Педагогічні погляди Софії Русової

Услід за сучасною їй педагогічною думкою та на підставі власних міркувань педагог визначила чотири основних дидактичних методи:

аналіз речей;

аналіз думок;

синтезу речей;

синтезу думок.

Проте індуктивними і дедуктивними, як загальними методами навчання, С.Русова не обмежувалася, наголошуючи, що "різні предмети або різні завдання вимагають ще вживання інших метод": "назірного" (наочного), пояснювального, розвиваючого, методу гри тощо.

 

 

Так, у статті "Нова школа"(1914) вона писала: школа - це "скарб найкращий  кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, який має найбільш альфабетів".

Наведене підтверджує, що вже на початку науково-педагогічної діяльності С.Русова вважала школу провідним чинником і засобом соціально-економічного та культурно-освітнього визволення українського народу, важливою умовою його самореалізації, виховання національної самосвідомості. Тоді ж вона розробила загальні засади майбутньої національної школи, які виклала у "Проекте новой свободной школы для Украины" і які знайшли відображення в наукових дослідженнях І.Зайченка.

Першою політичною і соціально-педагогічною вимогою народу Софія Русова визначила рідну національну школу в роки визвольних змагань за власну державу, вважаючи, що тільки вона може виховати громадянську свідомість і почуття власної людської гідності.

За "нормальне становище  освіти" С.Русова вважала її обов'язковість  і безтактність, чого вимагала сама ідея єдиної школи і без чого вона змогла "ввійти в життя народних мас".

Сутність єдино діяльної школи Софія Русова розкрила у  вступній лекції як викладач педагогіки Українського державного університету в Кам’янці-Подільському ще в 1921 році. Окремою книжкою ця лекції з'явилася тільки в 1923 р. у Ляйпцігу під назвою "Єдина діяльна (трудова) школа" з додатком "Практичні вказівки щодо переведення діяльного принципу". Ці ж думки простежуються у творі "Нова школа соціального виховання" (1924) та в статті "Педагогічні основи нової школи" (1923).

У 1934 р. С.Русова завершила  рукопис праці "Дунай слов'янська річка: Географічний нарис". Твір, що вперше вводиться в науковий обіг, написаний у формі спогаду про мандрівку по Дунаю, яку їй пощастило здійснити за сприяння сина Юрія. Водночас він має відповідну наукову вартість, оскільки підготовлений на основі використання ЗО першоджерел: монографій, наукових розвідок, посібників англійських, болгарських, німецьких, польських, румунських, угорських, українських, французьких, чеських авторів. Провідну ідею цього твору розкриває не тільки його назва, але й використані як епіграфи уривки з народної думи про О.Поповича та з народних українських пісень, наприклад:

"Хвиля насупроти хвилі  вставала

Судна козацькі на три часті розбивала

Первую часть гирло  Дунайське пожерло...".

Їх зміст підтверджує, що праця Софії Русової, попри  відсутність у ній детальних  географічних, історичних, політичних, економічних, культурних відомостей про  Україну, має яскраво виражений  українознавчий характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Коваленко Є., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової. – Ніжин, 1998. – С. 85-88.

2. Русова С. Нова школа соціального виховання. – Київ: Либідь, 1997. – С. 17.

3. Ківшар Т. Просвітяневська спадщина Софії Русової // Праці центру пам'ятознавства. — К., 1993. — Вип. 2. — с. 173–187.

4 .Проскура С. Софія Русова // Дивослово. — 1995. — № 9. — с. 53—58.

5. Чередниченко Д. Софія Русова і сучасна школа // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 1. — с. 38—42.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Ідеї Русової актуальні  й нині. Утім, як можуть вони застаріти, якщо й досі не створено справжньої національної школи? У книжці "Нова школа" вона наголошувала, що школа  — найдорожчий скарб кожного  народу, це "ключ золотий", що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. Глибоко переймалася  вона болями українського народу, який ніколи не мав справжньої незалежності й ціною величезних зусиль і втрат  намагався зберегти почуття національної гідності.

У центрі педагогічної концепції  вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

Головне завдання виховання  — забезпечення розвитку відзначених  чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої  особистості, здатної до свідомого  суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного  потенціалу свого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

1. Педагогічні пріоритети теоретичного доробку С. Русової.
2. Аналіз праць Русової

Висновок