Основи педагогічної творчості вчителя

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

 

 

Кафедра практичної психології

 

 

ІНДЗ із загальної педагогіки      на тему:

Основи педагогічної творчості вчителя                   

 

Виконала:

Дмітрієва Марина

Студентка 2-го курсу

ПСб-1-10-4.0д

 

 

 

Київ

2012

ПЛАН:

Вступ

1. Психологічні основи педагогічної творчості вчителя
2. Психологічна сутність та специфіка педагогічної творчості
3. Рівні педагогічної творчості вчителя
4. Ознаки педагогічної креативності
5. Співвідношення педагогічної творчості і педагогічної майстерності
6. Відмінності педагогічної творчості від псевдотворчості (оригінальнічання, профектерства)
7. Педагогічна творчість вчителя в контексті його інноваційної педагогічної діяльності

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Головною особливістю  педагогічної творчості є те, що об'єктом творчості є дитина, яка постійно змінюється «завжди нова, сьогодні не така, як вчора». «Немає абстрактного учня, – писав Василь Олександрович Сухомлинський, – до якого можна було б вжити всі закономірності навчання і виховання». Він підкреслював, що самою сутністю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, що пов'язані з тисячами повсякденних справ. Саме тому специфіка педагогічної творчості зумовлена тим, що об'єктом і результатом її є творення людини, а не образу, як у мистецтві, не механізму чи конструкції, як у техніці. Враховуючи, що «перед педагогом постає велика кількість важкопрогнозованих, а іноді й непередбачених факторів, які впливають на його діяльність щодо формування творчої особистості дитини», М.М. Поташник підкреслює, що педагогічна праця нетворчою не буває. Справжню педагогічну творчість учителя слід відрізняти від підробок під неї – оригінальничання, прожектерства, волюнтаристського підходу до навчальновиховного процесу.

 

 

 

 

Психологічна  сутність та специфіка педагогічної творчості

 Щоб розглянути психологічну  сутність педагогічної творчості,  слід спочатку усвідомити сутність  більш широкого поняття – творчість.  Загальноприйнятий погляд на  трактовку цього поняття полягає  в тому, що творчість як вид  людської діяльності характеризується  насамперед новизною й оригінальністю. Цієї думки дотримувався видатний  вітчизняний психолог Л.С. Виготський. Проте чи достатньо цих ознак  для визначення творчості взагалі,  і педагогічної творчості зокрема.  Якщо давати визначення творчості  як людської діяльності, яка породжує  щось нове і не враховувати  цілі цієї діяльності, то можна  дійти висновку, що творчість  може бути спрямована не лише  на добрі справи, не тільки  на утворення, але й на руйнування, знаходити вихід у хуліганстві,  злочинах. Проте хіба є творчість  злочини, розробка газових камер,  створення нейтронних бомб. Все  це безсумнівно має ознаку  новизни, але не має найважливішої  ознаки творчості – її спрямованості  на творення, на гуманні цілі. Мета людської діяльності в  даному випадку відіграє дуже  важливу роль. У злочинах, створенні  газових камер тощо. Така мета  буде антигуманною у своїй  основі, а тому це не творчість,  а антитворчість, тобто варварство.

  Отже, крім ознак новизни і оригінальності, у визначення творчості повинна включатися і ознака прогресивності. Це означає, що про творчість можна вести мову лише тоді, коли її процес і результат спрямовані на творення, породження нового прогресивного, що сприяє розвиткові людини і суспільства.

  У Енциклопедичному словнику знаходимо таке визначення поняття “творчість”: “Творчість – це діяльність, яка народжує щось якісно нове і характеризується неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю”1. При всій зрозумілості цього визначення сама творчість як реальне явище настільки складна, що одразу знову виникають закономірно питання. Творча діяльність породжує якісно нове і цінне для кого – для людини чи суспільства? Якщо зрозуміло, що створення раніше нікому не відомої, принципово нової дидактичної системи навчання, яка дозволяє досягти високих результатів. – це творчий акт, та чи можна назвати таким метод, прийом, відкритої для себе вчителем, вдале розв’язання педагогічної задачі, ситуації, якщо все це описано у книгах, проте було невідоме цьому вчителеві?

 Психологічна природа  творчого педагогічного акту  в принципі не змінюється від  того, чи створюється об’єктивно  нове чи суб’єктивно нове. У  педтворчості найчастіше якраз присутня суб’єктивна новизна думок, позицій, оцінок, почуттів, які виникають в процесі навчального проектування і втілення у життя прийнятих рішень. Що ж стосується основного продукту творчої педдіяльності – особистості учня, то хоч знання, вміння, якості особистості, яких набуває дитина, самі по собі об’єктивно не нові, особистість в процесі формування втілює їх в унікальній, неповторній формі. Справжнє навчання і виховання – це завжди створення нового, творення людини через пробудженя її внутрішніх сил.

 Узагальнюючи все вищенаведене, є підстави за основу прийняти  таке визначення педтворчості : “Педтворчість – це один з видів людської діяльності, спрямований на розв’язання творчих педагогічних завдань, для якої потрібна об’єктивні (соціальні, матеріальні) і суб’єктивно особистісні умови (знання, вміння, творчі здібності) і результат якої характеризується новизною, оригінальністю, особистісною і соціальною значущістю, а також прогресивністю”.

  Маючи багато спільного з іншими видами творчості (наукова, художня, технічна), педагогічна має своєрідність, пов’язану і з характером процесу, і з його результатом – особистістю, що росте і розвивається. Виділимо ці специфічні особливості педагогічної творчості:

1. Специфіка педагогічної творчості полягає перед усім у тому, що об’єктом і підсумком її є творення особистості ( а не образу, як у мистецтві; не механізму чи конструкції, як у техніці). Це дуже точно відзначив педагог В.П.Вахтєров: “Якщо навчання – мистецтво, то це найвище з усіх мистецтв, тому що має справу не з мармуром, не с полотном і фарбами, а з живими людьми”.
2. Педтворчість жорстко лімітована, спресована у часі. Вчитель не може чекати, коли його “осяє”, він повинен знайти оптимальну методику заняття сьогодні, а дуже часто прийняти нове рішення на самому уроці буквально за секунди, коли виникла передбачена ним ситуація. Тут, за словами А.С.Макаренка, потрібно негайний аналіз і негайна дія. Виступаючи спресованим у часі, здійснюючись безперервно і систематично, пед. Творчість приносить результати далеко не одразу. Вчитель порівняно швидко отримує лише безпосередньо, часткові підсумки своєї діяльності (знання, вміння, навички учнів), проте не завжди може порівняти. Співвіднести задум з його наслідками.
3. Оскільки пед. творчість пов’язана з навчально-виховним процесом, вона завжди повинна приносити позитивні результати.
4. Особливістю пед. творчості є те, що це завжди співтворчість. Вона тісно пов’язана з творчістю всього вчительського колективу і кожного учня. Один з основних партнерів вчителя по творчості – учень дуже складний, динамічний, неповторний. Під засіб, який вчора приносив користь, сьогодні стає безплідним. Нове втрачає привабливість і новизну, творча задача сприймається вже як стереотипна. Чим краще організоване навчання, тим швидше розвивається учень як особистість. Перед педагогам постійно виникає велика кількість факторів, які важно або зовсім неможливо передбачити і які впливають на формування особистості учня. Ось чому необхідно постійний розвиток всіх елементів педсистеми: цілей, змісту, засобів, методів, форм.
5. Ще однією відмінною рисою педтворчості є те, що його значна частина здійснюється на людях, у публічній обстановці. Це вимагає від вчителя вміння керувати своїми психічними станами, оперативно викликати у себе та учнів творче натхнення.
6. Специфічним є не лише предмет педтворчості – особистісь дитини, що розвивається, але й “інструмент” цієї творчості – особистість вчителя –творця.

 

 

 

 

Рівні педагогічної творчості вчителя

  Високо оцінюючи будь-які прояви педтворчості, ми повинні підходити до неї диференційовано, вміти оцінити її соціальну значущість. Новизну і глибину, тобто вести мову про рівні педтворчості.

 В.І.Загвязинський виділяє такі з рівні педтворчості:

1. Відкриття – це найбільш масштабні і новаторські педрішення. Вони пов’язані з висуванням нових педагогічних ідей і їх втіленням у конкретній системі навчально-виховної роботи. Наприклад, форми поєднання навчання з працею у Р.Оуена, методика виховання у колективі А.С.Макаренка, виховна тема В.А.Сухомлинського.
2. Винаходи – це перетворення, конструювання окремих елементів педсистем, засобів, методів, умов навчання і виховання. Результати цього рівня педдіяльності можна умовно назвати саме педвинаходами. Магнітофонне і тихе опитування, уроки відкритих думок у В.А.Шаталова, поурочний бал, введений липецькими педагогами, використання коментованого керування у досвіді С.Н.Лисенкової – все це приклади педвинаходів. Відкриття і винаходи відносяться до педноваторства.
3. Удосконалення – модернізм і адаптація до конкретних умов вже відомих методів і засобів навчання і виховання. Наприклад, картки “світлофор”, якими учні повідомляють вчителеві початкових класів Яснозоренської школи В.Г.Ринзіній про своє ставлення до відповіді товаришів, про виконання завдань (зелений колір – згодний, червоний – не згодний, жовтий – хочу заперечити або доповнити, голубий – завдання виконане тощо.). Це раціоналізаторський рівень творчості, що є результатом і проявом педмайстерності вчителя.

У повсякденній діяльності педагога відкриття здійснюється досить рідко і носять, як правило, суб’єктивний характер (це ніби “перевідкриття“, “відкриття для себе”). Частіше здійснюються винаходи і вдосконалення.

 В.А.Кан-Калик виділяє такі 4 рівні творчості вчителя:

 0 рівень – вчитель лише повідомляє учням певну інформацію, але не керує її засвоєнням, тут немає творчості.

 І рівень творчості – це рівень елементарної взаємодії з класом. Вчитель вже використовує зворотній зв’язок, але він діє за шаблоном, використовуючи без будь-яких власних перетворень досвід інших вчителів.

 ІІ рівень  творчості – це рівень оптимізації діяльності на уроці, починаючи з його планування, творчість тут полягає у вдалому виборі доцільному поєднанні вже відомого вчителеві змісту, методів і форм навчання.

 ІІІ рівень  творчості – це еврістичний рівень. Педагог використовує творчі можливості живого спілкування з учнями. Найбільш високий рівень творчості вчителя характеризується його повною самостійністю. Педагог може використовувати вже готові прийоми, але вкладає у них щось своє, особистісне. Він працює з цими прийомами лише в тій мірі, в якій вони відповідають його творчій індивідуальності, особливостям особистості учнів, конкретному рівневі класу.

 В.П.Раченко виділяє також 4 рівні творчості:

1-й рівень – професійне становлення характеризується необхідним мінімумом вмінь і навичок, які застосовуються у конкретних умовах. Це рівень спроб і помилок.

2-ий рівень – стихійне самоудосконалення передбачає педагогічну творчість, що спирається, з одного боку, на сформований в процесі професійного становлення комплекс вмінь і навичок, а з іншого – широко відомий досвід інших вчителів.

3-ій рівень – планомірна раціоналізація характеризується тим, що вчителя вже не задовольняють запозичення досвіду у інших. Він прагне створювати свій власний ефективний досвід, але поки що фрагментарно, без забезпечення зв’язку між творчими знахідками і звичайними традиційними елементами.

 4-ий рівень – рівень оптимізації процесу і результатів праці характеризується не лише планомірністю, але й систематичністю розвитку творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОЗНАКИ ПЕДАГОГІЧНОЇ КРЕАТИВНОСТІ

• Високий рівень соціальної і моральної свідомості;
• пошуково,перетворюючий стиль мислення;
• розвинені інтелектуально,логічні здібності (вміння аналізувати обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);
• проблемне бачення;
• творча фантазія, розвинуте уявлення;
• специфічні особистісні якості (любов до дітей; безкорисність; сміливість; готовність до розумного ризику в професійній діяльності; цілеспрямованість; допитливість; самостійність; наполегливість; ентузіазм);
• специфічні мотиви (необхідність реалізувати своє «Я»; бажання бути визнаним; творчий інтерес; захопленість творчим процесом, своєю працею;
• прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах своєї педагогічної праці);
• комунікативні здібності;
• здатність до самоуправління;
• високий рівень загальної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Співвідношення  педагогічної творчості і педагогічної майстерності

  Розглянемо співвідношення понять “педтворчість і “педмайстерність”. Майстром називають спеціаліста, який досконало володіє своєю професією. Творчий вчитель може ще не встигнути стати майстром. Проте високого рівня майстерності вчитель досягає лише на основі творчості і обов’язково за рахунок добросовісності, наполегливості, працелюбності. Подолання труднощів, перетворення умінь у навички, тобто при накопиченні педдосвіду через певний проміжок часу. Отже, творчі здібності потрібно розвивати набагато раніше, ніж з’явитися майстерність, ще на шкільній і студентській лаві.

 Без творчості немає  педагога-майстра. Ось чому повсякденна  масова учительська творчість  виступає і умовою, і наслідком  оволодіння професією, досягнення  педмайстерності. Майстерність педагога, виступаючи синтезом теоретичних знань і високорозвинених практичних умінь, утверджується і проявляється через творчість і, в свою чергу, сприяє дійовій реалізації творчих задумів і винаходів.

 

 

Відмінності педагогічної творчості від псевдотворчості (оригінальнічання, профектерства)

  Істинну педтворчість потрібно відрізняти від підробки під неї – від оригінальнічання, прожектерства. Рушійним стимулом оригінальничання є бажання бути несхожим у своїй роботі на інших. Оригінальнічанню властива навмисність, штучність, надуманість, формотворчість, прагнення просте, очевидне подати складно, науковоподібно, вигадливо.

  Педтворчітсть потрібно відрізняти і від прожектерства. Прожектери винахідливі, проте їхні проекти нереальні, нездійсненні, не мають під собою ніякої наукової основи. До прожектерства можна віднести і винаходи, які нібито універсально ефективні для усіх вчителів і дітей, для всіх випадків, прийомів, методів і структур. Наприклад, “якщо без перешкод ставити двійки, то “підвищиться” відповідальність школярів за навчання”; “якщо всі вчителі оволоділи алгоритмізованим навчанням, то не було б невстигаючих тощо”. Необхідно усвідомити, що подібні метафізичні твердження начебто новаторського характеру методологічна неграмотні. Прожектерство небезпечне і шкідливе, тому що витрачає час і сили педагогів на реалізацію свідомо недосяжного, манить ілюзією майбутнього творчого успіху, а зрештою викликає розчарування вчителя, приводить до помилок.

 Творчість потрібно  відрізняти і від волюнтаристського,  довільного тлумачення наукових  розробок, при якому перекручується  сама сутність наукового знання. Наприклад, коли вчителі під  приводом нібито творчого підходу  до засвоєння певної методики (методики оптимізації процесу  навчання) змінюють її зміст; використовуючи  лише її певну частину, чим  порушують цілісність методики  і тому не можуть досягнути  ефективних результатів. Істинна  творчість не перекручує сутності  наукових ідей, а всіляко спирається  на них, застосовуючи їх до  конкретних умов, тим самим розвиваючи  і збагачуючи ці ідеї.

 

 

 

Педагогічна творчість  вчителя в контексті його інноваційної педагогічної діяльності

Постановка проблеми. У  парадигмі сучасної освіти вагоме значення надається формуванню творчої, конкурентноспроможної особистості, здатної самостійно мислити і приймати відповідальні рішення. Виховати таку особистість може вчитель, який має високу самооцінку, є активним, здатним до інноваційної педагогічної діяльності. У науковій літературі поняття "творча професійна діяльність учителя" розглядається як "провідний фактор, що впливає на розвиток творчих можливостей учнів". Реалії сьогодення потребують такої моделі сучасного педагога: це фахівець, що перебуває у творчому пошуку, продукує оригінальні ідеї, приймає нестандартні рішення у розв'язанні педагогічних проблем, дослідник, здатний перебудувати свою діяльність відповідно до змін і вимог суспільства. Тому будь-яка педагогічна діяльність буде продуктивною лише за умови реалізації в ній педагогічної творчості.