути лагідним і доброзичливим, утримуватися від заздрості, гордощів і честолюбства, бути чесним і правдивим. Надзвичайно важливою залишається для Г. Ващенка і проблема збереження національної ідентичності народу в умовах інтеграції у світовий простір.

На думку Г. Ващенка, багатство  національної культури полягає, насамперед, у її різнобічності й усебічності.Вселюдська культура складається з надбань різних народів. Кожен народ вкладає у загальнолюдську скарбницю свої скарби і має право творити свою національну культуру, що лише сприятиме розвитку загальнолюдської культури. Педагог переконаний, що історичний розвиток людства йде за законом диференціації та інтеграції, обґрунтованих Спенсером. На перших ступенях розвитку окремі племена завжди ворогували між собою і разом із тим мали незначні відмінності, що обумовлювалися виключно природними умовами життя. У подальшому племена об’єднувалися у нації, що творили свої держави. При цьому кожна нація виробляла свій національний світогляд,свою мову і національну культуру. Об’єднання людства у грандіозному масштабі від-бувається після другої світової війни, як приклад Г. Ващенко наводить всесвітню організацію ООН. Але разом із тим відбувається не менш значний процес диференціації людства. Народи, які здавалося б, втратили своє національне обличчя, також починають відроджуватися і боротися за свою національну незалежність. Тому нормальним розвитком культури Г. Ващенко вважає органічне засвоєння здобутків культур інших народів, відповідно до своїх потреб і національних властивостей. Заслуговують на увагу і погляди Г. Ващенка на родину, її місце у житті людини.

Він уважає, що великою вартістю для людини є родина, але коли батьківщині загрожує небезпека, українець мусить жертвувати родиною для батьківщини. Вартістю є і матеріальний побут, але чесний українець не стане порушувати Заповіти Божі або шкодити суспільству, щоб тільки розбагатіти. Як підтвердження він наводить слова Володимира Мономаха: “Смерти, діти, не бійтесь ні на війні, ні від звіра, а мужське діло робіть, як вам Бог дав, як і від звіра і від води був загрожений, із коня падав, то ніхто з вас не може бути пошкоджений або вбитий, поки не буде від Бога наказано, а коли мусить прийти смерть, то ні батько, ні мати, ні брати не можуть врятувати ... Боже піклування краще, ніж людське”.

Висновки

Видатний український  педагог і психолог зі світовим ім’ям  Григорій Ващенко залишив нащадкам велику духовну спадщину. За кордоном, де вчений прожив двадцять два роки, його наукові твори добре відомі, а от на Батьківщині їх почали відкривати лише останніми роками. В 1994 р. у видавництві  “Полтавський вісник” 50-тисячним накладом вийшов один з найвідоміших творів Г. Ващенка “Виховний ідеал”, у 1997 р. Львівська організація Всеукраїнського  педагогічного товариства ім. Г. Ващенка  випустила його “Вибрані педагогічні  твори”, куди увійшли такі праці, як “Мораль християнська і комуністична”, “Виховання любові до Батьківщини”, “Виховання статевої чистоти і стриманости”, “Виховання чесности й принциповости”, “Виховання пошани до батьків і старих”, “Роля релігії в житті людства і релігійне виховання молоді”, “Проект системи освіти в самостійній Україні”, “Педагогічна наука в СРСР”. У 1997 р. в “Українській Видавничій Спілці” вийшли його “Загальні методи навчання”. Поверненню великого доробку вченого на Батьківщину сприяє створене у 1995 р. Всеукраїнське педагогічне товариство, що назване його ім’ям. З ініціативи товариства 1998 р. в Україні було відзначено 120 років від дня народження Г. Ващенка – перше ювілейне пошанування педагога в Україні.

Список використаних джерел та літератури

1. Головчук С. Ю. Формування і розвиток поглядів Г. Ващенка на проблему виховання патріотизму / С. Ю. Головчук // Вісник Черкаського університету. Сер. «Педагогічні науки». – 2011. Вип. 199. Ч.2
2. Антонюк Т. Педагогічні ідеї Григорія Ващенка як підґрунтя в розбудові національної системи освіти. [Електронний ресурс]. – режим доступу http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1777
3. Шиловська М. О. Значення педагогічної спадщини Григорія Ващенка в контексті формування соціокультурної компетенції майбутніх педагогів. [Електронний ресурс]. – режим доступу http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/157
4. Герасименко В. Співець людини, волі й України (До 125-річчя українського народознавця і педагога Григорія Ващенка). [Електронний ресурс]. – режим доступу http://petryk.com.ua/ua/articles/465.html
5. Головчук С. Ю. Втілення ідей Г. Ващенка в сучасній системі освіти та виховання / С. Ю. Головчук // Педагогічний альманах. – 2011. Вип. 12. Частина 2.