Методика проведення ділових ігор і тренінгів

- на відміну від  традиційних методів, які передбачають  домінування інтелектуальної сфери, у грі виявляється особистість в цілому;

• гра стимулює включення рефлексивних процесів, надає можливість 
  інтерпретації, осмислення одержаних результатів;
• студенти зазвичай задоволені, навчальний процес мотивований і емоційно насичений;
• відбувається підготовка до професійної діяльності, формуються навички і вміння: студенти навчаються застосовувати свої знання;
• після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

Досвід, набутий  у грі, може бути більш продуктивним порівняно з набутим у професійній діяльності. Це відбувається завдяки тому, що ділові ігри дозволяють збільшити масштаб обсягу дійсності, наочно демонструють результати прийнятих рішень, надають можливість перевірити альтернативні рішення; інформація, якою користується людина у реальності, неповна, неточна, а для гри їй надається хоча й неповна, але точна інформація, що підвищує довіру до отриманих результатів і стимулює процес прийняття на себе відповідальності.

Ділова гра  допомагає досягненню навчальних, виховних та розвиваючих цілей колективного характеру на основі ознайомлення з  реальною організацією роботи.

Модельована ситуація повинна передбачати неоднозначність  рішень, містити елемент невизначеності, що забезпечують проблемний характер гри та виявлення здібностей гравців. Пряме формулювання проблеми чи вказівка на неї неприпустимі. У гой же час правила, норми формулюються однозначно.

Очікувана ефективність застосування ділових  ігор.

• пізнавальна: у процесі ділової гри студенти й ознайомлюються з діалектичними методами дослідження питання (проблеми), організацією роботи 
  колективу, функціями своєї "посади" на особистому прикладі;
• виховна: у процесі ділової гри формується усвідомлення належності її 
  учасників до колективу; визначається ступінь участі у роботі кожного з них; 
  відчувається взаємозв'язок учасників при виконанні спільних завдань; колективно обговорюються  всі  питання;  це сприяє формуванню критичності, стриманості, поваги до думки інших, уваги до товаришів по грі;

-   розвиваюча: у процесі ділової гри розвиваються логічне мислення, здатність до пошуку відповідей на поставлені запитання, мовлення, мовленнєвий етикет, уміння спілкуватися у ході дискусії.

Якість знань, набутих в ігровій формі, значною мірою залежить від авторитету викладача. Викладач, який не має глибокого та стабільною контакту з членами групи, не може на високому рівні провести ділову гру.

Якщо викладач не викликає довіри у студентів своїми знаннями, педагогічною майстерністю, людськими якостями, гра не буде мати запланованого результату, чи навпаки може мати прямо протилежний результат. Тож тільки врахування усіх особливостей цієї форми організації навчання, дотримання вимог і рекомендацій щодо її проведення дадуть позитивний результат навчальної діяльності.

2. Тренінги

Складність застосування одержаних знань на практиці потягає  в тому, що професійна дійсність надзвичайно різноманітна, і студентам важко побачити прояв закономірностей у конкретних ситуаціях професійного життя. Тому важливе .значення у "переведенні" теорії в інструмент практичної діяльності має тренінг.

Тренінг - це система вправ, спрямованих на розвиток здібностей студентів, на набуття ними професійних умінь і навичок. Усі вправи умовно можна поділити на такі групи: 1) вправи, що сприяють формуванню мислення, виробленню логіки доказів; 2) вправи, що розвивають творчу уяву; 3) вправи, що спрямовані на формування вміння розподіляти увагу і зосереджувати її; 4) вправи, націлені на розвиток спостережливості. Вправи виконуються студентами після запропонування їм певної ситуації. Після розбору практичної ситуації, аналізу шляхів її вирішення одному зі студентів пропонується виконати дії, передбачені завданням, за розглянутим зразком виконання вправи. Усі студенти аналізують його дії, а потім виконують цю вправу.

Тренінг дозволяє за короткий час виробити знання та вміння, які не можливо сформувати при застосування узвичаєних форм. Ігровий момент занять, акценти на виконання практичних завдань сприяють мобілізації можливостей і здібностей усіх учасників тренінгу.

Професійний тренінг

Функціональні тренінги спрямовані на формування нових  знань і освоєння нових технологій у конкретній сфері професійної діяльності.

Відмінність професійного (фахового) тренінгу від  традиційних форм навчання полягає у вправах.

На сучасному  етапі виділяють такі групи професійного тренінгу:

• за видом професійної діяльності фахівців;
• за формою професійного спілкування.

Основні елементи професійного тренінгу:

• педагогічний задум;
• банк професійно орієнтованих ситуацій;

-     предмет тренінгу;

• поле гри тренінгу;
• ролі й функціональні обов'язки учасників;
• система оцінювання у тренінгу.

Основні етапи  проведення професійного тренінгу

Підготовчий етап

1. Розробка га узгодження структурних елементів тренінгу з його учасниками.
2. Визначення проблемних професійно-рольових груп.
3. Повідомлення учасникам інформації про умови тренінгового процесу.
4. Викладач акцентує увагу на психолого-педагогічній ідеї тренінгу, 
   пояснює механізм формування комплексного уміння ділової поведінки тих, хто навчається.
5. Створення сприятливого клімату у групі.
6. Проведення педагогічної діагностики щодо визначення готовності 
   студентів до тренінгу.

Основний  етап

7. Організація ігрового модулювання (імітації) професійної обстановки і введення першої професійно орієнтованої ситуації. Основні 
   способи подання соціальних ситуацій: відеопоказ, магнітофонний 
   запис радіопередачі, розмови, документи.
8. Формування суб'єктивно-об'єктивних відносин між учасниками; 
   вироблення особистої позиції кожного учасника тренінгу.
9. Управління оптимальним поєднанням індивідуальної та групової 
   діяльності учасників під час оволодіння професійно орієнтованою 
   ситуацією. Видача індивідуальних проблемно-пошукових завдань 
   учасникам тренінгу; постановка проблемних питань, розв'язання 
   яких торкається інтересів проблемних груп; безперервний аналіз 
   результати роботи з оволодіння соціальною ситуацією.
10. Подальший розвиток професійно орієнтованої ситуації:
• ускладнення вихідної проблемної ситуації;
• створення нових проблемних груп чи ролей учасників тренінгу;
• корекція діяльності органів управління.

Етап  оцінювання

11. Організація дискусії на предмет аналізу одержаних результатів тренінгового процесу.
12. Підбиття підсумків заняття.

Важливу роль у професійній діяльності будь-якого  спеціаліста відіграють його комунікативні й організаторські якості.

Перш ніж  управляти іншими необхідно навчитися  управляти собою. Володіти собою - це означає відчувати своє тіло, уміти знімати напругу і розслаблятися, а також викликати в собі відчуття стриманої сили і впевненості.

Оптимальний психофізичний стан є результатом  систематичної роботи над собою для того, щоб уміти керувати своїми емоціями, налаштовуватися на подолання труднощів, знімати вплив психологічного тиску невдач, страху майбутньої діяльності.

Для того щоб  майбутні фахівці (нинішні студенти) набули перелічені уміння, на заняттях доцільно застосовувати психофізіологічні тренінги.

Психофізіологічний  тренінг - це метод розвитку особистості, що містить навчання людини м'язової релаксації, самонавіянню, концентрації уваги й уяви, уміння контролювати мимовільну розумову активність із метою досягнення оптимальних результатів в обраній діяльності. Психологічний тренінг виконує такі завдання: полегшення переходу до відпочинку та забезпечення його оптимальності, створення максимально доброзичливих психічних і фізіологічних передумов для успішного виконання будь-якої діяльності.

Психофізіологічний  тренінг сприяє виробленню вмінь  самоконтролю і регуляції своєї поведінки і самопочуття. Навчання саморегуляції це не загальні рекомендації „взяти себе в руки", а система вправ з постійно зростаючою складністю. У більшості вправ психофізіологічного тренінгу використовується глибоке розслаблення всіх м'язів. Хвилювання, дратування, гнів пов'язані з сильною м'язовою напругою. Розслаблюючи перенапружені м'язи обличчя, шиї, рук, спини, ми зменшуємо вплив негативних моментів на загальний стан організму.

Надмірна  активність центральної нервової системи, пов'язана з негативними емоціями, погано підбивається на фізичному стані людини. Психофізіологічний механізм вправ, що розслаблюють, полягає у збільшенні надходження в центральну нервову система інформації, яка має коригуючий характер. Потік нервових імпульсів від цих відволікаючих чинників може бути 
сильнішим, ніж ті негативні впливи, які викликають занепокоєння, тривогу, 
страх, гнів. 

Використання  спеціальних вправ (мімічних, дихальних) впливає на регуляцію психофізичних станів ще й шляхом цілеспрямованого виділення в кров тих чи інших речовин, гормонів Так, хмурне обличчя сприяє більш активному продукуванню адреналіну, що викликає, у свою чергу, тривогу, пригніченість, невпевненість. Посмішка настроює на викид норадреналіну і викликає почуття впевненості, азарту, запальності, енергійності. Витримка може бути вихована також за рахунок зниження мотиваційної значущості стимулів. Це досягається комплексом вправ для раціонального психологічного захисту.

Психофізіологічний тренінг  пов'язаний не лише з розслабленням. Це передусім, тренування в переключенні і зосередженні уваги. Коли об'єктом самоконтролю, зосередження стає відчуття тіла, то увага, концентруючись на них, відключається від всього іншого, що дозволяє зупинити потік негативних переживань.

Навчання  саморегуляції повинно починатися з вироблення вміння стежити за зовнішніми проявами емоцій і станів: мімікою, позою, диханням, тонусом м'язів. Потім необхідне тренування здатності змінювати свої переживання, вираз обличчя, ходу, рухи, міміку. Саморегуляція - це вплив людини на саму себе за допомогою слів і відповідних їм образів. Сутність психофізичної саморегуляції полягає в тому, що почуття, які накопичуються у процесі спілкування з довкіллям і пізнання власного організму, людина робить предметом систематичного тренування. Сигналами для цього можуть бути відчуття важкості тіла, тепла у поєднанні з м'язовим розслабленням і почуттям фізичного комфорту.

Ще один принцип  психофізіологічної регуляції полягає  в тому, що чим чутливішим буде усне визначення змісту того, що сприймається, і чим активніше воно буде відтворюватися, тим точніше буде перетворене на самоврядування.

Можливість  і вміння самостійно активно змінювати  процеси, що відбуваються у власному організмі й управляти ними мають важливе значення. Це вміння є одним з вирішальних чинників у досягненні професійних успіхів. Шляхом саморегуляції можна активізувати або загальмувати психофізіологічні процеси, підвищити якість підготовки й ефективності виконуваної діяльності. За допомогою різноманітних прийомів саморегуляції можна впливати як на пізнавальний, так і на мотиваційний процеси, підвищувати дієвість мотивів та установок.

Свідома діяльність завжди мотивована, і в зв’язку з цим, неминуче пов'язана з вольовими якостями особистості. Здатність до самоконтролю і саморегуляції проявляється в організованості, рішучості, упевненості в собі, цілеспрямованості. Уміння знімати фізичну втому формує витримку, здатність переносити великі навантаження, настирливо долати несподівані перешкоди.

Психофізіологічний  тренінг можна проводити під  час практичних занять, поділяючи  групу студентів на мікро групи  і групи по 7 (± 2) осіб. Вправи розраховані на колективну взаємодію учасників Контакт і взаємодовіра є сприятливим психологічним чинником для занять психофізіологічним тренінгом. Згуртована група створює для її членів психологічний захист, дозволяючи кожному бути розкутим у відносинах з іншими і, головне, із самим собою, що мас важливе значення для формування майбутнього фахівця.