Особливості творчої активності дітей

Якщо дитина не хоче бути уважним до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам'ятовує умови гри, то він просто ігнорується однолітками. Вплив гри на розвиток особистості дитини полягає в тому , що через неї він знайомиться з поведінкою і взаєминами дорослих людей, які стають зразком для його власної поведінки, і в ній прививаються основні навички спілкування, якості, необхідні для встановлення контакту з однолітками. Захоплюючи дитину і змушуючи її підкорятися правилам, що містяться у взятої на себе роль, гра сприяє розвитку почуттів і вольовому регулюванню поведінки. Дуже великий вплив гра має на розвиток мови. Ігрова ситуація вимагає від кожної дитини певного рівня розвитку мовного спілкування. Необхідність порозумітися з однолітками стимулює розвиток зв'язного мовлення. У грі діти вчаться повноцінного спілкування один з одним. Молодші дошкільнята ще не вміють по - справжньому спілкуватися з однолітками. У середньому і старшому дошкільному віці діти, незважаючи на властивий їм егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі, а також у процесі самої гри. Якщо з якоїсь серйозної причини розпадається спільна гра, розпадається і процес спілкування. Гра як і інші види діяльності, вимагають від дошкільника прояви певних морально - вольових якостей, встановлення контактів з однолітками. Для того, щоб гра відбувалася успішно, дитина повинна володіти навичками, які були охарактеризовані А. П. Усовою, як якості "громадськості". До таких вмінь вона відносила уміння діяти спільно, встановлювати зв'язки з іншими дітьми, вміння знайти своє місце серед гравців, проявити ініціативу і переконати інших. Ці якості формуються і проявляються в процесі спілкування в спільних іграх дітей. У грі при вирішенні комунікативних організаційних питаннях можуть виникати сварки, конфлікти [6].

Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення. Рефлексія сприяє адекватної поведінки дитини в світі людей. Гра веде до розвитку рефлексії, оскільки в грі виникає реальна можливість контролювати те, як виконується дія, що входить в процес спілкування. Подвійна позиція граючого - виконавець та контролер - розвиває здатність співвідносити свою поведінку з поведінкою якогось зразка. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії, як чисто людські здібності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей. Гра сприяє становленню довільної поведінки дитини [3]. До 7 років дитина все більше починає орієнтуватися на норми і правила; регулюючі його поведінку, образи стають більш узагальненими. При найбільш сприятливих варіантах розвитку дітей, до моменту вступу в школу вони здатні управляти своєю поведінкою в цілому, а не тільки окремими діями. У грі розвивається мотиваційно - потребова сфера дитини. Виникають нові мотиви діяльності та пов'язані з ними цілі. Тепер, у грі з однолітками, йому легше відмовитися від своїх швидкоплинних бажань. Його поведінка контролюється іншими людьми, він зобов'язаний дотримуватися певних правил, що випливають з його ролі, і не має права ні змінювати загальний малюнок ролі, ні відволіктися від гри на щось марне. Таким чином, в дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю дитини, вона освоює різні види ігор, за допомогою ігор дошкільник "входить в різні сфери соціальної дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер" [10].

 

II.2. Особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника

 

Гра – головний вид діяльності дошкільника. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх. За роки дошкільного дитинства, від трьох до шести – семи років, дитячі ігри проходять досить значний шлях розвитку : від предметно - маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігор з правилами. В старшому дошкільному віці можна зустріти майже всі види ігор, які знаходяться у дітей до вступу до школи. З цим віком також пов’язаний початок двох інших важливих, для розвитку, видів діяльності : праця, навчання.

Дошкільне дитинство ділиться на три етапи: молодший дошкільний вік ( 3-4 роки), середній дошкільний вік ( 4-5 ), і старший дошкільний вік ( 5-6 ).

Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових навичок. У виховному процесі і іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов'язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників [6]. Поступово до середнього періоду дошкільного дитинства ігри стають спільними, і в них включаються все більше дітей. Головне в цих іграх імітація певних відносин між людьми, частково – рольових. Діти виділяють ролі і правила, на яких будуються ці взаємовідносини. Дитячі сюжетно-рольові ігри мають різні теми, з якими дитина достатньо добре знайома з власного життєвого досвіду. Ролі, які діти відтворюють у грі, це як правило сімейні ролі, або виховні, або професійні, або казкові.

В середньому і старшому дошкільному віці сюжетно-рольові ігри розвиваються, але в цей час вони відрізняються більшою різноманітністю тематики, ролей, ігрових дій і т.д. Особлива роль відводиться у грі точному дотриманню правил і відносин, наприклад субординаційних. Тут вперше з’являється лідерство, у дітей починає розвиватися організаторські уміння і навички. Крім ігор, які включають реальні практичні дії з уявленими предметами і ролями, символічною формою ігрової індивідуальної діяльності є малювання. В певний клас виділяють ігри-змагання, в яких найбільш привабленим моментом для дітей є перемога або успіх [13].

В старшому дошкільному віці конструкторська гра починає перетворюватися в трудову діяльність, в ході якої дитина створює, будує щось потрібне в житті. Серед різноманітних видів творчої діяльності велике місце займає образотворче мистецтво (дитяче малювання). Сюжетно-рольова гра – це співставлення ігрової діяльності зі спілкуванням, які імітують певну соціальну ситуацію і характерні для неї форми рольової поведінки учасників. У грі відбувається розвиток всіх сторін дитини, його фізичного розвитку, поведінки, пізнавальних процесів і особистості. Основу такої гри складає роль і пов’язані з нею дії по її реалізації. Зміст сюжетно-рольової гри відображає розуміння дитиною діяльності і міжособистісних відносин, які дитина спостерігає у дорослих. Якщо в грі дитини відображається лише зовнішня сторона людських відносин, то на цій основі можна зробити висновок про те, що дитина дуже поверхнево сприймає і розуміє соціальну дійсність. Важливе значення дитячих сюжетно-рольових ігор заключається в тому, що з їх допомогою діти глибше проникають в індивідуальний світ людини, навчаються користуватися і оперувати людськими символами і знаками [13]. Серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі, значне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створюються дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами. Це — навчальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв'язується в ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим велику радість.

Тож дидактична гра — „ одна з форм навчального впливу педагога на дитину ”. Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, та має проводитися на заняттях; може входити до музичного заняття, бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності. Друга мета дидактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумового виховання маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості, необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить дорослий. Використовуючи схильність маленьких дітей до наслідування, вихователь спонукає їх відтворювати побачені дії, почуті слова. „ Розвиток зосередженості і здатності до наслідування — необхідні умови засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це — одне з важливих завдань, яке має розв'язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою мірою оволодівають цими якостями ”. Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з'ясовує причини недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє формуванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інте­ресам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших. Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на розвиток організаторських здібностей [8].

 

 

 

II. 3. Ігрова діяльність дошкільника у сучасних умовах

 

Чи збереглося значення гри як провідної діяльності у сучасних дошкільнят? Як і у що грають сьогодні діти? Найбільш суттєві зміни, які відзначають не тільки психологи, а й більшість досвідчених дошкільних педагогів, полягає в тому, що діти в дитячих садках в останні роки стали менше і гірше грати, особливо скоротилися (і за кількістю і за тривалістю) сюжетно-рольові ігри. Дошкільнята практично не знають традиційних дитячих ігор і не вміють грати. В якості головної причини, зазвичай, називають брак часу на гру. Дійсно, в більшості дитячих садів режим дня перевантажений різними заняттями і на вільну гру залишається менше години. Однак і цю годину діти, за спостереженнями педагогів, не можуть змістовно і спокійно грати - вони вовтузяться, б'ються, штовхаються - тому вихователі прагнуть заповнити вільний час дітей спокійними заняттями або вдаватися до дисциплінарних дій. При цьому вони констатують, що дошкільнята не вміють і не хочуть грати. Більшість старших дошкільнят грають в ігри, засновані на сюжетах з мас-медіа. Це мультфільми, мильні опери, відеокліпи, телевізійні ігри типу «Вгадай мелодію», «Поле чудес» і т. д. Нічого подібного в дитинстві батьків і тим більше прабатьків сучасних дошкільнят не було. Всього 10-15 років тому головними якостями дитячих позитивних героїв були щедрість, доброта, здатність жаліти і допомагати, наївність і тому подібне. Хоча в іграх дітей завжди були кровожерливі персонажі (вороги, злодії і «Кощії»), було зрозуміло, «хто хороший, а хто поганий». Зараз ця грань стирається. Отже, сучасні дошкільнята відтворюють у своїх в іграх не професійні ролі дорослих, а ролі телевізійних або казкових героїв. Сюжети телесеріалів з екранів телевізора міцно увійшли в ігри наших дітей з усіма інтимними подробицями. У результаті з'ясовується, що сучасні діти краще обізнані з життям і відносинами героїв фільмів, ніж з життям оточуючих їх дорослих. Відірваність сюжетів рольових ігор від життя близьких - свідчення того, що професійна і особисте життя батьків перестає бути змістом дитячих ігор (а значить, і дитячого життя взагалі), як це було протягом багатьох попередніх поколінь.

Діти ростуть серед дорослих, а дорослим колись грати, та вони й не вміють цього робити і не вважають важливим. Якщо вони і займаються дітьми, то вони їх вчать. В результаті гра йде з життя дошкільників, а разом з нею йде і саме дитинство. Зміни в ігровій діяльності, що відбулися за останні десятиліття, полягають не тільки в нових екзотичних сюжетах, але й у зниженні рівня розвитку рольової гри. У переважної більшості дошкільнят вона не досягає своєї розвинутої форми і залишається на найнижчому, примітивному рівні. Але ж гра може сприяти розвитку особистості і бути провідною діяльністю лише в тому випадку, якщо вона досягає свого повноцінного розвитку. Примітивна гра дітей чотирьох-шести років, коли вони просто варять суп, возять машинки або одягають ляльок, не ототожнюючи з роллю і «не оживляючи» своїх ляльок, не робить істотного впливу на розвиток особистості дошкільника. Тільки у дітей, які вміють «добре» грати, ця діяльність є каталізатором особистісного розвитку, сприяє становленню самосвідомості, стійких мотивів, ініціативності та відповідальності, творчої уяви, волі і довільності.

Згортання гри в дошкільному віці дуже сумно відбивається на загальному психічному та особистісному розвитку дітей. Як відомо, саме в грі найбільш інтенсивно розвиваються мислення, емоції, спілкування, уява, свідомість дитини. Досягши віку 7-8 років, діти вже не хочуть грати, вони хочуть вчитися. Проте батьки і вчителі все частіше помічають, що сьогоднішні молодші школярі, а іноді й підлітки захоплено грають у дитячі ігри. Практично всі першокласники приносять до школи іграшки, з жадібністю грають на змінах або під партою під час уроків; замість приготування домашнього завдання потайки від батьків продовжують грати на лялечки й машинки. Чому? Гру «витіснили» з дошкільного дитинства, з її законного місця. В помсту вона перемістилася на щаблі більшого віку, який передбачає інші, більш дорослі інтереси: дитина, що не награлася не може вчасно подорослішати, і його дошкільний вік, тобто вік гри, розтягується на наступні роки. Так у чому ж полягає головне завдання батьків? У тому, відповідають психологи, щоб створювати малюкові умови для гри, стимулювати розвиток дитячої ігрової діяльності. І це не так просто, як здається. Щоб дитина гралася, батькові потрібні психологічні знання та педагогічні вміння [16].

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Аналізуючи вище сказане можна зробити наступний висновок:

зі зростанням та розвитком дитини його пізнавальна активність дедалі більше починає тяжіти до пізнавальної діяльності, що як будь-яка діяльність, характеризується певної структурою. Її елементами є:побудительно-мотивационная частина (потреба, мотиви, мети), предмет діяльності, відповідність предмети й мотиву роботи і кошти її здійснення (дії та проведення операції). Звідси випливає, що необхідною умовою розвитку пізнавального впливу на дошкільнят є діяльність, несуча пізнавальну функцію.

У період дошкільного дитинства відбувається зародження первинного образу світу завдяки пізнавальної активності дитини, має свою специфіку кожному віковому етапі.

На пізнавальну мотивацію досягнення успіхів впливають також дві інші особистісних освіти: самооцінка і культурний рівень домагань. У дослідженнях показано, що вона, має сильну мотивацію досягнення успіхів, і низьку мотивацію уникнення невдач, мають адекватної чи помірковано підвищеної самооцінкою, і навіть досить високою рівнем домагань. У процесі розвитку мотиву досягнення успіхів в дітей віком необхідно піклуватися як "про самооцінці, і про рівень домагань. Дидактика досліджує не усі форми поведінки, а лише цілеспрямовані, тобто ті, метою яких є перетворення людської діяльності. Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

 

Список використаних джерел

1.  Асєєв В. Г. Мотивація поведінки й формування особистості М., 1999,с.73.

2. Бондаренко А.К. Дидактичні ігри в дитячому садку., М., Просвіт, 1999.

3. Ветлугіна Н.А. Розвиток музичних здібностей дошкільників в процесі музичних ігор-М., Просвіт,1998.

4.  Веремійчик І. Дидактична гра "Поле чудес" // Початкова школа. – 1999. – № 6. – С. 46 – 47

5.  Воробйова С. Дидактична гра в процесі навчання // Рідна школа. – 2002. - № 10. – С. 46 – 48

6. Виготський Л.С. Гра та її роль в психічному розвитку дитини// Питання психології:-1996.-№6.

7. Гаврилом О. "Формування соціальної поведінки в дітей з важкими інтелектуальними вадами”. Дефектологія № 2 –1998 . "Корекційна робота з агресивними дітьми”. "Початкова школа” № 7 – 1997 .

8.  Гуцу О.Г. Індивідуальні варіанти психологічної, готовності дітей до навчання // Початкова школа – 2004 № 2с.11-14.

9.   Дон О. Дидактичні ігри // Шкільний світ. – 2001. - № 35 ( вересень)

10.  Ельконін Д.Б. Психологія гри, - М., 1998

11. Євдокимова Є. Проект як мотивація пізнання: Проектна діяльність дошкільнят // Дошкільна виховання № 3, 2003,с.20-24.

12. Єрмолова Т.В.,С.Ю. Мещерякова, Н.І.Ганошенко Особливості особистісного розвитку дошкільнят в передкризової фазі і етапі кризи 7 років // Питання психології – 1999 № 1с.50-52.

13.  Запорожець А.В., Усова А.П. Психологія та педагогіка гри дошкільника. – М., 1996.