Науково теоретичні засади розвитку творчості дітей старшого дошкільного віку в процесі колективного малювання

Науково теоретичні засади розвитку творчості дітей старшого дошкільного віку в процесі колективного малювання

 

У даній статті висвітлюються концептуальні положення розвитку творчості дітей старшого дошкільного віку в процесі колективного малювання. Розкривається вплив цієї діяльності на формування творчих задумів дітей та творче використання засобів художньої виразності малюнка.

Ключові слова: художня творчість, творчі здібності, творчий задум, засоби художньої виразності.

 

В данной статье освещаются концептуальные положения развития творчества детей старшего дошкольного возраста в процессе коллективного рисования. Раскрывается влияние этой деятельности на формирование творческих замыслов детей и творческое использование средств выразительности рисунка.

Ключевые слова: художественное творчество, творческие способности, творческий замысел, средства художественной выразительности.

 

This article highlights conceptual creativity preschool children in the collective drawing. It reveals the impact of this activity on the formation of children's creative ideas and creative use of artistic expression pattern.

Keywords: arts, creativity, creative, design, means of artistic expression.

 

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі становлення  національної системи освіти в Україні у ХХІ столітті, головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, здатних навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянства суспільства. Система освіти має забезпечувати розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, їх підтримку і формування навичок самоосвіти і самореалізації.

Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі  стоїть гостро. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявляти їх [1, 23].

Окрім того, як свідчить досвід, людина, яка здатна генерувати ідеї, використовувати знання й уміння в нових ситуаціях, комфортно почувається в нестабільних соціальних умовах – швидше знаходить своє місце в суспільстві.

Оскільки Україна перебуває  на шляху становлення, то відповідно і потребує освічених громадян, креативних особистостей, здатних творчо підходити до вирішення будь-яких проблем. Перед навчальними закладами всіх рівнів постає дуже важливе завдання: сприяти, щоб кожна дитина в майбутньому стала не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю.

Відповідно у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні  велике значення надається розвитку творчих здібностей дошкільників. Важливим результатом оволодіння дитиною мистецькою діяльністю є усвідомлення себе активним суб’єктом творчості, сформоване емоційно-ціннісне ставлення до рукотворного світу. Показник творчої активності дітей старшого дошкільного віку визначається рівнем розвитку естетичного сприймання об’єктів та явищ, умінням працювати з різними матеріалами, використовувати різні техніки, добирати відповідні засоби реалізації задуму, виявляти творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього [1, 39].

Проблема дитячої творчості, природи її виникнення та розвитку вже протягом кількох десятиліть є предметом досліджень багатьох учених. Нерідко джерело творчості розглядають як результат тільки внутрішніх сил, потенції дитини. У цьому випадку становлення творчих здібностей зводиться до спонтанного процесу, що є некерованим. Найвиваженішою, на наш погляд, є точка зору на існування джерела дитячої творчості в самому житті й можливість активного впливу на її розвиток.

Відомі психологи та педагоги (Н.О. Ветлугіна, Л.С. Виготський,               В.В. Давидов, О.В. Запорожець, В.Т. Кудрявцев, О.І. Кульчицька,                   М.М. Поддьяков, Є.В. Суботський та ін.) довели, що творчі здібності яскраво проявляються в дошкільному дитинстві й розвиваються у процесі спеціально організованого навчання, коли діти оволодівають суспільно виробленими засобами діяльності. Л.С. Виготський наголошував на розвитку дитини у процесі співробітництва з до рослими через наслідування, завдяки чому виникають усі специфічно людські властивості свідомості [2]. Учений також глибоко обґрунтував положення про те, що творчість притаманна всім людям і більшою чи меншою мірою є постійним супутником дитячого розвитку.          Л.С. Виготський вважав, що «в повсякденному житті творчість – умова існування. І все, що виходить за межі рутини, завдячує своїм виникненням творчій діяльності людини.

Науково доведено: саме дошкільний вік є найбільш сензитивним  періодом розвитку творчості. Період від  трьох до п’яти років сприятливий  для формування творчості, бо дитина до цього віку, з одного боку, готова до соціалізації (сформованість мовлення), а з другого – ще не соціалізована. Для дитини весь світ ще загадковий та проблемний. За даними Д.Б. Ельконіна, у віці близько п’яти років у малюка з’являється потреба діяти, як дорослий, «зрівнятися з дорослим» (Є.В. Суботський) [6, 211]. Творча діяльність дітей, спрямована на присвоєння людської культури, на думку В.Т. Кудрявцева, є неодмінною умовою розширеного відтворення творчих здібностей у сучасному суспільстві [6, 120].

Аналіз результатів  досліджень дитячої творчості, здійснених відомими вченими (Н.О. Ветлугіною, О.І. Кульчицькою, І.Я. Лернером, Б.М. Тепловим, Є.О. Фльоріною та ін.), дозволяє сформулювати її визначення. Дитячу творчість слід розуміти як створення дитиною суб’єктивно нового (значущого для неї) продукту – малюнка, конструкції, створення невідомих раніше деталей, що по-новому характеризують створюваний образ: різних варіантів зображень, ситуацій, рухів, характеристик героїв, інших дій; застосування засвоєних раніше способів зображення або засобів виразності у новій ситуації; прояв ініціативи в усьому [7, 10].

Діти роблять власні відкриття і створюють цікавий, часом оригінальний продукт у  вигляді малюнка, конструкції, вірша  тощо (Н.О. Ветлугіна,           М.М. Поддьяков, К.І. Чуковський та ін.). Суб’єктивність новизни відкриттів та продукту – перша важлива особливість дитячої творчості.

Малюючи, дитина створює  для себе суб’єктивно цінне, нове, що не має загальнолюдської новизни  та цінності. При цьому першочергове значення для неї має сам процес створення продукту. Діяльності дитини притаманні емоційність, прагнення шукати й багато разів апробувати різні рішення та отримувати від цього особливу втіху, інколи значно більшу, ніж від досягнення кінцевого результату (О.В. Запорожець, Л.О. Парамонова, М.М. Поддьяков та ін.). Це — друга особливість дитячої творчості [8, 87].

Суттєвою характеристикою  дитячої творчості є відсутність  внутрішнього критика, який породжує скутість, ускладнює творчість. Було б неправильно стверджувати, ніби у дітей повністю відсутній самоконтроль. Він є, але спрямований на процес творчості, а не на якість творчого продукту. Внутрішній критик не потрібний дошкільнику, тому що його творчість не націлена на створення суспільного продукту, не орієнтована на продукт як втілення задуму [9, 34].

Творчу активність, творчий  потенціал дошкільників можна проаналізувати за такими трьома групами показників:

1) ставлення дітей до  творчості: їхнє захоплення, здатність  «увійти» в уявні обставини,  в умовні ситуації, щирість переживань;

2) якість способів творчих  дій: швидкість реакцій, ви  знахідливість, нове комбінування знайомих елементів, оригінальність способів дій;

3) якість продукції:  відбір характерних ознак, предметів,  життєвих явищ, відображення у  творчій діяльності.

Л.С. Виготський, досліджуючи  проблеми творчості, відзначав, що в  дошкільному віці розвивається здатність  іти від думки до дії, що робить можливою творчу діяльність: «Одне  з найважливіших питань дитячої  психології та педагогіки –це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості» [2, 17].

Проблема образотворчої діяльності дітей знайшла розвиток у праці Н.Пакуліної «Малювання у дошкільному дитинстві».

Проблема розвитку художньої творчості  дітей дошкільного віку – одна з найактуальніших у світлі концепцій дошкільного виховання. «Художньо-образна природа мистецтва, – говориться у Концепції дошкільного виховання, – робить художню діяльність дітей єдиним у своєму роді засобом формування і творчих здібностей взагалі –продуктивного мислення, уяви, що лежать в основі будь-якого виду творчості».

Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливає на формування цієї особистості. Феномен дитячого малюнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти. Для дитини малюнок є формою й засобом комунікації з іншими людьми й однолітками, її самовираженням, самоствердженням, а також своєрідною картиною світу; для батьків – це шлях до порозуміння з нею та гармонізації родинних стосунків; для фахівців з дошкільної освіти, педагогів і психологів – матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особистості дитини, її соціологізації, Я-концепції [5, 56].

Завдяки вивченню дитячого малюнка  дорослий відкриває шлях до діалогу  з дитиною, розвивального спілкування  з нею. Малюнок презентує дитину в соціумі як компетентну й успішно соціалізовану, позитивно (негативно) налаштовану особистість.

У малюванні дитина виявляє своє прагнення до пізнання навколишнього  світу і певною мірою рівень цього  пізнання. Чим краще в неї розвинені сприймання, спостережливість, чим ширший запас уявлень, тим повніше і точніше вона відображає дійсність у своїй творчості, тим багатші, виразніші її малюнки. Дошкільник у своїй зображувальній діяльності відображає такі специфічні особливості свого мислення, як конкретність, образність. Його зображувальна діяльність пов'язана не лише з окремими психічними функціями (сприймання, пам'ять, мислення, уява), а й з особистістю загалом. У ній виявляються інтереси, темперамент, деякі статеві відмінності дитини: хлопчики люблять малювати транспортні засоби (машини, кораблі, поїзди, літаки), тяжіють до динамічних побудов; дівчатка – будинки, природу, використовують у своєму малюнку орнаментальне і декоративне оформлення, прикраси [5, 57].

Особливостями дитячого малюнка є:

– схематизм: зображаючи людину, діти часто малюють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зображують вони й інші предмети;

– «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі – через «прозорі» стіни);

– недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цього звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, передусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зображувальної, а також зображення перспективи, пропорційності окремих частин предмета тощо.

За відсутності цілеспрямованої  роботи з розвитку зображувальної діяльності дітей, ці особливості можна спостерігати в їх малюнках і наприкінці дошкільного дитинства.

У своєму розвитку дитячий  малюнок долає такі стадії:

1) позбавлення смислу  штрихів. Ними дитина ще не  намагається виразити щось конкретне,  а лише відтворює дії дорослого;

2) безформність зображень  (початок 3-го року життя). Дитина вже прагне виразити на папері певний образ, однак їй не вистачає творчих сил, тому без допомоги «художника» важко визначити зміст намальованого;

3) «схематичність зображення» (4-5-й рік життя). У ній виокремлюють етапи, які залежать від наповнення примітивних схем суттєвим змістом. Наприклад, спершу малюк зображує людину спрощено, з двох частин (голови і опори), та поступово він включає в малюнок нові частини людської фігури, насамперед тулуб і руки;

4) правдоподібність зображень,  для якої характерні поступова відмова дитини від схеми, перші спроби відтворити справжній вигляд предметів. Однак, як і раніше, всі малюнки є в основному контурами предметів, з притаманною їм «непропорційністю» і «прозорістю». Однак у цих малюнках уже помітна перспектива. Хоч дитячі малюнки на цій стадії ще недосконалі, художньо не обдарована дитина рідко самостійно піднімається на наступний ступінь його розвитку. Лише отримуючи настанови дорослих про способи вдосконалення малюнка, вона виходить на новий рівень зображувальної діяльності;

5) точність зображень.  На таких малюнках не лише  дитина знає, що зображено, але  й ті, хто без її коментарів  розглядає їх.

За твердженням дослідників (О. Смирнов), неможливо простежити чітку  залежність стадій художньої творчості від віку дитини, оскільки значну роль відіграють її індивідуальна обдарованість, вплив доступних для неї зразків зображувальної діяльності [4, 123].

Що ж являє собою  образотворче творчість дитини дошкільного  віку? Вітчизняні педагоги і психологи  розглядають творчість як створення людиною об'єктивно і суб'єктивно нового. Саме суб'єктивна новизна становить результат творчої діяльності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Малюючи, вирізаючи і наклеюючи, дитина дошкільного віку створює для себе суб'єктивно нове. Загальнолюдської новизни і цінності продукт його творчості не має. Але суб'єктивна цінність його значна.