Особливості творчої активності дітей

Вступ

Актуальність та соціальна значущість теми: Життя людини – це постійна динаміка різних видів її діяльності. Проте в усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини.

Ігрова діяльність – це невід'ємна частина життя у дітей дошкільного віку. Гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і являється ведучою діяльністю в дошкільному віці. Це змушує деяких дослідників переглянути статус гри в житті дітей дошкільного віку . Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б. Ельконіна[5], відбуваються основні прогресивні зміни в психіці та особистості дитини-дошкільника, гра визначає його відношення з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності. Про першорядне значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини. Як дитинство має свій внутрішній зміст і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, гра не залежить від заохочення зовні. Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі [7].

Аналізуючи літературно-наукові данні, ми вважаємо, що одним з головних фактів було визначення, насамперед, суті самої гри, її значення та змісту. Таким чином, сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О.Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими [3, 5,6]. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін. Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Головним компонентом гри є іграшка — річ, призначена дітям для гри. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, розвиває психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам'ять, організованість, спритність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі [10]. Отже, дослідження і вивчення ігрової діяльності у психологічному та особистісному розвитку дітей дошкільного віку, є дуже актуальним у наш час, бо як було зазначено вище, це питання вивчають багато сучасників психологічної галузі і у наш час.

Мета даного дослідження – з'ясувати роль ігрової діяльності у пізнавальній активності дітей дошкільного віку.

Об'єкт дослідження – процес активізації пізнавальної діяльності у дітей дошкільного віку.

 Предмет дослідження – вплив гри на психічний та особистісний розвиток дітей дошкільного віку.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

• розглянути загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку;
• дослідити поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу;
• вияснити, що таке гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників;
• розглянути особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника;
• розглянути ігрову діяльність дошкільника в сучасних умовах.

Структурно курсова робота складається з : вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

Розділ I. Теоретичні основи формування пізнавальної активності засобами ігрової діяльності

I.1. Поняття пізнавальної активності в психолого-педагогічній літературі

Багато дослідників розглядають сутність пізнавальної активності учнів як психолого-педагогічну проблему. І.І. Родак звернув увагу на психологічну сторону цього поняття. Автор ставить у пряму залежність активність школяра в навчальному процесі від напруги уваги, опори на уяву, аналізу та синтезу, здогадки та припущення, сумніви і перевірки, узагальнення та судження, інтересу, наполегливості, ентузіазму. Все це він справедливо вважає необхідними умовами для організації ефективного навчального процесу. Безсумнівно, що розгляд сутності поняття пізнавальної активності та суміжних з ним понять різними авторами з різних позицій, з одного боку, просуває розвиток уявлень про поняття активності, так як його сутність піддається аналізу з різних сторін, з іншого боку - така багатоплановість підходів ускладнює формування єдиної точки зору. З аналізу основних публікацій, в яких розглядається питання про сутність поняття пізнавальної активності, можна виокремити основні підходи дослідників до розгляду питання. Таких підходів фактично два. Одні автори розглядають пізнавальну активність як діяльність, інші - як рису особистості. Ці підходи не можна відривати один від одного. Використання їх в діалектичній єдності дозволяє сформувати єдину точку зору на поняття сутності пізнавальної активності, яку необхідно розглядати і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат.

Розглянемо ще одну точку зору. Пізнавальна активність виявляється в спрямованості і стійкості пізнавальних інтересів, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, у мобілізації вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Тут в комплексі проявляються емоційні, інтелектуальні та морально - вольові процеси. Ця якість діяльності особистості формується головним чином у процесі пізнання, яке за своєю природою пов'язане з цілеспрямованою активністю суб'єкта в активний стан є результатом його взаємодії з зовнішнім середовищем. Пізнавальна активність має індивідуальний характер. Одночасно з цим слід зауважити, що активність, будучи умовою пізнання, не є вродженою рисою особистості - вона сама формується у процесі діяльності. Що стосується активності навчання, то вона формується в процесі пізнавальної діяльності й характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і проявом морально - вольових якостей учня, і в той же час сама активність впливає на якість діяльності. Проведений аналіз трактувань поняття "пізнавальна активність " показує, що в них неповно враховуються важливі сторони сутності даного поняття у зв'язку з тим, що здійснювався його односторонній аналіз: пізнавальна активність розглядалася або як діяльність, або як якість особистості у відриві від діяльності.

Пізнавальна активність тут не зводиться до простої напруги інтелектуальних і фізичних сил учня, а розглядається як якість діяльності особистості, яка виявляється у відношенні учня до змісту і процесу діяльності, у прагненні його до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, в мобілізації морально- вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Виходячи з цього, активізація навчання школярів трактується не як посилення діяльності, а як мобілізація вчителем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, морально - вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання. Організована навчально-пізнавальна діяльність у дошкільному закладі – це цілеспрямований двобічний процес, у якому органічно поєднуються педагогічні впливи з активністю самих дітей у процесі пізнання світу. Оскільки організоване навчання дошкільників відбувається у проживанні спільної діяльності педагога з дітьми, то ця діяльність потребує керівництва, спрямування з боку дорослого, а саме: визначення цілей; прогнозування очікуваних результатів; мотивація пізнання; вибір змісту й окреслення його обсягів; створення розвивального середовища; надання навчально-пізнавальній діяльності позитивно-емоційного характеру; регулювання процесу пізнання і спрямування його на досягнення позитивних результатів; оцінювання індивідуальних досягнень дитини.

Організована навчально-пізнавальна діяльність у дошкільному закладі не обмежується самими заняттями як найбільш відомою і популярною організаційною формою. Основними її формами є:

• заняття різних видів;

• гурткова (секційна, студійна) робота;

• індивідуальна робота навчально-пізнавального спрямування у повсякденні;

• організовані дидактичні ігри у повсякденному житті;

• екскурсії у природне і соціальне довкілля, спостереження у повсякденні;

• елементарні досліди, пошукові ситуації у повсякденному бутті та ін.

Для залучення дітей до цих форм організованого навчання у розпорядку дитячої життєдіяльності в дошкільному закладі визначається зручний час з огляду, зокрема, на такі чинники: вік дітей; їхня оптимальна і максимальна працездатність у певні проміжки часу; поєднання з іншими видами організованої, самостійної діяльності та побутовими процесами; розподіл загальних навантажень на дітей упродовж дня, тижня тощо.

У контексті особистісно-орієнтованого підходу до освітньої роботи з дошкільниками мають бути реалізовані міркування відмови від жорсткої регламентації, заорганізованості, навчально-пізнавальної діяльності дошкільників та надання їй більш вільного характеру. Проте ці міркування не відкидають потребу у заняттях як формі організованого навчання у сучасному дошкільному закладі, яка має використовуватися цілеспрямовано, проте гнучко, не бути жорстко регламентованою у часі й просторі. а типом пізнавальної діяльності виокремлюють такі методи навчання: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний (відтворюючий), частково-пошуковий (евристичний), проблемний, дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод. Його використання вихователем забезпечує сприймання, усвідомлення та запам'ятовування дітьми фактів і явищ. Цінність цього методу полягає в тому, що він сприяє засвоєнню і відтворенню значного обсягу знань. При цьому вихователь має змогу використати різні форми викладу матеріалу (фронтальну, групову, індивідуальну).

Репродуктивний метод. Заснований на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданням педагога. Із цією метою використовують неодноразове повторення виконання одного й того самого завдання, а також варіативних, схожих з раніше засвоєними зразками.

Частково-пошуковий (евристичний) метод. Суть його полягає в тому, що педагог доручає дітям завдання, які є окремими етапами розв'язання проблеми. Дошкільники повинні сприйняти завдання, осмислити його умови і самостійно знайти шляхи його вирішення.

I.2. Поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу

Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов'язки. Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити. За допомогою ігрової діяльності діти мають своєрідний спосіб пізнання навколишнього світу.

Гру недарма називають дев'ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам'ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри [3,5]. Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з'являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо. У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). У процесі гри дитина не тільки пізнає властивості предметів, але й, маніпулюючи ними, розвиває креативні здібності, уяву та здібності до вирішення проблем. Адже всі ми, мабуть. спостерігали, як маля простими дерев’яними кубиками може гратись і в «машинки», і в «будування», і в інші ігри.